Постанова № 73138136, 26.03.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2018 р. м. ХарківСправа № 816/2164/17Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Калиновського В.А.

суддів: Чалого І.С. , Бондара В.О.

за участю секретаря судового засідання Цибуковської А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.12.2017, суддя О.О. Кукоба, вул. м. Полтава, повний текст складено 26.12.17 по справі № 816/2164/17

за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина - ОСОБА_2

до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина - ОСОБА_2, звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, в якому просив суд: визнати протиправним та скасувати рішення, викладене у листі-відповіді від 10.08.2017 за №11639/6-17, про відмову у наданні дозволу на розробку проекту документації землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Чутівської селищної ради Чутівського району Полтавської області за межами населеного пункту; зобов'язати відповідача розглянути повторно заяву ОСОБА_2 від 27.07.2017 про надання дозволу на розробку проекту документації землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Чутівської селищної ради Чутівського району Полтавської області за межами населеного пункту.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що у червні та липні 2017 року з метою одержання у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства у розмірі 2,00 га двічі звертався до відповідача з клопотанням про надання дозволу на виготовлення відповідного проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Однак, за результатами розгляду даного клопотання отримав відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, що мотивована необхідністю першочергового забезпечення земельними ділянками учасників антитерористичної операції.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 19.12.2017 року адміністративний позов ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина - ОСОБА_2 задоволено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального права, а саме: ч.ч. 6, 7 ст. 188 ЗК України, Постанови Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 р. № 413 "Про деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними", з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

В судове засідання сторони не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України, справа розглядається за відсутності сторін.

Згідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, колегія суддів, враховуючи неявку у судове засідання всіх учасників справи, вважає за можливе фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 14.06.2017 ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області із заявою від 09.06.2017 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів на території Чутівської селищної ради Чутівського району Полтавської області для ведення особистого селянського господарства /а.с. 36/. До заяви додав графічні матеріали із зображенням бажаного місця розташування земельної ділянки, копії паспорта та ідентифікаційного номера, копії свідоцтва про народження та посвідчення інваліда з дитинства, довідку Чутівської селищної ради /а.с. 11-16/. Також повідомив, що право на безоплатну приватизацію земельної ділянки за вказаним цільовим призначенням не використав.

Листом від 12.07.2017 №9736/6-17 відповідач повідомив ОСОБА_2 про те, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 №413 "Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними" Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області сформовано перелік земельних ділянок із зазначенням площ, які можуть бути передані в межах норм безоплатної приватизації на території області, насамперед - учасникам антитерористичної операції, інформація про земельні ділянки оприлюднена на офіційному веб-сайті Головного управління /а.с. 38/.

01.08.2017 ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 повторно звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області із заявою від 27.07.2017 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів на території Чутівської селищної ради Чутівського району Полтавської області для ведення особистого селянського господарства /а.с. 32/. До заяви додав графічні матеріали із зображенням бажаного місця розташування земельної ділянки, копії паспорта та ідентифікаційного номера, копії свідоцтва про народження та посвідчення інваліда з дитинства, довідку Чутівської селищної ради /а.с. 11-16/. Також повідомив, що право на безоплатну приватизацію земельної ділянки за вказаним цільовим призначенням не використав.

Листом від 10.08.2017 №11639/6-17 відповідач надав відповідь на дану заяву, у якій посилався на аналогічні підстави, що й у попередній відповіді /а.с. 35/.

20.11.2017 позивач втретє звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, у відповідь на яку отримав лист відповідача від 06.12.2017 вих. №15769/6-17, яким повідомлено, що заяву ОСОБА_2 розглянуто по суті та надано відповідь від 10.08.2017 вих. №11639/6-17 /а.с. 39-42/.

Не погодившись з відмовою відповідача у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою, позивач оскаржив її до суду.

Верховний Суд України у постанові від 13.07.2016 у справі №21-1265а16 (813/3482/14) зазначив, що відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для особистого селянського господарства відповідач (територіальний орган Держземагентства, правонаступниками яких є територіальні органи Держгеокадастру) здійснює владні управлінські функції, у зв'язку з чим спір належить розглядати у порядку адміністративного судочинства.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що відповідач, відмовляючи позивачу в задоволенні заяви, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю урегульовано Земельним кодексом України.

Так, у відповідності до абзацу 1 частини першої статті 116 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно з частиною другою статті 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (частина третя статті 116 Земельного кодексу України).

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 117 Земельного кодексу України передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 118 Земельного кодексу України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, колегія суддів зазначає, що законом унормовано виключні підстави, за наявності яких заявникові може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відповідно до ч.1, 2 та п. "а" ч.3 ст. 22 ЗК України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Приписами п. б ч.1 ст. 121 ЗК України унормовано право громадян України на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Як свідчать матеріали справи, заявлений позивачем розмір земельної ділянки відповідає передбаченому п. б ч.1 ст. 121 ЗК України розміру. Позивачем було подано разом із заявою необхідний пакет документів.

