Постанова № 73125483, 19.03.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 444/1812/17 Головуючий у 1 інстанції: Мікула В.Є.

Провадження № 22-ц/783/7189/17 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.

Категорія: 53

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Цапа П.М.

з участю:представників Гійченської сільської ради

Жовківського району Львівської області - Івануса І.І.,

Максиміва І.З.,

представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Гійченської сільської ради Жовківського району Львівської області на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 23 жовтня 2017 року, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_4 звернулась з позовом до Гійченської сільської ради Жовківського району Львівської області про визнання незаконними розпоряджень голови Гійченської сільської ради № 23 від 29.03.2017 року та № 58 від 03.07.2017 року «Про звільнення»; поновлення на посаді військового обліковця Гійченської сільської ради; стягнення середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04 липня 2017 року; стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку; стягнення вихідної допомоги при звільнені у розмірі не менше середнього місячного заробітку; стягнення компенсації за невикористану відпустку за 1985 рік.

Оскаржуваним рішенням позов задоволено частково, визнано незаконними та скасовано розпорядження голови Гійченської сільської ради Жовківського району Львівської області № 23 від 29.03.2017 року та № 58 від 03.07.2017 року «Про звільнення з посади військового обліковця Гійченської сільської ради Жовківського району Львівської області».

Поновлено ОСОБА_4 на посаді військового обліковця Гійченської сільської ради Жовківського району Львівської області з 04.07.2017р .

Стягнуто з Гійченської сільської ради Жовківського району Львівської області на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04 липня 2017 року по 23 жовтня 2017 року у розмірі - 20 694, 66 грн., без врахування податків та обов'язкових платежів, що підлягають відрахуванню із заробітної плати.

В решті позовних вимог - відмовлено.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_4 на посаді військового обліковця Гійченської сільської ради Жовківського району Львівської області і виплати їй середнього заробітку за один місяць, без урахування податків та обов'язкових платежів, що підлягають відрахуванню із заробітної плати.

Стягнуто з Гійченської сільської ради Жовківського району Львівської області в користь держави 640,00 грн. судового збору.

Рішення суду в апеляційному порядку оскаржила Гійченська сільська рада Жовківського району Львівської області, вважає, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права при неповно з'ясованих обставинах, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. В апеляційній скарзі зазначає, що висновок суду про те, що ОСОБА_4 на момент звільнення, 03 липня 2017 р., була тимчасово непрацездатна, у зв»язку з чим перебувала на листку непрацездатності, і тому не могла бути звільнена з роботи, не відповідає дійсності, оскільки позивачка була присутня на роботі у вказаний період, що підтвердили свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 Апелянт просить врахувати, що позивачка не повідомляла сільського голову про перебування на лікарняному, листок непрацездатності про перебування на лікуванні в дермавенерелогічному відділенні Жовківської ЦРЛ в Гійченську сільську раду ОСОБА_4 не подала, а тому відповідач не міг знати про те, що позивачка на момент звільнення, тобто, в першій половині дня, 03 липня 2017 p., перебувала на лікарняному, і окрім цього, вона в цей же день особисто розписалася про ознайомлення з розпорядженням про звільнення. Поновлюючи ОСОБА_4 на посаді військового обліковця Гійченської сільської ради, суд першої інстанції не врахував, що такої посади в штатному розписі Гійченської сільської ради на 2017р немає, та не взяв до уваги те, що військовий обліковець сільської ради не є посадовою особою місцевого самоврядування, а тому вакантна посада спеціаліста другої категорії посадової особи місцевого самоврядування не могла бути їй запропонована, а інших вакантних посад в сільській раді не було. З вищенаведених підстав апелянт просить рішення суду в частині визнання незаконним та скасування розпорядження голови Гійченської сільської ради Жовківського району Львівської області № 58 від 03.07.2017 року «Про звільнення з посади військового обліковця Гійченської сільської ради Жовківського району Львівської області»; поновлення ОСОБА_4 на посаді військового обліковця Гійченської сільської ради Жовківського району Львівської області з 04.07.2017р; стягнення з Гійченської сільської ради Жовківського району Львівської області на користь ОСОБА_4 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 04 липня 2017 року по 23 жовтня 2017 року у розмірі - 20 694, 66 грн., без врахування податків та обов'язкових платежів, що підлягають відрахуванню із заробітної плати скасувати, в решті рішення суду залишити без змін.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представників апелянта Івануси І.І., Максиміва І.З. на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення представника позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги,колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.

