Постанова № 73136974, 27.03.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/6985/17 Суддя суду першої інстанції: Келеберда В.І. (доповідач),

Федорчук А.Б., Качур І.А.

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 березня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Сорочка Є.О.,

суддів Літвіної Н.М.,

Федотова І.В.,

за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Громадської організації "Центр протидії корупції" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2017 року, що прийняте о 16 год. 23 хв. у місті Києві (повний текст складений 17 січня 2018 року), у справі за адміністративним позовом Громадської організації "Центр протидії корупції" до Заступника Генерального прокурора України - Головного військового прокурора Матіоса Анатолія Васильовича, Національного агентства з питань запобігання корупції, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору: ДП «Українські спеціальні системи» про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив:

- визнати протиправною та скасувати постанову заступника Генерального прокурора України - головного військового прокурора Матіоса А.В. в частині про застосування заходів спеціальної безпеки від 31 березня 2017 року в частині закриття інформації щодо майнового стану посадових осіб військової прокуратури;

- визнати протиправним та скасувати рішення Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - НАЗК) «Щодо виконання постанови про застосування заходів спеціальної безпеки» від 06 квітня 2017 року №147;

- визнати протиправними дії НАЗК з вилучення з публічного доступу Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування електронні декларації посадових осіб військової прокуратури, вилучених на підставі рішення НАЗК «Щодо виконання постанови про застосування заходів спеціальної безпеки» від 06 квітня 2017 року №147 та зобов'язати НАЗК відновити публічний доступ до електронних декларацій посадових осіб військової прокуратури Єдиного державного реєстру, вилучених на підставі рішенні НАЗК «Щодо виконання постанови про застосування заходів спеціальної безпеки» від 06 квітня 2017 року №147.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, недоведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що оскаржуваними рішеннями відповідачів було порушено право позивача на вільний доступ до публічної інформації, що міститься в реєстрі електронних декларацій посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування включно з військовими прокурорами. Позивач також зазначає, що оскаржувані ним рішення відповідачів є безпідставними та протиправними, а отже підлягають скасуванню.

НАЗК та Генеральна прокуратура України у відзивах на апеляційну скаргу просять суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги у зв'язку із необгрнутованістю її доводів та правильністю висновків суду першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що заступником Генпрокурора - головним військовим прокурором Матіосом А.В., за результатами розгляду повідомлення Служби безпеки України № 2/2/4-7685дск від 30 березня 2017 року, з метою забезпечення безпеки працівників Головної військової прокуратури, їх близьких родичів, враховуючи наявність реальної загрози їх життю, здоров'ю і майну, наявність підстав і приводів для вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки на підставі статей 3, 27 Конституції України та статей 10, 13, 14 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» було прийнято постанову від 31 березня 2017 року «Для службового користування» про застосування спеціальних заходів забезпечення безпеки, якою зокрема, застосовано спеціальні заходи забезпечення безпеки до слідчих та прокурорів Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, а також їх близьких родичів згідно додатків, що є невід'ємною частиною даної постанови.

НАЗК 06 квітня 2017 року прийнято рішення № 147 «Щодо виконання постанови про застосування заходів спеціальної безпеки», яким зокрема вирішено:

- адміністративному департаменту, у зв'язку із існуванням реальних загроз життю, здоров'ю і майну працівників Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України та їх блисків родичів, забезпечити виконання постанови заступника Генерального прокурора України - Головного військового прокурора Матіоса А.В. від 31 березня 2017 року про застосування тимчасових заходів спеціальної безпеки щодо осіб, перелічених у додатках до постанови (додатки - «Для службового користування»), до нормативно-правового врегулювання цього питання;

- відділу правового забезпечення підготувати пропозиції щодо внесення змін до рішень Національного агентства щодо підстав вилучення інформації з публічної частини Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування та подати відповідний проект рішення на розгляд найближчого засідання Національного агентства.

