Рішення № 73145350, 27.03.2018, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/18826/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2018 року м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області в складі:

головуючого судді Харечка С.П.,

при секретарі Левчук Д.О.

з участю: позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засідання цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Рівненського Державного Гуманітарного Університету про визнання незаконним звільнення, визнання недійсним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки, стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати по день фактичного розрахунку,

Встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Рівненського Державного Гуманітарного Університету про визнання незаконним звільнення з посади доцента кафедри економічної теорії Рівненського Державного Гуманітарного Університету, визнання недійсним наказу №92-04-01 від 12 червня 2017р. щодо звільнення з роботи, поновлення на посаді доцента кафедри економічної теорії Рівненського Державного Гуманітарного Університету, стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки, стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати по день фактичного розрахунку та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що він з 01.09.1999 р. працював викладачем в Рівненському Державному Гуманітарному Університеті. З 01.09.2010 р. почав працювати на посаді доцента новоствореної кафедри економічної теорії за трудовим договором. Наказом № 282-к від 01.12.2010 р. з ОСОБА_1 було продовжено трудові відносини на посаді доцента згідно конкурсного обрання за трудовим договором на 5 н. р. 31.08.2015 р. ОСОБА_1 був звільнений з роботи у зв'язку з закінченням терміну трудового договору згідно п. 2 ст. 36 КЗпП України відповідно до наказу № 95-п від 15.06.2015 р. 01.09.2015 р. ОСОБА_1 прийнятий на посаду доцента кафедри економічної теорії за строковим трудовим договором на 2015/2016 н. р. відповідно до наказу № 150-п від 28.08.2015 р. 26.08.2016 р. наказом №105-04-01 від 10.06.2016р., ОСОБА_1 був звільнений з роботи у зв’язку із закінченням терміну трудового договору, згідно п.2 ст.36 КЗпП України. 26.09.2016р. наказом №205-04-01 від 23.09.2016р., прийнятий на посаду доцента кафедри економічної теорії за строковим трудовим договором на 2016/2017 н. р. Із займаної посади, був звільнений 20.08.2017р., наказом №92-04-01 від 12.06.2017р. у зв’язку із закінченням терміну трудового договору, згідно п.2 ст.36 КЗпП України. Оскільки контракт не укладався між ОСОБА_1 та Рівненським Державним Гуманітарним Університетом, то стверджує, що й не було встановлено строку трудового договору, в зв’язку з чим не можливо було встановити строк закінчення дії трудового договору. Тому вважає, що трудовий договір був продовжений на невизначений строк, і звільнення за п.2 ст.36 КЗпП України є неправомірним.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити.

В судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги не визнала, заперечення виклала у відзиві на позовну заяву, пояснила, що ОСОБА_1 був прийнятий на роботу до Рівненського Державного Гуманітарного Університету на посаду 0,75 ставки доцента кафедри економічної теорії з 26 вересня 2016 року за строковим трудовим договором на 2016/2017 н. р., згідно наказу 205-04-01 від 23 вересня 2016 року. Відповідно до поданої заяви ОСОБА_1 та наказу № 221-04-01 від 10.10.2016 року, його було переведено на 1,0 ставку доцента кафедри економічної теорії на термін укладеного трудового договору на 2016/2017 н.р. Ніяких зауважень зі сторони позивача не зазначено, з наказами він ознайомився та власноручно підписав, що свідчить про надання згоди на укладення саме строкового трудового договору. Заяви на продовження дії трудового договору від позивача не надходило. Враховуючи характер роботи та положення Постанови КМ України №1134 від 17.08.2002 р.(пряму залежність наявних ставок від контингенту студентів) роботодавець вважає більше раціональним укладення саме строкових трудових договорів. Оскільки, заяви на продовження трудового договору від позивача не поступало, то вважає, що звільнення з 20.08.2017р. (останній день відпустки) ОСОБА_1, згідно наказу №92-04-01 від 12.06.2017р. є правомірним.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку, що позов слід задовільнити частково.

Судом встановлено, що згідно записів у трудовій книжці, ОСОБА_1 з 01.09.1999 р. працював викладачем в Рівненському Державному Гуманітарному Університеті. З 01.09.2010 р. почав працювати на посаді доцента новоствореної кафедри економічної теорії за трудовим договором . Наказом № 282-к від 01.12.2010 р. з ОСОБА_1 було продовжено трудові відносини на посаді доцента згідно конкурсного обрання за трудовим договором на 5 навч. років.

31.08.2015 р. ОСОБА_1 був звільнений з роботи у зв'язку з закінченням терміну трудового договору згідно п. 2 ст. 36 КЗпП України відповідно до наказу № 95-п від 15.06.2015 р.

