Рішення № 73125405, 30.03.2018, Перечинський районний суд Закарпатської області

Справа № 304/1096/14-ц

Провадження № 2/304/77/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 березня 2018 року м. Перечин

Перечинський районний суд Закарпатської області в складі:

головуючого - судді - Ганька І. І.,

за участі секретаря судового засідання – Соханич Л.Ю.,

представників позивача – ОСОБА_1 і ОСОБА_2,

відповідача – ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 304/1096/14-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 та Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – відділ реєстраційної служби Перечинського районного управління юстиції в Закарпатській області про усунення перешкод в користуванні власністю, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_4 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, який мотивує тим, що їй на праві приватної власності належить будинок № 5 по вул. 8-го Березня в м. Перечин Закарпатської області. У будинку, як окрема сім'я проживають її донька ОСОБА_5 з дітьми, а також колишній чоловік останньої – ОСОБА_3 Рішенням Перечинського районного суду від 20 червня 2013 року шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 розірвано, однак за час їх шлюбу донька без її згоди зареєструвала в будинку свого чоловіка. На даний час відповідач ОСОБА_3 продовжує проживати в будинку, веде себе негідно та агресивно, безпричинно затіває скандали, під час яких образливими словами принижує честь і гідність її та її доньки, неодноразово погрожує вбивством та підпалом, виганяє їх з будинку, замикає його на ключ. Оскільки ОСОБА_3 членом її сім'ї ніколи не являвся, у них з донькою була окрема сім'я, яка на даний час вже не існує, але відповідач, продовжуючи проживати у будинку, свідомо порушує правила співжиття та створює умови неможливі для їх проживання, тому просить усунути їй перешкоди у користуванні власним будинком шляхом виселення та зняття з реєстрації ОСОБА_3 з будинку № 5 по вул. 8 Березня у м. Перечин Закарпатської області. До початку розгляду справи по суті позивач уточнила позовні вимоги, а саме просила усунути їй перешкоди у користуванні власним будинком шляхом виселення ОСОБА_3 з будинку № 5 по вул. 8 Березня у м. Перечин Закарпатської області та зобов’язати Головне управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області зняти ОСОБА_3 з реєстрації за вказаною адресою.

Ухвалою Перечинського районного суду від 13 березня 2015 року провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 та Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – відділ реєстраційної служби Перечинського районного управління юстиції в Закарпатській області про усунення перешкод в користуванні власністю зупинено до набрання законної сили рішенням Перечинського районного суду у цивільній справі № 304/1752/14-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та реєстраційної служби Перечинського районного управління юстиції у Закарпатській області про визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно та визнання частки на житловий будинок.

Оскільки провадження у цивільній справі № 304/1752/14-ц закрито, то ухвалою судді Перечинського районного суду від 16 лютого 2018 року провадження у даній справі поновлено та призначено судове засідання.

У судовому засіданні представники позивача ОСОБА_1 і ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у позовній заяві. Також вказали, що ОСОБА_3 є посторонньою особою, а не членом сім’ї позивача, на даний час продовжує проживати у найкращій кімнаті (де колись проживала ОСОБА_4 з сім’єю), комунальні послуги не сплачує та постановами суддів Перечинського районного суду від 06 червня 2013 року та 29 жовтня 2014 року був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Оскільки ОСОБА_4 є одноосібним власником будинку і до того ж особою похилого віку, тому враховуючи ст. ст. 386 і 391 ЦК України просили заявлені вимоги задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні проти задоволення позову заперечив. Свою позицію мотивував тим, що у будинку за місцем своєї реєстрації, власником якого є ОСОБА_4, він проживає з 1987 року по сьогоднішній день (близько 30 років – майже відразу після укладення шлюбу з донькою останньої - ОСОБА_1А.). Рішенням Перечинського районного суду від 20 червня 2013 року його шлюб розірвано, однак він продовжив проживати у вказаному будинку, оскільки вклав у такий значні кошти. Крім цього вказав, що правила співжиття не порушує, до адміністративної відповідальності його було притягнуто лише один раз, при цьому з істотними порушеннями, зокрема без нього, внаслідок чого був позбавлений права висловити свою позицію.