Відповідно до ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_4 звільнена із займаної посади з порушенням вимог чинного трудового законодавства, її звільнення є незаконним, а тому вона підлягає поновленню на посаду військового обліковця Гійченської сільської ради Жовківського району Львівської області зі стягненням на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_4 з 01 грудня 1984 року прийнята на посаду військового обліковця Гійченської сільської ради Жовківського району Львівської області.

Розпорядженнями голови Гійченської сільської ради Жовківського району Львівської області № 23 від 29.03.2017 року та № 58 від 03.07.2017 року «Про звільнення з посади військового обліковця Гійченської сільської ради Жовківського району Львівської області» ОСОБА_4 звільнена з посади військового обліковця Гійченської сільської ради на підставі п. 1 ч.1 ст. 40 КЗпП України у зв»язку зі скорочення штату працівників.

Вказані розпорядження прийняті на підставі рішення сесії Гійченської сільської ради Жовківського району Львівської області № 9 від 21 грудня 2016 року "Про затвердження штатного розпису та кошторисів видатків на утримання апарату управління на 2017 рік", якому суд першої інстанції дав належну оцінку, на підставі якого скороченню підлягали з 01.01.2017 року посади військового обліковця та спеціаліста бухгалтерського обліку, касир - рахівник

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Положеннями ч.2 ст. 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до ст. 492 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч.2 ст. 40, ч.3 ст. 492 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, суди мають з'ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

При звільненні із зазначених підстав, роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто, ті посади, які відповідають кваліфікації працівника.

Судом першої інстанції встановлено, що всупереч вимогам законодавства відповідач не ознайомив позивачку з вакантними посадами, не запропонував іншу роботу в сільській раді, а обмежився лише повідомленням про те, що буде оголошено конкурс на посаду спеціаліста II категорії, у якому вона може взяти участь.

Аналізуючи зміст рішенні Гійченської сільської ради № 9 від 21 грудня 2016 року "Про затвердження штатного розпису та кошторисів видатків на утримання апарату управління на 2017 рік" суд першої інстанції дійшов висновку про те, що у ньому не зазначено причин та підстав проведення відповідачем змін у штатному розписі.

Виходячи з положень п. п. 10, 11, 12, 23 Постанови Кабінету Міністрів України № 921 від 07.12.2016 року, враховуючи те, що станом на 01.01.2017 року на військовому обліку ради перебуває більше 500 осіб призовників і військовозобов'язаних, функціональні обов'язки ведення військового обліку відповідачем не припинено, кількість призовників і військовозобов'язаних, які перебувають на обліку в сільській раді станом на 01.01.2017 року не зменшилась порівняно з 2016 роком, кількість посад, після виведення зі штату посади військового обліковця та кількість посадових окладів, тобто, витратна частина сільської ради не зменшилась, скорочення посади військового обліковця у штатному розписі Гійченської сільської ради Жовківського району Львівської області суперечить вищезгаданим нормативним актам.

Посадовою інструкцією спеціаліста 2 категорії та військового обліковця Гійченської сільської ради, вбачається перехід функціональних обов'язків з ведення військового обліку в раді від військового обліковця до спеціаліста 2 категорії Гійченської сільської ради, а тому ведення військового обліку відповідачем не припинено.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який задовольняючи позовні вимоги про визнання звільнення ОСОБА_4 незаконним та поновлюючи її на посаді військового обліковця Гійченської сільської ради Жовківського району Львівської області, виходив з того, що позивачку звільнено незаконно, оскільки звільнення відбулося в період тимчасової непрацездатності.

Частина шоста статті 43 Конституції України, гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ч. 3 ст. 40 КЗпП України, не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності.

