Постанова № 73137677, 29.03.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2018 р. м. ХарківСправа № 816/2158/17

Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Подобайло З.Г.

суддів: Тацій Л.В. , Григорова А.М.

за участю секретаря судового засідання Ткаченко А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 14.12.2017, суддя С.С. Бойко, м. Полтава, повний текст складено 19.12.17 по справі № 816/2158/17

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення оформленого листом від 30.06.2017 №8900/6-17 про відмову у видачі дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2.00 га, зобов'язати видати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2.00 га за межами населених пунктів на території Попівської сільської ради Карлівського району Полтавської області. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що підстави для відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою, викладені у листі ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 30.06.2017 №8900/6-17, не входять до вичерпного переліку підстав, встановлених Земельним кодексом України.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 14.12.2017 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною відмову в наданні дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою викладену в листі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 30 червня 2017 року №8900/6-17. Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Попівської сільської ради Карлівського району Полтавської області. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру України у Полтавській області на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) витрати зі сплати судового збору в розмірі 640,00 грн.

ОСОБА_1 не погодившись з постановою суду, подала апеляційну скаргу , просить суд апеляційної інстанції постанову скасувати та прийняти нову , якою позов задовольнити в повному обсязі . Вважає , що зобов'язуючи орган державної влади виконати свої дискреційні повноваження суд встановлює справедливість та відновлює баланс взаємодії між органами державної влади та суб'єктами господарювання. Також, що є дуже важливим, суд унеможливлює виникнення вільного трактування та зловживання органами державної влади своїми дискреційними повноваженнями. Дана думка повністю підтверджена рішенням від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховного Суду України, який вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Зазначає, що при зверненні до ТУ Держгеокадастру у Полтавській області вона подала весь пакет необхідних документів , однак, відповідачем за результатами розгляду заяви не було прийнято рішення (висновку), про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачу або про відмову в його наданні. Проте, зі змісту листа від 30.06.2017р. № 8900/6-17 вбачається, що відповідачем фактично відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Таким чином, можна припустити, що відповідач у спірних відносинах вже реалізував свої дискреційні владні повноваження, відмовивши у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не у спосіб, встановлений законом. Таким чином, оскільки Головне управління Держгеокадастру вже відмовило у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки протиправно, а визначених законом підстав для такої відмови під час розгляду справи встановлено не було, вважає за можливе, що відновлення її порушеного права можливе не інакше, як шляхом зобов'язання відповідача вчинити певні дії зокрема надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 2.00 га, розташованої на території Попівської сільської ради Карлівського району Полтавської області.

Не погодившись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову постанову - про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 129 Конституції України, ст.ст. 7, 9, 11, 69, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України , що полягає в неповному з'ясуванні обставин справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права та ухвалення незаконного рішення в частині задоволення позовних вимог.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що 29.05.2017 до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області надійшла заява ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Попівської сільської ради Карлівського району Полтавської області за межами населеного пункту.

На вищевказану заяву ГУ Держгеокадастру у Полтавській області позивачу направлено лист від 30.06.2017 вих. №8900/6-17, в якому зазначено, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 №413 "Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними" Головним управлінням сформовано перелік земельних ділянок із зазначенням площі, які можуть бути передані в межах норм безоплатної приватизації на території області. Інформація про перелік земельних ділянок оприлюднена на офіційному веб-сайті Головного управління: http//poltavska.land.gov.ua.

Позивач не погоджуючись із фактичною відмовою у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, звернувся до суду за захистом своїх прав.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відмова відповідача в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, є протиправною, оскільки не містить визначених ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України підстав для відмови в задоволенні клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою. В свою чергу, відмовляючи в задоволенні позовних вимог у частині зобов'язання ГУ Держгеокадастру надати позивачеві дозвіл на розроблення проекту землеустрою, суд першої інстанції виходив з того, що надання такого дозволу є виключними (дискреційними) повноваженнями відповідача, до яких суд не повинен втручатися. Разом з тим, з метою повного захисту прав позивача в спірних відносинах суд першої інстанції, з урахуванням приписів ч.2 ст.11 КАС України, вийшов за межі позовних вимог та зобов'язав відповідача повторно розглянути заяву позивача.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель урегульовано Земельним кодексом України (далі по тексту - ЗК України).

Відповідно до ст.116 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться в разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Відповідно до частини четвертої статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно з ч.6 ст.118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

За приписами ч.7 ст.118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Отже, законодавцем встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких заявникові може бути відмовлено в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. У такому випадку відмова може бути визнана обґрунтованою лише тоді, коли компетентним суб'єктом владних повноважень встановлюється невідповідність місця розташування об'єкта вимогам, зазначеним у ЗК Україні, які повинні бути затверджені у встановленому законом порядку, або вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко - економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно - територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Колегія суддів зазначає, що лист відповідача 30.06.2017 вих. №8900/6-17 про розгляд заяви позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки і викладена в ньому позиція (фактично відмова) у наданні дозволу, не містить посилання на жодну з визначених частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України підстав для відмови в задоволенні клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Враховуючи приписи п. б ч.1 ст. 121 ЗК України, якими унормовано право громадян України на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара, та беручи до уваги, що заявлений позивачем розмір земельної ділянки відповідає вказаному, водночас, при розгляді заяви позивача не було встановлено підстав, передбачених ч.7 ст.118 ЗК України, а крім того, позивачем було подано разом з заявою необхідний пакет документів, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що у відповідача не було законних підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Посилання відповідача, як на підставу для відмови у задоволенні позову, що листом 30.06.2017 вих. №8900/6-17 останній не відмовляв позивачу в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а лише запропонував подати до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області на розгляд клопотання та відповідні додатки, враховуючи вимоги Постанови Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 № 413, є безпідставними, оскільки з огляду на положення ч.7 ст.118 ЗК України, яким передбачено або надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або, відповідно - відмову, а статтею 118 Земельного кодексу України встановлено, що органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Також, колегія суддів зазначає, що позивач звернувся до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, а не із заявою щодо роз'яснення процедури отримання такого дозволу.

Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Водночас, Постанова Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 р. № 413 не є нормативно-правовим актом, який врегульовує порядок надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо надання земельних ділянок у власність та не прийнята відповідно до певного закону чи на виконання такого закону, яким регулюються вимоги щодо обмеження розташування земельних ділянок, а лише затверджує стратегію (план діяльності на певний період) удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними.

Згідно з ч.1 ст.19 ЗК України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Таким чином, на законодавчому рівні відсутнє таке визначення цільового призначення земельної ділянки як "для передачі у власність учасникам АТО".

Поряд з цим, безумовно, чинним законодавством передбачено пільги для учасників бойових дій та прирівняних до них.

Так, п.14 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" визначено, що учасникам бойових дій надаються, зокрема, пільги, щодо першочергового відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва.

В свою чергу, чинним законодавством не визначено критерії пріоритетності того чи іншого заявника саме на стадії процесу надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Крім того, вищевказані пільги стосуються першочергового відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва, проте, у спірних правовідносинах іде мова про відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель запасу сільськогосподарського призначення.

При цьому, відповідачем ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанцій не надано будь - яких доказів на підтвердження того факту, що земельна ділянка, відносно якої позивачем подано заяву про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, запланована для відведення конкретному учаснику АТО.

Протоколом виборчої наради з керівниками головних управлінь Держгеокадастру в областях, м. Києві від 07.09.2015 зазначено про необхідність скласти реєстр земельних ділянок зарезервованих для передачі учасникам АТО із зазначенням місцезнаходження, загальної площі земельної ділянки, її цільового призначення та орієнтовної кількості учасників АТО заявки, які можуть бути задоволені за рахунок цієї земельної ділянки.

Проте, під час судового розгляду справи судом встановлено, що ані під час звернень позивача, ані на час розгляду справи в суді, реєстр земельних ділянок зарезервованих для передачі учасникам АТО не створений, та земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га, розташована за межами населених пунктів на території Олександрівської сільської ради Валківського району Харківської області, до нього не включена.

Таким чином, лист Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області 30.06.2017 вих. №8900/6-17 фактично є відмовою у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з обставин, які не передбачені ч.7 ст.118 ЗК України.

Враховуючи викладене, колегія суддів вказує на відсутність у ГУ Держгеокадастру у Полтавській області юридичних та фактичних підстав для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Також, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позову в частині визнання протиправним та скасування рішення про відмову у видачі дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, оскільки таке рішення ГУ Держгеокадастру у Полтавській області не приймалось, лист Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області 30.06.2017 вих. №8900/6-17 не є рішенням та його скасування не призведе до належного захисту прав позивача .

Разом з тим, адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Таке втручання не можуть бути виправдані з підстав доцільності та необхідності врегулювання спірних відносин.

Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Отже, суд не може своїми діями підміняти орган державної влади, здійснювати оцінку та надавати аналіз наданим позивачем документам за відповідача.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад.

Зазначена стаття Земельного кодексу України надає відповідачу дискреційне (самостійне) право на вирішення кола питань в межах закону. Тобто, дискреційні повноваження дають можливість на власний розсуд (без узгодження) визначати зміст рішення або вибрати один із кількох варіантів рішення.

Згідно положень частини десятої та частини одинадцятої статті 118 Земельного кодексу України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

У судовому рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Олссон проти Швеції" від 24 березня 1988 року (скарга №10465/83) зазначено, що серед вимог, які суд визначив як такі, що випливають з фрази "передбачено законом", є наступні: будь-яка норма не може вважатися "законом", якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію; фраза "передбачено законом" не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципу верховенства права. У внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічної влади у здійснення прав; закон, який передбачає дискреційні повноваження, сам по собі не є несумісним з вимогами передбачуваності за умови, що дискреційні повноваження та спосіб їх здійснення вказані з достатньою ясністю для того, щоб з урахуванням правомірності мети зазначених заходів забезпечити індивіду належний захист від свавільного втручання влади.

Втручання повинно бути зумовлено досягненням правомірної цілі.

За своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідача щодо надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

За вказаних обставин суд не вправі втручатися у такі повноваження і зобов'язувати відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Враховуючи наведене , колегія суддів погоджується із твердженням суду першої інстанції, що у суду відсутні підстави для зобов'язання останнього надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою , тому суд першої інстанції обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача з метою повного захисту прав та інтересів позивача, обґрунтовано вийшов за межі позовних вимог та зобов'язав Головне управління Держгоекадастру у Полавській області повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Виходячи з вищезазначеного, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку не можуть бути застосовані правові позиції Верховного Суду України (постанова від 10.12.2013 року) та Верховного суду (постанова від 31.01.2018 року) оскільки, в даних рішеннях предметом оскарження була бездіяльність щодо ненадання відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні у встановлений строк, в той час, як встановлено під час розгляду даної справи, відповідачем була розглянута заява позивача та невмотивовано відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

Доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують з підстав, наведених вище.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.

Відповідно до ч.1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення-без змін.

Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, рішення або ухвалу-без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст. 242, 243, 250, 310, 315, 316, 321 , 323, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 14.12.2017 по справі № 816/2158/17 залишити без змін

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. ПодобайлоСудді(підпис) (підпис) Л.В. Тацій А.М. Григоров Повний текст постанови складено 03.04.2018.