Рішення № 73137136, 27.03.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 березня 2018 року №826/9524/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Приватного нотаріуса Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Кравцової Олени Вікторівни до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування рішень,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва, (також далі - суд), надійшов позов Приватного нотаріуса Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Кравцової Олени Вікторівни, (далі - позивач, приватний нотаріус), до Головного управління ДФС у Київській області, (далі - відповідач), про:

- визнання протиправним та скасування наказу відповідача від 16.05.2017 р. №846 «Про проведення документальної планової виїзної перевірки», (далі - оскаржуваний наказ);

- визнання протиправною та скасування вимоги відповідача про сплату боргу (недоїмки) від 10.07.2017 р. №Ф-0003811309, (далі - оскаржувана вимога);

- визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 10.07.2017 р. №0003821309 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно ненарахованого єдиного внеску, (далі - оскаржуване рішення);

- визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 10.07.2017 р. №0003801309, (далі - оскаржуване податкове повідомлення-рішення).

У прохальній частині позову також було заявлено вимогу про відшкодування позивачу понесених нею витрат на правову допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідачем під час проведення перевірки допущено порушення встановленого законом порядку проведення перевірки, а висновки, зроблені за результатами перевірки, не ґрунтуються на положеннях діючого законодавства та не відповідають фактичним обставинам.

У ході судового розгляду справи представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити. При цьому, представник позивача у судовому засіданні 30.11.2017 р. відкликав вимогу про відшкодування позивачу понесених нею витрат на правову допомогу.

Представник відповідача у відповідне судове засідання не прибув, хоча про дату, час та місце судового розгляду справи сторона відповідача повідомлена належним чином, заява про розгляд справи за відсутності представника відповідача до суду не надійшла. При цьому, до суду через канцелярію від відповідача надійшли письмові заперечення проти позову.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом, згідно з ч.ч. 4, 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, (далі - КАС України від 06.07.2005 р. №2747-IV у редакції, що діяла до 15.12.2017 р.), прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

При прийнятті судового рішення по суті судом враховано вимоги п. 10 ч. 1 Перехідних положень КАС України (тут і надалі у редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 р. №2147-VIII, який набрав чинності 15.12.2017 р.), яким установлено, що зміни до цього Кодексу вводяться в дію з урахуванням таких особливостей: справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

Відповідачем у період із 25.05.2017 р. по 09.06.2017 р. проведено документальну планову виїзну перевірку позивача щодо дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, за період діяльності та з питань нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період діяльності із 01.01.2014 р. по 31.12.2016 р., за результатами якої 16.06.2017 р. складено акт №393/10-36-13-09/2886520203, (далі - акт перевірки).

Згідно з висновками акту перевірки, позивачем, зокрема, допущено порушення:

- п. 2 ч. 1 ст. 7, ч. 2 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», (далі - Закон у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), що полягає у заниженні єдиного внеску у розмірі 232628,06 грн., у тому числі за 2014 р. - 72882,31 грн., за 2015 р. - 77050,59 грн., за 2016 р. - 82695,36 грн.;

- пп. 168.4.5 п. 168.1 ст. 168, п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, (далі - ПК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що полягає у несплаті військового збору, утриманого із доходу фізичних осіб (найманих працівників) у сумі 1653,45 грн.

За результатами адміністративного (досудового) оскарження акту перевірки, його висновки залишені без змін.

На підставі акту перевірки 10.07.2017 р. відповідачем складено:

- оскаржувану вимогу, згідно з якою, за відповідач вимагає сплатити недоїмку зі сплати єдиного внеску у розмірі 232628,06 грн.;

- оскаржуване рішення, яким до позивача, у зв'язку з донарахуванням єдиного внеску у розмірі 232628,06 грн., застосовано штрафні санкції у розмірі 34611,98 грн.;

- оскаржуване податкове повідомлення-рішення, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з військового збору у розмірі 619,88 грн. та нараховано пеню у розмірі 273,44 грн.

Вважаючи перелічені рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернулася до суду із позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

У ході судового розгляду справи встановлено, що документальну планову виїзну перевірку позивача проведено на підставі оскаржуваного наказу від 16.05.2017 р. №846, направлень на перевірку від 25.05.2017 р. №1230 та №1231.

В акті перевірки зазначено, що про проведення перевірки позивача проінформовано письмовим повідомленням від 16.05.2017 р. №193/10-36-13-09. Направлення на перевірку вручено позивачу 25.05.2017 р., тобто у перший день проведення перевірки.

Присутній судовому засіданні представник позивача стверджував, що і примірник наказу, і примірники направлень на перевірку позивачу вручено у перший день проведення перевірки.

