Постанова № 73137041, 27.03.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/438/16 Суддя суду першої інстанції: Катющенко В.П. .(головуючий),

Кармазін О.А., Скочок Т.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 березня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Сорочка Є.О.,

суддів Земляної Г.В.,

Літвіної Н.М.,

за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2017 року, що прийнята у місті Києві, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_6 до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 16.09.2015 № 1122-то "Про звільнення ОСОБА_6.";

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 16.09.2015 № 148-к "Про оголошення наказу" про звільнення ОСОБА_6 з займаної посади заступника начальника Головного управління Держгеокадастру у Київській області;

- поновити ОСОБА_6 на посаді заступника начальника Головного управління Держгеокадастру у Київській області з 16.09.2015 та внести відповідні зміни до його трудової книжки;

- стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Київській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме з 16.06.2015 по дату винесення судового рішення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 жовтня 2017 року визнано поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2017 року позов задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано наказ Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 16.09.2015 № 1122-то "Про звільнення ОСОБА_6.";

- скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 16.09.2015 № 148-к "Про оголошення наказу";

- поновлено ОСОБА_6 на посаді заступника начальника Головного управління Держгеокадастру у Київській області з 17 вересня 2015 року;

- стягнуто на користь ОСОБА_6 з Головного управління Держгеокадастру у Київській області 123 104,80 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Головне управління Держгеокадастру у Київській області в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в частині скасування наказу від 16.09.2015 № 148-к та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що звільнення позивача відбулося за згодою сторін, при розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу судом не досліджено всі доходи позивача. Скаржник також стверджує, що судом не було розглянуто належним чином його клопотання про залишення позову без розгляду.

Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру у своїй апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким позов залишити без розгляду, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, порушено норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, позивачем без поважних причин пропущений строк звернення до адміністративного суду, а звільнення позивача було правомірним.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу посилається на необґрунтованість її доводів. При цьому, просить суд зменшити розмір стягнутого середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що наказом Держгеокадастру від 03.06.2015 № 115-то ОСОБА_6 призначено на посаду заступника начальника Головного управління Держгеокадастру у Київській області, як такого, що пройшов стажування на посаді, в порядку переведення з Київської міської державної адміністрації (а.с. 140).

Позивачем подано на ім'я голови Держгеокадастру подано заяву (без дати) вх.№ 16.09.2015 про звільнення з посади за угодою сторін відповідно до пункту 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП).

На підставі вказаної заяви, наказом Держгеокадастру від 16.09.2015 № 1122-то звільнено ОСОБА_6 з посади заступника начальника Головного управління Держгеокадастру у Київській області за угодою сторін відповідно до пункту 1 статті 36 КЗпП (а.с. 146). Наказ Держгеокадастру від 16.09.2015 № 1122-то був оголошений наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 16.09.2015 № 148-к (а.с. 145).

Не погоджуючись із своїм звільненням, позивач 29.09.2015 звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з цивільним позовом про поновлення на роботі, провадження за яким було відкрито ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 27.10.2015 (справа № 752/16157/15-ц).

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 22.12.2015 (справа № 752/16157/15-ц) провадження у справі закрито у зв'язку із неналежністю розгляду справи в порядку цивільного судочинства.

У зв'язку із викладеним, позивач 11.01.2016 звернувся до суду з позовом до Окружного адміністративного суду м. Києві.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що встановлені обставини свідчать про відсутність належної домовленості сторін про звільнення позивача за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За змістом пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП підставою для припинення трудового договору є угода сторін.

Пунктом 8 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що судам необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п. 1 ст. 36 КЗпП, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (ст. 38 КЗпП).

Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 26 жовтня 2016 року № 6-1269цс16 у разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.

Відповідно до частини першої статті 638 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Аналіз викладеного дає підстави для висновку, що сторони трудового договору вправі домовитись про звільнення за угодою сторін. При цьому, згідно зазначеного вище слід вважати, що сторони досягли зголи про звільнення лише якщо вони чітко домовилися про підставу припинення трудового договору - пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП, а також про дату припинення трудового договору. Обидві зазначені обставини, на переконання суду апеляційної інстанції, є обов'язковими та істотними умовами угоди сторін у розумінні пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП та частини першої статті 638 ЦК.

Таким чином, домовленість сторін про конкретну дату чи іншим чином визначений строк звільнення за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП є істотною умовою, недосягнення згоди відносно якої не може розцінюватися як укладення сторонами відповідної угоди.

