Постанова № 73138027, 29.03.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 березня 2018 р.м.ОдесаСправа № 821/1562/17

Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Попов В.Ф.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Турецької І.О.

суддів - Стас Л.В., Косцової І.П.

за участі секретаря - Скоріної Т.С.

представника апелянта - Кудровської Ю.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Херсонської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Херсонської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Херсонської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області (далі - Херсонська ОДПІ), в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ від 09 жовтня 2017 року №220-о «Про звільнення працівників», в частині його звільнення з посади начальника управління податків і зборів з фізичних осіб Херсонської ОДПІ Головного управління ДФС у Херсонській області»;

- зобов'язати поновити на новоствореній посаді начальника відділу податків і зборів з фізичних осіб Херсонської ОДПІ;

- стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу через незаконне звільнення у розмірі 6 089,59 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що про вивільнення він був попереджений з порушенням строку, встановленого законодавством та йому не було запропоновано усі вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Крім цього, на його думку, суб'єктом владних повноважень не враховано його переважне право на залишення на роботі, передбачене статтею 42 КЗпП України, а саме те, що він навчається в Херсонському національному технічному університеті за напрямком спеціальності «Публічне управління та адміністрування» та має на утриманні двох неповнолітніх дітей.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2017 року позов задоволено частково.

Суд визнав протиправним та скасував наказ Херсонської ОДПІ від 09 жовтня 2017 року № 220-о «Про звільнення працівників» в частині звільнення ОСОБА_2 з посади начальника управління податків і зборів з фізичних осіб Херсонської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області.

Поновив ОСОБА_2 на попередній посаді начальника управління податків і зборів з фізичних осіб Херсонської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області з 10 жовтня 2017 року.

Стягнув з Херсонської ОДПІ на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 5 978,88 грн., зобов'язавши відрахувати з цієї суми податки та інші обов'язкові платежі.

У задоволенні інших вимог, суд відмовив.

Задовольняючи позовні вимоги частково та скасовуючи спірний наказ, в частині, що стосується позивача, суд першої інстанції виходив з того, що суб'єктом владних повноважень порушено статтю 49-2 КЗпП України, якою передбачено персональне попередження про наступне вивільнення працівників не пізніше ніж за два місяці.

Також суд зазначив, що посаду, яку бажав зайняти позивач і, яка була вакантною на день його звільнення, а також є вакантною на момент прийняття рішення, останньому не пропонувалась, всупереч рекомендації робочої групи по укомплектуванню Херсонської ОДПІ.

Відмовляючи в задоволенні позову про поновлення позивача на новоствореній посаді, суд зазначив, що така вимога не може бути задоволена, оскільки це буде фактично призначення на нову посаду, що не входить до повноважень суду і є дискрецією роботодавця.

Суд вважав, що належним захистом прав позивача буде поновлення його на посаді, з якої його було звільнено зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, Херсонська ОДПІ подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення - про відмову в задоволенні позову.

У своїх доводах апелянт посилається на те, що Херсонська ОДПІ не мала можливості зберегти колишні істотні умови праці ОСОБА_2, оскільки він був не згоден на продовження роботи в нових умовах, а тому, відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, трудовий договір правомірно розірваний з ініціативи уповноваженого органу.

Крім того, апелянт акцентує увагу на тому, що позивачу були запропоновані усі наявні вакантні посади, від яких останній відмовився.

Отож, на думку апелянта, звільнення позивача з роботи у зв'язку з реорганізацією установи вчинено у відповідності до законодавства та в межах повноважень Херсонської ОДПІ.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскільки вважає її необґрунтованою, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Представник апелянта в судовому засіданні суду апеляційної інстанції підтримала доводи викладені в апеляції та просила її задовольнити.

Позивач в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явився, належним чином сповіщений про дату, час та місце судового розгляду справи.

Відповідно до ч.2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновків, що відсутні підстави для її задоволення, з огляду на наступне.

Так, неоспореними обставинами справи, які встановлені судом першої та апеляційної інстанцій є наступні.

ОСОБА_2 перебував на посаді начальника управління податків і зборів з фізичних осіб Херсонської ОДПІ.

Відповідно до штатного розпису на 2017 рік Херсонської ОДПІ від 13 лютого 2017 року та переліком змін №3 до цього штатного розпису зменшився штат працівників із кількості 212 одиниць до 89-ти (а.с.77-90).

10 серпня 2017 року начальником Херсонської ОДПІ у зв'язку з реорганізацією Херсонської ОДПІ та скороченням штатної чисельності видано наказ №189-о про попередження щодо наступного вивільнення.

07 вересня 2017 року наказом №81 начальника Херсонської ОДПІ затверджено склад робочої групи по укомплектуванню штату Херсонської ОДПІ.

Робоча група вирішила запропонувати ОСОБА_2 посаду начальника відділу управління податків і зборів з фізичних осіб (протокол засідання робочої групи від 21 вересня 2017 року №1).

02 жовтня 2017 року, всупереч вказаної рекомендації робочої групи, ОСОБА_2 була запропонована посада начальника відділу матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури Херсонської ОДПІ та попереджено, що у разі незгоди на продовження державної служби у зв'язку з реорганізацією та скороченням штатної чисельності, трудовий договір з ним буде припинено 09 жовтня 2017 року (а.с.102).