Зі змісту листа Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 10.08.2017 №11639/6-17 вбачається, що у якості підстави для відмови у наданні позивачу дозволу на виготовлення проекту землеустрою відповідач посилався на те, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 №413 "Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними" Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області сформовано перелік земельних ділянок із зазначенням площ, які можуть бути передані в межах норм безоплатної приватизації на території області, насамперед - учасникам антитерористичної операції, інформація про земельні ділянки оприлюднена на офіційному веб-сайті Головного управління /а.с. 35/.

Водночас, як зазначено судом вище, підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Однак, листи Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 12.07.2017 р. № 9736/6-17 та від 10.08.2017 р. №11639/6-17 не містять посилань на відповідні обставини.

Фактично згаданий лист містить лише посилання на окремі норми чинного законодавства, без їх роз'яснення та вирішення порушеного заявником питання по суті. Тоді як в силу наведених вище положень частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України законодавець зобов'язує відповідача у місячний строк надати дозвіл на розробку проекту землеустрою або мотивовану відмову у наданні такого дозволу.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про те, що у відповідача не було законних підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Колегія суддів вважає хибними доводи апелянта про те, що згаданим листом не було відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, а лише запропоновано подати до Головного управління на розгляд клопотання та відповідні додатки, враховуючи вимоги постанови Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 №413, з огляду на наступне.

Статтею 118 Земельного кодексу України чітко встановлено, що органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Крім того, колегія суддів зазначає, що позивач звертався до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області саме з клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, а не із заявою щодо роз'яснення процедури отримання такого дозволу.

Більш того, листи-відповіді Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 12.07.2017 р. вих № 9736/6-17 та від 10.08.2017 №11639/6-17 не містять посилань на необхідність усунення недоліків чи надання додаткових документів.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на положення ч.7 ст.118 ЗК України, яким передбачено або надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або, відповідно - відмову.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що листи Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 12.07.2017 р. 9736/6-17 та від 10.08.2017 №11639/6-17 фактично є відмовою в наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з обставин, які не передбачені ч.7 ст.118 ЗК України.

Щодо підстав вказаної відмови колегія суддів зауважує на таке.

Згідно з ч.1 ст.19 ЗК України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Таким чином, на законодавчому рівні відсутнє таке визначення цільового призначення земельної ділянки як "для передачі у власність учасникам АТО".

Поряд з цим, безумовно, чинним законодавством передбачено пільги для учасників бойових дій та прирівняних до них.

Так, п.14 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" визначено, що учасникам бойових дій надаються, зокрема, пільги, щодо першочергового відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва.

В свою чергу, чинним законодавством не визначено критерії пріоритетності того чи іншого заявника саме на стадії процесу надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Крім того, вищевказані пільги стосуються першочергового відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва, проте, у спірних правовідносинах іде мова про відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель запасу сільськогосподарського призначення.

При цьому, відповідачем ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанцій не надано будь - яких доказів бронювання обраної позивачем земельної ділянки для відведення учасникам антитерористичної операції, доказів на підтвердження того факту, що земельна ділянка, відносно якої позивачем подано заяву про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, запланована для відведення конкретному учаснику АТО чи наявність прав та законних інтересів третіх осіб на таку земельну ділянку.

Колегія суддів також зазначає, що затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 №413 "Стратегія удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними" - це алгоритм дій уряду в майбутньому у цій сфері, а тому вона не містить правових норм для врегулювання цих відносин. Більш того, в ній прямо зазначено, що "для реалізації Стратегії необхідно розробити проекти нормативно-правових актів".

Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження, разом з тим, зазначає, що постанова від 07.06.2017 №413 не є нормативно-правовим актом, що урегульовує порядок надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо надання земельних ділянок у власність та не прийнята відповідно до певного закону чи на виконання такого закону, яким регулюються вимоги щодо обмеження розташування земельних ділянок, а лише затверджує стратегію (план діяльності на певний період) удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними.

До того ж, як визначено статтею 6 Земельного кодексу України, виключно до повноважень Верховної ради України віднесено прийняття законів у галузі регулювання земельних відносин.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо відсутності у ГУ Держгеокадастру у Полтавській області юридичних та фактичних підстав для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

"На підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень: 1) повинен бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

"У межах повноважень" означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

"У спосіб" означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Отже, суб'єкт владних повноважень має діяти виключно в межах та у спосіб, що встановлені законом, оскільки він виконує державні функції, і лише держава шляхом законодавчого регулювання визначає його завдання, межі його повноважень та спосіб, у який він здійснює ці повноваження. Розширене тлумачення суб'єктом владних повноважень способів здійснення своїх повноважень не допускається.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Однак, відповідач у ході судового розгляду справи не довів правомірність відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою.

Зважаючи на викладене та беручи до уваги наявність у позивача права на одержання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 га, колегія суддів вважає правомірним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що відповідач безпідставно відмовив ОСОБА_2 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою.

Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є законними, обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.12.2017 року по справі 816/2164/17 прийнято з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для його скасування не виявлено.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.12.2017 по справі № 816/2164/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

.

Головуючий суддя (підпис)В.А. КалиновськийСудді(підпис) (підпис) І.С. Чалий В.О. Бондар Повний текст постанови складено 02.04.2017.