Рішення № 73127353, 27.03.2018, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27 березня 2018 р. Справа № 918/926/17

Господарський суд Рівненської області у складі судді Марач В.В. при секретарі судового засідання Коваль С.М. розглянувши у порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю - фірма "Енергоінвест"

до відповідача ОСОБА_1 відділення Фонду державного майна України по Рівненської області

за участю третіх осіб без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 ОСОБА_3 Державної казначейської служби України у Рівненській області; ОСОБА_3 Державної казначейської служби України у м.Рівному

про стягнення в сумі 25 562 582,00 грн.

За участю представників сторін:

від позивача: представник ОСОБА_4

від відповідача: представник ОСОБА_5

від ГУ ДКСУ у Рівненській обл.: ОСОБА_6

від УДКСУ у м. Рівному: ОСОБА_7

Статті 42, 46 Господарського процесуального кодексу України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав визначених статтею 35, 37 ГПК України відсутні.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю - фірма "Енергоінвест" (надалі Позивач, Товариство, ТОВ фірма "Енергоінвест") звернулося в господарський суд Рівненської області з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненської області (надалі Відповідач, РВ ФДМУ) в якому просить стягнути з останнього грошові кошти у сумі 25 562 582,00 гривень.

Свої вимоги Позивач мотивує наступним. 05 січня 2007 року між ОСОБА_1 відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області та Товариством з обмеженою відповідальністю - фірмою «Енергоінвест» було укладено Договір купівлі-продажу пакета акцій відкритого акціонерного товариства «Рівненський радіотехнічний завод» за конкурсом. Предметом даного Договору є пакет акцій ВАТ «Рівненський радіотехнічний завод» кількістю 22 423 190 штук простих іменних акцій, випущених в документарній формі, що становить 50% статутного фонду плюс 1 акція, номінальною вартістю однієї акції 0,25 грн. та номінальною вартістю пакета акцій 5 605 797,50 грн. який за результатами незалежної оцінки продано за 25 562 582,00 грн. Суттєвими умовами Договору ( п.1 розділу Порядок розрахунків ) визначено, що на момент укладання та нотаріального посвідчення даного Договору вартість пакету акцій в розмірі 25 562 582,00 (двадцять п’ять мільйонів п’ятсот шістдесят дві тисячі п’ятсот вісімдесят дві ) гривні перерахована в повному обсязі, що підтверджується платіжними вимогами з відміткою банку № 50 від 30.03.2007 року - 16 600 000,00 ( шістнадцять мільйонів шістсот тисяч ) гривень та № 78 від 04.09.2007 року - 8 962 582,00 ( вісім мільйонів дев’ятсот шістдесят дві тисячі п’ятсот вісімдесят дві) гривні. Грошові кошти було перераховано позивачем на рахунки відповідача, що знаходяться у ГУДКУ у Рівненській області з призначенням платежу «авансовий платіж за пакет акцій 50% плюс одна акція ВАТ «Рівненський радіотехнічний завод» за платіжним дорученням №50 від 30.03.2007 року, та з призначенням платежу «остаточна оплата за пакет акцій 50% плюс одна акція ВАТ «Рівненський радіотехнічний завод» платіжним дорученням №78 від 04.09.2007року. Відтак, на момент укладання Договору, позивачем було повністю сплачено оціночну вартість пакету акцій на загальну суму 25 562 582,00 грн., що підтверджується виписками ВАТ «Кредобанк» за відповідний період та суттєвими умовами Договору.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 27.06.2014 року у справі № 918/1501/13, що є чинним, позовну заяву Фонду державного майна України по Рівненській області було задоволено, Договір купівлі-продажу пакета акцій відкритого акціонерного товариства «Рівненський радіотехнічний завод» за конкурсом від 05.01.2007 року розірвано.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 17.02.2015 року у справі № 918/39/15, що є чинним, було зобов’язано ТОВ - фірму «Енергоінвест» повернути пакет акцій ПАТ «Рівненський радіотехнічний завод», отриманих на підставі договору купівлі-продажу від 05.09.2007 року у кількості 22 423 190 штук простих іменних акцій, оціночною вартістю 25 562 582,00 грн. у власність держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області шляхом підписання акту прийому-передачі. Зобов’язано Депозитарну установу ТОВ фірму «Рівненський РКЦ» списати з рахунку у цінних паперах ТОВ - фірми «Енергоінвест» 22 423 190 штук простих іменних акцій ПАТ «Рівненський радіотехнічний завод», що були предметом договору купівлі-продажу від 05.07.2007року на рахунок у цінних паперах Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області, після чого надати Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Рівненській області виписку з рахунку у цінних паперах, яка є підтвердженням права власності на зазначений пакет акцій. Дане судове рішення у частині передачі акцій у власність держави Україна в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області ТОВ - фірмою «Енергоінвест» було виконано. Про виконання даного рішення свідчить лист № 20 від 04.08.2017 року від ТОВ фірми «Рівненський РКЦ» в якому зазначено, що проведено облікову операцію по списанню цінних паперів ПАТ «Рівненський радіотехнічний завод» з рахунку позивача на рахунок відповідача у кількості 22 423 190 штук на виконання постанови про відкриття виконавчого провадження від 02.06.2015 року. Даний факт визнається і не заперечується відповідачем, про що свідчить викладене відповідачем у листі № 11-002-04305 від 20.11.2017 року. За наслідками виконаного судового рішення позивача було позбавлено придбаного та оплаченого за Договором пакету акцій, грошові кошти у сумі 25 562 582,00 грн., що було сплачено позивачем за їх купівлю покупцю державою повернуто не було, внаслідок чого було порушено принцип справедливого розподілу витрат, понесених у зв’язку із виконанням договору купівлі - продажу.

