Ухвала суду № 73133050, 23.03.2018, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 154/2257/17 Провадження № 11-кп/773/83/18 Головуючий у 1 інстанції: Вітер І. Р. Доповідач: Денісов В. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

О К Р Е МА ДУМКА СУДДІ

23 березня 2018 року місто Луцьк

В провадженні Апеляційного суду Волинської області знаходиться кримінальне провадженні про обвинувачення ОСОБА_1 за ч.2 ст.289 КК України.

Під час апеляційного розгляду обвинувачений подав заяву, в якій просив застосувати щодо нього Закон України «Про амністію у 2016 році», оскільки він приймав безпосередню участь в АТО.

На мою думку подана заява є передчасною і до задоволення не підлягає з таких підстав.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про амністію у 2016 році», звільняються від відбування покарання особи визнанні винними у вчиненні злочину, що не є особливо тяжким злочином проти життя та здоров я особи, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, отримали статус учасника бойових дій.

Тому обов’язковою умовою для застосування наведеної норми законодавства є те, що особа має відповідати сукупності всіх умов, викладених у ст.2 Закону України «Про амністію у 2016 році», зокрема:

-вирок щодо якої не набрав законної сили, а також визнана винною у вчиненні злочину, що не є особливо тяжким злочином проти життя та здоров’я особи та не є діянням, передбаченим частинами другою, третьою і четвертою статті 408, статтею 410, частинами другою, третьою і четвертою статті 411 Кримінального кодексу України;

-захищала незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України;

-брала безпосередню участь в анти терористичній операції у період її проведення, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення;

-отримала статус учасника бойових дій;

-не є особою, зазначеною у частині четвертій статті 86 Кримінального кодексу України, статті 4 Закону України «Про амністію у 2016 році» та статті 9 цього Закону.

Отже, лише сукупність вище перерахованих умов може бути підставою для застосування ч.2 Закону України «Про амністію у 2016 році».

Як вбачається із матеріалів провадження, ОСОБА_1 не отримав посвідчення учасника бойових дій, тобто не набув статусу учасника бойових дій, що виключає можливість застосування щодо нього акту амністії.

Крім того, як вбачається із довідки № 2653 від 05.04.2015, виданої ТВО командира в/ч В2830, ОСОБА_1 в період з 14.01.2015 по теперішній час (на час видачі довідки) безпосередньо бере участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на підставі наказу від 17.03.2015.

Вказана довідка містить суперечності, оскільки згідно її даних ОСОБА_1 з 14 січня 2015 року бере участь в АТО, хоча наказ командира в/ч, на підставі якого він приймає участь в АТО, датований лише 17 березня 2015 року.

А згідно відповіді військового комісара Володимир-Волинського ОРВК від 26.02.2018 №577, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, наказом військового комісара Володимир-Волинського ОРВК №27 від 13 лютого 2015 року був призваний на військову службу по мобілізації.

Тобто, як вбачається із змісту наведених довідок, ОСОБА_1 вже з 14.01.2015 брав участь в АТО, тоді як наказ про призов його на військову службу по мобілізації датований пізніше – 13.02.2015.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 вказав, що військовий квиток у нього відсутній і йому не відоме його місцезнаходження.

За сукупності викладених обставин, вважаю, що заява ОСОБА_1 про застосування щодо нього ст.2 Закону України «Про амністію у 2016 році» до задоволення не підлягає і є передчасною.

Суддя Апеляційного суду

Волинської області ОСОБА_2