З урахуванням викладеного суд зазначає, що відповідачем суду не надано доказів направлення примірника наказу позивачу згідно з повідомленням, як то зазначено в акті. Копії письмового повідомлення від 16.05.2017 р. №193/10-36-13-09 суду також не надано.

В акті перевірки зазначено, що перевірку позивача призначено згідно плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання на ІІ квартал 2017 р.

Водночас, вказане позивачем заперечується, у зв'язку з чим останньою оскаржується наказ, яким призначено документальну планову виїзну перевірку. В обґрунтування протиправності оскаржуваного наказу позивачем зазначено про те, що відповідачем не надано доказів того, що проведення перевірки дійсно відповідає плану-графіку планових перевірок на 2017 р.

З приводу викладеного суд зауважує наступне.

Нормами ПК України визначено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок (п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України).

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Пунктом 77.1 ст. 77 ПК України чітко визначено, що документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок.

Про проведення документальної планової перевірки керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом (п. 77.4 ст. 77 ПК України).

Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

З аналізу викладених норм чітко вбачається, що проведення планової перевірки платника податків повинно бути передбачено у затвердженому плану-графіку на відповідний рік.

Про проведення документальної планової перевірки контролюючим органом повинно бути прийнято рішення, яке оформлюється наказом. Контролюючий орган має право провести документальну планову перевірку за умови, що платнику податків не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

Однак, як встановлено судом, вказаної вимоги відповідачем не дотримано. Принаймні доказів зворотного відповідачем суду не надано, а саме не надано доказів вручення позивачу, не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення перевірки, під розписку або надіслання позивачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення копії наказу про проведення документальної планової перевірки та письмового повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

Також відповідачем суду не надано копії плану-графіку, згідно з яким, призначено перевірку позивача.

Стосовно можливості оскарження наказу про проведення перевірки вже після фактичного її проведення, суд зазначає наступне.

Підтвердженням можливості платника податку оскаржувати наказ про проведення податкової перевірки вже після її проведення є постанова Вищого адміністративного суду України від 11.05.2016 р. у справі №К/800/4432/15, в якій визначено право платника податків оскаржувати наказ про проведення перевірки контролюючим органом вже після її проведення.

Більше того, в листах Вищого адміністративного суду України від 27.07.2010 р. №1145/11/13-10 та від 24.12.2010 р. №1844/11/13-10 висловлено правову позицію відносно того, що видання керівником податкового органу наказу про проведення перевірки безпосередньо призводить до виникнення певних обов'язків у платника податків, щодо якого прийнято таке рішення. Зазначений наказ є таким, що має правове значення, а, отже, є актом у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС України у редакції, чинній до 15.12.2017 р., та, відповідно, правомірність останнього може бути предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства.

У постановах Верховного Суду України від 27.01.2015 р. №21-425а14, від 09.02.2016 р. у справі №826/5689/13та від 16.02.2016 р. у справі №826/12651/14 міститься висновок про те, що невиконання вимог ПК призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Тобто, у разі визнання перевірки незаконною така перевірка відсутня як юридичний факт, що виключає наявність у податкового органу компетенції на прийняття податкового повідомлення-рішення. У такому випадку висновки акта перевірки, визнаної протиправною, не повинні оцінюватися судом. Податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню в силу незаконності перевірки та відсутності правових наслідків такої.

Аналогічна позиція Вищого адміністративного суду України викладена в ухвалі від 22.06.2016 р. у справі №К/800/53023/15.

Судова практика акцентує увагу, що суди, приймаючи рішення, зокрема, про відмову в задоволенні вимоги щодо скасування наказу, виходять з того, що зміст наказу є достатнім для висновків про фактичну підставу для проведення відповідної перевірки, а оцінку процедурним порушенням, які вчинені контролюючим органом при призначенні та/або проведенні перевірки, суд може надати під час розгляду питання щодо правомірності податкових повідомлень-рішень, прийнятих контролюючим органом за результатами відповідної перевірки.

Однак Верховний Суд України у постанові від 16.02.2016 р. №21-2749а15 вказує наступне: «право платника оскаржувати рішення контролюючого органу про проведення перевірки стосовно нього не залежить від виду такої. Реалізація такого права за відсутності обов'язку у контролюючого органу повідомляти про перевірку до її проведення була б неможливою. Такий висновок узгоджується з приписами пп. 17.1.6 п. 17.1 ст. 17 ПК України.

Нормами ПК, з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб. Невиконання вимог ПК України призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої».

