Рішення № 73127199, 19.03.2018, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.03.2018р. Справа №914/2686/16

місто Львів

За позовом: Державного підприємства «Буське лісове господарство», м. Буськ, Львівська область

до відповідача: Фірми «Wood Source, s.r.o», Praha, Ceska republika

про стягнення 48 144,64 євро

Суддя Мазовіта А.Б.

Секретар Зубко С.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1, представник (ордер ЛВ №099215 від 02.03.2018 р.);

від відповідача: не з’явився

Державне підприємство «Буське лісове господарство», м. Буськ, Львівська область звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Фірми «Wood Source, s.r.o», Praha, Ceska republika про стягнення 49 785,32 євро.

Розглянувши матеріали справи, суд визнав представлені матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду і ухвалою від 21.10.2016 призначив розгляд справи на 07.11.2016.

Ухвалою від 07.11.2016 розгляд справи було відкладено на 21.11.2016.

Ухвалою суду від 21.11.2016 розгляд справи №914/2686/16 відкладено на 12.06.2017 у зв’язку із зверненням до компетентного органу за місцем знаходження Фірми «Wood Source, s.r.o» із судовим дорученням про вручення документів у порядку, встановленому Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних та комерційних справах. Також ухвалою суду від 21.11.2016 було визначено дату наступного судового засідання – 19.06.2017.

10.01.2017 суд звернувся до компетентного органу Чеської Республіки (Ministerstvo spravedlnosti Ceske republiky) з проханням про вручення судових та позасудових документів.

30.03.2017 на адресу суду від запитуваного органу надійшло підтвердження виконання прохання з долученими документами.

09.06.2017 через канцелярію суду від позивача надійшла заява про уточнення (зменшення) вимог позовної заяви, у якій позивач просив стягнути з відповідача 41 875,32 євро основного боргу, 933 євро 3% річних, 5 336,32 євро інфляційних та судові витрати.

Ухвалою суду від 19.06.2017 заяву про уточнення (зменшення) позовних вимог прийнято до розгляду, розгляд справи №914/2686/16 відкладено на 05.03.2018 р. у зв’язку із зверненням до компетентного органу за місцем знаходження Фірми «Wood Source, s.r.o» із судовим дорученням про вручення документів у порядку, встановленому Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних та комерційних справах. Також ухвалою суду від 19.06.2017 було визначено дату наступного судового засідання – 19.03.2017.

06.09.2017 суд звернувся до компетентного органу Чеської Республіки (Ministerstvo spravedlnosti Ceske republiky) з проханням про вручення судових та позасудових документів.

В обґрунтування позовних вимог з урахуваннями поданої заяви про уточнення позовних вимог позивач зазначив, що між позивачем та відповідачем було укладено контракт, на виконання умов якого відповідачу було передано у власність товар. Однак, відповідач свої зобов’язання щодо оплати вартості товару не виконав, на дату розгляду справи заборгованість становить 41 875,32 євро основного боргу. За порушення строків оплати вартості товару відповідачу нараховано 933 євро 3% річних та 5 336,32 євро інфляційних. Таким чином, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 48 144,64 євро та судові витрати.

Відповідач в судові засідання явку представника не забезпечив.

Відповідно до вимог ст. 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, повно та об’єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

26 листопада 2015 року між Державним підприємством «Буське лісове господарство» (продавець) та Фірмою «Wood Source, s.r.o» (покупець) було укладено контракт №26112015.

За цим контрактом продавець (позивач) продає, а покупець (відповідач) купляє

- на умовах FCA (станція відправлення Мукачево) деревину дровяну товарної позиції 4401…хвойних порід

- на умовах DAP (станція переходу Вадул) деревину дровяну товарної позиції 4401…хвойних і листяних порід.

На виконання умов контракту позивач протягом грудня 2015 року, травня-липня 2016 року поставив відповідачу товар загальною вартістю 152 529,72 євро, що підтверджується ВМД.

Відповідно до п. 5.1. контракту оплата за товар здійснюється в євро шляхом переказу грошових коштів на валютний рахунок продавця.

