Ухвала суду № 73152016, 15.11.2017, Покровський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Красноармійський міськрайонний суд Донецької області)

Єдиний унікальний номер справи 235/1295/17

Номер провадження 1-кп/235/356/17

У Х В А Л А

(про запобіжний захід)

15 листопада 2017 року м. Покровськ

Колегія суддів Красноармійського міськрайонного суду Донецької області в складі: головуючого судді: Клікунової А.С.,

суддів: Карабан І.І., Бородавки К.П.,

за участю секретаря судового засідання: Ліпсікіс О.О.,

прокурора: Кондратенка С. М.,

захисника обвинуваченого: адвоката ОСОБА_1,

обвинуваченого: ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Покровська кримінальне провадження у відношенні ОСОБА_2, обвинуваченого в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, -

В С Т А Н О В И Л А :

На розгляді суду знаходиться вказане кримінальне провадження. Заходом забезпечення кримінального провадження визначено утримання обвинуваченого ОСОБА_2 під вартою.

В судовому засіданні прокурором заявлено клопотання про продовження відносно обвинуваченого дії міри запобіжного заходу у виді тримання під вартою до двох місяців, у зв'язку з наявністю ризиків зазначених п. 1, п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Обвинувачений ОСОБА_2 проти клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою заперечував, просив суд звернути увагу, що на даний час строк застосованого відносно нього запобіжного заходу спливає, а застосований строк попереднього ув’язнення складає вже майже 1 рік, відповідно до обвинувального акту, зміненого прокурором в судовому засіданні з кваліфікацією його дій за ст. 121 ч. 2 КК України він вважає себе не винуватим. Повідомив, що забезпечений місцем проживання, за адресою проживання його брата ОСОБА_3, до затримання працював, тому просив змінити запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт з можливістю працевлаштування.

Захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_1 висловила позицію, що прокурором не надано доказів наявності ризиків, визначених КПК України, наміру перешкоджання встановленню об’єктивної істини під час судового розгляду справи обвинувачений ОСОБА_2 не має, тому до нього може бути застосований запобіжний захід не пов'язаний з позбавленням волі, а саме домашній арешт. При цьому, зазначила, що її підзахисний має намір проживати за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, б. 4. За зазначеною адресою проживає його брат ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, який на підставі усної домовленості про оренду житлового будинку винаймає вказане житло, де мешкає протягом 8 років, з яким обвинувачений має міцні соціальні зв’язки.

В судовому засіданні ОСОБА_3 особисто підтвердив , що його брат ОСОБА_2 може проживати разом з ним в орендованому ним житлі.

Колегія суддів, заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали кримінального провадження в межах вирішуваного питання, - приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 4 ст. 176 КПК України запобіжні заходи застосовуються під час досудового розслідування - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора. Відповідно до ч. 1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

При вирішенні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу, колегія суддів враховує вимоги ст. 29 Конституції України, ст. 9 Загальної Декларації прав людини, ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

На думку колегії суддів, прокурором доведено наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, тобто обвинувачений без застосування до нього запобіжного заходу зможе переховуватися від суду. Ступінь ризику втечі колегією суддів оцінено в сукупності факторів, пов'язаних з характером особи обвинуваченого, моральністю, його відношенням до інкримінованого кримінального правопорушення, місцем проживання, родом занять, майновим станом, особистими та соціальними обставини його життя, сімейними зв’язками та зв’язками з суспільством. Так, ОСОБА_2, будучи раніше не судимим, - обвинувачується, з урахуванням зміни прокурором в порядку ст. 338 КПК України правової кваліфікації, - в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, злочин відповідно до ст. 12 КК України кваліфікується як тяжкий, до застосування попереднього ув’язнення забезпечений постійним місцем проживання, не одружений, дітей не має; за способом життя та економічним становищем працював, мав постійне джерело доходу. Ці обставини, за переконанням суду, мають бути оцінені як такі, що є стримуючими факторами для вживання обвинуваченим перешкод запобігання відправлення правосуддя в спосіб неявки в судові засідання, однак повністю не виключають ризику прийняття обвинуваченим спроби переховування з метою уникнення кримінальної відповідальності.

При наданні оцінки ступеню ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, про існування якого в кримінальному провадженні було зазначено прокурором, колегія суддів враховує, що згідно п. 43 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Яжинський проти Польщі» ризик незаконного впливу обвинувачених особисто на свідків може бути визнано на початкових стадіях процесу. Так, після призначення кримінального провадження відносно ОСОБА_2 до розгляду судом відповідно до вимог ст. 349 КПК України визначено обсяг доказів, що підлягають дослідженню та встановлено порядок їх дослідження. На теперішній час, колегією суддів проведено допит свідків сторони обвинувачення, та при наданні ними показів судом не було встановлено факту прийняття обвинуваченим спроб впливу чи тиску на них як особисто так і через інших осіб з метою переконання надати свідчення в вигідному для обвинуваченого аспекті. З огляду на вказане, колегія суддів не погоджується з прокурором в частині обґрунтування клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу наявністю ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.

При вирішенні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого колегія суддів враховує засаду верховенства права, закріплену в ст. 8 КПК України, практику Європейського суду з прав людини, яка у відповідності до вимог ч. 2 зазначеної статті підлягає обов’язковому застосуванню під час кримінального провадження та положення пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яким передбачено, що кожен має право на свободу та особисту недоторканість.