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 17.12.2014 р. №6-143цс14: «за загальним змістом термін «повідомлення» включає в себе не тільки направлення відомостей, з якими особа має бути обізнаною, а й отримання цією особою зазначених відомостей».

Аналогічна правова позиція підтверджена Верховним Судом України у постанові від 02.09.2015 р. №6-813цс15.

Окремо необхідно вказати, що суб'єктом владних повноважень порушено принцип юридичної визначеності (legal certainty), який є невід'ємним елементом принципу правової держави та верховенства права. Як зазначено у рішенні у справі «Black Clawson Ltd. v. Papierwerke AG» (1975) AC 591 at 638, сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.

Сутність принципу правової визначеності Європейський суд з прав людини визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у справі «Van Duyn v Home Office» (1974) C-41/74, принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.

Така дія названого принципу пов'язана із іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.

На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок («Лелас проти Хорватії», заява №55555/08, п. 74, від 20.05.2010 р., «Тошкуце та інші проти Румунії», заява №36900/03, п. 37, від 25.11.2008 р) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах («Онер'їлдіз проти Туреччини», п. 128, та «Беєлер проти Італії», п. 119).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків («Лелас проти Хорватії», п. 74).

Підсумовуючи викладене, суд робить висновок про протиправність оскаржуваного наказу, у зв'язку з чим він підлягає скасуванню. Протиправність оскаржуваного наказу, у свою чергу, призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Викладене саме по собі вже є підставою для скасування оскаржуваних позивачем рішень.

Водночас, стосовно висновків акту перевірки, суд зазначає наступне.

Зі змісту акту перевірки вбачається, що перевіркою встановлено, що за період із 01.01.2014 р. по 31.12.2016 р. позивачем занижено суму доходу від здійснення незалежної професійної діяльності, на який нараховується єдиний внесок, на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з урахуванням максимальної величини бази нарахування, на загальну суму 807971,09 грн., чим порушено вимоги абз. 1 п. 2 ч. 1 ст. 7, ч. 2 ст. 9 вказаного Закону.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 1, п. 5 ч. 1 ст. 4, п. 2 ч. 1, ч. 3 ст. 7, ч. 2, ч. 8 ст. 9 Закону, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Платниками єдиного внеску є: особи, які забезпечують себе роботою самостійно - займаються незалежною професійною діяльністю, а саме науковою, літературною, артистичною, художньою, освітньою або викладацькою, а також медичною, юридичною практикою, в тому числі адвокатською, нотаріальною діяльністю, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід безпосередньо від цієї діяльності, за умови, що такі особи не є найманими працівниками чи підприємцями.

Єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у п.п. 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 ч. 1 ст. 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом.

Обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Платники єдиного внеску, зазначені у п. 5 ч. 1 ст. 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 01 травня наступного року.

Отже, приватні нотаріуси сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 01 травня наступного року. Звітним періодом для приватних нотаріусів визначено календарний рік.

З вищевикладеного вбачається, що сума доходу, з якої розраховується єдиний внесок, має відповідати чистому доходу, заявленому у податковій декларації, що подається фізичною особою, яка забезпечує себе роботою самостійно, до органів доходів і зборів за результатами календарного року.

На підставі ст. 6 Закону, наказом Міністерства доходів та зборів від 09.09.2013 р. №454 було затверджено Порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - Порядок у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), п. 3.4 якого передбачено: фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно - займаються незалежною професійною діяльністю, а саме науковою, літературною, артистичною, художньою, освітньою або викладацькою, а також медичною, юридичною практикою, у тому числі адвокатською, нотаріальною діяльністю, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід безпосередньо від цієї діяльності, за умови, що такі особи не є найманими працівниками чи підприємцями, самі за себе формують та подають до органів доходів і зборів звіт один раз на рік до 01 травня року, наступного за звітним періодом. Звітним періодом для них є календарний рік. Звіт подається за формою згідно з таблицею 3 додатка 5 до Порядку.

З огляду на вищезазначені норми слідує, що сума доходу, з якої розраховується єдиний внесок у графі «усього» таблиці 3 додатка 5 до Порядку, має відповідати чистому доходу, заявленому у податковій декларації, яка подається фізичною особою, яка забезпечує себе роботою самостійно, до органів доходів і зборів за результатами календарного року.

Таким чином, жоден із зазначених нормативних актів не вимагає від самозайнятої особи - приватного нотаріуса проводити обчислення суми чистого доходу в розрізі місяців за податковий період - календарний рік, та не містить посилань при проведенні розрахунку єдиного внеску на Книгу обліку доходів та витрат, а єдиною вимогою є відповідність річній податковій декларації.

