Ухвала суду № 73141681, 21.03.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/774/348/18 Справа № 209/3116/16-к Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Мудрецький Р.В.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 березня 2018 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Мудрецького Р.В.

суддів: Іванченка О.Ю., Калініч Н.І.,

за участю:

секретаря ОСОБА_2, ОСОБА_3,

прокурора Чорнобривець Ю.М., Грамми О.А.,

обвинуваченого ОСОБА_4,

захисника ОСОБА_5,

потерпілого ОСОБА_6,

представника потерпілого ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015040160000210 від 11 вересня 2015 року, за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_4 та прокурора Соскова Романа Миколайовича на вирок Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська від 23 листопада 2017 року відносно:

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2 (нині м. Кам'янське) Дніпропетровської області, громадянина України, зареєстрованого та мешкаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України,-

В С Т А Н О В И Л А:

Вироком Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 23 листопада 2017 року ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та призначено покарання у виді 2 років виправних робіт без позбавлення права керувати транспортними засобами. На підставі ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 року» обвинуваченого звільнено від призначеного покарання. Крім того, судом вирішено цивільний позов та питання про стягнення процесуальних витрат у кримінальному провадженні.

ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, за наступних обставин.

ОСОБА_4 08 серпня 2015 року о 11.00 годині, керуючи автомобілем "Опель Вектра", р.н. НОМЕР_1, що належить ОСОБА_8, згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу САР № 972540, здійснював рух заднім ходом по проїжджій частині б-ру Будівельників навпроти будинку № 7 у м. Кам'янському (Дніпродзержинськ) в районі перехрестя проїжджої частини б-ру Будівельників з дорогою без назви, яка сполучає б-р Будівельників з б-м ОСОБА_9, з метою виїзду з місця парковки.

В порушення вимог п.п. 15.9 "г" та 10.10 Правил дорожнього руху України, ОСОБА_4 спочатку зупинився в забороненому місці, а саме на перехресті, а потім, знаходячись на перехресті, поновив та здійснював рух заднім ходом.

Перед початком руху заднім ходом, для забезпечення безпеки руху, водій ОСОБА_4 повинен був переконатися, що він своїм маневром не створить небезпеки іншим учасникам руху, а при необхідності повинен звернутися за допомогою до інших осіб, тобто водій ОСОБА_4 для забезпечення безпеки дорожнього руху повинен був діяти відповідно до вимог п.п. 2.3. б), 10.9. Правил дорожнього руху України, де вказано:

- п. 2.3. б) "Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний: бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі";

- п. 10.9 "Під час руху транспортного засобу заднім ходом водій не повинен створювати небезпеки або перешкоди іншим учасникам руху. Для забезпечення безпеки руху він при необхідності повинен звернутися за допомогою до інших осіб".

Однак, у порушення вимог вищевказаних пунктів правил дорожнього руху України, ОСОБА_4, проявляючи злочинну недбалість, почав здійснювати рух заднім ходом, не переконавшись в безпеці свого маневру та не звернувшись за допомогою для забезпечення безпеки руху до інших осіб, у зв'язку з чим не переконався у відсутності на лінії руху керованого ним транспортного засобу пішохода і в безпеці виконуваного їм руху заднім ходом.

В результаті ОСОБА_4, керуючи автомобілем "Опель Вектра", р.н. НОМЕР_1, та здійснюючи рух заднім ходом по б-ру Будівельників, навпроти будинку № 7 у м. Кам'янському (Дніпродзержинськ), допустив наїзд на пішохода ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_3, яка знаходилась перед задньою частиною вищевказаного автомобіля та пропускала транспортний потік, що рухався по проїжджій частині дороги, для подальшого перетинання б-ру Будівельників з боку будинку № 7 в напрямку ринку "Пасаж".

Внаслідок даного наїзду, ОСОБА_10 заподіяні тілесні ушкодження у вигляді: переломів лівої плечової та променевої кісток, лонної та сідничої кісток ліворуч, синці по передньо-внутрішній поверхні нижньої третини правого стегна та верхніх третин обох гомілок, правої кисті та передпліччя, синці лівого плеча та передпліччя, сідниць, садна обличчя ліворуч та лівого променево-зап'ястного суглобу - відносяться до середнього ступеню тяжкості тілесних ушкоджень.

Дії водія автомобілю "Опель Вектра" ОСОБА_4 не відповідали вимогам п. 10.9 Правил дорожнього руху України, що, з технічної точки зору, знаходилося в причинному зв'язку з настанням події даної пригоди.

У прямому причинному зв'язку з вчиненням вказаної дорожньо-транспортної пригоди, що спричинило настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді заподіяння потерпілій ОСОБА_10 тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості, знаходиться грубе порушення водієм ОСОБА_4 вимог п. 10.9 Правил дорожнього руху України, оскільки зазначене порушення безпосередньо спричинило настання даної події.