Не погодившись з такими рішеннями, вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що у заступника Генерального прокурора України - головного військового прокурора Матіоса А.В. було достатньо підстав та приводів для застосування спеціальних заходів забезпечення безпеки до прокурорсько-слідчих працівників Головної військової прокуратури, та їх близьких родичів, а НАЗК на виконання цього рішення діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений чинним законодавством. Суд першої інстанції також зазначив, що оскаржувані рішення та дії відповідачів не породжують для позивача жодних прав та обов'язків.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

Законом України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23.12.1993 № 3781-XII (далі - Закон № 3781-XII) встановлено систему особливих заходів державного захисту <…> працівників правоохоронних органів від перешкоджання виконанню покладених на них законом обов'язків і здійсненню наданих прав, а так само від посягань на життя, здоров'я, житло і майно зазначених осіб та їх близьких родичів у зв'язку із службовою діяльністю цих осіб.

Абзац перший пункту 1 частини першої статті 2 Закону № 3781-XII до правоохоронних органів, окрім інших, відносить органи прокуратури.

Таким чином, положення Закону № 3781-XII розповсюджується на працівників органів прокуратури та регулюють підстави та порядок застосування відносно них особливих заходів державного захисту.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 3781-XII підставою для вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки осіб, зазначених у статті 2 цього Закону, є дані, що свідчать про наявність реальної загрози їх життю, здоров'ю або майну.

Приводом для вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки працівника суду або правоохоронного органу та його близьких родичів може бути, зокрема, отримання оперативної та іншої інформації про наявність загрози життю, здоров'ю, житлу і майну осіб, які підлягають захисту (пункт «в» частини другої статті 13 Закону № 3781-XII).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, у березні 2017 року до Головної військової прокуратури надійшло повідомлення Служби безпеки України про отримання оперативної інформації щодо активізації діяльності російських спецслужб та представників так званого «Міністерства державної безпеки ДНР-ЛНР» у напрямку збору та узагальнення відомостей щодо правоохоронців, перевірка їх участі в терористичній операції та причетності до розслідування фактів російської агресії проти України.

З цією було метою у складі так званого «МДБ ДНР» було створено аналітичну групу, завданням якої є ідентифікація українських правоохоронців, встановлення членів їх родин, наявності рухомого та нерухомого майна тощо. Першочергова увага приділяється особам, які мають родичів чи майно на тимчасово окупованих територіях Донецької області, а також працівникам оперативних та слідчих підрозділів правоохоронних та спеціальних органів України, в тому числі військової прокуратури. Збір зазначеної інформації, окрім іншого, здійснюється шляхом доступу до офіційних інформаційно-довідкових служб, отримання її з відповідних державних реєстрів та опублікованих декларацій.

Завдяки отриманим відомостям невстановлені особи, які діють в інтересах терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР» та спецслужб Російської Федерації, можуть здійснювати спроби впливу на вказаних працівників та їх близьких родичів з метою перешкоджання встановленню істини та проведенню судового розгляду розслідуваних кримінальних проваджень.

Так, Головною військовою прокуратурою здійснюються досудові розслідування у кримінальних провадженнях за фактами розв'язання і ведення представниками влади, Збройних Сил та спеціальних служб Російської Федерації агресивної війни проти України, вчинення інших тяжких і особливо тяжких злочинів проти основ національної безпеки і територіальної цілісності України, у яких збираються, систематизуються та аналізуються докази причетності посадових осіб Збройних Сил та спеціальних служб Російської Федерації, інших представників влади цієї країни, а також інших осіб за попередньою змовою групою осіб до розв'язання і ведення агресивної війни проти України з метою зміни меж її території та державного кордону, також вчинення інших злочинів, що призвели до загибелі людей, тимчасової окупації Автономної Республіки Крим, м. Севастополь, частини Донецької і Луганської областей та інших тяжких наслідків.

Враховуючи наведені обставини, колегія суддів суду апеляційної інстанції дослідивши матеріали справи та оцінивши доводи сторін за своїм внутрішнім переконанням безумовно погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність загрози життю, здоров'ю, житлу і майну працівникам головної військової прокуратури, якими здійснюється розслідування фактів військової агресії Російської Федерації проти України.