Суд також наголошує, що Законом України від 04.07.2013 року №406-VII внесено зміни до вказаного Закону, відповідно до яких, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надає роз'яснення з питань застосування законодавства, про збір та ведення обліку єдиного внеску, а Пенсійний фонд відповідно до покладених на нього завдань взаємодіє в установленому законодавством порядку з центральним органом виконавчої влади.

На виконання зазначеної норми Закону Міністерством доходів та зборів України та Пенсійним фондом України видано спільний лист від 27.12.2013 р. №21052/5/99-99-17- 03-01-16, згідно з яким, Міністерство доходів і зборів України та Пенсійний фонд України повідомляють, що консультації з питань ведення Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, включаючи питання заповнення таблиць 5-9 Додатка 4, всіх таблиць Додатка 5, Додатка 6 та Додатка 7 звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкові державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 09.09.2013 р. №454 «Про затвердження Порядку формування та подання страхувальникам звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», надають органи Пенсійного фонду України.

Згідно з п. 178.4, п. 178.6 ст. 178 ПК України, фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, подають податкову декларацію за результатами звітного року відповідно до цього розділу у строки, передбачені для платників податку на доходи фізичних осіб.

Фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зобов'язані вести облік доходів і витрат від такої діяльності. Форма такого обліку та порядок його ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Суд зауважує, що контролюючим органом в акті перевірки самостійно зазначено, що порушень у визначенні сум оподатковуваного доходу (чистого доходу) у деклараціях позивача про майновий стан і доходи за 2014-2016 рр. не встановлено. Висновками перевірки підтверджено правильність проведення остаточного розрахунку податку на доходи фізичних осіб за період 2014-2016 рр., що підлягає сплаті до бюджету позивачем, не встановлено заниження податку на доходи фізичних осіб від здійснення незалежної професійної діяльності.

У ході судового розгляду справи представник позивача пояснив, що заявлені у податкових деклараціях за 2014-2016 рр. суми чистого оподатковуваного доходу співпадають із загальними річними показниками Книги обліку доходів і витрат. Ці дані також співпадають з показниками звітів з єдиного соціального внеску за 2014-2016 рр.

Отже, підсумовуючи викладені норми та обставини, суд приходить до висновку, що позивач сформував зобов'язання зі сплати єдиного соціального внеску у відповідності до вимог чинного законодавства, що вказує на протиправність оскаржуваної вимоги.

Поряд з цим, враховуючи встановлену відсутність порушення позивачем норм законодавства щодо адміністрування єдиного соціального внеску, суд зазначає про відсутність правових підстав для нарахування штрафних санкцій, а тому рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску є протиправним та підлягає скасуванню.

Оскаржуване податкове повідомлення-рішення також є таким, що підлягає скасуванню у судовому порядку, оскільки висновок контролюючого органу про те, що позивачем не сплачено військовий збір, утриманий із доходу фізичних осіб (найманих працівників), у розмірі 1653,45 грн., спростовується наявними у матеріалах справи доказами, якими підтверджується факт сплати позивачем військового збору у розмірі 1653,45 грн.

До того ж, суд звертає увагу, що в акті перевірки зазначено про невстановлення перевіркою порушень щодо повноти і своєчасності утримання позивачем військового збору з доходів фізичних осіб. Викладене свідчить про відсутність з боку позивача порушень п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 9, ч. 1 ст. 72, ч. 2 ст. 73, ст. 76, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих судом обставин вбачається, що позов Приватного нотаріуса Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Кравцової Олени Вікторівни до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування рішень є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

Частиною 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Приймаючи до уваги викладене в сукупності. керуючись ст.ст. 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Приватного нотаріуса Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Кравцової Олени Вікторівни задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДФС у Київській області від 16.05.2017 р. №846 «Про проведення документальної планової виїзної перевірки».

3. Визнати протиправним та скасувати податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10.07.2017 р. №Ф-0003811309, складену Головним управлінням ДФС у Київській області.

4. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у Київській області від 10.07.2017 р. №0003821309 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно ненарахованого єдиного внеску.

5. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 10.07.2017 р. №0003801309.

6. Присудити на користь Приватного нотаріуса Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Кравцової Олени Вікторівни (07300, Київська обл., м. Вишгород, вул. Шолуденка, буд. 6-В, офіс 12; реєстраційний номер облікової картки платника податків 2886520203) сплачений нею судовий збір у розмірі 3321,33 грн. (три тисячі триста двадцять одна гривня тридцять три копійки) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Київській області (місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, буд. 5-А; код ЄДРПОУ 39393260).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.Т. Шрамко