Постанова № 73137560, 21.03.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 березня 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/5363/17

Категорія: 10.2 Головуючий в 1 інстанції: Бойко О.Я. Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Коваля М.П.,

суддів - Домусчі С.Д.,

- Кравець О.О.,

за участю: секретар судового засідання - Ніцевич О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Держпраці в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року по справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Головного управління Держпраці в Одеській області про визнання протиправними дій щодо проведення перевірки та складання акту перевірки, визнання протиправним та скасування припису, та постанови, -

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Головного управління Держпраці в Одеській області, в якому, з урахуванням збільшення позовних вимог, позивач просила: визнати протиправними дії працівників Держпраці щодо проведення перевірки та складанню акту перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 15/01-020/0164 від 20.09.2017 року; визнати протиправним та скасувати припис № 15/01-020/0164-0129 від 21.09.2017 року; визнати протиправною та скасувати постанову про накладання штрафу уповноваженими посадовими особами № 028 від 19.10.2017 року, якою накладено на позивача штраф у розмірі 1728000 грн.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року заявлений позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано припис № 15/01-020/0164-0129 від 21.09.2017 року. Визнано протиправною та скасовано постанову про накладання штрафу уповноваженими посадовими особами № 028 від 19.10.2017 року, якою накладено на позивача штраф у розмірі 1728000 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заявлених вимог, наголошуючи, зокрема, на порушенні судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, що призвело до неправильного її вирішення.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що в період з 19.09.2017 року по 20.09.2017 року відповідач, на підставі листа ГУ ДФС в Одеській області від 31.07.2017 року № 8262/01-32 щодо можливого порушення законодавства про працю ФОП ОСОБА_2 та на підставі направлення № 15/01-29-2112 від 18.09.2017 року, здійснив позаплановий захід державного контролю за додержанням законодавства про працю ФОП ОСОБА_2

За результатами перевірки відповідач склав акт перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 15-01-020/0164 від 20.09.2017 року.

В акті зафіксував наступні порушення: ч. 3 ст. 24КЗпП України, позивач допустив до роботи найманих працівників без укладання трудового договору; ч. 1 ст. 52 КЗпП України, ч. 2 ст. 30 Закону України «Про оплату праці» графік змінності у позивача відсутній, у зв'язку з чим роботодавець не забезпечує достовірний облік робочого часу працівників; ч. 4 ст. 79 КЗпП України, відсутній графік надання щорічних відпусток; ч. 1 ст. 142КЗпП України, відсутні правила внутрішнього трудового розпорядку; ч. 1 ст. 116КЗпП України, гр. ОСОБА_3 була звільнена 31.08.2017 року, а розрахункові кошти отримала 04.09.2017 року.

Також в акті перевірки відповідач зазначив, що порушення були зафіксовані фактичною перевіркою фахівцями ГУ ДФС в Одеській області, акт від 24.07.2017 року № 584/15-32-13-05, яка проводилася у приміщенні здійснення позивачем господарської діяльності, за адресою: АДРЕСА_1 «ІНФОРМАЦІЯ_1». Так, на момент проведення фактичної перевірки, а саме 13.07.2017 року та 18.07.2017 року в кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1» фахівцями ГУ ДФС в Одеській області, знаходилося 18 працівників, а саме: ОСОБА_23, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_22, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, 16 з яких відмовились надавати пояснення щодо займаної посади, заробітної плати, графіку роботи.

21.09.2017 року відповідач склав припис №15-01-020/0164-0129, яким зобов'язав вжити дієві заходи щодо дотримання законодавства про працю в частині оформлення трудових відносин, а саме не допущення випадків допуску до роботи працівників без укладання трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням та повідомлення органів ДФС, забезпечити достовірний облік робочого часу з визначенням графіка змінності, затвердити графік надання щорічних відпусток з урахуванням інтересів підприємця та особистих інтересів працівників, затвердити правила внутрішнього трудового розпорядку, виплачувати розрахункові кошти працівникам при звільненні, в день звільнення.

Також, 19.10.2017 року відповідач прийняв постанову № 028 про накладання на позивача штрафу у розмірі 1728000 грн. на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України за фактичний допуск працівників до роботи без оформлення трудового договору (контракту).

Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції дійшов висновку, що встановлені в акті перевірки порушення позивачем законодавства про працю є необґрунтованими, а тому позовні вимоги позивача в частині визнання протиправними та скасування припису № 15/01-020/0164-0129 від 21.09.2017 року і постанови про накладення штрафу № 028 від 19.10.2017 року належать до задоволення.

Вирішуючи спірне питання в апеляційному порядку колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року № 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Пунктом 7 наведеного Положення встановлено, що Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів від 11.02.2015 року № 100 «Про утворення територіальних органів Державної служби з питань праці та визнання такими, що втратили чинність деяких постанов Кабінету Міністрів України» утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань праці за переліком згідно з додатком, реорганізувавши шляхом злиття територіальні органи Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки і Державної інспекції з питань праці, зокрема, утворено ГУ Держпраці в Одеській області шляхом реорганізації Територіального управління Держгірпромнагляду в Одеській області та Територіальної державної інспекції з питань праці в Одеській області.

Згідно з ч. 1 п. 1 та ч. 3 п. 1 Положення про Головне управління Держпраці в Одеській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань праці № 8 від 04.02.2016 року, ГУ Держпраці в Одеській області є територіальним органом Державної служби України з питань праці, що їй підпорядковується. Повноваження Управління Держпраці поширюються на територію Одеської області.

Постановою Кабінету міністрів України від 26.04.2017 року № 295 «Деякі питання реалізації ст. 259 КЗпП України та ст. 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» затверджено порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю.

Цей Порядок визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об'єкт відвідування).

Відповідно до п. 2 вказаного Порядку державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Держпраці та її територіальних органів;виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин) (далі - виконавчі органи рад).

Згідно з п. 4 зазначеного Порядку складення та форми акта, довідки, припису, вимоги визначаються Мінсоцполітики. Порядок складення та форми журналів, інструкції з оформлення документів, що складаються під час підготовки, в ході та за результатами інспекційного відвідування, невиїзного інспектування, порядок повідомної реєстрації інспекційних відвідувань та рішень інспектора праці про відвідування роботодавця, передбачене пунктом 33 цього Порядку, визначаються Держпраці. Форми службового посвідчення інспектора праці, акта, довідки, припису, вимоги, перелік питань, що підлягають інспектуванню, оприлюднюються на офіційному веб-сайті Держпраці.

Згідно з пп. 6 п. 5 цього ж Порядку інспекційні відвідування проводяться за інформацією ДФС та її територіальних органів про факти порушення законодавства про працю, виявлені в ході здійснення контрольних повноважень.

Враховуючи вказані вище норми права та докази, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно не погодився з твердженням позивача про протиправність дій працівників щодо проведення перевірки.

Так, в матеріалах справи міститься наказ про проведення інспекційного відвідування № 1148 від 18.09.2017 року. В даному наказі зазначено, що перевірка проводиться на підставі листа Головного управління ДФС в Одеській області № 8262/01-32 від 31.07.2017 року щодо можливого порушення законодавства про працю ФОП ОСОБА_2

Крім того, в матеріалах справи наявний лист ГУ ДФС в Одеській області від 26.07.2017 року про надання інформації Головному управлінню Держпраці в Одеській області про те, що під час проведення фактичної перевірки позивача виявлені наймані працівники без належного оформлення трудових відносин та копія акту фактичної перевірки ФОП ОСОБА_2 від 24.07.2017 року № 584/15-32-13-05/НОМЕР_1.

Також колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно не погодився з твердженнями позивача про протиправність дій щодо складення акту перевірки. Так, як вказує позивач у своєму позові, відповідно до п. 14 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 року № 295, під час проведення інспекційного відвідування суб'єкт відвідування має право не допускати до проведення інспекційного відвідування у разі, якщо на офіційному веб-сайті Держпраці відсутні рішення Мінсоцполітики про форми службового посвідчення інспектора праці, акта, довідки, припису, вимоги, переліку питань, що підлягають інспектуванню. Позивач вказує, що на момент проведення інспектування та складення акту перевірки Міністерство соціальної політики не затвердило відповідний порядок складання довідки/акту інспекційного відвідування. Водночас, як зазначає позивач, за результатами зазначеного інспектування відповідач склав акт перевірки, форма якого, на думку позивача, не має жодного відношення до чинного порядку здійснення державного контролю за додержання законодавства про працю. Позивач вважає, що дана форма акту перевірки на даний час стосується лише Державних інспекцій України з питань праці та її територіальних органів та немає жодного відношення до відповідача.

