Рішення № 73128993, 28.03.2018, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2018 року м. Житомир справа № 806/359/18

категорія 6.2.1

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Єфіменко О.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання протиправною відмови у ненаданні дозволу, зобов'язання вчинити певні дії, -

встановив:

22.01.2018 до Житомирського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, у якому він просить:

- визнати протиправною відмову про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою зазначеної у листі від 04.01.2018 № 31-6-0.3-108\2-18 Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області ОСОБА_1 за його клопотанням від 04.09.2017 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області земельної ділянки площею 23,5 га для сінокосіння на території Ставищанської сільської ради Брусилівського району Житомирської області;

- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру України у Житомирській області надати дозвіл згідно клопотання ОСОБА_1 04.09.2017 на виготовлення проекту землеустрою для сінокосіння земельної ділянки орієнтовною площею 23,5 га, яка розташована за межами населених пунктів Ставищанської сільської ради Брусилівського району Житомирської області.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 31.10.2017 у справі № 806/2748/17 відповідача зобов'язано повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 04.09.2017 у відповідності до вимог Земельного кодексу України та з урахуванням обставин, встановлених у даній справі. Проте, Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області листом від 04.01.2018 № 31-6-0.3-108/2-18 повідомило ОСОБА_1 про те, що відповідно до довідки про надання дозволу на складання документації із землеустрою щодо передачі земельної ділянки у користування відділу у Брусилівському районі, склад угідь на бажаній земельній ділянці - рілля, що суперечить бажаному виду використання (для сінокосіння). Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Після усунення позивачем недоліків позовної заяви, ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 12.02.2018 відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

28.02.2018 до суду надійшов відзив Головного управління Держгеокадастру Житомирської області на позовну заяву, в якому останнє просило відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 В обґрунтування заперечень зазначило, що бажана позивачем земельна ділянка відноситься до групи рілля. При цьому, відповідно до переліку угідь згідно з Класифікацією видів земельних угідь, затвердженого постановою КМУ № 1051 від 17.10.2012 ця група включає сільськогосподарські угіддя, які систематично обробляються і використовуються під посіви сільськогосподарських культур, включаючи посіви багаторічних трав, а також чисті пари (ГОСТ 26640-85) та парники, оранжереї і теплиці. До ділянок ріллі не належать сіножаті і пасовища, що розорані з метою їх докорінного поліпшення і використовуються постійно під трав'яними кормовими культурами для сінокосіння та випасання худоби, а також міжряддя садів, які використовуються під посіви. Посилаючись на принцип забезпечення раціонального використання та охорони земель, відповідач вважає правомірною відмову щодо надання дозволу на складання документації із землеустрою щодо передачі даної земельної ділянки у користування позивачу для сінокосіння (а.с. 24-27).

05.03.2018 ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду призначено справу до судового розгляду у відкритому судовому засіданні з викликом сторін, які беруть участь у справі на 28.03.2018 на 14:30 (а.с. 33-34).

13.03.2018 від позивача на адресу суду надійшли заперечення на відзив, у яких позивач вказав, що Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області у відзиві не враховано п. 4 ч. 2; ч. 4; ч. 6 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України. Крім того зазначено, що розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 № 60-р, на яке посилається відповідач, не має відношення до справи № 806/359/18 (а.с. 35).

Представник позивача у судове засідання 28.03.2018 не з'явився, 28.03.2018 через канцелярію Житомирського окружного адміністративного суду подав клопотання про розгляд справи без його участі, у клопотанні вказав, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі (а.с. 40).

Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечував у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на адміністративний позов. Просив відмовити у задоволенні позову.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся 04.09.2017 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області з клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для сінокосіння орієнтовною площею 23,5 га з земель резерву та запасу розташованих за межами населених пунктів Ставищанської сільської ради Брусилівського району Житомирської області з подальшою передачею в оренду терміном на 49 років на підставі ч. 4 ст. 122, ч. 3 ст. 134, ст. 123, ст. 34 Земельного кодексу України (а.с. 9).

За результатами розгляду даного клопотання, відповідач листом від 03.10.2017 № Г-13182/0-10922/6-17 повідомив ОСОБА_1 про те, що слід звернутися з клопотанням про включення даної земельної ділянки до переліку таких, права на яку можуть бути продані на земельних торгах, відповідно до Стратегії удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, затвердженої постановою Кабінетом Міністрів України від 07.06.17 № 413 (а.с. 12).