В апеляції прокурор просить вирок суду першої інстанції скасувати в частині покарання та ухвалити новий вирок, призначивши обвинуваченому покарання у виді виправних робіт строком на 2 роки із відрахування за місцем роботи в дохід держави 10 % відсотків заробітку щомісячно, без позбавлення права керувати транспортними засобами. Обґрунтовуючи заявлені в апеляційній скарзі вимоги, прокурор посилається на те, що суд першої інстанції при ухваленні вироку не врахував вимоги ст. 57 КК України та роз’яснення, які містяться в п. 13 ППВСУ № 7 від 23 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», та призначив обвинуваченому ОСОБА_11 покарання без визначення розміру відрахувань із заробітку, що призвело до неправильного тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту. Крім того, суд першої інстанції ухвалюючи вирок стягнув з останнього на користь держави судовий збір, що суперечить вимогам п. 6 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

В апеляції обвинувачений просить вирок суду скасувати та винести вирок, яким його виправдати. Свої вимоги обвинувачений обґрунтовує невідповідністю висновків суду фактичним обставинам провадження. ОСОБА_4 вважає, що обвинувачення ґрунтується на суперечливих та неузгоджених між собою доказах, яким не було надано належної оцінки. Так, на думку останнього, суд належним чином не оцінив показання свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13М та ОСОБА_14, які є не послідовними та суперечливими. Поряд з цим, на думку обвинуваченого, суд першої інстанції залишив поза увагою ті обставини, що він мав можливість безперешкодного виїзду з паркувального місця, а на місці огляду, а також на автомобілі жодних слідів, які б вказували на ДТП виявлено не було. Поряд з цим, свідок ОСОБА_9 підтвердила, що автомобіль не здійснював жодних рухів, а потерпіла вказала на те, що її збив білий автомобіль. При цьому, висновок комісійної експертизи суперечить обставинам ДТП, на які вказали потерпіла та свідки ОСОБА_15, ОСОБА_16 Свідок ОСОБА_12, на думку обвинуваченого, є підставним, оскільки перебуває у родинних відносинах з родиною ОСОБА_15. Серед іншого, на переконання ОСОБА_4, суд першої інстанції не взяв до уваги, що слідчий експеримент було проведено з порушенням вимог закону та необґрунтовано спростував у вироку показання свідка ОСОБА_17

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, думку прокурора, який підтримує державне обвинувачення у суді апеляційної інстанції, який підтримав апеляційну скаргу заступника прокурора Дніпропетровської області та заперечував проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого, доводи обвинуваченого, який підтримав свою апеляційну скаргу та заперечував проти задоволення апеляційної скарги прокурора, позицію захисника, який підтримав апеляційну скаргу свого підзахисного та заперечував проти задоволення апеляційної скарги прокурора, міркування потерпілого та його представника, які просили вирок суду залишити без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що вони підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Згідно з вимогами п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України, у разі визнання особи винуватою, у резолютивній частині вироку, зокрема, зазначається покарання, призначене по кожному з обвинувачень, що визнані судом доведеними, та остаточна міра покарання, обрана судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 КК України, покарання у виді виправних робіт встановлюється на строк від шести місяців до двох років і відбувається за місцем роботи засудженого. Із суми заробітку засудженого до виправних робіт провадиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків.

Виходячи з нормативного розуміння ч. 1 ст. 57 КК України, обов’язковим елементом покарання у виді виправних робіт є утримання (відрахування) із суми заробітку засудженого, які провадяться у прибуток держави, встановленому вироком суду.

Таким чином, у разі не визначення судом порядку та розміру відрахувань з заробітку обвинувачених, фактично вважати покарання призначеним неможливо, внаслідок чого колегія суддів приходить до висновку про порушення судом вимог закону України про кримінальну відповідальність та вважає, що фактично при ухваленні судом вироку основне покарання залишилось не призначеними.

В цьому випадку, враховуючи положення п.2 ч.1 ст.420 КПК України, суд апеляційної інстанції вправі постановити свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання та враховуючи, що з викладених вище мотивів, колегія суддів приходить до висновку, що покарання обвинуваченому ОСОБА_4 не призначено, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості його призначити самостійно, а лише вправі дати оцінку покаранню, призначеному судом першої інстанції з точки зору його відповідності положенням Кримінального Кодексу України.

За таких обставин, керуючись вимогами ч. 2 ст. 9 КПК, яка передбачає обов’язок надання належної правової оцінки обставинам кримінального провадження, а також ч. 6 ст. 9 КПК України, де вказано, що у випадках, коли положення КПК не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені зокрема п. 2 ч. 1 ст. 7 КПК, колегія суддів приходить до висновку, що вирок суду належить скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно усунути зазначену вище невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та порушення кримінального процесуального закону, всебічно, повно та об’єктивно дослідити всі обставини справи, перевірити доводи, які викладені в апеляційних скаргах прокурора та обвинуваченого, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407 КПК України,

колегія суддів апеляційного суду, –

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_4 та прокурора Соскова Романа Миколайовича задовольнити частково.

Вирок Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 23 листопада 2017 року відносно ОСОБА_4 скасувати та призначити новий судовий розгляд у суді першої інстанції в іншому складі суду.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді