Постанова № 73145674, 03.04.2018, Апеляційний суд Рівненської області

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 квітня 2018 року

м. Рівне

Справа № 572/2531/17

Провадження №22-ц/787/364/2018

Головуючий у суді 1 інстанції: Ведяніна Т.О.

Рішення суду 1 інстанції ухвалене в м. Сарни Рівненської області

Дата ухвалення повного судового рішення невідома

Апеляційний суд Рівненської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий: Хилевич С.В.

судді: Ковальчук Н.М., Григоренко М.П.

секретар судового засідання: Вихотень Я.В.

за участі: сторін,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Сарненського районного суду від 11 грудня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: Тутовицька сільська рада Сарненського району Рівненської області; про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном,

в с т а н о в и в:

У жовтні 2017 року в суд звернулась ОСОБА_3 із позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: Тутовицька сільська рада Сарненського району Рівненської області; про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном. Мотивувала свої вимоги тим, що вона є власником 27/100 частин житлового будинку із надвірними будівлями, який знаходиться в АДРЕСА_1. Дана частина житлового будинку складається із коридору 1-1, площею 6,7 кв.м, кухні 1-2, площею 9,9 кв.м, житлової кімнати 1-3, площею 11,1 кв.м на підставі договору дарування частини житлового будинку з надвірними будівлями від 29 грудня 2005 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 Право власності на 27/100 частин житлового будинку зареєстровано за ОСОБА_3 25 грудня 2008 року Комунальним підприємством „Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації" за №1-20-20. Стверджувала, що ОСОБА_2 та члени його сім'ї не дають можливості користуватися належним їй майном, їх поведінка порушує права власника. Відповідач без її згоди проводить ремонтні роботи в належній їй частині житлового будинку, демонтувавши стіну у приміщенні 1-1 та зменшивши його розміри.

Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 11 грудня 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Зобов'язано ОСОБА_2 усунути ОСОБА_3 перешкоди у користуванні належними їй на праві власності 27/100 частинами житлового будинку АДРЕСА_2 (складається із коридору 1-1, площею 6,7 м.кв, кухні 1-2, площею 9,9 м.кв, житлової кімнати 1-3, площею 11,1 м.кв), шляхом звільнення приміщення коридору №1-1 та заборонено користуватись приміщенням кухні №1-2.

У задоволенні вимоги про зобов'язання ОСОБА_2 зробити окремий вхід в належну йому частину житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_3 відмовлено.

У поданій на рішення суду апеляційній скарзі відповідач покликався на його незаконність і необґрунтованість через порушення судом норм матеріального та процесуального права.

На її обґрунтування зазначалося про помилковість висновків суду, адже відповідно до договору дарування від 29 грудня 2005 року позивач отримала у власність частину житлового будинку, який знаходиться в АДРЕСА_1, тоді як просила суд усунути перешкоди у користуванні частиною будинку по АДРЕСА_2. Фактично, суд ухвалив рішення щодо майна, яке не належить позивачу, тому що зараз будинок по АДРЕСА_1, належить іншим громадянам. Вважав, що ще до звернення в суд з позовом позивач мала усунути розбіжності в юридичних адресах належної їй частини майна шляхом відповідної реєстрації своїх прав у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

На його думку, оскаржуване рішення не могло бути фактично виконаним, адже його сім'я з восьми осіб проживає у будинку, який має лише один вхід.

Окрім того, покликався на те, що вхід до жилих кімнат будинку, які позначені цифрами у плані технічного паспорту 1-6, 1-5 та 1-4, проходить через кухню 1-2, яка належить позивачу. Інших входів у будинку немає і обладнати інший неможливо. З коридору 1-1, який належить ОСОБА_3, проходить вхід до належної його сім'ї кухні 1-7, іншого входу до цього приміщення не існує і технічно його обладнати теж немає можливості. Позивач не провела поділ будинку в натурі, не отримала відповідних висновків спеціалістів в галузі будівництва всупереч вимогам законодавства, вирішила провести його реальний виділ, звернувшись з позовом про усунення перешкод у користуванні майном.

Оскаржуваним рішенням суд лише йому заборонив користуватися приміщенням кухні та зобов'язав лише його звільнити приміщення коридору, при цьому у який спосіб не зазначив. Щодо решти сімох членів його сім'ї, жодних обмежень покладено не було.

З наведених міркувань та бувши переконаним, що він не чинив і не чинить ОСОБА_3 перешкод в користуванні належною їй часткою будинку, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

У поданому відзиві ОСОБА_3, вважаючи оскаржуване рішення законним і обґрунтованим, вказувала про безпідставність тверджень відповідача щодо неможливості його фактичного виконання, перекручення поштових адрес, відсутність виділу кімнат у натурі, належність спірних приміщень іншим особам. Зважаючи на викладене, просила апеляційну скаргу відхилити.

Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи і доводи та аргументи сторін, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Відповідно до пунктів 8, 9 Перехідних положень Цивільного кодексу України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Задовольняючи позовні вимоги в частині усунення перешкод у користуванні майном, суд першої інстанції правильно ґрунтувався на положеннях ст.ст. 13, 16, 386, 391 ЦК України та вірно виходив з того, що позивач є власником 27/100 частин житлового АДРЕСА_1 (після його поділу присвоєно поштові адреси за АДРЕСА_2 - за позивачем і АДРЕСА_3 та факт порушення її прав відповідачем, який має право на 73\100 частин житлового будинку АДРЕСА_3. Оскільки створювані ОСОБА_2 перешкоди порушують право ОСОБА_3 на вільне користування, володіння та розпорядження належним майном, тому в цій частині позов обґрунтовано задоволено.

Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача зробити окремий вхід для його та членів його сім'ї користування, то вона не свідчить про порушення ОСОБА_2 суб'єктивних прав позивача. Право визначати, чи монтувати вхід у належну йому частину будинку для своїх потреб, а також де і яким чином - належить виключно власнику, тобто відповідачу. Таким чином, у цій частині судом правильно відмовлено в позові.

Матеріалами справи встановлено, і ці обставини сторонами не оспорюються, що 29 грудня 2005 року ОСОБА_5 на підставі відповідного договору подаровано на користь ОСОБА_3 27\100 частин житлового дерев'яного будинку. Правочин тоді ж посвідчено приватним нотаріусом Сарненського районного нотаріального округу та зареєстровано у реєстрі за №3229.

За умовами договору дарування подарована частина будинку складається із 1-1 коридор, 1-2 кухня, 1-3 житлова, житловою площею 11,1 кв.м, загальною - 27, 7 кв.м, з належною до неї частиною надвірних будівель, які включають у себе погріб 1\2 "Б", господарська будівля 1\2 "В", що знаходяться в АДРЕСА_1 (а.а. 6-6, зв.). 25 грудня 2008 року право власності обдаровуваної зареєстровано в реєстрі прав власності на нерухоме майно (а.с. 7).

Після смерті ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 року відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадщину, куди включено і 73\100 часток житлового будинку, прийняли дружина спадкодавця і мати сторін - ОСОБА_6 та їхній син і брат позивача - відповідач у справі.

Як пояснила в судовому засіданні представник Тутовицької сільської ради Сарненського району, незабаром внаслідок зміни нумерації будинку щодо належних позивачу 27\100 часток присвоєно поштову адресу як будинку АДРЕСА_2, а в належних відповідачу 73\100 частинах - будинок АДРЕСА_3. Кожній з квартир присвоєно особовий рахунок, що свідчить про те, що вони є окремими об'єктами прав і обов'язків.

Ці факти стверджуються й листом Тутовицької сільської ради Сарненського району від 14.09.2017 року №787, де зазначено про присвоєння двом часткам будинку різних поштових адрес (а.с. 20). Підстав не довіряти наведеним обставинам у суду не було, з чим погоджується і колегія суддів.

Отже, колишній будинок АДРЕСА_2 набув правового статусу об'єкта спільної часткової власності, з яких будинок АДРЕСА_2 (27\100 частин колишнього АДРЕСА_1) є належним позивачу, а будинок АДРЕСА_3 (73\100 частин колишнього цього ж будинку) - відповідачу, з яким проживають восьмеро членів його сім'ї.

Спірні правовідносини виникли між сторонами з приводу користування ОСОБА_2 належним ОСОБА_3 будинком АДРЕСА_2 без згоди власника, де мешкає мати сторін. Спірними кімнатами є коридор 1-1 площею 6, 7 кв.м та кухня 1-2 площею 9, 9 кв.м.

Повно і правильно з'ясувавши обставини справи та встановивши, що при вирішенні спірних прав й обов'язків сторін застосуванню підлягають норми матеріального права, на застосуванні яких наполягала позивач, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову в частині усунення перешкод в користуванні житлом.

При цьому створювані відповідачем перешкоди полягають в унеможливленні позивачу через дії ОСОБА_2 та членів його сім'ї користуватися коридором 1-1 площею 6, 7 кв.м і кухнею 1-2 площею 9, 9 кв.м, в т.ч. і демонтажу стіни приміщення 1-1, зменшивши його розміри.

Згідно зі ст. ст. 317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Цими правами власник розпоряджається на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Права власника житлового будинку, квартири визначені нормами ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Щодо доводів апеляційної скарги про необхідність усунення розбіжностей у поштовій адресі та неможливість фактичного виконання рішення суду, то з ними погодитися не можна. Оскільки наведені твердження є невмотивованими, тому до уваги не беруться.

Не заслуговують на увагу і покликання відповідача про порушення норм процесуального права.

Так, згідно із абз. другим ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Між тим, будь-яких фактів про наявність таких порушень ОСОБА_2 надано не було, а апеляційним судом не було здобуто.

Спростовуються правильністю висновків суду і доводи автора скарги про необхідність поділу будинку в натурі та відсутність відповідних дозволів спеціалістів в галузі будівництва. Так, факт поділу будинку в натурі підтверджено договором дарування, адже за його змістом позивачу подаровано уже виділену частку в будинку - приміщення 1-1 коридор, 1-2 кухня і 1-3 жила загальною площею 27, 7 кв.м, жилою - 11, 1 кв.м, що в подальшому визначено органом сільського самоврядування як окремий об'єкт прав і обов'язків - будинок АДРЕСА_2 (а.с. 6).

Решта доводів апеляційної скарги є необґрунтованими і з ними погодитися не можна через їх безпідставність.

Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.

В силу ст.ст. 368, 141 ЦПК України понесений при поданні апеляційної скарги судовий збір слід віднести на рахунок відповідача.

Керуючись ст.ст. 374-375, 381-383, 389-390 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Сарненського районного суду від 11 грудня 2017 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Головуючий:

Судді:

Повне судове рішення складено: 03.04.2018 р. о 13 год. 35 хв.