01.09.2015 р. ОСОБА_1 прийнятий на посаду доцента кафедри економічної теорії за строковим трудовим договором на 2015/2016 н. р.

26.08.2016р., згідно наказу№105-04-01 від 10.06.2016р. ОСОБА_1 було звільнено з роботи у зв’язку із закінченням терміну трудового договору за п.2 ст.36 КЗпП України.

Як вбачається із записів у трудовій книжці та доданих до матеріалів наказів, трудові відносини, які були встановленні на визначений термін припинялися, шляхом видання наказів про звільнення по закінченню терміну.

На підставі заяви ОСОБА_1 від 29.08.2016р., його було прийнято з 26.09.2016р., відповідно до наказу №205-04-01 від 23.09.2016р., на посаду доцента на 0,75 ставки кафедри економічної теорії за строковим трудовим договором на 2016/2017 н. р. (до закінчення терміну перебування у щорічній відпустці). З даним наказом ОСОБА_1 ознайомлений про що свідчить його підпис на наказі.

В подальшому згідно заяви позивача від 07.10.2016р. зареєстрованої за №4215 про переведення із 0,75 ставки на ставку доцента кафедри економічної теорії, та наказу №221-04-01 від 10.10.2016р. ОСОБА_1 було переведено на 1,0 ставку доцента кафедри на термін укладеного договору на 2016/2017 н. р. з 10.10.2016р. З даним наказом позивач ознайомлений, що підтверджується його підписом на наказі.

Відповідно до повідомлення, Ректорат Рівненського державного гуманітарного університету повідомляв, кожного працівника, що його стосується, про те, що у нього закінчується термін дії строкового договору і по його закінченню працівник буде звільнений з роботи за п.2 ст.36 КЗпП України. Як зазначено у повідомленні, науково-педагогічні працівники, які виявили бажання з 1 вересня 2017р. і надалі працювати на посаді НПП – повинні подати до кінця серпня 2017р заяви про прийом на роботу проректору з навчально-виховної роботи проф. ОСОБА_4 для подальшого подання на підпис ректору РДГУ. У разі відмови від прийому на роботу та укладення нового трудового договору, необхідно прибути у відділ кадрів у кінці терміну дії строкового трудового договору для виконання всіх формальностей щодо звільнення та отримання трудової книжки.

Як вбачається зі списку «науково-педагогічних працівників Рівненського державного гуманітарного університету, в яких у 2017 році закінчується термін дії строкового трудового договору (контракту)», що є додатком №1 до наказу по РДГУ №51-01-01 від 31 березня 2017р., позивач отримав повідомлення Ректорату РДГУ та був повідомлений про звільнення по закінченню терміну строкового трудового договору в останній день щорічної відпустки 2017р. про що свідчить його підпис датований 12.04.2017р.

Відповідно до наказу №64-04-01 від 15.05.2017р., позивачу було надано щорічну відпустку на 51 календарний день з 01.07. по 20.08.2017р.

Оскільки заяви на продовження трудових відносин з РДГУ від ОСОБА_1 не поступало, то 20.08.2017р.(в останній день відпустки) його було звільнено з роботи у зв’язку із закінченням терміну трудового договору згідно п.2 ст.36 КЗпП України, що підтверджується витягом з наказу №92-04-01 від 12.06.2017р.

Виходячи із вищевикладеного, судом встановлено, що позивачу достовірно було відомо про те, що трудовий договір між ним та РДГУ закінчується у останній день його відпустки, тобто 20.08.2017р. Та незважаючи на це ніяких дій з боку позивача стосовно продовження трудового договору з РДГУ вчинено не було.

Твердження позивача, які зазначені у позовній заяві про те, що він вийшовши на початку вересня 2017р. на роботу в РДГУ, отримав усне повідомлення, про його звільнення з роботи та те що йому не було надано для ознайомлення жодного документу, не видано трудову книжку, не проведено розрахунок, не заслуговують судом до уваги, оскільки є необґрунтованими.

З’ясувавши всі обставини справи, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги про визнання незаконним звільнення ОСОБА_1 з посади доцента кафедри економічної теорії РДГУ; визнання недійсним наказу № 92-04-01 від 12 червня 2017 року щодо звільнення з роботи ОСОБА_1; поновлення на роботі ОСОБА_1 на посаді доцента кафедри економічної теорії РДГУ; стягнення з РДГУ на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки; стягнення з РДГУ на користь ОСОБА_1 стягнення з РДГУ на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу є безпідставними.

Відповідно до ч. 3 ст. 54 Закону України «Про освіту» педагогічні та науково-педагогічні працівники приймаються на роботу шляхом укладення трудового договору, в тому числі за контрактом. Прийняття на роботу науково-педагогічних працівників здійснюється на основі конкурсного відбору.

