Постанова № 73127906, 28.03.2018, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" березня 2018 р. Справа № 914/2366/17

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Кравчук Н.М.

суддів Давид Л.Л.

ОСОБА_1

секретар судового засідання: Шкребій А.В.

розглянувши апеляційну скаргу комунального підприємства “Червоноградтеплокомуненерго” (надалі КП “Червоноградтеплокомуненерго”) за вих. № 174 від 07.02.2018р. (вх. № ЛАГС 01-05/583/18 від 12.02.2018р.)

на рішення Господарського суду Львівської області від 16.01.2018р., суддя Стороженко О.Ф., повний текс складено 26.01.2018

у справі № 914/2366/17

за позовом: публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Львівгаз” (надалі ПАТ “Львівгаз”), м. Львів

до відповідача: КП “Червоноградтеплокомуненерго”, м. Червоноград, Львівська область

про стягнення грошових коштів у сумі 7 241 515,63 грн., а саме: боргу 5 592 881,47 грн., пені 1 008 555,44 грн., 3% річних 149 816,58 грн. та інфляційних втрат 490 262,14 грн.

за участю учасників справи:

від позивача: не з’явився

від відповідача: ОСОБА_2 - директор

Відповідно до п.9 Перехідних положень ГПК України в редакції від 15.12.2017 справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

ВСТАНОВИВ:

16.11.2017 ПАТ «Львівгаз» звернувся до господарського суду з позовом до КП «Червоноградтеплокомуненерго» про стягнення грошових коштів у загальній сумі 7 241 515,63 грн., а саме: основного боргу – 5 592 881,47 грн., пені – 1 008 555,44 грн., інфляційних втрат – 490 262,14 грн. та 3% річних – 149 816,58 грн. нарахованих за неналежного (несвоєчасного) виконання зобов’язань, передбачених умовами договору від 01.01.2016 про розподіл природного газу.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 16.01.2018 у справі № 914/2366/17 стягнуто з КП «Червоноградтеплокомуненерго» на користь ПАТ «Львівгаз» основний борг у сумі 5 592 881,47 грн., пеню у сумі 1 008 555,44 грн., 3% річних у сумі 149 816,58 грн., інфляційні втрати у сумі 488 637,74 грн. та судовий збір у сумі 108 598,38 грн. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат у сумі 1 624,40 грн. відмовлено.

Приймаючи рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що сума боргу підтверджується матеріалами справи, в свою чергу належними та допустимими доказами відповідачем не спростована. Перевіривши правильність нарахування позивачем пені, 3% річних та інфляційних та здійснивши їх перерахунок, судом задоволено пеню в розмірі 1 008 555,44 грн., 3% річних у сумі 149 816,58 грн., інфляційні втрати у сумі 488 637,74 грн. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат у сумі 1 624,40 грн. відмовлено, як безпідставно заявлені.

Не погоджуючись з даним рішенням, КП «Червоноградтеплокомуненерго» подало апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано надані ним докази та аргументи, а відтак, винесено незаконне рішення, просить його скасувати в частині стягнення 1 008555,44 грн. пені, 149 816,58 грн. 3% річних та 488 637,74 інфляційних втрат. Зокрема, скаржник вважає, що судом не перевірено правильність нарахування штрафних санкцій та не роз’яснено механізм такого нарахування.

Позивач явку уповноваженого представника в судове засідання 28.03.2018 не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи. В попередньому судовому засіданні проти доводів скаржника заперечив з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу (зареєстрований в канцелярії суду за вх№ 01-04/1574/18 від 02.03.2018), рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, відтак просить суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представник відповідача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав повністю.

Окрім того, відповідачем подано клопотання № 515 від 23.03.2018 про зменшення розміру пені (зареєстрований в канцелярії суду за вх№ 01-04/2071/18 від 26.03.2018). В обґрунтування даного клопотання заявник посилається на важке фінансове становище, як доказ долучає звіт про фінансові результати. Вважає, що позивачем нараховані інфляційні, 3% річних та пеня є надмірно великими в порівнянні з основним боргу. Враховуючи, що станом на 01.03.2018 основний борг в розмірі 5 592 881,47 грн. оплачений, просить суд на підставі ст. 551 ЦК України та ст.233 ГК України зменшити розмір пені на 95%.

Вивчивши апеляційну скаргу, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, заслухавши учасників справи, Львівський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Постановою № 2498 від 30.09.2015 Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затверджено Типовий договір розподілу природного газу, що регламентує порядок та умови переміщення природного газу з метою його фізичної доставки (Оператором ГРМ) до об’єкту споживача.