В цей же день, 02 жовтня 2017 року, позивачу була запропонована ще одна посада - завідувача сектору організації роботи Херсонської ОДПІ, а 04 жовтня 2017 року - головного державного ревізора-інспектора Голопристанського відділення Херсонської ОДПІ та головного державного ревізора-інспектора Білозерського відділення Херсонської ОДПІ.

Від запропонованих посад позивач відмовився.

09 жовтня 2017 року наказом №220-о, виданим начальником Херсонської ОДПІ, ОСОБА_2 звільнений з посади начальника управління податків і зборів з фізичних осіб Херсонської ОДПІ, у зв'язку з реорганізацією та скороченням штатної чисельності, відповідно до п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» та п.1 ст.40 КЗпП України.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи та оцінивши їх з точки зору норм матеріального права, прийняв законне та обґрунтоване рішення про часткове задоволення позову.

Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 43 Конституції України гарантує громадянам України захист від незаконного звільнення.

Слід відзначити, що правовий статус позивача, як державного службовця, а також правовідносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням і припиненням державної служби врегульовані Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VІІІ (далі - Закон №889), який набув чинності з 01 травня 2016 року.

Статтею 83 Закону №889 встановлено конкретні підстави для припинення державної служби, серед яких, є, в тому числі, і припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення.

Як слідує зі змісту положень п.1 ч.1 ст.87 Закону №889 підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Процедура вивільнення державних службовців на підставі п.1 ч.1 цієї статті безпосередньо регулюється законодавством про працю. Так, звільнення на підставі п.1 ч.1 цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення (абз.1, 2 ч.3 ст. 87 Закону №889).

Відповідно до вимог п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з ч.2 ст.40 цього ж Кодексу звільнення з підстав, зазначених у п.п. 1, 2, 6 цієї статті, допускається лише, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Фактичні обставини справи підтверджують, що мала місце реорганізація Херсонської ОДПІ у вигляді змін в організації виробництва і праці і проти цього не заперечує позивач, оскільки основною підставою для задоволення вимог про поновлення на посаді є порушення процедури звільнення, а саме - порушення строку попередження про вивільнення та те, що йому не було запропоновано усі вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Так, відповідно до ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

При цьому, слід зазначити, що одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган повинен запропонувати працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Судом першої інстанції був досліджений список попередження працівників Херсонської ОДПІ про вивільнення із займаних посад. З даного списку неможливо встановити дату попередження про наступне вивільнення, оскільки відсутня відповідна дата (а.с.105-106). Тому, суд вважав, що позивач був попереджений про наступне вивільнення в день виходу на роботу після відпустки - 05 вересня 2017 року.

Однак, суд апеляційної інстанції встановив, що окрім вказаного списку про попередження працівників, в матеріалах справи наявне особисте попередження про наступне вивільнення ОСОБА_2 з яким останній ознайомився 02 жовтня 2017 року (а.с.102).

Отже, слід вважати, що звільнення позивача, яке відбулось 09 жовтня 2017 року є протиправним, оскільки здійснено менше ніж за два місяці.

Варто зазначити, що апелянт у своїй скарзі, з цього приводу не наводить жодного обґрунтування.

Дослідивши довід апеляції про те, що позивачу були запропоновані усі наявні вакантні посади, від яких останній відмовився, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованою позицію суду першої інстанції, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Висловлюючи вказану правову позицію, суд першої інстанції, спирався на правовий висновок Верховного Суду України, викладений в постанові від 01 жовтня 2013 року (справа №21-319а13).

Між тим, докази, що наявні в матеріалах справи свідчать про те, що посада, яку позивач бажав зайняти і яка була вакантна йому не пропонувалась, а пропонувались посади, що не відповідали його кваліфікації.

14 грудня 2017 року Херсонською ОДПІ до суду апеляційної інстанції було подано доповнення до апеляційної скарги, в якому представник апелянта наголошував на тому, що посада, на яку претендував позивач, була запропонована начальнику управління податків і зборів з юридичних осіб Херсонської ОДПІ ОСОБА_3 та те, що дана особа мала переважне право на залишення на роботі.

Суд апеляційної інстанції вважає, що дані доповнення до апеляційної скарги не можуть бути прийняті до уваги, оскільки подані з пропуском строку апеляційного оскарження.

Так, відповідно до ч.1 ст. 193 КАС України, в редакції від 03 серпня 2017 року, особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження, обґрунтувавши необхідність таких змін чи доповнень.

Аналогічні приписи збереглися і в оновленій редакції КАС України від 15 грудня 2017 року (ч.1 ст. 303 КАС України).

Про те, що дані доповнення подані з пропуском строку апеляційного оскарження свідчить дата отримання рішення суду першої інстанції - 10 листопада 2017 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.131).

Підсумовуючи викладене та враховуючи те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, є всі підстави для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін, на підставі ст. 316 КАС України.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Херсонської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області - залишити без задоволення.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Херсонської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Доповідач - суддя І.О. Турецька

суддя Л.В. Стас

суддя І.П. Косцова

Повне судове рішення складено 30.03.2018 року.