З огляду на вищезазначене, позивач стверджує, що відповідач на час подання даного позову утримує майно позивача, а саме, грошові кошти сплачені останнім за пакет акцій ПАТ «Рівненський радіотехнічний завод» у сумі 25 562 582,00 грн. без достатніх на те правових підстав, оскільки Договір купівлі-продажу пакета акцій відкритого акціонерного товариства «Рівненський радіотехнічний завод» за конкурсом від 05.01.2007 року розірвано за рішенням суду, а пакет придбаних позивачем акцій повернуто державі.

Ухвалою суду від 29 грудня 2017 року позовну заяву ТОВ фірми "Енергоінвест" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. ОСОБА_7 того даною ухвалою до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача залучено ОСОБА_2 ОСОБА_3 Державної казначейської служби України у Рівненській області.

Відповідач надав суду відзив на позов та додаткові пояснення в яких проти вимог позивача заперечив, пославшись при цьому на наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 6 Закону України "Про Фонд державного майна країни" ОСОБА_1 відділення та представництва Фонду державного майна країни мають рахунки в органах Державної казначейської служби України.

Відповідно до ч. 1 статті 43 Бюджетного кодексу України, при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 43 Бюджетного кодексу України передбачено, що казначейське обслуговування бюджетних коштів передбачає контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень бюджету, взятті бюджетних зобов'язань розпорядниками бюджетних коштів та здійсненні платежів за цими зобов'язаннями.

Згідно із відомостями Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області сплачені позивачем кошти в сумі були перераховані до загального фонду Державного бюджету.

Відповідно до ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно із ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачені правові наслідки порушення зобов'язання, зокрема, одним з таких правових наслідків є розірвання договору.

У відповідності до ч. 5, ч. 9 статті 27 Закону України "Про приватизацію державного майна" на вимогу однієї із сторін договір купівлі-продажу може бути розірвано або визнано недійсним за рішенням суду в разі невиконання іншою стороною зобов'язань, передбачених договором купівлі-продажу, у визначені строки. У разі розірвання в судовому порядку договору купівлі-продажу у зв'язку з невиконанням покупцем договірних зобов'язань приватизований об'єкт підлягає поверненню у державну власність.

У разі невиконання однією за Договором продавець має право в установленому законодавством порядку порушити питання про його розірвання та повернення пакета акцій за актом приймання-передавання у державну власність, (п. 23 договору купівлі-продажу).

За приписами ст. 188 Господарського кодексу України якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Відповідно до ст. ст. 598, 604, ч. 2 ст. 653 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Статтею 653 Цивільного кодексу України передбачено, в тому числі, наслідки розірвання договору. Зокрема, частиною 3 вказаної статті визначено, що якщо договір розривається у судовому порядку, зобов'язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Частиною 4 статті 653 Цивільного кодексу України, передбачено, що сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору (ч. 5 ст. 653 ЦК України).

З приписів статті 653 Цивільного кодексу України вбачається, що розірвання договору у судовому порядку позбавляє сторін права вимагати отриманого за правочином та передбачає можливість сторони вимагати відшкодування завданих збитків, у разі якщо правочин було розірвано у зв'язку з істотним порушенням договору.

Так, розірвання договору тягне для сторін настання відповідних правових наслідків, перелік і зміст яких може бути визначений або самим договором, який розривається, або додатковим правочином про розірвання договору, або законом.

З урахуванням наведеного, відповідач зазначає, що чинним цивільним законодавством не передбачено реституцію (тобто повернення сторонами одна одній того, що одержала кожна внаслідок укладення та виконання договору) у випадку розірвання договору, як це передбачено у випадках визнання правочинів недійсними. Набуте кожною із сторін у зобов'язанні до моменту розірвання залишається у сторін, якщо іншого не визначено самими сторонами або законом.

Зі змісту договору купівлі - продажу пакету акцій вбачається, що сторони не передбачили можливості та порядку повернення позивачу як покупцю за договором коштів, сплачених за об'єкт приватизації.

Законодавством, чинним на момент розірвання договору купівлі-продажу від 05.09.2007 №4149, не було передбачено порядку повернення позивачу як покупцю за договором коштів, сплачених за об'єкт приватизації.

Також, відповідач заявляє, що сплата коштів у сумі 25562582грн. здійснювались на користь відповідача на виконання договору, який було розірвано у судовому порядку, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України. В свою чергу, у даному випадку кошти у сумі 25562582грн., згідно приписів ст. 1212 ЦК України, не можуть визнаватись такими, що набувались ОСОБА_1 відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області безпідставно.

Третя особа, ОСОБА_2 ОСОБА_3 Державної казначейської служби України у Рівненській області, надало суду письмові пояснення, в яких зазначило, що ОСОБА_2 ОСОБА_3 ДКСУ у Рівненські області не вступало у правовідносини з Позивачем, своїми діями або бездіяльністю не порушувало його законних прав та інтересів.