01.01.2016 між ПАТ «Львівгаз» (оператор ГРМ) та КП «Червоноградтеплокомуненерго» (споживач) укладено договір розподілу природного газу шляхом приєднання до умов типового договору розподілу природного газу, (заява-приєднання відповідача №09420NQU6WGT016) (а.с. 19).

Відповідно до п. 2.1 типового договору за цим договором оператор ГРМ зобов’язався надати споживачу послугу з розподілу природного газу, а споживач, в свою чергу, зобов’язався прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені договором.

Розділом 6 типового договору визначені тарифи та порядок розрахунків.

Згідно з п. 6.4 типового договору оплата вартості послуги з розподілу природного газу здійснюється споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка оператора ГРМ.

Згідно актів наданих послуг з транспортування природного газу газорозподільними мережами з січня по квітень 2017 року позивачем надано, а відповідачем прийнято природного газу на загальну суму 8 185 532,89 грн. (а.с. 20-23).

Як стверджує позивач, відповідач за отримані послуги розрахувався частково, в зв’язку з чим в останнього виникла заборгованість в розмірі 5 592 881,47 грн.

У п 8.1 типового договору зазначено, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з цим договором та чинним законодавством України.

У разі порушення споживачем строків оплати за цим договором він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу (п.8.2 типового договору).

Позивачем, у зв’язку з порушенням відповідачем грошових зобов’язань, нараховано пеню в розмірі 1 008 555,44 грн. на підставі п. 8.2 договору.

Окрім того, на підставі ст. 625 ЦК України нараховано інфляційні в розмірі 490 262,14 грн. та 3% річних в розмірі 149 816,58 грн.

Дані обставини стали підставою звернення позивача до суду.

В свою чергу відповідач визнав суму основного боргу в розмірі 5 592 881,47 грн. проте, заперечив нарахування та стягнення додаткових нарахувань, зазначає, що несвоєчасне виконання грошових зобов’язань зумовлене важким фінансово-економічним станом підприємства, що виник у зв’язку з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014 «Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов’язки» та Законів України «Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» та «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу».

При винесенні постанови колегія суддів керувалася наступним.

Згідно з ст.11 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

За умовами ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За умовами ст.629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

За змістом статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Як зазначалося вище, позивачем протягом січня - квітня 2017 року надано, а відповідачем прийнято природного газу на загальну суму 8 185 532,89 грн., що підтверджується актами наданих послуг з транспортування природного газу газорозподільними мережами (а.с. 20-23).

Частиною першою статті 530 вказаного Кодексу передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Проте, відповідач за отримані послуги розрахувався частково, в зв’язку з чим в останнього виникла заборгованість в розмірі 5 592 881,47 грн.

Сума основного боргу в розмірі 5 592 881,47 грн. повністю визнається відповідачем.

Відтак, висновок суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 5 592 881,47 грн. є обґрунтованим та підставно задоволений.

Статтею 610 наведеного Кодексу визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 ЦК України).

Факт прострочення відповідачем з оплати прийнятих послуг з розподілу природного газу у розмірі, строки та порядку, визначені умовами договору, підтверджується матеріалами справи.

Згідно з ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Пунктом 8.2 типового договору визначено, що у разі порушення споживачем строків оплати за цим договором він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Згідно поданого позивачем розрахунку, у зв’язку з порушенням відповідачем грошових зобов’язань, нараховано пеню в розмірі 1 008 555,44 грн. за період з січня по квітень 2017 року (а.с. 13-16).

Суд апеляційної інстанції, перевіривши розрахунок позивача, встановив, що розрахунок суми пені, який проведений за допомогою системи «Ліга: Закон» відповідає сумі заявленої позивачем. Відтак, місцевий господарський суд правомірно задовольнив позовну вимогу про стягнення з відповідача пені нарахованої за період з січня по квітень 2017 року в розмірі 1 008 555,44 грн.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі ст. 625 ЦК України, позивачем нараховано інфляційні в розмірі 490 262,14 грн. та 3% річних в розмірі 149 816,58 грн. за період з січня по квітень 2017 року (розрахунок а.с. 7-12).

