Ухвала суду № 73145041, 03.04.2018, Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №560/173/18

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 квітня 2018 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого-судді Оборонова І.В.,

за участю секретаря Волкодав А.А.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця Солом'янського РВ ДВС м.Київ ГТУЮ у м.Києві ОСОБА_2,

ВСТАНОВИВ:

Скаржник ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою, в якій просить визнати дії державного виконавця Солом'янського РВ ДВС м.Київ ГТУЮ у м.Києві ОСОБА_2 по складанню ним розрахунку заборгованості №4589945 від 01.09.2017 року за виконавчим листом №2-240 від 22.06.2006 р., по сплаті аліментів на суму 160664,30 грн. за період з 22.06.2006 року по липень 2017 року протиправними та зобов'язати його здійснити розрахунок заборгованості зі сплати аліментів на підставі середньої заробітної плати для Рівненської області, з урахуванням часткової оплати аліментів за період з січня 2006 року по грудень 2009 року, на загальну суму 6800,00 грн.

Скаргу обгрунтовує тим, що 30 січня 2018 року, коли повернувся додому, то дізнався, що на його ім'я надійшов лист, в якому був позов ОСОБА_3 до нього про позбавлення батьківських прав та стягнення заборгованості по аліментах. Серед додатків до вказаного позову він виявив складений Державним виконавцем Солом'янського РВ ДВС у м. Києві ГГУЮ у м. Києві ОСОБА_2 розрахунок заборгованості № 4589945 від 01.09.2017 р. за виконавчим листом № 2-440 від 22.06.2006 р., на суму 160664,30 грн., який вважає безпідставним та необгрунтованим. Вказує, що при складанні зазначеного розрахунку заборгованості, державний виконавець Солом'янського РВ ДВС у м. Києві ГГУЮ ОСОБА_2 не врахував того факту, що він з червня 2006 року і до цього часу постійно проживає за місцем своєї реєстрації в місті Дубровиця, вул. Партизанська, будинок 15, Рівненської області і інколи тимчасово виїжджав на заробітки в різні регіони України. Тому, при розрахунку суми заборгованості за аліментами бралася середня заробітна плата по м. Києву в розмірі 8649 проти, замість 4575 грн. по Рівненській області, що значно менша ніж середня заробітна плата в м. Києві. Крім того, його колишня дружина ОСОБА_3 приховала від державного виконавця той факт, що за період з січня 2006 року по грудень 2009 року він сплатив їй аліменти на дитину, на загальну суму 6800,00 грн. Таким чином, наведений державним виконавцем розрахунок заборгованості з оплати аліментів № 4589945 не відповідає дійсним обставинам справи, а тому є невірним, а дії державного виконавця Ісмаілова С.І. по його складанню є протиправними.

До початку розгляду справи від скаржника надійшла заява про розгляд скарги без його участі, скаргу просить задолити.

Від державного виконавця Ісмаілова С.І. до суду надійшло заперечення на скаргу, в якій просив відмовити у її задоволенні, оскільки стягувач ОСОБА_4 звернулася до Солом’янського РВ ДВС м. Київ ГГУЮ м. Києві із заявою про відкриття виконавчого провадження, згідно виконавчого листа №2- 404 від 22.06.2006 року, виданого Дубровицьким районним судом Рівненської області про стягнення з ОСОБА_1 на її користь 1/4 частини всіх видів заробітку. Виконавчий документ пред'явлено за місцем проживання боржника, а саме: АДРЕСА_1 та 03 серпня 2006 року відкрито виконавче провадження № 4589945. З метою встановлення інформації про отримання боржником пенсії, інших джерел отримання доходів, про номери рахунків, відкритих боржником, державним виконавцем періодично направлялися електронні запити до Державної фіскальної служби України, Пенсійного фонду України. У зв’язку з тим, що боржник до державного виконавця не з’являвся, а електронних запитах ГІФУ та ДФС інформація про місце роботи та джерела отримання доходів була відсутня, боржнику було нараховано заборгованість відповідно до норм Сімейного кодексу України. Також вказує, що на адресу відділу регулярно надходили заяви стягувача про видачу довідки про неотримання аліментів, де зазначалося про неотримання аліментів від боржника.

Від стягувача ОСОБА_3 надійшло пояснення до скарги, де вказує, що скаржник проживає постійно в м.Києві, хоча зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_1. Виконавчий лист був пред'явлений до примусового виконання у виконавчу службу Солом'янського району по місцю фактичного проживання боржника, а саме: АДРЕСА_2.

Відповідно до ч.2 ст.450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Дослідивши докази по справі, суд прийшов до висновку, що в задоволенні скарги слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно до ст.129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд. Виконання судового рішення є складовою частиною судового розгляду.

За правилами ст.ст.1,5 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів. Державний виконавець зобов’язаний вжити заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

Крім того, виконання судових рішень це заключна стадія цивільного процесу, а саме: заключний етап у процесі реалізації захисту цивільних прав, у цьому разі прав заявників, а згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини для визначення розумного строку розгляду справи включається період із надходження до суду позовної заяви й закінчується виконанням рішення суду.

Отже, завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом, тому перевірка вчинення таких дій державним виконавцем є фактично перевіркою дотримання положення ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду й належного виконання рішення суду.

Згідно із ч.2 ст.2 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу».

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Згідно ч.1 ст.447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Така ж можливість оскарження дій чи бездіяльності державного виконавця передбачена Законом України «Про виконавче провадження», зокрема, у ст.74 вказаного Закону, де зазначено, що рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Як вбачається з матеріалів справи, 22 червня 2006 року Дубровицьким районним судом Рівненської області було видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_1, жителя ІНФОРМАЦІЯ_3, аліментів на утримання дочки ОСОБА_5, 11.09.2004 року в розмірі 1/4 частини його заробітку щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 02.06.2006 року і до досягнення дитиною повноліття, а у разі продовження навчання до досягнення нею двадцяти трьох років. Адреса боржника зазначена: м.Київ, вул. Індустріальна, 25/43 (а.с.27-28).

03 серпня 2006 року Солом'янським РВ ДВС м.Київ ГТУЮ у м.Києві було відкрито виконавче провадження (а.с.26).

Відповідно до розрахунку заборгованості №4589945, проведеного державним виконавцем Солом'янського РВ ДВС м.Київ ГТУЮ у м.Києві у ОСОБА_1 станом на 01.08.2017 року нараховано заборгованість у розмірі 160664,30 грн. (а.с.4-8).

Відповідно до ст.20 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, які можуть вчиняти виконавчі дії по виконанню рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.

Відповідно до ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), розмір заборгованості по аліментах визначається державним виконавцем за місцем виконання рішення виходячи з фактичного заробітку (доходів), одержаного боржником за час, протягом якого стягнення не провадилося, або одержуваного ним на момент визначення заборгованості у твердій грошовій сумі або у відсотковому відношенні. Якщо боржник в цей період не працював, заборгованість визначається виходячи з середньої заробітної плати для даної місцевості. Державний виконавець у разі надходження виконавчого документа повинен підрахувати розмір заборгованості по аліментах і повідомити про нього стягувача і боржника.

Згідно ч.2 ст.195 СК України, заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

Частиною 3 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що розмір заборгованості із сплати аліментів визначається державним виконавцем за місцем виконання рішення у порядку, встановленому Сімейним кодексом України. У разі визначення суми заборгованості у частці від заробітку (доходу) розмір аліментів не може бути менше встановленого Сімейним кодексом України.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Частиною 3 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» установлено, що розмір заборгованості із сплати аліментів визначається державним виконавцем за місцем виконання рішення у порядку, встановленому Сімейним кодексом України. У разі визначення суми заборгованості у частці від заробітку (доходу) розмір аліментів не може бути менше встановленого Сімейним кодексом України.

Відповідно до ч. 4 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець обчислює розмір заборгованості із сплати аліментів, складає відповідний розрахунок та повідомляє про нього стягувачу і боржнику, зокрема за заявою сторін виконавчого провадження. У ч. 9 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що спір щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішується судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

Спори щодо сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи. Залежно від предмета та суті вимог така заява може розглядатися у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК, або у позовному провадженні.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 подав скаргу на дії державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК.

Обґрунтовуючи вимоги даної скарги, ОСОБА_1 зазначав про неправомірність та безпідставність нарахування заборгованості по сплаті аліментів у розмірі 160664,30 грн., оскільки державний виконавець розраховував її у цей період, виходячи із середньої заробітної плати по місту Києву, а не по Рівненській області.

Однак, як встановлено матеріалами справи, у виконавчому документі адреса боржника була зазначена: м.Київ, вул. Індустріальна, 25/43, а тому виконавчий лист був пред'явлений до примусового виконання у виконавчу службу Солом'янського району по місцю фактичного проживання боржника. Разом із тим, оскільки боржник до державного виконавця не з'являвся, інформація про місце про фактичне місце проживання, місце його роботи та джерел отримання доходів відсутня (а.с.29-32, 41-44), боржнику було нараховано заборгованість, виходячи із середньої заробітної плати працівника по місту Києву, тому державний виконавець діяв у межах своїх повноважень та у спосіб, передбачений законом, при цьому заявник фактично не погоджується з розміром заборгованості, визначеним державним виконавцем, у зв'язку із чим, суд приходить до висновку, що між сторонами виконавчого провадження існує спір щодо розміру заборгованості ОСОБА_1 зі сплати аліментів.

Згідно з ч. 3 ст. 451 ЦПК України, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 195 Сімейного кодексу України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, а у разі спору - судом.

Виходячи зі змісту вищенаведених законодавчих норм, спір щодо розміру заборгованості за аліментами виникає між стороною виконавчого провадження (стягувачем та/чи боржником) і державним виконавцем, до компетенції якого законодавець відніс обчислення розміру заборгованості за аліментами.

Спір щодо визначення розміру аліментів підлягає вирішенню судом в позовному провадженні з обов'язковим залученням до розгляду справи стягувача за виконавчим листом.

З огляду на вищезазначене у задоволенні скарги слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 447, 450, 451 ЦПК України,

УХВАЛИЛА:

В задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця Солом'янського РВ ДВС м.Київ ГТУЮ у м.Києві ОСОБА_2 - відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Апеляційного суду Рівненської області через Дубровицький районний суд Рівненської області протягом пятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя підпис

З оригіналом згідно

Суддя Дубровицького

районного суду ОСОБА_6