До початку підготовчого засідання, Відповідач подав до суду клопотання від 11.01.2018 №10-07-0176, в якому просить визнати дії ТОВ фірми "Енергоінвест", що полягають у подання до господарського суду Рівненської області двох позовних заяв до РВ ФДМУ по Рівненській області про стягнення 25562582, 00 грн., зловживанням процесуальними правами та повернути позовну заяву без розгляду.

Дане клопотання не підлягає задоволенню, так як судом встановлено, що Позивачем, за поясненням його представника, дві позовні заяви до РВ ФДМУ по Рівненській області про стягнення 25562582, 00 грн. подано ним помилково і відразу ж після виявлення помилки до господарського суду, до відкриття провадження у справі, подано заяву у справі №918/924/17 про відкликання позовної заяви і ухвалою суду від 28.12.2018 року позовну заяву було повернуто товариству. Відтак, за вказаних обставини, з огляду на норми статті 43 Господарського процесуального кодексу України, суд не може визнати зловживанням процесуальними правами зазначені дії позивача.

Також, до початку підготовчого засідання, Відповідач подав до суду клопотання від 18.01.2018 №10-07-0272, в якому просить зупинити провадження у даній справі до розгляду Рівненським міським судом кримінального провадження по обвинувачення генерального директора ПАТ "Рівненський радіотехнічний завод" ОСОБА_8, який підозрюється у доведенні до банкрутства вказаного підприємства за ознаками злочину, передбаченого ст.219 КК України.

Відповідно до п.п. 5 п.1 ст.227 ГПК України, суд зобов'язаний зупинити провадження у справі, зокрема, у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.

Однак, відповідач всупереч наведеній нормі не довів належними доказами існування об'єктивної неможливості розгляду справи №918/926/17 до вирішення кримінального провадження №569/2536/16-к по обвинуваченню генерального директора ПАТ "Рівненський радіотехнічний завод" ОСОБА_8, який підозрюється у доведенні до банкрутства вказаного підприємства за ознаками злочину, передбаченого ст.219 КК України, що розглядається Рівненським міським судом. ОСОБА_7 того, відповідач взагалі не надав доказів того, що Рівненським міським судом розглядається кримінальне провадження №569/2536/16-к по обвинуваченню генерального директора ПАТ "Рівненський радіотехнічний завод" ОСОБА_8.

Відповідно до ст. 227 ГПК України, суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Суд зазначає, що зібрані у справі №918/926/17 докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Відтак, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у даній справі до розгляду Рівненським міським судом кримінального провадження по обвинуваченню генерального директора ПАТ "Рівненський радіотехнічний завод" ОСОБА_8

В підготовчому засіданні, Відповідач подав до суду клопотання від 18.01.2018 №10-07-0271, в якому просить призначити колегіальний розгляд справи, посилаючись при цьому на те, що дана справа є складною та має суспільний резонанс, так як відповідачем є ОСОБА_1 відділення Фонду державного майна України по Рівненської області, яке є органом державної влади із спеціальним статусом, неприбутковою установою, що фінансується з державного бюджету, що ціна позову є суттєвою і при задоволенні позову буде стягуватися з державного бюджету.

Відповідно до п.1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України будь-яку справу, що відноситься до підсудності суду першої інстанції, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів, крім справ, які розглядаються в порядку наказного і спрощеного позовного провадження.

Відповідно до пункту 10 вказаної статті якщо справа має розглядатися суддею одноособово, але цим Кодексом передбачена можливість колегіального розгляду такої справи, питання про призначення колегіального розгляду вирішується до закінчення підготовчого засідання у справі (до початку розгляду справи, якщо підготовче засідання не проводиться) суддею, який розглядає справу, за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи, про що постановляється ухвала.

Однак суд вважає, що дана справа не є такою, що підлягає колегіальному розгляду, а відтак клопотання відповідача задоволенню не підлягає.

ОСОБА_7 того 18.01.2018 року за №10-002-0276 відповідачем заявлено клопотання про відвід судді Марачу В.В. з мотивів того, що останній не задовольнив вищевказані клопотання відповідача.

Ухвалою від 19 січня 2018 року, постановленою суддею господарського суду Рівненської області Бережнюк В.В., відмовлено Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Рівненської області у задоволенні клопотання про відвід судді Марача В.В. у справі №918/926/17.

Також відповідачем у підготовчому засіданні подано заяву від 30.01.2018 №10-07-0445 в якій він просить залучити до участі у справі третю особу без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_9 казначейську службу України посилаючись на те, що остання є центральним органом виконавчої влади, що реалізує політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Однак суд не вбачає підстав для залучення Державної казначейської служби України до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, так як в даній справі вже приймають участь в якості третіх осіб без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3 Державної казначейської служби України у Рівненській області та ОСОБА_3 Державної казначейської служби України у м.Рівному, які здійснюють розрахунково-касове обслуговування відповідача і які, відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженого Постановою КМУ від 03.08.2011 №845, вправі виконувати рішення про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів, прийняті судами.