У судове засідання представник Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області як відповідача не з’явився, однак подав заяву, в якій просив розгляд справи провести без його участі, у частині задоволення позовних вимог до Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області відмовити. Свою позицію мотивував тим, що згідно ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється, зокрема, на підставі заяви особи або її законного представника; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою. Оскільки ОСОБА_3 самостійно із заявою не звертався, вказане рішення у них також відсутнє, відтак вважає, що позовні вимоги є передчасними, тому до задоволення не підлягають.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_6І у судове засідання не з’явився, однак подав заяву, в якій просив розгляд справи провести без його участі, проти задоволення позову не заперечив.

Заслухавши пояснення учасників процесу та дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Правом власності, згідно ч. 1 ст. 316 ЦК України, є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 150 ЖК Української РСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст. 321 ч. 1 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У судовому засіданні встановлено, що згідно ухвали Перечинського районного народного суду від 23 жовтня 1986 року та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень № 4172415 від 30 травня 2013 року ОСОБА_4 на праві приватної власності належить житловий будинок № 5 по вул. 8-го Березня в м. Перечин Закарпатської області (а. с. 18, 134-135).

Також встановлено, що у вищезазначеному будинку серед інших з 01 грудня 1987 року зареєстрований відповідач ОСОБА_3, що підтверджується випискою з будинкової книги житлового будинку № 5 по вул. 8-го Березня в м. Перечин Закарпатської області, та повідомленням Перечинського районного сектору ГУ ДМС України в Закарпатській області № 936 від 16 липня 2014 року (а. с. 11, 21).

Як вбачається з позовної заяви, позивач посилається на те, що донька ОСОБА_5 зареєструвала свого чоловіка ОСОБА_3 у будинку № 5 по вул. 8-го Березня в м. Перечин Закарпатської області без її згоди.

Так, рішенням Перечинського районного суду від 20 червня 2013 року встановлено, що 30 травня 1987 року у Перечинському райвідділі ЗАГСу Закарпатської області було зареєстровано шлюб між ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_3 (дошлюбне - Гайналій) ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, актовий запис № 21. Цим же рішенням суду вказаний шлюб було розірвано (а. с. 8).

Відповідно до ч. 2 ст. 156 ЖК УРСР за згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.

Згідно довідки Перечинської міської ради Закарпатської області № 994 від 03 квітня 2014 року ОСОБА_4 проживає у ІНФОРМАЦІЯ_3 і має наступний склад сім’ї: донька ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, внук ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_5, внук ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_6, та колишній зять ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_7 (а. с. 12).

Таким чином, суд приходить до висновку, що ОСОБА_3 вселився у спірний будинок з ініціативи його дружини ОСОБА_3 (дошлюбне - Гайналій) О.А., як член сім’ї позивача (її доньки). При цьому, починаючи з 1987 року жодних претензій щодо цього позивач не висувала, тобто фактично вселення відбулося з її мовчазної згоди, у відповідності до ч. 2 ст. 156 ЖК УРСР, а із даним позовом про усунення перешкод в користуванні власністю ОСОБА_4 звернулася тільки 14 липня 2014 року.

Вказане свідчить про правомірність вселення ОСОБА_3 у спірний житловий будинок як члена сім’ї позивача, у зв’язку з чим у нього виникло право користування даним житлом (житловий сервітут), а відтак припинення цього права можливе лише з підстав передбачених ст. ст. 116, 156 ЖК України; ст. 405 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

З наведеного слідує, що право члена сім'ї власника будинку (квартири) користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права власності на це майно.

За таких обставин, виникнення права членів сім'ї власника будинку (квартири) на користування цим будинком та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника будинку права власності на цей будинок. Тобто права членів сім'ї власника будинку на користування об'єктом власності є похідними від прав самого власника.

Згідно ч. 4 ст. 156 ЖК України до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

При цьому, з позовної заяви вбачається та сторонами визнано, що ОСОБА_3 після розірвання шлюбу з донькою позивача продовжив проживати у будинку за місцем реєстрації, там проживає і на даний час, тому з підстав, передбачених ст. 156 ЖК УРСР та ст. 405 ЦК України, припинення права користування ОСОБА_3 є неможливим.