Позивач, не погоджуючись із фактичною відмовою у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою, звернувся до суду.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 31.10.2017 у справі № 806/2748/17, зокрема, зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути клопотання позивача від 04.09.2017 та прийняти рішення у відповідності до вимог Земельного кодексу України та з урахуванням обставин, встановлених у справі (а.с. 7-8).

На виконання зазначеної постанови, Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянуто клопотання позивача від 04.09.2017 та листом від 04.01.2018 № 31-6-0.3-108/2-18 вказано, що відповідно до п. 7 довідки про надання дозволу на складання документації із землеустрою щодо передачі земельної ділянки у користування відділу у Брусилівському районі, склад угідь на зазначеній земельній ділянці - рілля, що суперечить бажаному виду використання землі - для сінокосіння. Крім того, зазначено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець, а тому отримання у подальшому земельних ділянок в оренду має відбуватися за процедурою проведення земельних торгів відповідно до ст. 124 Земельного кодексу України. З урахуванням наведеного, Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а.с. 10-11).

Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю урегульовано Земельним кодексом України (далі - ЗК України).

Так, згідно з п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до ч. 1 ст. 34 ЗК України громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби.

Частиною 1 ст. 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

За приписами ч. 2 ст. 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). ОСОБА_2 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Як визначено абзацом першим ч. 3 згаданої статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, ЗК України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, при цьому зобов'язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Суд зазначає, що в оскаржуваній відмові, яка викладена у листі відповідача від 04.01.2018, відсутні посилання про невідповідність місця розташування земельної ділянки, зазначеної позивачем:

- вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів;

- вимогам генерального плану населених пунктів Ставищанської сільської ради Брусилівського району Житомирської області;

- вимогам іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель цих же адміністративно-територіальних одиниць;

- вимогам проектів землеустрою щодо впорядкування території цих же населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Посилання відповідача на те, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець, а тому отримання у подальшому земельних ділянок в оренду має відбуватися за процедурою проведення земельних торгів відповідно до ст. 124 ЗК України суд оцінює критично, оскільки клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою для сінокосіння подано ОСОБА_1 як фізичною особою, а не фізичною особою-підприємцем.

Відповідно до ч. 2 ст. 134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Суд критично оцінює посилання відповідача щодо невідповідності складу угідь на обраній позивачем земельній ділянці бажаному виду використання, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 20 ЗК України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33 - 37 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 34 ЗК України громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби.

Тобто землі сільськогосподарського призначення можуть передаватись в оренду громадянам для сінокосіння та використовуватись ними лише в межах даного виду використання.

Відповідно до переліку угідь згідно з Класифікацією видів земельних угідь, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1051 від 17.10.2012 група "Рілля" включає сільськогосподарські угіддя, які систематично обробляються і використовуються під посіви сільськогосподарських культур, включаючи посіви багаторічних трав, а також чисті пари (ГОСТ 26640-85) та парники, оранжереї і теплиці. До ділянок ріллі не належать сіножаті і пасовища, що розорані з метою їх докорінного поліпшення і використовуються постійно під трав'яними кормовими культурами для сінокосіння та випасання худоби, а також міжряддя садів, які використовуються під посіви.

Вказаним переліком затверджено види земельних угідь, проте не встановлено заборони щодо передачі земельних ділянок групи "рілля" в оренду для сінокосіння.

Також слід врахувати, що у п. 7 довідки відділу Держгеокадастру у Брусилівському районі про надання дозволу на складання документації із землеустрою щодо передачі земельної ділянки у користування вказано лише орієнтовний склад угідь. У п. 12 вказаної довідки зазначено, що бажана земельна ділянка відповідає схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель (а.с. 28-29).

Посилання відповідача на порушення принципу забезпечення раціонального використання та охорони земель також не приймається до уваги з огляду на наступне.

Згідно з ст. 164 ЗК України порядок охорони земель встановлюється законом.