ОСОБА_7 того відповідачем у підготовчому провадженні подано клопотання від 05.02.2018 №10-002-0565 в якому останній просить призначити у справі судову економічну експертизу. Проведення судової економічної експертизи доручити судовому експерту Волинського відділення Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз (43001, м. Луцьк, вул. Червоного Хреста, 16). На вирішення експерта поставити наступне питання: Визначити ринкову вартість пакету акцій кількістю 22423190 штук простих іменних акцій, випущених у документарній формі розміром 50% плюс одна акція статутного капіталу ПАТ «Рівненський радіотехнічний завод», які було повернуто до державної власності 26.06.2015р.?.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Пунктом 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №4 від 23.03.2012 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" роз'яснено, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування.

Відповідач же жодним чином не обгрунтував яке значення для справи має з"ясування ринкової вартості пакету акцій в той час як предметом позову є стягнення коштів з відповідача, які, на думку позивача, утримуються відповідачем безпідставно.

Посилання відповідача на те, що з моменту укладання договору 05.09.2007р. по 26.06.2015р. (повернення акцій у державну власність) ТзОВ фірма «Енергоінвест» володіло контрольним пакетом акцій ПАТ «Рівненський радіотехнічний завод» і що на момент повернення пакету акцій у державну власність усе нерухоме майно ПАТ «Рівненський радіотехнічний завод» було відчужено, у власності підприємства перебувало лише 2 верстати, не є підставою для призначення судової експертизи так як дані обставини не входять до предмета доказування у даній справі і не можуть підтверджувати чи спростовувати правомірність утримання коштів відповідачем, повернення яких вимагає позивач.

Відтак з огляду на зазначене суд приходить до висновку про безпідставність та необгрунтованість клопотання відповідача про призначення у справі судової економічної експертизи, і, відповідно, відмовляє в його задоволенні.

В підготовчому засіданні 05 лютого 2018 року представник відповідача заявив клопотання (яке в письмовому вигляді зареєстрував в канцелярії суду 06.02.2018) про відвід судді Марача В.В. від розгляду справи з мотивів незадоволення останнім клопотань відповідача, зокрема про залучення до участі у справі третю особу без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_9 казначейську службу України, про призначення експертизи у справі.

Відповідно до п.3 статті 38 Господарського процесуального кодексу України якщо відвід заявляється повторно з підстав, розглянутих раніше, суд, який розглядає справу, залишає таку заяву без розгляду.

Приймаючи до уваги те, що відповідачем вже заявлявся відвід судді у даній справі з мотивів незадоволення останнім клопотань відповідача, і даний відвід було розглянуто судом та відмовлено в його задоволенні, суд вважає, що відвід 05.02.2018 відповідачем заявлено повторно і з підстав, розглянутих раніше, а відтак суд залишає заяву відповідача від 05.02.2018 №10-07-0567 про відвід судді без розгляду.

Ухвалою суду від 11 січня 2018 року залучено до участі у справі третю особу яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_3 Державної казначейської служби України у м. Рівному Рівненської області (33000, м. Рівне, вул. Яворницького, 34). ОСОБА_3 ДКСУ у м. Рівному письмових пояснень стосовно предмету спору суду не надало представник його в судових засіданнях підтримав позицію третьої особи - ОСОБА_2 ОСОБА_3 Державної казначейської служби України у Рівненській області.

Представник Позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повній мірі. Представник Відповідача проти позову заперечив з мотивів, наведених у відзиві та додаткових поясненнях на позов.

Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками судового процесу, заслухавши пояснення представників сторін, з"ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, безпосередньо дослідивши докази, якими вони обгрунтовуються, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню. При цьому господарський суд керувався наступним.

