Рішення № 73128825, 02.04.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 квітня 2018 р. Справа№805/649/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Стойка В.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Мар’їнському районі Донецької області, третя особа: Управління соціального захисту населення Мар’їнської райдержадміністрації про визнання протиправними та зобов’язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

В січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Мар’їнському районі Донецької області, третя особа: Управління соціального захисту населення Мар’їнської райдержадміністрації в якому просить:

визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Мар’їнському районі Донецької області щодо припинення з 1 березня 2016 року виплати пенсії ОСОБА_1;

зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Мар’їнському районі Донецької області поновити виплати ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 з 1 березня 2016 року;

допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії у межах суми за один місяць;

зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Мар’їнському районі Донецької області подати у місячний строк звіт про виконання постанови суду відповідно статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що позивач у 2002 році здобув право на отримання пенсії по інвалідності, з жовтня 2015 року перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Мар’їнському районі Донецької області. Також у жовтні 2015 року Управлінням праці та соціального захисту населення Мар’їнської райдержадміністрації Донецької області позивач був взятий на облік, як внутрішньо переміщена особа.

Позивач вказує, що 1 березня 2016 року відповідач припинив виплату належної пенсії на підставі обміну інформацією з Єдиною інформаційною базою даних про внутрішньо переміщених осіб. З листа Управління праці та соціального захисту населення Мар’їнської райдержадміністрації Донецької області йому стало відомо, що на підставі п. 3 статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» 16 лютого 2017 року було прийнято рішення про скасування довідки внутрішньо переміщеної особи від 23 жовтня 2015 року №1143016457.

Позивач вважає, що посилання на рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, оформленим у формі протоколу, відповідно до постанови ОСОБА_2 Міністрів України від 08.06.2016 «365 «Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» не є посиланням на норми закону, оскільки постанова ОСОБА_2 Міністрів України є підзаконним нормативно-правовим актом, у зв’язку з чим при вирішенні спірних правовідносин слід керуватися правовим актом, який має вищу юридичну силу.

Позивач зауважив, що Держава, відповідно до конституційних принципів, зобов’язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від місця проживання такої особи, зміна пенсіонером місця проживання не може бути підставною для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту, а саме, отримання пенсії.

Вважає, що внаслідок незаконних дій Відповідача йому незаконно було припинено виплату пенсії з 1 березня 2016 року, за захистом своїх прав звернувся з даним позовом до суду.

Разом з адміністративним позовом, надав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач позовні вимоги не визнав.

В матеріалах справи наявні письмовий відзив на адміністративний позов, в якому відповідач просив відмовити у задоволені позовних вимог, посилаючись на те, що ОСОБА_1 взятий на облік в Управління Пенсійного фонду України в Мар’їнському районі Донецької області, як внутрішньо переміщена особа. При співставленні даних з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, які перебувають на обліку в Мар’їнському районі Донецької області в лютому 2016 року управлінням автоматизованим способом виявлено, що позивач, станом на дату перевірки, не знаходиться на обліку, як тимчасово переміщена особа. Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, ОСОБА_1, скасована на підставі статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» 16 лютого 2017 року.

Відповідач зауважив, що ОСОБА_3 України, норми Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та Закону України «Про пенсійне забезпечення» визнають загальні підстави та порядок призначення, нарахування і виплати пенсії громадянам України. На сьогоднішній день внутрішньо переміщені особи є окремою категорією осіб, до яких окрім вказаних нормативно-правових актів, застосовуються положення постанов ОСОБА_2 Міністрів України.

Крім того, відповідач наголосив, що рішення про припинення соціальних виплат приймається органами соціального захисту населення, а органи ПФУ лише виконують це рішення відносно пенсійних виплат. У зв'язку з чим просив у задоволенні позовних вимог позивача відмовити в повному обсязі.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 2 лютого 2018 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 21 лютого 2018 року.

Ухвалою суду від 21 лютого 2018 року відкладено судове засідання на 22 березня 2018 року оскільки, в матеріалах справи були відсутні відомості про належне повідомлення позивача про розгляд справи.

22 березня 2018 року у судове засідання сторони не з’явилися, про дату, час та місце засідання повідомлені належним чином.

На підставі статей 205, 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд дійшов висновку про розгляд справи у письмовому провадженні без здійснення фіксування судового процесу.

Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив на нього, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, здобув право на отримання пенсії по інвалідності, перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Мар’їнському районі Донецької області, що сторонами не оспорюється.

Відповідно до довідки від 23 жовтня 2015 року № НОМЕР_1 позивача взято на облік як особу, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції. Фактичне місце проживання/перебування: 85613, Донецька обл., с. Острівське, вул. Октябрська, б. 8.

З листа відповідача №103/ч-08-01-08 від 24 липня 2017 року встановлено, що виплати та нарахування пенсії позивачеві призупинено з березня 2016 року після обміну інформації з Єдиною інформаційною базою даних про внутрішньо переміщених осіб (а.с. 16-17).

Разом з тим, з листа Управління соціального захисту населення Мар’їнської райдержадміністрації №Ч-68/5.1-62 від 26 липня 2017 року вбачається, що на підставі інформації про тривалу відсутність (понад 60 днів) позивача за місцем фактичного проживання в ІНФОРМАЦІЯ_3, на підставі пункту третього статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», 16 лютого 2017 року було прийнято рішення про скасування довідки внутрішньо переміщеної особи від 23 жовтня 2015 року №1443016457 (а.с. 19-20).

Рішенням № 8 від 26 лютого 2017 року позивачу скасовано довідку внутрішньо переміщеної особи від 23 жовтня 2015 року на підставі абзацу сьомого частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (а.с. 21).

Зазначені обставини сторонами не заперечуються.

Спірним питанням цієї справи є правомірність дій відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу з березня 2016 року.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.

Право на соціальний захист, а саме на отримання пенсії гарантовано ОСОБА_3 України та чинними нормативно-правовими актами України.

Положеннями статті 46 ОСОБА_3 України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом.

Частиною першою статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено підстави припинення виплати пенсії та визначено, що виплата пенсії припиняється або за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду, або за рішенням суду.

Згідно статті 19 ОСОБА_3 України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ОСОБА_3 та законами України.

Положеннями статті 64 ОСОБА_3 України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених ОСОБА_3 України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Суд звертає увагу, що воєнний та надзвичайний стан в Україні не запроваджено.

Відповідно до части другої статті 14 Закону України від 20.03.2003 «Про боротьбу з тероризмом» у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.

Статтею 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» встановлено, що територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому ОСОБА_2 Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення ОСОБА_4 національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 р. № 405/2014.

Розпорядженням ОСОБА_2 Міністрів України від 02.12.2015 № 1275-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, до якого включено м. Макіївка.

Статтею 92 ОСОБА_3 України встановлено, що виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки.

Слід зазначити, що Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» та будь-яким іншим Законом України не встановлено обмежень права на отримання пенсійних виплат осіб, які проживають на території, яка не контролюється органами державної влади.

Положеннями статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Преамбулою та положеннями частини першої статті 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 за № 1058-IV передбачено, що призначення, перерахунок і виплата пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, регулюються зазначеним Законом. За рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

Згідно частини першої статті 47 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 за № 1058-IV, пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі, за зазначеним в заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Підстави припинення та поновлення виплати пенсії передбачені у статті 49 цього Закону. Зокрема, частиною першою цієї статті визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною ОСОБА_4 України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Частиною другою статті 49 цього Закону передбачено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Системний аналіз наведених нормативно-правових актів дає підстави зробити висновок про те, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав визначених Законом № 1058.

З огляду на наведене, суд вказує на те, що відповідачем рішення про припинення виплати пенсії позивачу з березня 2016 року не приймалось. За таких обставин у позивача відсутні підстави звертатися до управління з заявою про поновлення виплати пенсії.

Суд вважає за необхідне відмітити, що припинення виплати пенсії на підставі положень постанов ОСОБА_2 Міністрів України, без вирішення цього питання шляхом прийняття відповідного рішення, не входить до вказаного вище переліку випадків, відповідно до яких, припиняється виплата пенсії, а тому не може бути підставою для її припинення, оскільки право соціального захисту, у тому числі пенсійне забезпечення, гарантовано кожному громадянину України.