Відповідно до аб.4 п.5 наказу № 1005 від 05 жовтня 2015 року Міністерства освіти і науки України «Про затвердження Рекомендацій щодо проведення конкурсного відбору при заміщенні вакантних посад науково-педагогічних працівників та укладання з ними трудових договорів (контрактів)» слідує, що при прийнятті на роботу (переведенні на іншу посаду, продовження трудових відносин) після успішного проходження конкурсу, як правило, укладають строковий трудовий договір (контракт) терміном на 5 років. Строк трудового договору (контракту) може також установлюватися за погодженням сторін, але не більше ніж на п’ять років. Вносити пропозиції щодо терміну трудового договору (контракту) має право кожна із сторін, крім посад деканів факультетів, директорів навчально-наукових інститутів, завідувачів (начальників) кафедр, для яких передбачено обрання строком на п’ять.

Отже факт ознайомлення позивача з наказами про прийняття на роботу на визначений строк, який зазначений у наказах та якщо такі накази не оскарженні, свідчить про згоду позивача на укладення строкового трудового договору.

Обов'язкове укладення контракту із доцентом вищого навчального закладу чинним законодавством не передбачено.

Відповідно до ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Враховуючи характер роботи РДГУ(залежність наявних ставок від контингенту студентів), керуючись положеннями Постанови КМ України №1134 від 17.08.2002р., роботодавець вважав за доцільним укладення саме строкових трудових договорів.

Постановою Пленуму Верховного Суду України п.7 абз. 2 постанови № 9 від 6 листопада 1992р. «Про практику розгляду судами трудових спорів» слідує, що при укладенні трудового договору на певний строк цей строк встановлюється угодою сторін і може визначатися не тільки конкретним періодом, але також і з настанням певної події. Наприклад закінчення терміну перебування у щорічній відпустці.

Згідно п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України, підставою для припинення трудового договору є закінчення строку його дії, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Відповідно до ст.39-1 КЗпП України, якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.

Трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

Оскільки, по закінченню строку трудових договорів, відповідач видавав накази про звільнення позивача з роботи, а потім на підставі заяви позивача знову приймав на новий термін, то такі договори не вважаються переукладеними, а також не набувають характеру безстрокових.

Крім того, ч. 1 ст.47 КЗпП передбачено обов'язок власника або уповноваженого ним органу видати працівнику в день звільнення належно оформлену трудову книжку. Відповідно до ч.4 ст.235 КЗпП у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Позивач був повідомлений про те, що по закінченню строку трудового договору, йому необхідно було прибути у відділ кадрів для отримання трудової книжки, даний факт підтверджується підписом позивача датованим 12.04.2017р. у списку «науково-педагогічних працівників Рівненського державного гуманітарного університету, в яких у 2017 році закінчується термін дії строкового трудового договору (контракту)».

Отже, позивач був повідомлений, про необхідність отримати ним трудової книжки по закінченню строку трудового договору, однак отримання її у встановлений строк проігнорував.

Тому, затримка видачі трудової книжки позивачу, в даному випадку виключає вину роботодавця, оскільки позивач сам не забажав її отримати. А відповідно і відсутні правові підстави для виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Таким чином, звільнення позивача з роботи проведено з дотриманням закону.

Однак, за змістомст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення провести з ним розрахунок у строки, встановлені ст. 116 КЗпП України.

Згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100( Порядок) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Згідно п. 8 Порядку середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно довідки про середньомісячну заробітна плата, ОСОБА_1 була нарахована за травень 2017 р. та червень 2017 р. в розмірі 18604.80 грн.

Отже, за період з 20.08.2017 року по день фактичного розрахунку (а.с. 18 відом. №02-256 від 15.09.2017 року дата повного розрахунку з позивачем) розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.08.2017 р. по 15.09.2017 р. становить 6976.80 грн.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені витрати.

Згідно ч.3 ст.12., ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 258, 259, 264, 265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Рівненського Державного Гуманітарного Університету про визнання незаконним звільнення, визнання недійсним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки, стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати по день фактичного розрахунку – задовільнити частково.

Стягнути з Рівненського Державного Гуманітарного Університету (код ЄДРПОУ 25736989, адреса: 33000, м.Рівне, ОСОБА_5, 12) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер – НОМЕР_1) середній заробіток за весь час затримки заробітної плати по день фактичного розрахунку в сумі 6976,80 грн..

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Рівненського Державного Гуманітарного Університету на користь ОСОБА_1 суму судового збору в розмірі 640, 00 гривень.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Рівненської області шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

Повний текст рішення виготовлено 02 квітня 2018 року.

Суддя: С.П. Харечко