05 січня 2007 року між ОСОБА_1 відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області, як Продавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю - фірмою «Енергоінвест», як Покупцем було укладено Договір купівлі-продажу пакета акцій відкритого акціонерного товариства «Рівненський радіотехнічний завод» за конкурсом. Предметом даного Договору є пакет акцій ВАТ «Рівненський радіотехнічний завод» кількістю 22 423 190 штук простих іменних акцій, випущених в документарній формі, що становить 50% статутного фонду плюс 1 акція, номінальною вартістю однієї акції 0,25 грн. та номінальною вартістю пакета акцій 5 605 797,50 грн. який за результатами незалежної оцінки продано за 25 562 582,00 грн. Суттєвими умовами Договору ( п.1 розділу Порядок розрахунків ) визначено, що на момент укладання та нотаріального посвідчення даного Договору вартість пакету акцій в розмірі 25 562 582,00 (двадцять п’ять мільйонів п’ятсот шістдесят дві тисячі п’ятсот вісімдесят дві ) гривні перерахована в повному обсязі, що підтверджується платіжними вимогами з відміткою банку № 50 від 30.03.2007року - 16 600 000,00 ( шістнадцять мільйонів шістсот тисяч ) гривень та № 78 від 04.09.2007 року - 8 962 582,00 ( вісім мільйонів дев’ятсот шістдесят дві тисячі п’ятсот вісімдесят дві) гривні. Грошові кошти було перераховано позивачем на рахунки відповідача, що знаходяться у ГУДКУ у Рівненській області з призначенням платежу «авансовий платіж за пакет акцій 50% плюс одна акція ВАТ «Рівненський радіотехнічний завод» за платіжним дорученням №50 від 30.03.2007 року, та з призначенням платежу «остаточна оплата за пакет акцій 50% плюс одна акція ВАТ «Рівненський радіотехнічний завод» платіжним дорученням №78 від 04.09.2007року. Відтак, на момент укладання Договору позивачем було повністю сплачено оціночну вартість пакету акцій на загальну суму 25 562 582,00 грн., що підтверджується виписками ВАТ «Кредобанк» за відповідний період та суттєвими умовами Договору.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 27.06.2014 року у справі № 918/1501/13, яке набрало законної сили, позовну заяву Фонду державного майна України по Рівненській області було задоволено, Договір купівлі-продажу пакета акцій відкритого акціонерного товариства «Рівненський радіотехнічний завод» за конкурсом від 05.01.2007 року розірвано.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 17.02.2015 року у справі № 918/39/15, яке набрало законної сили, було зобов’язано ТОВ - фірму «Енергоінвест» повернути пакет акцій ПАТ «Рівненський радіотехнічний завод», отриманих на підставі договору купівлі-продажу від 05.09.2007 року у кількості 22 423 190 штук простих іменних акцій, оціночною вартістю 25 562 582,00 грн. у власність держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області шляхом підписання акту прийому-передачі. Зобов’язано Депозитарну установу ТОВ фірму «Рівненський РКЦ» списати з рахунку у цінних паперах ТОВ - фірми «Енергоінвест» 22 423 190 штук простих іменних акцій ПАТ «Рівненський радіотехнічний завод», що були предметом договору купівлі-продажу від 05.07.2007року на рахунок у цінних паперах Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області, після чого надати Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Рівненській області виписку з рахунку у цінних паперах, яка є підтвердженням права власності на зазначений пакет акцій. Дане судове рішення у частині передачі акцій у власність держави Україна в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області ТОВ - фірмою «Енергоінвест» було виконано. Про виконання даного рішення свідчить лист № 20 від 04.08.2017 року від ТОВ фірми «Рівненський РКЦ» в якому зазначено, що проведено облікову операцію по списанню цінних паперів ПАТ «Рівненський радіотехнічний завод» з рахунку позивача на рахунок відповідача у кількості 22 423 190 штук на виконання постанови про відкриття виконавчого провадження від 02.06.2015 року. Даний факт визнається і не заперечується відповідачем, про що свідчить викладене відповідачем у листі № 11-002-04305 від 20.11.2017 року.

13.11.2017 року позивачем було вручено відповідачу ОСОБА_10 про повернення ТОВ фірмі «Енергоінвест» 25 562 582,00 грн. сплачених за пакет акцій ПАТ «Рівненський радіотехнічний завод» шляхом безготівкового перерахунку коштів на вказаний розрахунковий рахунок у семиденний термін від дня пред’явлення вимоги. У своєму листі - відповіді на пред’явлену вимогу № 11-002-04305 від 20.11.2017 року відповідач послався на відсутність правового механізму повернення грошових коштів покупцям при розірванні договорів купівлі-продажу об’єктів приватизації та відмовив позивачу у поверненні грошових коштів сплачених останнім при купівлі пакету акцій ПАТ «Рівненський радіотехнічний завод».

Вважаючи, що відповідач на час подання даного позову утримує майно позивача, а саме, грошові кошти сплачені останнім за пакет акцій ПАТ «Рівненський радіотехнічний завод» у сумі 25 562 582,00 грн. без достатніх на те правових підстав, оскільки Договір купівлі-продажу пакета акцій відкритого акціонерного товариства «Рівненський радіотехнічний завод» за конкурсом від 05.01.2007 року розірвано за рішенням суду, а пакет придбаних позивачем акцій повернуто державі, позивач просить стягнути з відповідача зазначені грошові кошти у сумі 25 562 582,00 гривень.

Відповідно до п. 3 ст. 652 ЦК України у разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору. Єдиними витратами по розірванні договору купівлі-продажу пакета акцій відкритого акціонерного товариства «Рівненський радіотехнічний завод» за конкурсом від 05.01.2007 року є витрати по поверненні коштів сплачених позивачем в сумі 25 562 582,00 грн..

Сума боргу ОСОБА_1 відділенням фонду державного майна України по Рівненській області не заперечується, проте відповідачем вказується на відсутність механізму повернення покупцям коштів, сплачених за обєкт приватизації.

За змістом частини 4 статті 653 Цивільного кодексу України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними до розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правило, визначене частиною 4 статті 653 Цивільного кодексу України, пояснюється тим, що у разі зміни або розірвання договору не відбувається знищення юридичних наслідків правочину, на підставі якого виникло договірне правовідношення (на відміну від випадків визнання правочинів недійсними). Тому сторони не повертаються у первісний стан, тобто мова не йде про реституцію. Проте, сторони можуть вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору: 1) якщо така можливість передбачена договором, що змінюється або розривається; 2) якщо така можливість передбачена законом; 3) якщо сторони визначають такий наслідок у своєму правочині про зміну або розірвання договору.

Норма частини 4 статті 653 Цивільного кодексу України застосовується до всіх випадків розірвання договору.

Відповідач вказує на відсутність механізму повернення покупцям коштів, сплачених за об'єкт приватизації.

Однак суд з доводами відповідача не погоджується та зазначає наступне.

Відповідно до пункту 3 Порядку повернення у державну власність об'єктів приватизації у разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі - продажу таких об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №32 від 18.01.2001, повернення покупцям коштів, сплачених за об'єкт приватизації, у разі розірвання договору купівлі-продажу такого об'єкта у зв'язку з невиконанням його умов або визнання його недійсним у судовому порядку провадиться згідно із законодавством.