В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_4 посилається також на систематичне порушення відповідачем ОСОБА_3 правила співжиття (ст. 116 ЖК УРСР), підтвердженням чого, на її думку, є постанови суддів Перечинського районного суду від 06 червня 2013 року та 29 жовтня 2014 року.

Відповідно до ст. 157 ЖК УРСР членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Згідно ст. 116 цього Кодексу якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Так, згідно постанови судді Перечинського районного суду Закарпатської області від 06 червня 2013 року ОСОБА_3 27 квітня 2013 року близько 17:40 год. по місцю свого проживання в м.Перечин по вул. 8-го Березня вчинив сварку зі своєю дружиною ОСОБА_5, під час якої ображав її нецензурними словами, чим заподіяв шкоду її психічному здоров’ю.

У зв’язку з малозначністю діяння ОСОБА_3 на підставі ст. 22 КУпАП звільнено від адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, оголошено йому усне зауваження, а провадження по справі закрито (а. с. 10).

Що стосується постанови судді Перечинського районного суду Закарпатської області від 29 жовтня 2014 року, то такою встановлено, що 26 серпня 2014 року близько 17 год. 00 хв. ОСОБА_3, знаходячись за місцем свого проживання, а саме по вул. 8-го Березня, № 5 в м.Перечин Закарпатської області вчинив сварку із своєю дружиною ОСОБА_5 та своєю тещею ОСОБА_4, під час якої ображав таких нецензурними словами та виганяв їх з будинку, чим заподіяв шкоду психічному здоров’ю останніх. За даним фактом ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП і накладено на нього стягнення у виді штрафу в розмірі 51 (п’ятдесяти однієї) грн. 00 коп. (а. с. 96).

Дану справу про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП судом розглянуто без участі ОСОБА_3 як особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, внаслідок чого він був позбавлений можливості дати пояснення по суті правопорушення.

Таким чином, зазначені постанови суддів від 06 червня 2013 року та 29 жовтня 2014 року з урахуванням порядку їх винесення, встановлених ними обставин та значного проміжку часу між вчиненням ОСОБА_3 вказаних адміністративних правопорушень у сукупності не можуть слугувати достатніми доказами систематичного порушення останнім правил співжиття (ст. 116 ЖК УРСР), а будь-яких інших доказів у підтвердження цього стороною позивача не надано і матеріали справи не містять.

Відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи вищенаведене та те, що позивачем обставини систематичного порушення правил співжиття, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, не доведені належними та допустимими доказами, а саме по собі припинення сімейних відносин з власником будинку не є підставою для виселення відповідача із займаного приміщення, тому суд приходить до висновку, що позовна вимога про усунення перешкод у користуванні належним їй будинком № 5 по вул. 8 Березня у м. Перечин Закарпатської області шляхом виселення ОСОБА_3 до задоволення не підлягає.

Крім цього, відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється, зокрема, на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Оскільки вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про її виселення відповідно до норм житлового та цивільного законодавства, тому позов в частині зняття з реєстрації ОСОБА_3 в будинку позивача до задоволення також не підлягає.

На підставі наведеного та керуючись ст. 41 Конституції України, ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст. ст. 317 ч. 1, 319 ч. 1, 321 ч. 1, 391, 405 ЦК України, ст. ст. 116, 150, 156, 157 ЖК України, ст. ст. 12, 13, 76-83, 258-259, 265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

у позові ОСОБА_4 (89200, Закарпатська область, м. Перечин, вул.8 Березня, № 5; паспорт громадянина України серії ВО № 093668, виданий Перечинським РВ УМВС України в Закарпатській області 03 липня 1996 року) до ОСОБА_3 (89200, Закарпатська область, м. Перечин, вул. 8 Березня, № 5; паспорт громадянина України серії ВО № 010393, виданий Перечинським РВ УМВС України в Закарпатській області 22 серпня 1995 року) та Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул.Грибоєдова, № 12А; код ЄДРПОУ 37809328), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – відділ реєстраційної служби Перечинського районного управління юстиції в Закарпатській області (89200, Закарпатська область, м. Перечин, пл.Народна, № 7) про усунення перешкод в користуванні власністю — відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до апеляційного суду Закарпатської області шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Головуючий: ОСОБА_10