Відповідно до ст. 22 Закону України від 19.06.2003 № 962-IV "Про охорону земель" (далі - Закон України № 962-IV) система заходів у галузі охорони земель включає: державну комплексну систему спостережень; розробку загальнодержавних і регіональних (республіканських) програм використання та охорони земель, документації із землеустрою в галузі охорони земель; створення екологічної мережі; здійснення природно-сільськогосподарського, еколого-економічного, протиерозійного та інших видів районування (зонування) земель; економічне стимулювання впровадження заходів щодо охорони та використання земель і підвищення родючості ґрунтів; стандартизацію і нормування.

У галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів встановлюються такі нормативи: гранично допустимого забруднення ґрунтів; якісного стану ґрунтів; оптимального співвідношення земельних угідь; показників деградації земель та ґрунтів. Нормативи в галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів встановлює Кабінет Міністрів України (ст. 30 Закону України № 962-IV).

Нормативи оптимального співвідношення земельних угідь встановлюються для запобігання надмірному антропогенному впливу на них, у тому числі надмірній розораності сільськогосподарських угідь. До нормативів оптимального співвідношення земельних угідь належать: оптимальне співвідношення земель сільськогосподарського, природно-заповідного та іншого природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного, рекреаційного призначення, а також земель лісового та водного фондів; оптимальне співвідношення ріллі та багаторічних насаджень, сіножатей, пасовищ, а також земель під полезахисними лісосмугами в агроландшафтах (ст. 33 Закону України № 962-IV).

Відповідно до ч. 1 ст. 186 ЗК України схема землеустрою і техніко-економічне обґрунтування використання та охорони земель району затверджуються районною радою.

Схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель села, селища, міста затверджуються відповідною сільською, селищною або міською радою.

В ході розгляду справи відповідачем не надано схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель чи документації із землеустрою в галузі охорони земель, де розміщена бажана земельна ділянка, не доведено невідповідність місця розташування даної земельної ділянки вимогам таких схем чи нормативам в галузі охорони земель, тобто відсутні підстави вважати, що передача даної земельної ділянки в оренду позивачу для сінокосіння порушить принцип забезпечення раціонального використання та охорони земель.

З огляду на викладені положення ЗК України, безпідставними є посилання ГУ Держгеокадастру у Житомирській області на те, що спірна земельна ділянка сільськогосподарського призначення, не може бути передана для сінокосіння, оскільки така передача не суперечить вимогам ч. 5 ст. 20 та ст. 34 ЗК України щодо меж користування землями сільськогосподарського призначення певного виду.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою ОСОБА_1 для сінокосіння орієнтовною площею 23,5 га на території Ставищанської сільської ради Брусилівського району Житомирської області, оформлену листом № 31-6-0.3-108/2-18 від 04.01.2018.

Щодо позовної вимоги позивача зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області надати дозвіл згідно з клопотання від 04.09.2017 на виготовлення проекту землеустрою для сінокосіння ділянки орієнтовною площею 23,5 га, яка розташована за межами населених пунктів Ставищанської сільської ради Брусилівського району Житомирської області, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України підставою відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Тобто, діючим законодавством визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Зазначені у листі відповідача підстави відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою не відносяться ні до однієї з підстав, визначених ч. 7 ст. 118 ЗК України, а тому є неправомірними.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17.

Враховуючи наведене, позовні вимоги про визнання протиправною відмови Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, викладену у листі від 04.01.2018 № 31-6-0.3-108/2-18 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

При цьому належним способом захисту порушених прав ОСОБА_1 є зобов'язання відповідача надати йому дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 23,5 га для сінокосіння за межами населених пунктів Ставищанської сільської ради Брусилівського району Житомирської області.

Заперечуючи проти позовних вимог у цій частині, відповідач посилається на недопустимість втручання з боку суду у здійснення дискреційних повноважень Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області.

З цього приводу суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно Рекомендацій ОСОБА_3 Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої ОСОБА_3 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючий рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади

Відповідно до ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Частиною 2 ст. 6 КАС України встановлено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У справі “Галфорд проти Сполученого Королівства” від 25.06.1997 Європейський Суд з прав людини зазначив “словосполучення “згідно із законом” не лише вимагає дотримання національного закону, а й стосується якості такого закону (рішення у справі)”. “Суд нагадує, що національне законодавство має з достатньою чіткістю визначати межі та спосіб здійснення відповідного дискреційного права, наданого органам влади, щоб забезпечувати громадянам той мінімальний рівень захисту, на який вони мають право згідно з принципом верховенства права в демократичному суспільстві” (рішення у справі “Доменічіні проти Італії від 15 листопада 1996 року).

