Постанова № 73137661, 28.03.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/1801/17 Суддя (судді) першої інстанції: Мазур А.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Кобаля М.І.,

Суддів: Епель О.В., Карпушової О.В.,

при секретарі: Кривді В.І.

за участю:

позивача: ОСОБА_3

представника відповідачів: Сороки А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Міністерства оборони України, Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних сил України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 (далі - Позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до Міністерства оборони України, Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних сил України (далі - Відповідачі) в якому просив (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог):

- визнати дії Міністерства оборони України неправомірними та стягнути вартість речового майна у сумі 5670, 23 грн., як заборгованості грошової компенсації взамін належного до видачі речового майна;

- стягнути з Міністерства оборони України вартість придбаних ліків в сумі 6217, 99 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши позивача та представника відповідачів, що прибули у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 - начальника відділу управління кар'єрою та комплектування військовослужбовцями Сухопутних військ - заступника начальника Кадрового центру Збройних Сил України, наказом (по особовому складу) Міністерства оборони України від 17.09.2009 № 795 звільнено з військової служби у запас за станом здоров'я за п. «б» ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Зазначене підтверджується копією витягу з наказу Міністерства оборони України від 17.09.2009 № 795 (а.с.8).

На підставі наказу командира військової частини про виключення із списків особового складу частини від 24.09.2009 № 171, заступником начальника управління - начальником відділу матеріального забезпечення АГУ ГШ ЗС України підписано довідку № 90 на отримання ОСОБА_3 належного до видачі речового майна вартістю 5670, 23 грн. (а.с.10).

Згідно накладної № 91 позивач отримав вказане речове майно, що не заперечується останнім (а.с.50).

Проте, як зазначено позивачем, вказане речове майно було повернуто ним на склад 13.11.2012.

27.01.2015 листом за № 292/277 Центр забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних сил України повідомив ОСОБА_3, що у ДКС України в Солом'янському районі міста Києва обліковується кредиторська заборгованість перед позивачем на загальну суму 5670, 23 грн., з яких 850, 53 грн. - утримання ПДФО, 4819, 70 грн. - виплата на руки. При надходженні коштів до ДКС України позивача буде повідомлено окремо для виплати зазначеної грошової компенсації (а.с.11).

Втім, 26.10.2016 Центр забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних сил України листом № 292/4185 повідомив позивача, що відповідно до постанови КМ України від 16.03.2016 № 178 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно» та наказу Міністерства оборони України від 29.04.2016 № 232 «Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України», військовослужбовцям у разі їх звільнення виплачується грошова компенсація вартості за неотримане речове майно. Даною постановою особам, звільненим в запас до березня місяця 2016 року, виплата грошової компенсації вартості за неотримане речове майно не передбачена (а.с.12).

Не погоджуючись з вищезазначеними діями та рішенням відповідачів, позивач звернувся до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність у позивача права на отримання грошової компенсації за речове майно після звільнення зі служби.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі по тексту - Закон № 2011).

Станом на дату звільнення позивача з військової служби (17.09.2009) діяла редакція ст. 9-1 Закону № 2011 (з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008), згідно з якою військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.

Згідно пункту 27 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444 «Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час», військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації.

Разом з тим, положення ст. 9-1 Закону України № 2011 регулювали порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі і не могли бути застосовані до військовослужбовців, звільнених з військової служби.

Крім того, п. 27 Положення про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1444 від 28.10.2004 не підлягав застосуванню, оскільки суперечив положенням Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 31 березня 2015 року (№ 21-79а15).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про відсутність у позивача права на отримання грошової компенсації за речове майно після звільнення зі служби.

Крім того, ОСОБА_3 було отримано речове майно 24.09.2009, однак, як стверджує останній, він повернув його через невідповідність майна довідці від 24.09.2009. На підтвердження зазначеної обставини позивач посилався на накладну від 24.09.2009 та наявність в нього оригіналу довідки про речове майно від 24.09.2009, яку йому повернули взамін повернутого майна.

Проте, зазначена накладна лише підтверджує факт отримання ОСОБА_5 речового майна, а не повернення. Крім того, посилання позивача на наявність оригіналу довідки № 90 на отримання ОСОБА_3 належного до видачі речового майна вартістю 5670, 23 грн. не може бути належним доказом в розумінні правових положень адміністративного судочинства. Будь-яких інших доказів, які б свідчили про факт повернення позивачем речового майна, останнім не надано, а відповідачем зазначених доказів не надано, у зв'язку з відсутністю будь-яких документальних підтверджень зазначеного факту.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, адже у позивача відсутнє право на виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В даному випадку, відповідачами, як суб'єктами владних повноважень, доведено правомірність своїх дій та надано обґрунтовані доводи невиплати грошової компенсації ОСОБА_3 вартості за неотримане речове майно.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 329 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Суддя-доповідач: М.І. Кобаль

Судді: О.В. Епель

О.В. Карпушова