Ухвала суду № 73134299, 02.04.2018, Броварський міськрайонний суд Київської області

Справа № 361/63/18

Провадження № 2/361/1084/18

02.04.2018

У Х В А Л А

02 квітня 2018 року Броварський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Радзівіл А.Г.

за участю секретаря Бас Я.В.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в залі суду м. Бровари цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу ? частини квартири, та визнання права власності на ? частину квартири,

В С Т А Н О В И В :

04 січня 2018 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 заявив клопотання про закриття провадження у справі, мотивуючи його тим, що у 2015 році позивач ОСОБА_3 вже звертався до суду до цих же сторін і з тих ще підстав, але предметом позову у справі було визнання за позивачем права власності на ? частину квартири АДРЕСА_1. По даній справі є рішення апеляційного суду Київської області від 02 березня 2017 року та ухвала Вищого спеціалізованого суду України від 04 вересня 2017 року.

Представник позивача ОСОБА_1 заперечував проти задоволення заявленого клопотання, мотивуючи його тим, що в даному разі він звернувся до суду із приводу інших правовідносин, та до відповідача ОСОБА_5, яка в справах, що були розглянуті була залучена як третя особа на боці відповідача, а не як відповідач.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з’явилась, про день, час та місце розгляду справи повідомлена в передбаченому законом порядку.

Суд вислухавши представника позивача ОСОБА_1, та представника відповідача ОСОБА_2 дійшов висновку про відмову в закритті провадження у справі, виходячи з наступного.

Як вбачається з ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 вересня 2017 року була розглянута та відхилена касаційна скарга ОСОБА_3, а рішення апеляційного суду Київської області від 02 березня 2017 року залишено без змін.

Із змісту вказаної ухвали вбачається, що у жовтні 2015 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання права власності на ? частку квартири, посилаючись на те, що 6 березня 2008 року ОСОБА_4 придбала квартиру АДРЕСА_2.

6 березні 2008 року між відповідачкою та акціонерним комерційним інноваційним банком ”Укрсиббанк” укладено договір про надання споживчого кредиту, на забезпечення якого вищевказана квартира була передана в іпотеку. У листопаді 2008 року ОСОБА_4 повідомила його про те, що у зв'язку з відсутністю коштів для виплати отриманого споживчого кредиту, вона має намір продати зазначену квартиру.

За домовленістю з відповідачкою він виявив бажання придбати вказане нерухоме майно, але між ним договір купівлі-продажу укладений не був, так як квартира перебувала в іпотеці. 18 листопада 2008 року ОСОБА_4 видала на його ім'я довіреність, якою уповноважила його бути її представником з питань продажу належної їй квартири та здійснювати розрахунки по сплаті грошових зобов'язань по кредитному та іпотечному договорах. Того ж дня він сплатив відповідачці у рахунок оплати вартості квартири 20 тис. доларів США, які вона вже сплатила банку, що підтверджується розпискою. Отже, позивач вважав, що між ними було укладено договір купівлі-продажу спірної квартири, на підставі якого він отримав у користування та розпорядження зазначене нерухоме майно.

Вказував про те, що за період з 2008 року по 2011 рік ним було сплачено 53 096 доларів США кредитних коштів у рахунок вартості зазначеної квартири. Він мав намір переоформити спірну квартиру на своє ім'я, але банком було відмовлено у заміні боржника в зобов'язанні.

6 березня 2012 року ОСОБА_4, незважаючи на попередню усну домовленість, скасувала видану йому довіреність, сплачені ним у рахунок вартості квартири 20 тис. доларів США та кошти виплачені на погашення зобов'язання по кредитному договору відповідачка не повернула, чим порушила його права.

З урахуванням наведеного ОСОБА_3 просив суд визнати за ним право власності на ? частку квартири АДРЕСА_2. Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 21 листопада 2016 року позов позивача залишено без задоволення через пропуск строку позовної давності. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 2 березня 2017 року рішення міськрайонного суду скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено з інших правових підстав, за безпідставністю.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції й відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3 з інших правових підстав, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшов висновку про те, що 6 червня 2013 року відповідачка відчужила спірне нерухоме майно ОСОБА_5, унаслідок чого ОСОБА_4 не є власником спірної квартири, а, отже, не є належним відповідачем у справі, що відповідає роз'ясненням, викладеним у п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 ”Про судове рішення у цивільній справі”.

При цьому встановлено, що копію договору купівлі-продажу від 6 червня 2013 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, надано міськрайонному суду до ухвалення рішення суду і в своєму клопотанні від 29 лютого 2016 року представник позивача просив залучити ОСОБА_5 до участі у справі саме як третю особу, а не як відповідача чи співвідповідача (а.с. 51), про що судом постановлено ухвалу (а.с. 66). Це відповідає принципу диспозитивності процесу й вимогам ст. ст. 35, 36 ЦПК України.

Посилання касаційної скарги про те, що відповідачем у справі має бути самеКивенко О.В., яка отримала кошти від позивача, безпідставні, оскільки предметом позову є не повернення коштів, а визнання права власності на квартиру, власником якої на час розгляду справи і ухвалення рішення районним судом була інша особа - ОСОБА_5

Як вбачається з матеріалів вказаної цивільної справи позивач ОСОБА_3 звертається до суду з позовними вимогами про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу ? частини квартири АДРЕСА_3, укладеного 06 червня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, та просить визнати за ним право власності на вказану ? частину квартири АДРЕСА_4.

Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України підставами закриття провадження у справі суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо: набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

В даному разі суд враховуючи вищевикладене вважає, що немає підстав для задоволення клопотання про закриття провадження у справі, оскільки позивач в даному разі звернувся до суду із вимогами про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу ? частини квартири АДРЕСА_3, укладеного 06 червня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, крім того вказавши відповідачем ОСОБА_5, як власника спірної квартири просить суд визнати за ним право власності на ? частину спірної квартири.

Керуючись ст. 2, 4,19, п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В :

Відмовити представнику відповідача ОСОБА_2 в задоволенні клопотання про закриття провадження у справі ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу ? частини квартири, та визнання права власності на ? частину квартири

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя А.Г. Радзівіл