Відповідно до абзаців 5-7 вступної частини Рекомендації Rec (2004) 6 ОСОБА_3 міністрів ОСОБА_3 Європи державам-членам "Щодо вдосконалення національних засобів правового захисту" ухваленої на 114-й сесії ОСОБА_3 міністрів від 12 травня 2004 р. передбачено, що відповідно до вимог статті 13 Конвенції, держави-члени зобов'язуються забезпечити будь-якій особі, що звертається з оскарженням порушення її прав і свобод, викладених в Конвенції, ефективний засіб правового захисту в національному органі.

Згідно з рішенням Верховного Суду України від 16.09.2015 № 21-1465а15, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що судове рішення має бути спрямоване на реальний захист порушених прав та забезпечувати їх ефективне відновлення з метою запобігання подальших протиправний діянь та рішень суб'єкта владних повноважень.

З метою ефективного захисту порушених прав, суд може втрутитися в адміністративний розсуд суб'єкта владних повноважень, коли останній наділений дискреційними повноваженнями, й зобов'язати його прийняти рішення без проведення необхідної процедури в тому випадку, якщо буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи законодавства, а суб'єкт публічної адміністрації у відповідь - необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив необхідне рішення.

Як видно з матеріалів позовної заяви та встановлених судом обставин справи, ОСОБА_1 неодноразово звертався до відповідача із заявою про надання дозволу розроблення проекту землеустрою у встановленому ст. 123 ЗК України порядку, з дотриманням передбаченої процедури та належними документами, проте Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, зловживаючи наданими йому повноваженнями, безпідставно відмовляло у задоволенні заяв, посилаючись на підстави, які не передбачені чинним законодавством.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області надати дозвіл згідно клопотання ОСОБА_1 від 04.09.2017 на виготовлення проекту землеустрою для сінокосіння земельної ділянки орієнтовною площею 23,5 га, яка розташована за межами населених пунктів Ставищанської сільської ради Брусилівського району Житомирської області.

Щодо стягнення з Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області судових витрат, суд зазначає наступне.

Зі змісту ст. 139 КАС України видно, що розподілу підлягають документально підтверджені судові витрати. Вказана стаття не передбачає розподілу (стягнення) судових витрат, які не були здійснені, а також порядку стягнення судових витрат у вигляді судового збору з відповідача в дохід Державного бюджету пропорційно до задоволеної або відхиленої частини вимог, якщо позивача звільнено від сплати судового збору.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що відсутні правові підстави для задоволення даної вимоги.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення на підставі ст. 382 КАС України суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов’язати суб’єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Зі змісту наведеної правової норми випливає, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.

Поряд з цим суд враховує, що позивачем не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду.

Приймаючи до уваги обставини даної справи, суд не вважає за необхідне зобов'язувати суб'єкта владних повноважень подавати звіт про виконання даного судового рішення, а тому відмовляє у встановленні судового контролю за виконанням постанови в даній справі.

Частиною 1 та 2 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250-251 КАС України, -

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (вул. Житомирська, 229, с. Биків, Брусилівський район, Житомирська область, 12642, ідентифікаційний код НОМЕР_1) до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (вул. Довженка, 45, м. Житомир, 10002, код ЄДРПОУ 39765513) про визнання протиправним ненадання дозволу, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним ненадання дозволу на виготовлення проекту землеустрою ОСОБА_1 за його клопотанням від 04.09.2017 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області земельної ділянки площею 23,5 га для сінокосіння на території Ставищанської сільської ради Брусилівського району Житомирської області.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру України у Житомирській області надати дозвіл згідно клопотання ОСОБА_1 04.09.2017 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для сінокосіння орієнтовною площею 23,5 га, яка розташована за межами населених пунктів Ставищанської сільської ради Брусилівського району Житомирської області.

Рішення набирає законної сили згідно з статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Єфіменко

Повне судове рішення складене 02 квітня 2018 року