Матеріали справи дають підстави для висновку, що сторони домовились про звільнення позивача за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП, однак домовленості відносно дати такого звільнення сторони не досягли. Окрім того, у підписаній позивачем заяві про звільнення не зазначено дату її складення та підписання. Наведене дає підстави для висновку, що сторони не погодили всі істотні умови угоди, а тому звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП саме 16.09.2015 є протиправним, оскільки вчинене без відповідної згоди на це позивача.

Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно пункту 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок) вбачається, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 Порядку).

При розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 123 104,80 грн судом першої інстанції було взято до уваги нараховану позивачу заробітну плату за останні два місяці роботи: 3704,39 грн - у липні 2015 року, 3550,05 грн - у серпні 2015 року, а також 560 робочих днів вимушеного прогулу - з 17.09.2015 по 11.12.2017.

Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що доводи апеляційної скарги Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру не містять жодних зауважень відносно правильності розрахунку судом першої інстанції розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Поряд із цим, Головне управління Держгеокадастру у Київській області та позивач у відзиві на апеляційну скаргу наголошують на тому, що такий розмір має бути меншим.

Так, ОСОБА_6 зазначає, що у період з 25.12.2015 по 10.03.2016 він обіймав посаду менеджера із зовнішньоекономічної діяльності ТОВ «Соната-Торг» та отримав заробітну плату у розмірі 10 736 грн 33 коп. У зв'язку із цим, позивач просив зменшити розмір стягнутого судом середнього заробітку за час вимушеного прогулу на 10 736 грн 33 коп - до 112 368 грн 47 коп.

Враховуючи викладене, оскільки позивач отримував заробітну плату у період, за який судом першої інстанції стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу, то колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача 10 736 грн 33 коп середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Щодо дотримання позивачем строку звернення до суду.

Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII; далі - КАС) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно частин першої, другої статті 99 КАС (у редакції, чинній на час подання позивачем позову та прийняття оскаржуваної ухвали) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини третьої статті 99 КАС (у редакції, чинній на час подання позивачем позову та прийняття оскаржуваної ухвали) для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Таким чином, особи вправі оскаржити рішення, дії чи бездіяльність щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби протягом місячного строку, який обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про прийняття відповідного рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності.

Позивачем не заперечується, що зміст оскаржуваних наказів про своє звільнення було доведено до нього 16.09.2015.

Вперше позивач із позовом про поновлення на роботі звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва 29.09.2015 в порядку цивільного судочинства. Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 22.12.2015 по справі № 752/16157/15-ц провадження за вказаною позовною заявою було закрито у зв'язку із належністю вирішення даного спору за правилами адміністративного судочинства. 11.01.2016 позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом, що розглядається.

Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру в апеляційній скарзі стверджує, що у даному випадку відсутні поважні причини пропуску строку звернення до адміністративного суду, оскільки звернення до Голосіївського районного суду м. Києва не позбавляло позивача можливості подати позов до Окружного адміністративного суду м.Києва.

На переконання суду апеляційної інстанції, помилка позивача та особи, до якої позивач звернувся за надання правової допомоги, щодо визначення юрисдикціїної належності даного спору не може позбавити позивача права на судовий захист своїх прав, оскільки у даному випадку він не допустив необґрунтованого зволікання із поданням відповідних документів до Голосіївського районного суду м. Києва та до Окружного адміністративного суду міста Києві, що дає підстави для висновку про добросовісність дій позивача у намаганні оскаржити своє звільнення

Таким чином, суд першої інстанції в ухвалі від 23.10.2017 дійшов вірного висновку про наявність підстав для визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду.

Враховуючи, що скаржники не заперечують правильність рішення суду першої інстанції по суті спору в частині позовних вимог, у задоволенні яких судом було відмовлено, то суд апеляційної інстанції в силу вимог частин першої, третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) оскаржуване судове рішення в цій частині не переглядає.

Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За змістом частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, то оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню в частині стягнення на користь позивача 10 736 грн 33 коп середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а позов в цій частині залишенню без задоволення.

Керуючись статтями 34, 243, 317, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2017 року в частині стягнення з на користь ОСОБА_6 (ід. номер НОМЕР_1) з Головного управління Держгеокадастру у Київській області (ід. код 39817550) 123 104,80 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу - скасувати.

В цій частині ухвалити нове рішення, яким стягнути на користь ОСОБА_6 (ід. номер НОМЕР_1) з Головного управління Держгеокадастру у Київській області (ід. код 39817550) 112 368 грн 47 коп середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя Є.О. Сорочко

Суддя Г.В. Земляна

Суддя Н.М. Літвіна

Повний текст постанови складений 02 квітня 2018 року.