Аналізуючи фактичні обставини справи суд зазначає, що виплата пенсії позивачу була зупинена в березні 2016 року, після обміну інформації з Єдиного інформаційною базою даних про внутрішньо переміщених осіб, тобто за зазначеною у довідці внутрішньо переміщеної особи адресою позивач не проживає. Разом з тим Рішення про скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи прийняте лише 16 лютого 2017 року, тобто через рік після зупинення виплат пенсії.

Суд звертає увагу, що рішення про припинення виплати пенсії позивачу не приймалось. За таких обставин у позивача відсутні підстави звертатися до управління з заявою про поновлення виплати пенсії.

Разом з тим, як вбачається з листа УПСЗН від 26.07.2017 рішення про скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи прийнято на підставі інформації, про тривалу відсутність позивача за адресою фактичного проживання в ІНФОРМАЦІЯ_3, в той час, як адреса фактичного проживання ОСОБА_1 є: с. Острівське, вул. Октябрська, 8.

Суд вважає, що Рішення комісії про скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не є нормативно - правовим актом вищої юридичної сили, яким встановлено обов'язок органів Пенсійного фонду України припинити виплату пенсій через те, що позивач відсутній понад 60 днів за місцем проживання, тобто за зазначеною у довідці внутрішньо переміщеної особи адресою позивач не проживає, а отже не є належною підставою для припинення пенсійних виплат в розумінні статті 49 Закону № 1058.

Суд звертає увагу, що постанова КМУ № 509 від 01.10.2014 року “Про облік внутрішньо переміщених осіб”, постанова КМУ № 595 від 07.11.2014 року “Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам, організаціям Донецької та Луганської областей”, постанова КМУ № 509 від 01.10.2014 року “Про тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ”, постанова КМУ № 365 від 08.06.2016 року “Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам”, постанова КМУ від 18.02.2016 року № 136 “Порядок здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації…” не є законами, а тому зазначені підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Право приймати закони, вносити до них зміни належить виключно ОСОБА_4 України і не може передаватися іншим органам чи посадовим особам. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі: ОСОБА_3 України і повинні відповідати їй.

Верховна ОСОБА_4 України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта. Нормативно-правові акти ОСОБА_2 Міністрів України відносяться до категорії підзаконних, а тому не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Право на обмеження конституційних прав громадян ОСОБА_2 Міністрів України Верховною ОСОБА_4 України не надано.

Припинення виплати пенсії на підставі положень постанов ОСОБА_2 Міністрів України без вирішення цього питання шляхом прийняття відповідного рішення не входить до вказаного вище переліку випадків, відповідно до яких припиняється виплата пенсії, а тому не може бути підставою для її припинення, оскільки право соціального захисту, у тому числі пенсійне забезпечення, гарантовано кожному громадянину ОСОБА_3 України.

Оцінюючи спірні правовідносини, суд звертається до положень ОСОБА_3 України, за якими, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 ОСОБА_3 України).

Статтею 24 ОСОБА_3 України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до статті 19 ОСОБА_3 України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ОСОБА_3 та законами України.

В даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи, створює для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні його пенсії, яка призначена у зв'язку з інвалідністю, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення.

За приписами положень статті 1 Конвенції, Статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Суд застосовує при розгляді справи практику Європейського Суду з прав людини як джерело права відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23.02.2006 року № 3477-IV.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі “Пічкур проти України”, яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З урахуванням викладеного, суд вважає позов в частині визнання дій протиправними та зобов’язання поновити виплату пенсії з 1 березня 2016 року є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Стосовно вимоги про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, то необхідно зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Частиною другою статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

З аналізу викладених норм вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком.

З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги обставини даної справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю щодо виконання рішення в даній справі, оскільки позивачем не наведено доводів та не надано доказів, які свідчать про те, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду.

З урахуванням наведених обставин та правових норм, суд приходить висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Оскільки відповідно до положень Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, тому в силу вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати не підлягають стягненню.

Керуючись ст.ст. 2, 242, 243, 244, 245, 246, 293, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Мар’їнському районі Донецької області, третя особа: Управління соціального захисту населення Мар’їнської райдержадміністрації про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Мар’їнському районі Донецької області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 05.07.1953 р.н, місце реєстрації: АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_2.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Мар’їнському районі Донецької області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 (05.07.1953 р.н, місце реєстрації: АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_2) з березня 2016 року.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії ОСОБА_1 у межах суми стягнення за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі, коли справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя Стойка В.В.