Договір купівлі-продажу пакета акцій відкритого акціонерного товариства «Рівненський радіотехнічний завод» за конкурсом від 05.01.2007 року був укладений у рамках дії та на виконання Закону України «Про державну програму приватизації» від 18.05.2000 №1723-ІІІ, яким було затверджено ОСОБА_9 програму приватизації на 2000-2002 роки, яка була чинною до затвердження Законом України від 13.01.2012 №4335-VI Державної програми приватизації на 2012-2014 роки.

ОСОБА_9 програма приватизації на 2000 - 2002 роки визначала основні цілі, пріоритети, завдання та способи приватизації державного майна, майна, що належить Автономній Республіці ОСОБА_7, та відчуження комунального майна, групи об'єктів, які підлягають приватизації, орієнтовні завдання щодо обсягів приватизації державного майна та надходження коштів від приватизації до Державного бюджету України та відповідні заходи щодо виконання цієї Програми (пункт 1 Загальних положень Програми).

Так, пунктом 133 Державної програми приватизації на 2000-2002 роки, було передбачено, що: у разі розірвання договору купівлі-продажу державного майна за рішенням суду у зв'язку з невиконанням покупцем договірних зобов'язань об'єкт приватизації підлягає поверненню в державну власність; порядок повернення в державну власність об'єктів приватизації в разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об'єктів затверджується Кабінетом Міністрів України; у разі розірвання договорів купівлі-продажу об'єктів приватизації у зв'язку з невиконанням їх умов або визнання їх недійсними в судовому порядку, повернення покупцям коштів, сплачених за об'єкт приватизації, провадиться на підставі рішення суду з коштів позабюджетного Державного фонду приватизації або фонду приватизації Автономної Республіки ОСОБА_7, отриманих від повторного продажу цих об'єктів у порядку, встановленому Фондом.

Отже, вказаними нормами передбачено повернення спірних коштів за умови наявності рішення суду; джерелом розрахунків з покупцем є кошти, одержані органом приватизації від повторного продажу об'єкта, повернутого у власність держави.

Позивач звернувся до Відповідача з вимогою про повернення ТОВ фірмі «Енергоінвест» 25 562 582,00 грн. сплачених за пакет акцій ПАТ «Рівненський радіотехнічний завод» шляхом безготівкового перерахунку коштів на вказаний розрахунковий рахунок у семиденний термін від дня пред’явлення вимоги. У своєму листі - відповіді на пред’явлену вимогу № 11-002-04305 від 20.11.2017 року відповідач послався на відсутність правового механізму повернення грошових коштів покупцям при розірванні договорів купівлі-продажу об’єктів приватизації та відмовив позивачу у поверненні грошових коштів сплачених останнім при купівлі пакету акцій ПАТ «Рівненський радіотехнічний завод».

Зазначена відмова Регіонального відділення ФДМУ є необґрунтованою та суперечить вищезазначеним нормам законодавства. Посилання відповідача на відсутність механізму повернення спірних грошових коштів у будь-якому випадку не позбавляє позивача права на їх повернення у судовому порядку.

Відповідно до статті 23 Закону України «Про приватизацію державного майна» (в редакції чинній на момент укладення договору купівлі-продажу пакету акцій та виникнення (існування) правовідносин між сторонами) кошти, одержані від продажу державного майна, у тому числі від продажу земельних ділянок державної власності, на яких розташовані об'єкти, що підлягають приватизації, інші надходження, безпосередньо пов'язані з процесом приватизації (збір за подання заяви про приватизацію; реєстраційний збір за реєстрацію покупців для участі в аукціоні, конкурсі; суми штрафних санкцій за несвоєчасні розрахунки за придбані об'єкти приватизації; відсотки, нараховані на суму відстрочених платежів тощо), зараховуються до Державного бюджету України у повному обсязі.

За змістом частини 2 статті 6 Закону України «Про Фонд державного майна України» регіональні відділення та представництва Фонду державного майна України мають рахунки в органах Державної казначейської служби.

За змістом частини 1 статті 43 Бюджетного кодексу України Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України. Казначейське обслуговування бюджетних коштів передбачає, зокрема, здійснення операцій з бюджетними коштами.

Пунктом 2 частини 2 статті 43 Бюджетного кодексу України визначено, що органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, здійснюють контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень бюджету, взятті бюджетних зобов'язань розпорядниками бюджетних коштів та здійсненні платежів за цими зобов'язаннями.

За змістом статті 3 Цивільного кодексу України однією із основних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

За таких обставин, враховуючи вищезазначені норми права, чинні станом на дату виникнення спірних правовідносин, грошові кошти у сумі 25 562 582,00 (двадцять п’ять мільйонів п’ятсот шістдесят дві тисячі п’ятсот вісімдесят дві ) гривні, сплачені позивачем на виконання умов Договору, мають бути повернуті останньому в зв'язку із розірванням Договору.

Посилання скаржника на відсутність на рахунках Регіонального відділення ФДМУ грошових коштів, що є предметом спору, не позбавляє його обов'язку щодо їх повернення позивачу, оскільки згідно з частиною 1 статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а відповідно до частини 2 статті 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання. ОСОБА_7 того, чинне законодавство не передбачає привілейованого становища держаних органів порівняно із іншими суб'єктами господарювання.