Згідно пункту «е» частини 1 статті 5 Закону № 3781-XII для забезпечення безпеки працівників суду і правоохоронних органів та їх близьких родичів, недоторканності житла, а також збереження їх майна з урахуванням конкретних обставин можуть застосовуватися відповідно до законодавства заходи, у тому числі шляхом забезпечення конфіденційності даних про об'єкти захист.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону № 3781-XII, за рішенням органів, що забезпечують безпеку, прийнятим відповідно до їх компетенції, може бути накладено тимчасову або постійну заборону на видачу відомостей про місце проживання осіб, взятих під захист, та інших відомостей про них адресними бюро, паспортними службами, підрозділами державтоінспекції, довідковими службами АТС та іншими офіційними інформаційно-довідковими службами.

Отже, одним із заходів забезпечення безпеки працівника прокуратури може бути тимчасова або постійна заборона на видачу відомостей про такого працівника. При цьому, стаття 10 Закону № 3781-XII не обмежує коло інформації, видача якої може бути заборонена.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що зазначене у відповідному реєстрі майно не входить до змісту поняття «персональні дані», а також на те, що оприлюднення відомостей про майно не несе загрози життю чи здоров'ю особи є необґрунтованим, оскільки це не є підставою для висновку про неможливість застосування особливих заходів державного захисту. Встановлена статтею 10 Закону № 3781-XIІ заборона видачі відомостей не обмежується лише конфіденційними персональними даними та не забороняє застосування відповідних заходів шляхом обмеження інформації про майно особи.

Згідно з пунктом «в» частини першої статті 14 Закону № 3781-XII, рішення про вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки приймає керівник органу прокуратури - щодо захисту працівників прокуратури та їх близьких родичів.

Відповідно до частини першої статті 16 Закону № 3781-XII органи, які приймають рішення про забезпечення безпеки відповідно до статті 14 цього Закону, одержавши заяву (повідомлення) про загрозу безпеці осіб, зазначених у статті 2 цього Закону, зобов'язані перевірити цю заяву (повідомлення) і в строк не більше трьох діб, а у невідкладних випадках - негайно, прийняти рішення про застосування або про відмову у застосуванні заходів безпеки. Про прийняте рішення виноситься мотивована постанова з зазначенням конкретних заходів щодо забезпечення безпеки і строків їх здійснення, про що письмово повідомляється заявник. Якщо заходи безпеки застосовуються не на прохання особи, яка береться під захист, то на це має бути одержана її згода.

Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що прийняття рішення про забезпечення безпеки працівників прокуратури за наявності об'єктивних даних про загрозу їх життю, здоров'ю, житлу і майну є обов'язком відповідного керівника прокуратури. При цьому, за невиконання цього обов'язку у відповідності до статті 380 Кримінального кодексу України може наставати кримінальна відповідальність.

Враховуючи викладене, оскільки, як зазначалося, отримані у березні 2017 року Головною військовою прокуратурою відомості від Служби безпеки України свідчать про існування реальної загрози життю, здоров'ю і майну слідчих та прокурорів Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури, які здійснюють досудове розслідування у кримінальних провадженнях за фактами розв'язання та ведення представниками влади та Збройних сил Російської Федерації агресивної війни проти України, то оскаржуване рішення заступника Генерального прокурора України - головного військового прокурора Матіоса А.В. про застосування заходів спеціальної безпеки є обґрунтованим та правомірним. При цьому, як вірно зазначено судом першої інстанції, застосовані зазначеним рішенням заходи безпеки є абсолютно співмірними з можливими негативними наслідками, які можуть настати в результаті їх невжиття.

Враховуючи викладене, колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, заявлених до заступника Генерального прокурора України - головного військового прокурора Матіоса А.В.

Щодо решти позовних вимог, суд апеляційної інстанції також підтримує рішення суду першої інстанції з огляду на таке.

Листом Генеральної прокуратури України №10/4/1-4091-14-65дск - вих17 до НАЗК було надіслано на виконання постанову Заступника Генпрокурора України - Головного військового прокурора про застосування спеціальних заходів забезпечення безпеки від 31 березня 2017 року.

Позивач в апеляційній скарзі наголошує на тому, що Законом України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 № 1700-VIІ (далі - Закон № 1700-VIІ) чи будь-яким іншим нормативно-правовим актом не передбачено повноважень НАЗК на вилучення з публічного доступу електронних декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Статтею 17 Закону № 3781-XII передбачено, що рішення органів, які приймаються згідно з цим Законом, про вжиття спеціальних заходів щодо працівників суду, правоохоронних органів та їх близьких родичів є обов'язковими для виконання відповідними органами, підприємствами, установами, організаціями та їх посадовими особами.

