Рішення № 73128841, 26.03.2018, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2018 рокум. Ужгород№ 807/638/13-а

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Рейті С.І., суддів: Гаврилко С.Є., Луцович М.М.

при секретарі судового засідання Кречко Л.В.

за участю представників

позивача: ОСОБА_1 (довіреність від 11.07.2017 року)

відповідача 2: ОСОБА_2 (довіреність від 08.04.2016 року № 32/2016)

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, Міністерства внутрішніх справ України про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

У відповідності до ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 26 березня 2018 року проголошено вступну та резолютивну частини Рішення. Рішення в повному обсязі складено 3 квітня 2018 року.

ОСОБА_3 (далі - позивач, ОСОБА_3В.) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві (далі – відповідач 1, ГУ МВС України в м. Києві), третя особа - Міністерство внутрішніх справ України, про стягнення коштів.

Ухвалою судді від 19 липня 2017 року (протокольно, журнал судового засідання від 19.07.2017 року) Міністерство внутрішніх справ України залучено до участі у розгляді справи як другого відповідача (далі - відповідач 2, МВС України), тим самим виключено МВС України зі складу третіх осіб.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2013 року позов ОСОБА_3 до ГУ МВС України у м. Києві про стягнення коштів - задоволено повністю, стягнути з ГУ МВС України в м. Києві на користь ОСОБА_3 страхову суму в розмірі 166010,88 грн., зобов'язано МВС України здійснити всі дії щодо призначення виплати страхової суми в розмірі 166010,88 грн.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2014 року постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 17.04.2013р. у справі №807/638/13-а скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_3 до ГУ МВС України у м. Києві, третьої особи – МВС України, про стягнення страхових виплат - відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 червня 2017 року скасовано постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 липня 2013 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2014 року, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Судові рішення скасовано з тих підстав, що судами не з'ясовано дійсний зміст і правову природу спірних правовідносин, обсяг прав і свобод їх учасників та при новому розгляді справи суду необхідно вирішити питання щодо заміни належної сторони, оскільки за змістом п. 7 Порядку № 707 саме за МВС визначено повноваження стосовно прийняття рішення про призначення виплати грошової допомоги, тоді як ГУ МВС лише здійснює виплату такої на підставі цього рішення. Також, необхідно врахувати дискреційний характер повноважень МВС щодо прийняття ним рішення про призначення виплати спірних коштів, оскільки рішення передбаченого пунктом 7 Порядку № 707 за наслідками розгляду заяви позивача про виплату йому грошової допомоги не прийнято.

Відповідно до ч. 5 ст. 353 Кодексу адміністративного судочинства України (тут і надалі в редакції Закону України від 03.10.2017р. № 2147-VIII, чинній на час постановлення судового рішення, далі – КАС України), висновки і мотиви, з яких скасовано рішення, є обов'язковими для суду першої інстанції при розгляді справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про часткове задоволення адміністративного позову, виходячи з наступного:

Як встановлено в судовому засіданні та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, наказом начальника ГУ МВС від 08.12.2006 року № 383 о/с, з урахуванням змін, внесених наказом від 21.10.2008 року № 1009 о/с, позивача звільнено з органів внутрішніх справ у відставку Збройних Сил України з підстав, передбачених підпунктом "б" пункту 65 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету ОСОБА_4 УРСР від 2907.1991р. № 114 (далі – Положення).

Довідкою Закарпатської обласної спеціалізованої серцево судинної МСЕК серії 7-66ВЛ № 0316637 ОСОБА_3 з 16.04.2007 року визнаний інвалідом II групи та причиною інвалідності зазначено захворювання, отримане при виконанні службових обов'язків пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку.

Після встановлення групи інвалідності позивач звернувся до ВАТ “НАСК "Оранта" з вимогою виплати йому страхового відшкодування та листом від 02.07.2008 оку. № 918 у зв’язку із закінченням дії договору та визначення нового порядку виплати компенсаційних сум позивачу відмовлено у проведенні виплати страхової суми.