У зв’язку з неналежним виконанням відповідачем свого обов’язку щодо оплати вартості товару, позивач просив суд стягнути з відповідача 41 875,32 євро основного боргу, 933 євро 3% річних, 5 336,32 євро інфляційних.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до статті 365 ГПК України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов’язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно ст. 366 ГПК України підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України..

Відповідно до п. 7.2. контракту в редакції, викладеній додатком №4, в разі якщо сторони на дійдуть згоди , справа підлягає розгляду в господарському суді за місцем знаходження продавця, рішення якого є кінцевим і обов’язковим для сторін.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право», суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у випадку, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону.

Доказів наявності підстав, передбачених ст. 77 Закону «Про міжнародне приватне право», при яких Господарський суд Львівської області не може приймати до свого провадження і розглядати справу, суду не подано, під час розгляду справи судом не встановлено.

Згідно ст. 7 Закону України «Про міжнародне приватне право», при визначенні права, що підлягає застосуванню, суд чи інший орган керується тлумаченням норм і понять відповідно до права України, якщо інше не передбачено законом.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов’язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 5 ст. 626 ЦК України, договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобов’язання боржником, що в свою чергу є підставою для стягнення суми боргу, оскільки, відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, одностороння відмова від виконання договору не допускається.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З врахуванням цих положень, позивачем нараховано 933 євро 3% річних, 5 336,32 євро інфляційних за несвоєчасну оплату вартості товару.

Судом перевірено розрахунок 3% річних та встановлено, що такі нараховані правомірно.

Як зазначено у п. 8.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань», вимоги щодо застосування заходів відповідальності за порушення грошових зобов’язань, визначених в іноземній валюті, мають заявлятися в національній валюті України (гривнях) за офіційним курсом Національного банку України на день заявлення відповідної вимоги (крім випадків, коли стороною зобов’язання, у якому виник спір, одержано відповідну ліцензію Національного банку України). При цьому стягнення інфляційних нарахувань на суму основної заборгованості не є можливим, оскільки індекс інфляції розраховується лише стосовно національної валюти України (гривні).

Згідно п. 8.2. вищевказаної постанови, якщо за умовами договору сума платежу, що визначена в іноземній валюті, на день виникнення у відповідача грошового зобов’язання перераховується у гривню і в подальшому на день фактичної сплати коштів згідно з таким перерахунком не змінюється, тобто залишається гривневим, то з моменту перерахунку боржник відповідно до частини другої статті 625 ЦК України зобов’язаний на вимогу кредитора сплатити борг з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання даного зобов’язання.

З огляду на те, що заявлені до стягнення позивачем інфляційні за несвоєчасну оплату вартості товару в розмірі 5 336,32 євро нараховані за порушення зобов’язання, яке виражене в іноземній валюті, вимога про стягнення інфляційних до задоволення не підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами, а загальна сума заборгованості, яка підтверджена матеріалами справи та підлягає до задоволення частково, складає 41 875,32 євро основного боргу, 933 євро 3% річних. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, що його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Беручи до уваги те, що позивачем подано заяву про зменшення позовних вимог, яка прийнята судом до розгляду, 570 грн. 20 коп. судового збору підлягатимуть поверненню позивачеві за ухвалою суду у випадку подання відповідного клопотання.

Оскільки спір виник з вини відповідача, судові витрати по розгляду справи відповідно до ст. 129 ГПК України необхідно покласти на відповідача пропорційно до задоволених вимог.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 11, 509, 526, 530, 612, 625, 626, 642, 692 ЦК України, ст. 193 ГК України, ст.ст. 7, 76, 77 Закону України «Про міжнародне приватне право» та ст.ст. 4, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 241, 326, 327 ГПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Фірми «Wood Source, s.r.o», Ceska republika, 18200, Praha 8, Nad sutkou 1811/12, VAT CZ 01592645 на користь Державного підприємства «Буське лісове господарство», м. Буськ, вул. Січових Стрільців, 39, Буський район, Львівська область (ідентифікаційний код 00992504) 41 875,32 євро основного боргу, 933 євро 3% річних, 18 202 грн. 36 коп. судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати згідно ст. 327 ГПК України.

5. Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

В судовому засіданні 19.03.2018 оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 29.03.2018.

Суддя Мазовіта А.Б.