Таким чином, нормативним підґрунтям для прийняття НАЗК оскаржуваного рішення та вчинення оскаржуваних дій щодо вилучення електронних декларацій посадових осіб військової прокуратури з публічного доступу у Єдиному державному реєстрі декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування є не положення Закону № 1700-VIІ, а безпосередньо стаття 17 Закону № 3781-XII, який є спеціальним законодавчим актом у сфері застосування спеціальних заходів державного захисту.

Отже, на виконання вимог стаття 17 Закону № 3781-XII та зазначеної вище постанови Головного військового прокурора НАЗК правомірно прийнято оскаржуване рішення від 06 квітня 2017 №147 «Щодо виконання постанови про застосування спеціальних заходів забезпечення безпеки», яким було зобов'язано Адміністративний департамент забезпечити виконання постанови заступника Генерального прокурора України - Головного військового прокурора про застосування спеціальних заходів забезпечення безпеки.

Зі службової записки Адміністративного департаменту від 05 квітня 2017 року №93-02/870/17, копія якої наявна в матеріалах справи, вбачається, що оптимальним варіантом виконання вказаної постанови в умовах стислих строків для її виконання було вилучення з публічної частини Реєстру декларацій працівників органів прокуратури та їх близьких родичів, визначених у постанові про застосування спеціальних заходів забезпечення безпеки.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, заявлених до НАЗК, оскільки при прийняті оскаржуваного рішення та вчиненні оскаржуваних дій НАЗК виконувало постанову про застосування заходів спеціальної безпеки, обов'язок щодо виконання якої встановлений статтею 17 Закону № 3781-XII.

Суд апеляційної інстанції також підтримує висновок суду першої інстанції про те, що права позивача у межах спірних правовідносин не є порушеними. Колегія суддів наголошує на тому, що оскаржувана постанова про застосування заходів спеціальної безпеки та рішення НАЗК, що прийняте на виконання зазначеної постанови, є актами індивідуальної дії, які не породжують, не припиняють та не змінюють безпосередньо для позивача жодних прав та обов'язків. Також беручи до уваги правомірність оскаржуваних рішень та дій, суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що цими рішеннями та діями прав позивача порушено не було.

Посилання в апеляційній скарзі на відкритість певної інформації відносно працівників військової прокуратури суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки зазначені обставини не входять до предмету доказування у даній справі та не є підставою для висновку про протиправність оскаржуваних рішень та дій. Окрім того, зазначене також додатково свідчить про те, що права позивача у межах спірних правовідносин не є порушеними, так як відповідні відомості були отримані ним з інших джерел.

Відхиляються також посилання скаржника про те, що застосування оскаржуваних заходів безпеки мало місце не у зв'язку із необхідністю захисту від потенційної небезпеки, а з метою приховування фактів придбання майна. Зазначені доводи є виключно непідтвердженими припущеннями, які не можуть бути взяті судом до уваги.

Посилання скаржника на упереджене ставлення до нього суду першої інстанції також відхиляються. Суд апеляційної інстанції під час розгляду справи не встановив порушень з боку суду першої інстанції, які б свідчили про його упередженість до будь-якої зі сторін процесу. Не було встановлено також і порушень норм процесуального права, які були б підставою для скасування оскаржуваного рішення суду.

В апеляційній скарзі в обґрунтування своїх вимог позивач посилається на рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах «Європейський гельсінський комітет до Угорщини» та «Випіч проти Польщі». Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що вказані рішення прийняті за мирної ситуації у відповідних країнах та у випадках, коли відповідна інформація не обмежувалася для цілей забезпечення безпеки людей. Тому застосування зазначених рішень ЄСПЛ до спірних правовідносин не є виправданим, оскільки вони ґрунтуються на інших обставинах, які суттєво відрізняються від обставин даної справи.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 34, 243, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Громадської організації "Центр протидії корупції" залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2017 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Є.О. Сорочко

Суддя Н.М. Літвіна

Суддя І.В. Федотов

Повний текст постанови складений 02.04.2018.