У серпні 2012р. ОСОБА_3 звернувся до ГУ МВС України в м. Києві та МВС України із заявами про виплату йому спірних коштів, однак рішення про призначення і виплату таких або про відмову у виплаті прийнято не було, а ОСОБА_3 звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з цивільним позовом до НАСК "Оранта", ГУ МВС України в м. Києві про стягнення страхового відшкодування (в подальшому, ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 19 лютого 2013 року провадження у цивільній справі закрито та роз'яснено право на звернення в порядку адміністративного судочинства, в зв'язку з чим ОСОБА_3 і звернувся з позовом до Закарпатського окружного адміністративного суду).

Відповідно до ч. 6 ст. 23 Закону України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року № 565-XII (з наступними змінами та доповненнями, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон) у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом ОСОБА_4 України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

На виконання вищезазначеної норми цього Закону Кабінет ОСОБА_4 України постановою від 12.05.2007 року за № 707 затвердив Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції (далі – Порядок).

За змістом пункту 1 Порядку одноразова грошова допомога виплачується у разі установлення інвалідності, яка настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення такого строку внаслідок захворювання або нещасного випадку, що сталися під час виконання службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю, у розмірі чотирирічного грошового забезпечення - інвалідам II групи.

Пунктами 3 і 5 цього ж Порядку встановлено правила обчислення розміру грошової допомоги і визначено перелік документів, які необхідно подати до органу внутрішніх справ за місцем проходження служби.

Абзацами 1, 2 пункту 7 Порядку визначено, що орган внутрішніх справ, у якому проходив службу працівник міліції, подає МВС у семиденний строк з дня реєстрації документів висновок щодо можливості проведення грошової допомоги разом з документами, зазначеними у пунктах 4 і 5 цього Порядку, копією висновку службового розслідування за фактом поранення (контузії, травми або каліцтва) такого працівника, установлення групи інвалідності чи загибелі (смерті). МВС у десятиденний строк приймає рішення про призначення виплати і надсилає його разом із документами, зазначеними у пунктах 4 і 5, органу внутрішніх справ, у якому проходив службу працівник міліції, для проведення виплати.

Виходячи з наведеного та з врахуванням висновків суду касаційної інстанції, викладених в ухвалі Вищого адміністративного суду від 13 червня 2017 року, саме Міністерство внутрішніх справ України приймає рішення про призначення виплати, а орган внутрішніх справ, у якому проходив службу працівник міліції, проводить таку виплату.

Водночас, абзацом 5 цього ж пункту Порядку передбачено, що працівник міліції, у разі його загибелі (смерті) члени його сім'ї, а в разі їх відсутності - його батьки та утриманці можуть пред'явити МВС вимоги щодо виплати грошової допомоги протягом трьох років з дня настання події, що дає право на отримання такої допомоги.

При цьому, зазначена ч. 6 ст. 23 Закону не обмежує у часі можливість реалізації працівником міліції права на одержання одноразової грошової допомоги у разі інвалідності, що настала пізніше ніж через три місяці після звільнення його зі служби внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, а абзац п'ятий пункту 7 Порядку по іншому врегульовує наведене питання обмежуючи право на одержання грошової допомоги, передбачене положенням базового Закону трирічним строком, чим фактично звужує зміст цього права.

Враховуючи принцип пріоритетності законів над підзаконними актами, у даному випадку право на звернення із заявою на призначення і виплату грошової допомоги не може бути обмежено будь-яким строком, оскільки це не передбачено Законом, який має вищу юридичну силу порівняно із підзаконним нормативно правовим актом – Порядком. Більше того, спірні кошти, про стягнення яких просить позивач, за своєю суттю є компенсаційною виплатою, яка спрямована на відшкодування шкоди, завданої здоров’ю працівнику органів внутрішніх справ, тобто на спірні у цій справі правовідносини поширюють свою дію і загальні положення законодавства щодо відшкодування шкоди, завданої здоров’ю.