Відповідач, заперечуючи проти позову зазначає, що Порядок повернення у державну власність об'єктів приватизації у разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об'єктів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №32 від 18.01.2001 та пункт 133 Державної програми приватизації на 2000-2002 роки, якими було визначено порядок повернення спірних коштів, на час розгляду справи у судах втратив чинність, а нового порядку Урядом не затверджено. На думку Відповідача, такі обставини є правовою підставою для відмови у задоволенні вимог про повернення спірних коштів.

Господарський суд вважає наведену позицію Регіонального відділення Фонду державного майна України безпідставною та необгрунтованою, з огляду на наступне.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В рішенні у справі "Федоренко проти України" від 01.06.2006 Європейський суд з прав людини визначив основні критерії, згідно з якими необхідно оцінювати дотримання вимог статті 1 Першого Протоколу до Конвенції у справах, що стосуються втручання в майнові права особи:

чи мало місце втручання у майно в розумінні Конвенції;

чи було втручання законним в контексті положень національного законодавства;

чи переслідувало втручання мету, спрямовану на задоволення інтересів суспільства;

чи було втручання у право власності справедливим, тобто чи було дотримано "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та вимогами фундаментальних прав окремої особи.

Подібні висновки щодо застосування статті 1 Першого Протоколу до Конвенції містять рішення у справах "Стретч проти Сполученого Королівства", "Рисовський проти України","Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", "Спорронг та Льонротт проти Швеції", "Беєлер проти Італії", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" тощо.

Господарський суд виходить з того, що неповернення ОСОБА_1 відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області на користь ТОВ фірми "Енергоінвест" грошових коштів, які є предметом спору в межах даної справи, є порушенням прав, гарантованих Першим Протоколом, оскільки така бездіяльність державного органу не ґрунтується на нормах закону та не переслідує легітимної мети, спрямованої на захист інтересів суспільства, окремої особи чи держави, порушує баланс інтересів суспільства та особи, якій певні права було гарантовано законом. Особа не може нести весь тягар негативних наслідків, які спричинені бездіяльністю компетентних державних органів на затвердження процедури повернення з бюджету коштів, отриманих необґрунтовано внаслідок приватизації державного майна.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України" Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Беєлер проти Італії", "Онер'їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", "Москаль проти Польщі"). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії" від 20.05.2010, "Тошкуце та інші проти Румунії" від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси ("Онер'їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії").

Бездіяльність держави щодо встановлення чіткого порядку повернення покупцям коштів, сплачених ними за об'єкти приватизації, у разі повернення цих об'єктів у державну власність не може бути правомірним виправданням відмови у реалізації фундаментального права особи мирно володіти своїм майном. Незважаючи на очевидність порушення принципу "належного урядування" в цій частині, дана проблема шляхом прийняття відповідного акта Кабінету Міністрів України вирішена не була.

Суд звертає увагу на висновок Європейського суду з прав людини, викладений у рішенні "Щокін проти України" від 14.10.2010, пунктом 56 якого, Європейський суд з прав людини, коментуючи можливість двозначного тлумачення норм матеріального права як на користь особи, так і на користь держави, вказав: "відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника".

З огляду на зазначене, доводи відповідача з посиланням на відсутність певної процедури у національному законодавстві щодо повернення з бюджету грошових коштів первісному покупцю, за наявності правових підстав для такого повернення відповідно до спеціальних норм приватизаційного законодавства, які були чинними на момент укладення приватизаційної угоди, є необґрунтованими, порушують принципи справедливості, добросовісності та розумності у цивільному законодавстві та вимоги статті 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З огляду на вищезазначене, вбачається, що відповідач на час подання даного позову утримує майно позивача, а саме, грошові кошти сплачені останнім за пакет акцій ПАТ «Рівненський радіотехнічний завод» у сумі 25 562 582,00 грн. без достатніх на те правових підстав, оскільки Договір купівлі-продажу пакета акцій відкритого акціонерного товариства «Рівненський радіотехнічний завод» за конкурсом від 05.01.2007 року розірвано за рішенням суду, а пакет придбаних позивачем акцій останнім повернуто державі.

Правопорядку нашої держави властиве існування та нормативне регулювання позадоговірних зобов’язань, що виникають з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави. У юридичній літературі такі зобов’язання називаються кондикційними, їх регулюванню на практиці присвячено гл. 83 Цивільного кодексу України.

Згідно із частинами 1 та 2 ст. 1212 ЦК особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Відповідно ж до частини 3 вказаної статті положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

З огляду на ст. 1212 ЦК суб’єктами в кондикційному зобов’язанні є, з одного боку, власник майна (титульний володілець), який у зобов’язанні має право вимоги та виступає кредитором, а з іншого, набувач майна, який виступає боржником, але станом на час вирішення по суті кондикційної вимоги може й не володіти майном у натурі, адже ч. 2 ст. 1213 ЦК передбачає обов’язок набувача в разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодувати його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна. Особливістю матеріального об’єкта кондикційного зобов’язання є його універсальність - таким об’єктом може бути будь-яке майно: як індивідуально-визначене, так і визначене родовими ознаками, у тому числі й грошові кошти.