При цьому колегія суддів зазначає, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У п.3, п.4 постанові пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013 роз’яснено, що зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

У п.1.9 вказаної постанови зазначено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

З огляду на викладене та враховуючи те, що відповідач порушив строк оплати послуг, (мало місце прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання), то колегія суддів вважає, що суд першої інстанції здійснивши власний перерахунок заявлених до стягнення позивачем 3% річних та інфляційних втрат, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 488 637,74 грн. інфляційних втрат та 149 816,58 грн. 3 % річних. В решті 1 624,40 грн. інфляційних втрат правомірно відмовив, що не заперечується і самим позивачем.

Вищенаведене спростовує вимогу скаржника про відмову у задоволенні позову в частині стягнення сум пені, 3% річних та інфляційних втрат, оскільки така вимога суперечить зазначеним нормам Цивільного, Господарського кодексів України та матеріалам справи.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що, приймаючи рішення про часткове задоволення позову, місцевий господарський суд всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та прийняв рішення, яке відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 95 процентів в порядку ст. 233 ГК України, ч. 3 ст. 551 ЦК України, то колегія суддів зазначає наступне.

В обґрунтування клопотання про зменшення розміру пені посилається на важкий фінансовий стан, як доказ подає звіти про фінансові результати підприємства. Окрім того, заявник зазначає, що станом на 01.03.2018 ним добровільно оплачено повністю суму основного боргу в розмірі 5 592 881,47 грн.

Частиною третьою статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з ч. 1 ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо (пп. 3.17.4 пп. 3.17 п. 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.

Наведені підстави для зменшення розміру неустойки відповідач пов'язує, зокрема, із важким фінансовим становищем та нерентабельністю господарської діяльності. Проте, колегія суддів вважає, що такі підстави не є тими виключними обставинами, які є підставами для зменшення розміру неустойки, оскільки важке фінансове становище відповідача утворилось внаслідок його власної господарської діяльності, а не в силу якихось об'єктивних, незалежних від відповідача обставин.

Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 ГК України).

Сторони, укладаючи договори, повинні розраховувати на власну платоспроможність. А у випадку позивача - на своєчасність та повноту оплати наданих послуг.

Порушуючи строки оплати за договором, відповідач знав про можливість застосування до нього штрафних санкцій, але припустився порушень умов договору.

Таким чином, суд апеляційної інстанції розцінює наведені відповідачем обставини, як такі, що не є підставами для зменшення розміру пені, відтак, у задоволенні клопотання КП “Червоноградтеплокомуненерго” слід відмовити.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення не знайшло свого підтвердження, в зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення відсутні.

Приписами ст. 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.

Однак, апелянтом всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б спростували факти, викладені в позовній заяві, а доводи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.

В свою чергу позивачем належними та допустимими доказами підтверджено свої позовні вимоги.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до ч.3 ст.258 ГПК України встановлено, що до апеляційної скарги додаються, зокрема докази сплати судового збору.

Статтею 8 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 19.02.2018 було відстрочено КП “Червоноградтеплокомуненерго” сплату судового збору до прийняття постанови.

Однак, станом на дату прийняття судом постанови, скаржником не подано суду доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги. Відтак, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з відповідача судовий збір за подання апеляційної скарги.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що ч.4 ст. 6 Закону України встановлено, що якщо скаргу (заяву) подано про перегляд судового рішення в частині позовних вимог (сум, що підлягають стягненню за судовим рішенням), судовий збір за подання скарги (заяви) вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення в частині таких позовних вимог (оспорюваних сум).

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що скаржником оспорюється лише рішення в частині стягнення 1 008555,44 грн. пені, 149 816,58 грн. 3% річних та 488 637,74 інфляційних втрат. Тобто, судовий збір за подання апеляційної скарги вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення в частині таких позовних вимог - оспорюваної суми 1 696 009,76 грн.

Керуючись, ст.ст. 269, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Рішення господарського суду Львівської області від 16.01.2018 у справі № 914/2366/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Стягнути з КП “Червоноградтеплокомуненерго” (80100, Львівська область, м. Червоноград, вул. Промислова,1 іден. код 23966248) в дохід державного бюджету України (отримувач коштів-УДКСУ у Личаківському районі м. Львова, код отримувача - 38007620, банк отримувача - ГУДКСУ у Львівській області, код банку отримувача -825014, рахунок отримувача – 31216206782006, код класифікації доходів бюджету - 22030101) судовий збір в розмірі 38 160,20 грн. за подання апеляційної скарги.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки передбачені ст.288 ГПК України.

4. Справу повернути до господарського суду Львівської області.

Головуючий суддя Н.М. Кравчук

судді Л.Л. Давид

ОСОБА_1