Так, в рішенні у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» Європейського суду з прав людини зазначив, що питання про те, чи є тривалість тримання під вартою розумною, не можна вирішувати абстрактно. Наявність підстав для залишення обвинуваченого під вартою слід оцінювати в кожній справі з урахуванням її особливостей. З рішень ЄСПЛ у справах «Слоєв проти України», «Фельдман проти України» вбачається, що обґрунтування будь-якого періоду позбавлення свободи – незалежно від того, наскільки коротким він є – повинно бути переконливо доведено держаними органами. При цьому, доцільність продовження строків тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту. Відповідно кожне наступне продовження строку тримання під вартою має мітити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для подальшого втручання у право особи на свободу. При цьому, ані тяжкість обвинувачення, ані серйозність покарання не є доказом наявності цих ризиків. У рішенні ЄСПЛ у справі «Калашников проти Росії» сформульовано принцип, що у кожному випадку, коли вирішується питання щодо тримання під вартою або звільнення діє презумпція на користь звільнення. Розподіл тягаря доведення надає суду можливість вирішити питання про звільнення обвинуваченої особи, якщо обвинувачення не надало доказів, достатніх, щоб переконати суд у необхідності тримання під вартою. Якщо обвинувачення не впоралося з тягарем доведення, презумпція на користь звільнення стає достатньою підставою для звільнення, яка не потребує додаткового обґрунтування. Крім того, відповідно до статті 9 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (ратифікований Українською РСР 19 жовтня 1973 року), утримання під вартою осіб, які чекають судового розгляду, не повинно бути загальним правилом, та їх звільнення може здійснюватися в залежності від надання гарантій явки в суд.

З матеріалів справи вбачається, що запобіжний захід в виді тримання ОСОБА_2 під вартою з 19.11.2016 року було застосовано ухвалою слідчого судді з огляду на потреби досудового розслідування з урахуванням необхідності запобігання ризикам у кримінальному провадженні. Колегією суддів досліджено питання щодо продовження існування таких ризиків кримінального провадження, та прийнято висновок, обґрунтування якого вищевикладене, про необхідність дії запобіжного заходу з метою забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього ст. 42 КПК України процесуальних обов’язків, а також запобігання спробам переховуватися від суду. При цьому, прокурором не вказано про існування нових ризиків кримінального провадження, не наведено виключних підстав для продовження обвинуваченому терміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, виходячи з вищенаведених позицій Європейського суду з прав людини.

Крім того, відповідно до вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод заарештована особа має право на перегляд матеріально-правових і процесуальних умов затримання, а, рішення суду про продовження строку тримання під вартою, не може базуватись на первісних підставах, що слугували для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання заявника під вартою; і суд має з'ясувати можливість застосування до заявника будь-яких альтернативних запобіжних заходів замість тримання під вартою (рішення ЄСПЛ у справі "Третьяков проти України").

Згідно ст. 176 КПК України у кримінальному провадженні можуть бути застосовані такі запобіжні заходи як особисте зобов’язання, особиста порука, застава, домашній арешт, тримання під вартою, при цьому їх наведено в порядку зростання ступеню суворості. На переконання колегії суддів, запобігти встановленому ризику кримінального провадження, а саме прийняття обвинуваченим спроб ухилення від судового слідства зможе запобіжний захід в виді цілодобового домашнього арешту, який може бути застосований в розумінні ст. 181 КПК України, з покладанням на обвинуваченого обов’язків на підставі ч. 5 ст. 194 КПК України.

В розумінні ч. 6 ст. 181 КПК України строк дії ухвали суду про тримання особи під домашнім арештом не може перевищувати двох місяців.

Згідно ч. 5 ст. 202 КПК України у разі постановлення слідчим суддею, судом ухвали про відмову у продовженні строку тримання під вартою, про скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на інший запобіжний захід, про звільнення особи з-під варти у випадку, передбаченому частиною третьою статті 206 цього Кодексу, або у випадку закінчення строку дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою підозрюваний, обвинувачений повинен бути негайно звільнений.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 177, 178, 181, 331 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

В задоволенні клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу відносно обвинуваченого - відмовити.

Клопотання обвинуваченого, захисника обвинуваченого про зміну запобіжного заходу – задовольнити.

Запобіжний захід ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, обвинуваченому в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України змінити з тримання під вартою в Державній установі «Бахмутська установа виконання покарань (№ 6)» на цілодобовий домашній арешт тривалістю два місяці, тобто з 15 листопада 2017 року по 15 січня 2018 року.

Покласти на обвинуваченого ОСОБА_2 наступні обов’язки:

- цілодобово не залишати місце постійного проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, б. 4 - без дозволу прокурора, суду.

- прибувати за першим викликом до прокурора, суду.

Роз`яснити обвинуваченому, що відповідно до ч. 5 ст. 181 КПК України працівники національної поліції з метою контролю за його поведінкою мають право з`являтися в житло, під арештом в якому він перебуває, вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, пов`язаних із виконанням покладених на нього обов`язків.

Виконання ухвали доручити Покровському відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області.

Копію ухвали вручити обвинуваченому, прокурору, надіслати на адреси ДУ «Бахмутська УВП (№ 6)», Покровського ВП ГУ НП в Донецькій області.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: ________

Судді: _______

________