Рішення № 73128381, 02.04.2018, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2018 року ЛуцькСправа № 803/390/18

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Каленюк Ж.В.,

розглянувши у письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Камінь-Каширської міської ради Волинської області про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернулася з позовом до Камінь-Каширської міської ради Волинської області (далі - Камінь-Каширська міська рада, відповідач) про визнання протиправними дій щодо відмови у повному задоволенні заяви про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на АДРЕСА_2 орієнтовною площею 0,06 га; визнання протиправним та скасування рішення від 13 лютого 2018 року №25/29; зобов'язання розглянути на найближчій сесії міської ради заяву позивача від 25 жовтня 2017 року та прийняти рішення відповідно до вимог частини шостої статті 118, частини шостої статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що є власником 1/3 частки житлового будинку АДРЕСА_2. Власники іншої частини будинку померли, спадкові права на дане нерухоме майно ніхто не оформив, оскільки належна останнім частина житлового будинку була знесена у 1988 році. Позивач стверджує, що за таких обставин є єдиною власницею вказаного житлового будинку, оскільки її частина збереглася, є ізольованою та використовується як житлове приміщення з окремим входом.

Позивач звернулася із заявою до відповідача про надання їй дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку за вказаною адресою орієнтовною площею 0,06 га; до заяви додала всі документи, визначені частиною шостою статті 118 ЗК України.

Однак відповідач своїм рішенням від 13 лютого 2018 року №25/29 надав дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) орієнтовною площею 0,02 га. Мотивів відмови у задоволенні заяви повністю не навів.

Позивач не погоджується із таким рішенням відповідача та вважає, що набувши право власності на житловий будинок, відповідно до статті 120 ЗК України набула права користування земельною ділянкою, на якій він розміщений. Земельна ділянка під будинком орієнтовною площею 0,06 га не приватизована. Зважаючи на те, що інші співвласники померли, а їх спадкоємці не можуть оформити право власності на частки будинку, який зруйнований, то відповідач безпідставно не задовольнив заяву у повному обсязі.

З наведених підстав позивач просила позов задовольнити.

Ухвалою від 07 березня 2018 року відкрито провадження у справі та розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні 30 березня 2018 року з повідомлення (викликом) учасників справи.

У судове засідання 30 березня 2018 року учасники справи не прибули. Позивач та відповідач подали заяви про розгляд справи за їх відсутності (а.с.31, 35).

На підставі ухвали суду від 30 березня 2018 року розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження на підставі матеріалів справи, без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу (а.с.39).

Позивач у заяві від 14 березня 2018 року позов підтримала (а.с.31).

Відповідач у відзиві на позов його вимоги не визнав (а.с.34-35). В обґрунтування своєї позиції зазначив, що позивач є власницею 1/3 житлового будинку. З матеріалів інвентаризаційної справи на житловий будинок АДРЕСА_2 встановлено, що частина будинку зруйнована, а саме приміщення з №2-1 по №2-4.

За правилами статті 349 Цивільного кодексу України у разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на це майно припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру.

Власники зруйнованої частини житлового будинку із відповідними заявами про внесення змін до державного реєстру не зверталися.

Приймаючи оскаржуване рішення, міська рада керувалася тим, що власників житлового будинку є три особи, тому право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

З наведених підстав відповідач просив відмовити у задоволенні позову.

Відповідь на відзив від позивача, а відповідно і заперечення відповідача на відповідь на відзив позивача станом на день розгляду справи не надходили.

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково з таких мотивів і підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 набула у власність на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 13 вересня 2017 року №607 1/3 частки житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.8-9).

25 жовтня 2017 року позивач звернулася із заявою до відповідача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність для будівництва і обслуговування житлового будинку орієнтовною площею 0,06 га за вказаною вище адресою (а.с.6). До заяви ОСОБА_1 додала копії договору дарування частини будинку, свідоцтв про смерть інших співвласників будинку, архівної довідки, ухвали суду, технічного паспорта, графічні матеріали.

Відповідно до статті 50 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок. Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Так згідно з частиною першою статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;

в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;

г) прийняття спадщини;

ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно з положеннями частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки (частина сьома статті 118 ЗК України).

Відповідно до частини восьмої статті 118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Статтею 12 ЗК України визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, організація землеустрою.

Положеннями пункту 34 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що питання регулювання земельних відносин, відповідно до закону, вирішується виключно на пленарних засіданнях сільських, селищних, міських рад.

Відповідно до частин першої, другої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Тобто, способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади, з регулювання земельних відносин, є прийняття рішення сесією. Відтак, приписами чинного законодавства встановлено, що розгляд клопотання заінтересованої особи у вирішенні зазначеного питання повинно прийматися у формі рішення, що є виключною компетенцією органів місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 22 Закону України «Про землеустрій» рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку документації із землеустрою приймається виключно у строки та лише у випадках, передбачених цим Законом та Земельним кодексом України.

З аналізу вказаних норм вбачається, що відповідач, отримавши заяву позивача щодо надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки у власність, повинен був розглянути її та прийняти у місячний строк за результатом розгляду відповідне рішення: або про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, або про мотивовану відмову у його наданні. Надання дозволу або мотивована відмова у наданні такого дозволу оформляється рішенням відповідно до статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

13 лютого 2018 року Камінь-Каширською міською радою сьомого скликання прийнято рішення №25/29 за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 з посиланням на статті 26, частину першу статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статті 12, 39, 40, 81, 88, 111, 116, 18, 120, 121 ЗК України, статті 19, 22, 25, 55 Закону України «Про землеустрій». Цим рішенням надано дозвіл позивачу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) орієнтовною площею до 0,02 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_2 (належна частка будинку 1/3), у спільну часткову власність (а.с.7). ОСОБА_1 рекомендовано розробити технічну документацію із землеустрою в проектній організації, яка має відповідну ліцензію на ці роботи; технічну документацію із землеустрою надати для затвердження сесії міської ради.