Згідно з роз»ясненнями п.17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статі 40 та 41) у період його тимчасової непрацездатності.

Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний лист про його тимчасову непрацездатність.

Несвоєчасне повідомлення працівником роботодавця про свою тимчасову непрацездатність згідно з ч.3 ст. 40 КЗпП України не перешкоджає застосуванню гарантій, передбачених цим Кодексом.

З матеріалів справи вбачається, що в період з 30.03.2017 р. по 28.04.2017 р. включно, з 29.04.2017 р. по 22.05.2017 р. включно, з 23.05.2017 р. по 17.06.2017 р. включно, з 19.06.2017 р. по 01.07.2017 р. включно, з 03.07.2017 р. по 07.07.2017 р. включно, ОСОБА_4 була звільнена від роботи у зв»язку з тимчасовою непрацездатністю, що підтверджується листками непрацездатності серії АГС № 576683, серії АГС № 576433, серії АГС № 577198, серії АГС № 577275, серії АГС № 546565.

З врахуванням вищенаведеного, доводи апелянта про те, що ОСОБА_4 в день звільнення знаходилася на роботі, що підтвердили свідки у судовому засіданні, і всупереч закону не повідомила сільського голову про перебування на лікарняному, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції про незаконність звільнення ОСОБА_4 в період її тимчасової непрацездатності.

Колегія суддів не бере до уваги доводи апелянта про неправильність висновків суду першої інстанції про незаконність звільнення ОСОБА_4, тому що вона не повідомила сільського голову про перебування на лікарняному і в день звільнення, 03.07.2017 року знаходилася на роботі, оскільки законодавство не пов»язує дотримання цієї гарантії при звільненні умовою попереднього повідомлення про непрацездатність чи попереднього надання документа про непрацездатність.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який дійшов висновку про порушення відповідачем ч.6 ст. 43 Конституції України, ч. 3 ст. 40 КЗпП України при звільненні ОСОБА_4 з посади військового обліковці Гійченської сільської ради, оскільки вона була звільнена в період її тимчасової непрацездатності, і що позивачка підлягає поновленню на роботі.

Суд першої інстанції вірно звернув увагу і на те, що Гійченською сільською радою Жовківського району видано два однакових розпорядження про звільнення, а саме, розпорядження № 23 від 29.03.2017 року та розпорядження № 58 від 03.07.2017 року, тобто, позивачка була звільнена двічі, один раз розпорядженням №23 від 29.03.2017 року, і не будучи поновленою за чинності цього розпорядження, була звільнена повторно на підставі розпорядження №58 від 03.07.2017 року.

В трудовій книжці позивачки зроблено запис про звільнення 03.07.2017 року, хоча попереднє розпорядження №23 від 29.03.2017 року не було скасоване чи відмінене, а відтак таке було чинним.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Частиною 2 ст. 235 КЗпП встановлено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Вірним та обгрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що оскільки позивачка незаконно звільнена із займаної посади, а тому вона відповідно до вказаних вимог закону має бути поновлена на цій посаді зі стягненням на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Суд першої інстанції вірно розрахував середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягав стягненню з відповідача на користь позивачки, виходячи з положень п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100.

Оскільки матеріалами справи підтверджено, що позивачка звільнена з роботи 03 липня 2017 року, відповідно позовні вимоги про стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу вірно задоволені за вказаний період, тобто, з 04 липня по день винесення рішення судом першої інстанції, тобто 23 жовтня 2017 року (75 робочих днів).

Розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зроблений судом, ні позивачкою, ні відповідачем не заперечується.

Рішення суду в частині відмови в задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_4 не оскаржується, а відтак законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в цій частині судом апеляційної інстанції не перевіряється.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга Гійченської сільської ради Жовківського району Львівської області не підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

апеляційну скаргу Гійченської сільської ради Жовківського району Львівської області - залишити без задоволення.

Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 23 жовтня 2017 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 28.03.2018 року.

Головуючий: Шеремета Н.О.

Судді: Ванівський О.М.

Цяцяк Р.П.