Водночас, як вірно зазначено судом першої інстанції, на час здійснення перевірки був чинним наказ Мінсоцполітики від 02.07.2012 року за № 390 «Про затвердження Порядку проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів». Даний наказ встановлює форму акту, який був складений за результатами перевірки позивача.

Відповідно до абз. шостого ч. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 року №442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» Державну службу України з питань праці утворено шляхом злиття Державної інспекції з питань праці та Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки і поклавши на Службу, що утворюється, функції з реалізації державної політики, які виконували органи, що припиняються (крім функцій з реалізації державної політики у сфері охорони надр), а також функції з реалізації державної політики у сфері гігієни праці та функції із здійснення дозиметричного контролю робочих місць і доз опромінення працівників.

Крім того, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 року погоджено покладення на Державну службу України з питань праці функцій та повноважень Державної інспекції з питань праці, що припиняється, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року № 96 «Про затвердження Положення про Державну службу України з питань праці».

На підставі наведеного у сукупності та з огляду на форму та зміст акту від 20.09.2017 року № 15/01-020/0164, який був складений за результатами перевірки, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що при його складенні відповідач жодним чином не вийшов за межі своїх повноважень щодо факту здійснення перевірки, не порушив процедуру її проведення.

Крім того, колегія суддів зазначає, що посилання позивача на не затвердження на момент проведення інспектування та складання акту перевірки, Міністерством соціальної політики України відповідного порядку складання акту/довідки інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) аналізу стану дотримання законодавства про працю, та відсутність на офіційному веб-сайті Держпраці рішення Мінсоцполітики про форми акта, довідки, припису, не можуть бути підставою для задоволення заявленого позову та визнання неправомірними дій відповідача щодо проведення оскаржуваної перевірки, оскільки позивач правом недопуску посадових осіб відповідача до перевірки не скористалась та допустила посадову особу ГУ Держпраці в Одеській області до проведення перевірки, а складання акту за результатами перевірки чи інспекційного відвідування є обов'язком посадових осіб Держпраці, тому відсутні підстави для визнання протиправними дій щодо складання акту.

Також погоджуючись із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заявленого позову в частині визнання протиправними дій працівників Держпраці щодо проведення перевірки та складання акту перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування, колегія суддів зазначає, що акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка акта (в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки) може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта, або у випадку можливого використання такого акта, як доказу вчинення правопорушення при розгляді відповідного спору. Вказана правова позиція відповідає зазначеної у постанові Верховного Суду України від 10 вересня 2013 року у справі № 21-237а13 (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 33770792).

Водночас, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення заявленого позову в частині визнання протиправним та скасування припису № 15/01-020/0164-0129 від 21.09.2017 року, визнання протиправною та скасування постанови про накладання штрафу уповноваженими посадовими особами № 028 від 19.10.2017 року, з огляду на викладене.

Згідно ст. 3 Цивільного кодексу України однією з загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Так, зокрема, ст. 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Згідно ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягай згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін мас бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність це діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результаті та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва підприємцями.

Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов'язаний одержати спеціальний дозвіл. До окремих видів договорів підряду, встановлених параграфами 2 - 4 цієї глави, положення цього параграфа застосовуються, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про ці види договорів.

Відповідно до ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Згідно з ст. 24 КЗпП України, трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Особі, запрошеній на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації за погодженням між керівниками підприємств, установ, організацій, не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Забороняється укладення трудового договору з громадянином, якому за медичним висновком запропонована робота протипоказана за станом здоров'я.

Згідно з ст. 52 КЗпП України, для працівників установлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. При п'ятиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації з додержанням установленої тривалості робочого тижня (статті 50 і 51 КЗпП України).

На тих підприємствах, в установах, організаціях, де за характером виробництва та умовами роботи запровадження п'ятиденного робочого тижня є недоцільним, встановлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. При шестиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 годин при тижневій нормі 40 годин, 6 годин при тижневій нормі 36 годин і 4 годин при тижневій нормі 24 години.

П'ятиденний або шестиденний робочий тиждень встановлюється власником або уповноваженим ним органом спільно з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за погодженням з місцевою радою.