Статтею 3 Конституції України закріплено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

При цьому, проходження служби в органах внутрішніх справ є особливим видом трудової діяльності, публічною службою, проходження якої пов’язане із підвищеним ризиком для життя і здоров’я, захистом правопорядку в державі, прав і свобод людини і громадянина, утвердженням законності, подоланням злочинності тощо і саме держава взяла на себе обов’язок відшкодувати шкоду, завдану здоров’ю цих осіб під час виконання ними своїх службових обов’язків, закріпивши таке зобов’язання у ст. 23 Закону.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позову щодо можливості реалізації працівником міліції права на одержання одноразової грошової допомоги у разі інвалідності без обмеження права вимоги будь – яким строком.

При цьому суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову в частині стягнення на користь ОСОБА_3 страхового відшкодування за рішенням суду, виходячи з наступного: згідно ухвали Вищого адміністративного суду від 13 червня 2017 року (якою скасовано рішення судів першої та апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд, висновки і мотиви скасування, згідно ч. 5 ст. 353 КАС України, є обов'язковими при новому розгляді справи) суду першої інстанції необхідно врахувати дискреційний характер повноважень МВС України щодо прийняття ним рішення про призначення виплати спірних коштів, оскільки рішення за наслідками розгляду заяви позивача про виплату йому грошової допомоги не прийнято.

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету ОСОБА_4 Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом ОСОБА_4 Європи 11.05.1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Отже, дискреційним є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Отже, дискреційним є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить висновку, що визначення суми стягнення на користь позивача за рішенням суду - є формою втручання суду в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині з цих підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод та інтересів людини від порушень з боку суб'єкта владних повноважень.

Зі змісту вказаної норми можна зробити висновок, що при розгляді справи суд обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві. Водночас, суд може вийти за межі позовних вимог у випадку помилкового обрання особою неналежного способу захисту порушеного права, у цьому випадку можливо на підставі ст. 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи.

Пунктом 10 ч. 1 ст. 245 КАС передбачено, що суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту у сфері публічно – правових відносин від порушень з боку суб'єкта владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист його прав, свобод чи інтересів. Оскільки приписами діючого законодавства встановлено неприпустимість підміни судом суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта, а суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень не втручається у дискрецію суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за відповідними критеріями, суд приходить до висновку про те, що необхідним, ефективним та достатнім заходом для належного захисту прав позивача є зобов’язання МВС України у встановленому законодавством порядку розглянути заяву ОСОБА_3 про призначення йому виплати одноразової грошової допомоги в зв'язку зі встановленням групи інвалідності.

Стосовно позовної вимоги про зобов'язання стягнути з ГУ МВС в м. Києві на користь ОСОБА_3 страхову суму, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні такої, виходячи з наступного: пунктом 7 Порядку встановлено, що орган внутрішніх справ, в якому проходив службу працівник міліції, лише здійснює виплату грошової допомоги, а така здійснюється на підставі прийнятого МВС України рішення про призначення такої виплати, яке і надсилається до виконання до територіального органу внутрішніх справ.

Як встановлено в судовому засіданні не заперечується представниками сторін, в даному випадку рішення МВС про призначення виплати не приймалось, тобто, вимога про стягнення з ГУ МВС України в м. Києві на користь ОСОБА_3 страхових виплат – є передчасною, не відповідає обставинам справи та вимогам діючого законодавства, що підтверджено дослідженими в судовому засіданні належними та допустимими доказами, в зв'язку з чим в задоволенні вимоги до ГУ МВС України в м. Києві про стягнення коштів на користь ОСОБА_3 - слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 5, 12, 19, 72, 77, 139, 241 - 246, 353 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_3 (Закарпатська область, Ужгородський район, с. Сторожниця, вул. Нова, 20, код НОМЕР_1) до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві (м. Київ, вул. Володимирська, 15, код 08592201), Міністерства внутрішніх справ України про стягнення коштів (м. Київ, вул. Богомольця, 10, код 00032684) – задовольнити частково.

2. Зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України розглянути заяву ОСОБА_3 про призначення виплати одноразової грошової допомоги в зв'язку зі встановленням групи інвалідності.

3. В задоволенні інших позовних вимог – відмовити.

4. Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 255 КАС України, та може бути оскаржено до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня проголошення, а в разі проголошення в судовому засіданні вступної та резолютивної частини рішення - протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді С.І. Рейті

ОСОБА_5

ОСОБА_6