Як визначено частинами першою, другою, четвертою, шостою статті 120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Згідно з частиною шостою статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок (крім багатоквартирного), який розташований на землях державної або комунальної власності, що перебувають у користуванні іншої особи, та необхідності поділу земельної ділянки площа земельної ділянки, що формується, не може бути меншою, ніж максимальний розмір земельних ділянок відповідного цільового призначення, визначених статтею 121 Земельного кодексу України (крім випадків, коли формування земельної ділянки в такому розмірі є неможливим).

Відповідно до статті 86 ЗК України земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).

Статтею 81 ЗК України встановлено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю). Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Відповідно до правил статті 349 Цивільного кодексу України у разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на це майно припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру.

З листа Комунального підприємства «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації» від 31 січня 2018 року (а.с.24) слідує, що право власності на житловий будинок АДРЕСА_2, загальною площею 92,1 кв.м., станом на 31 грудня 2012 року зареєстроване за трьома власниками: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 (по 1/3 частини кожному). З матеріалів інвентаризаційної справи встановлено, що частина житлового будинку зруйнована (приміщення з №2-1 по №2-4 загальною площею 48,1 кв.м.). Власники зруйнованої частини будинку в Бюро із заявою не зверталися, тож право власності на нерухоме майно не припинилося. Також у листі зазначалося, що 1/3 частина житлового будинку (43,8 кв.м.) була придбана ОСОБА_6 (договір від 21 червня 1988 року №715) та в подальшому право власності успадковане ОСОБА_3 згідно з рішенням Камінь-Каширського районного суду (а.с.24). ОСОБА_3 подарувала належну їй на праві власності частину будинку (1/3, площею 43,8 кв.м.) ОСОБА_1 відповідно до договору дарування від 13 вересня 2017 року №607.

Співвласники ОСОБА_5, ОСОБА_4 померли (у ІНФОРМАЦІЯ_1 та у ІНФОРМАЦІЯ_2 році відповідно, а.с.12, 14).

Отже, зазначені обставини свідчать, що ОСОБА_1 має на праві власності уцілілу частину будинку (1/3); належні частки ОСОБА_5, ОСОБА_4 (по 1/3) фізично не існують, проте права на них у встановленому порядку не припинені. Відтак, право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності під будинком. Спори щодо встановлення осіб, яким належать права на частину будинку та земельну ділянку, чи припинення зазначених прав, так само як визнання права користування земельною ділянкою, здійснюється при вирішенні спору в порядку цивільного судочинства.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено обов'язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому частина перша статті 5 КАС України вказує, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Таким чином, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. А тому для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що в зв'язку з рішенням, діями (бездіяльністю) суб'єкта владних повноважень порушуються права позивача.

Позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дія або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

З урахуванням встановлених обставин у справі суд вважає, що рішення від 13 лютого 2018 року №25/59 не порушує права ОСОБА_1І на земельну ділянку, необхідну для обслуговування належної їй на праві власності частини будинку. Тому відсутні підстави вважати, що таке рішення є протиправним.

Відтак, у задоволенні позову у частині вимог про визнання протиправним і скасування зазначеного рішення слід відмовити.

При цьому рішення про надання чи про відмову у наданні дозволу на виготовлення документації із землеустрою щодо усього розміру земельної ділянки, про яке порушувала питання ОСОБА_1 у своїй заяві, відповідач не прийняв. Наведене свідчить про те, що заява ОСОБА_1 не розглянута повністю. Відтак, у суду є підстави для висновку про те, що заява ОСОБА_1 від 25 жовтня 2017 року відповідачем в порядку, визначеному ЗК України та Законом «Про місцеве самоврядування в Україні», не розглянута, а тому суд вважає, що Камінь-Каширська міська рада у вказаній частині діяла не на підставі та не у спосіб, визначений Конституцією та законами України.

З урахуванням того, що відповідач не прийняв рішення за заявою ОСОБА_1 від 25 жовтня 2017 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, який вона просила щодо земельної ділянки площею 0,06 га, при цьому визначився із дозволом на виготовлення технічної документації із землеустрою стосовно земельної ділянки орієнтовною площею 0,02 га, то позов також слід задовольнити в частині зобов'язання відповідача повторно розглянути вказану заяву щодо іншої частини земельної ділянки із прийняттям рішення відповідно до повноважень, у спосіб, та на підставі ЗК України.

Таким чином, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 72-77, 243-246, 255, 262, 295, пунктом 15 частини першої розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Земельного кодексу України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закону України «Про землеустрій», суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до Камінь-Каширської міської ради Волинської області (44500, Волинська область, місто Камінь-Каширський, вулиця Воля, 2, код юридичної особи 34836909) про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Камінь-Каширської міської ради Волинської області щодо неналежного розгляду у повному обсязі заяви ОСОБА_1 від 25 жовтня 2017 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність для будівництва і обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_2.

Зобов'язати Камінь-Каширську міську раду Волинської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25 жовтня 2017 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність для будівництва і обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_2 та прийняти відповідне рішення за наслідками розгляду порушеного питання.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд.

Суддя Ж.В. Каленюк

Повне судове рішення складено судом 02 квітня 2018 року