Відповідно до абз. 4 ст. 79 КЗпП України, черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості їх відпочинку.

Відповідно до ст. 142 КЗпП України, трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) на основі типових правил.

Згідно ст. 265 КЗпП України, юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі, зокрема, фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для накладення на позивача штрафу оскаржуваної постановою став встановлений відповідачем факт допуску позивачем в кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1» працівників до роботи без оформлення трудового договору (контракту), а саме: ОСОБА_23, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_22, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21

В ході проведення вказаної перевірки позивачкою не було надано перевіряючим доказів укладення трудових договорів з вказаними працівниками.

Не були надані вказані документи, зокрема, трудові договори, і в ході розгляду справи в суді як першої, так і апеляційної інстанцій.

Позивач не заперечує відсутність у останньої трудових договорів з вказаними працівниками.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про наявність порушень позивачкою вимог ст.ст. 21, 24 КЗпП України, що виразилося у допуску до роботи вказаних вище працівників без укладання трудового договору, у зв'язку з чим її притягнення до відповідальності за ст.265 КЗпП України є обґрунтованим та законним.

Посилання позивача в обґрунтування позову на те, що із вказаними працівниками нею укладалися не трудові, а цивільно-правові договори про надання послуг, які і були надані перевіряючим в ході перевірки, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції необґрунтовано прийняті до уваги, та суд першої інстанції з цих підстав помилково задовольнив заявлені позивачем вимоги.

Так, з аналізу наданих позивачем договорів щодо надання послуг вбачається, що вони не відповідають вказаним наведеним вище положенням закону, оскільки не містять в собі істотних умов договору щодо характеру та обсягу робіт, кількісних показників товару та його кваліфікація, місця та часу проведення робіт, у зв'язку з чим, на думку колегії суддів, вказані договори не можуть вважатися належними доказами того, що в момент проведення перевірки за адресами здійснення ФОП підприємницької діяльності вказані особи виконували свої обов'язки саме за зазначеними договорами про надання послуг.

Колегія суддів зазначає, що надані цивільно-правові договори, які укладені позивачем із фізичними особами, не містять, ані виду робіт, які підлягають виконанню, ані їх обсягів, ані строку та порядку їх виконання, не визначено за рахунок яких матеріалів вони виконуються та хто має зберігати їх результати, відсутні акти виконаних робіт.

Також позивачем не надано доказів щодо забезпечення отримання виконавцями робіт мінімальної заробітної плати на місяць у розмірі 3200 грн. згідно наданих позивачем цивільно-правових договорів вартість роботи по цивільно-правовому договору складає: 1350 грн., 1200 грн., 900 грн., 1600 грн., 1800 грн., 1450 грн., 800 грн.

Водночас, вищевказані особи фактично виконували посадові обов'язки таких найманих працівників, як касир, бармен, офіціант, повар, кур'єр, що встановлено відповідачем та не спростовано позивачем.

Крім того, самим позивачем надані правила внутрішнього трудового розпорядку та таблиця працівників, серед яких є працівника зазначені в акті перевірки.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки перевіряючих щодо допуску позивачем ОСОБА_23, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_22, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21 до роботи без укладання з останніми в установленому законом порядку трудових договорів, а тому припис відповідача про усунення встановлених порушень та постанова про накладення на позивача штрафу є правомірними, суб'єкт владних повноважень при їх складенні та прийнятті діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щ стосується посилань суду першої інстанції на наявність у позивача таких документів, як графік на надання щорічних відпусток, правила внутрішнього трудового розпорядку, графік змінності, робочого часу та вихідних днів, а також своєчасний розрахунок з ОСОБА_3, колегія суддів зазначає, що вказані обставини не були підставою для накладення на позивача штрафу, а тому не можуть бути підставою для задоволення заявленого позову.

За встановлених у справі обставин, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване судове рішення підлягає скасування з прийняття нового судового рішення про відмову у задоволенні заявлених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 241, 243, 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року - задовольнити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року - скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до Головного управління Держпраці в Одеській області про визнання протиправними дій щодо проведення перевірки та складання акту перевірки, визнання протиправним та скасування припису.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верхового Суду.

Головуючий суддя: М.П. Коваль

Суддя: С.Д. Домусчі

Суддя: О.О. Кравець