Ще однією характерною особливістю кондикційних зобов’язань є те, що підстави для їх виникнення мають широкий спектр: зобов’язання можуть виникати як з дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов’язання, так і третіх осіб, з дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. ОСОБА_7 того, у кондикційному зобов’язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним або недобросовісним.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК звужує застосування інституту безпідставного збагачення в зобов’язальних (договірних) відносинах, оскільки отримане однією зi сторін у зобов’язанні підлягає поверненню iншiй стороні на підставі ст. 1212 тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання. Якщо ж зобов’язання не припиняється до моменту його виконання з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604— 607, 609 ЦК, таке виконання має правові підстави (за яких виникло це зобов’язання). Набуття однією зі сторін зобов’язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов’язання не є безпідставним. Тобто, якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, то ст. 1212 ЦК можна застосовувати тільки після того, як правову підставу в установленому порядку скасовано, визнано недійсною, змінено, припинено або її не було взагалі. У разі виникнення спору щодо набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 ЦК, зокрема й щодо зобов’язання повернути майно потерпілому. ЦК допускає також застосування норм, що регулюють кондикційні зобов’язання, у випадку, коли підстава для набуття (збереження) майна існувала, але згодом відпала (наприклад, визнано недійсним договір, скасовано адміністративний акт про передачу майна набувачу і т.ін.). За прямим приписом ч. 3 ст. 1212 ЦК правила гл. 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов’язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Узагальнюючи викладене, можна дійти висновку про те, що кондикція - позадоговірний зобов'язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб'єктним складом підпадає під визначення зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.

Відповідно до приписів статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно, або зберегла його у себе за рахунок іншої особи ( потерпілого) без достатньої правової підстави ( безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовується також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов ’язанні (п 3 ч.3 ст.1212 ЦКУ).

У правовідносинах, що виникли між позивачем та відповідачем, наявні всі ознаки, що дозволяють позивачу звернутися із кондикційним позовом до володільця грошових коштів, власником яких є позивач, а саме :

1) набуття або збереження майна є абсолютною безпідставним, або якщо підстава на якій майно набувалася згодом відпала - оскільки після розірвання Договору договірні правовідносини між сторонами було припинено, підстава правомірного набуття майна або його збереження зникла, а після повернення пакету акцій державі подальше утримання відповідачем грошових коштів, що належать позивачу є протиправним і таким, що не відповідає нормам матеріального права;

2) безпідставне збагачення однієї особи через іншу не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту, - оскільки зміни у законодавстві якими було скасовано існуючий порядок повернення сплачених відповідачу коштів у спосіб визначений Законом унеможливили його застосування, а інших спеціальних способів захисту порушеного у такий спосіб права законом не визначено, то наслідком таких змін є абсолютна відсутність на даний час будь-яких способів захисту порушеного відповідачем права, що ним і не заперечується.

3) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошові кошти - правова позиція ВС України напряму вказує на можливість витребувати у володільця грошові кошти власника.

4) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого) - надані письмові докази однозначно вказують, що набуття грошових коштів відповідачем відбулось за рахунок позивача.

Наявність всіх необхідних ознак кондикційного позову дає право позивачу застосувати саме такий спосіб захисту свого порушеного права який відповідає вимогам діючого законодавства і не порушує права та інтереси інших осіб.

Згідно приписів статті 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

За змістом ч.2 ст.6 Закону України „Про Фонд державного майна України", регіональні відділення та представництва Фонду державного майна України мають рахунки в органах Державної казначейської служби.

Відповідно до ч.І ст. 43 Бюджетного кодексу України. ОСОБА_9 казначейська служба України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України. Казначейське обслуговування бюджетних коштів передбачає здійснення операцій з бюджетними коштами.

Пунктом 3 абз. 2 ч.І ст. 43 Бюджетного кодексу України закріплено, що органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів здійснюють контроль за здійсненням бюджетних повернень при зарахуванні надходжень бюджету, взятті бюджетних зобовязань розпорядниками бюджетних коштів та здійсненні платежів за цими зобовязаннями.

Відтак Позивачем вірно визначено відповідачем у справі - ОСОБА_1 відділення Фонду державного майна України по Рівненської області.

Згідно ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Таким чином, твердження Відповідача про відсутність у Позивача відповідного виду діяльності та земельної ділянки відведеної під ринок спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі наведеного, суд вважає Товариство з обмеженою відповідальністю - фірма "Енергоінвест" належними та допустимими доказами довело порушення його цивільних прав та інтересів зі сторони Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненської області та безпідставність утримання останнім грошових коштів позивача, а відтак вимоги ТОВ-фірми "Енергоінвест" є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, і, відповідно, такими, що підлягають задоволенню.

На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на Відповідача.

Керуючись статтями 129, 232-241 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити.

2. Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненської області (33028, м. Рівне, вул. 16 Липня, 77, ЄДРПОУ 13989432) на користь Товариство з обмеженою відповідальністю - фірма "Енергоінвест" (33017, м. Рівне, вул. Гагаріна, буд. 39, ЄДРПОУ 30560010) грошові кошти у сумі 25 562 582 (двадцять п"ять мільйонів п"ятсот шістдесят дві тисячі п"ятсот вісімдесят дві) гривень 00 коп..

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Рівненського апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення через господарський суд, що прийняв рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 03.04.2018 року.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.

Суддя Марач В.В.