Рішення № 73121518, 30.03.2018, Генічеський районний суд Херсонської області

Справа № 653/4348/17

Провадження № 2/653/17/18

РІШЕННЯ

іменем України

"30" березня 2018 р.

Генічеський районний суд Херсонської області у складі:

головуючої судді – Шарко Н.А.,

секретаря – Карпенко І.Д.,

за участю позивача – ОСОБА_1, та його представника – ОСОБА_2,

відповідача – ОСОБА_3, та її представника – ОСОБА_4,

за участю представника Служби у справах дітей Генічеської РДА – ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м. Генічеську, у порядку загального провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, за участю третіх осіб: служби у справах дітей Генічеської районної державної адміністрації, органу опіки та піклування виконавчого комітету Генічеської міської ради,про визначення місця проживання дітей,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, за участю третіх осіб: служби у справах дітей Генічеської районної державної адміністрації, органу опіки та піклування виконавчого комітету Генічеської міської ради, у якому просив визначити місце проживання ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_7, 02 серпня 2014р. із батьком ОСОБА_1 за адресою: Херсонська область, м. Генічеськ, вул. Колгоспна,62.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у позивача від спільного проживання у шлюбі з ОСОБА_3 народились двоє доньок. Після розлучення діти залишись проживати з матір’ю. Однак, відповідач по справі усіма можливими способами перешкоджає, йому спілкуватись з дітьми. При цьому відповідач веде розпутний спосіб життя, не приділяє належної уваги вихованню та догляду дітей, у зв’язку з чим вони ходять брудні, неохайні. Крім того, відповідач піднімає руку на дітей, у зв’язку з чим останні ходять побиті, з синцями на обличчі. Діти після відвідин позивача не хочуть їхати до дому, оскільки мати на них кричить. У будинку, де вони проживають, знаходяться ще багато осіб, у зв’язку з чим відповідач не в змозі створити належні умови для проживання. Зазначено, що спосіб життя позивача, матеріально-технічне забезпечення надає можливість належним чином дбати про дітей, що й стало підставою звернення до суду з відповідним позовом.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити. Зазначив, що відповідач не дає бачитись йому з дітьми, а у ті дні коли він їх бачить, то діти неохайні та дуже залякані. Вказав, що він проживає разом з матір’ю, та у двох вони зможуть забезпечити належний рівень догляду за дівчатками, що позитивно буде сприяти їх розвитку. Подальше перебування дітей у відповідача створює загрозу для дітей, оскільки остання піднімає на них руку, кричить, у зв’язку з чим діти залякані, та важко йдуть на контакт. Просив позовні вимоги задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, суду пояснив, що ті умови життя, які склались у відповідача є неналежними для виховання двох маленьких доньок. Сама відповідач схильна до насилля відносно дівчат. Зазначив, що встановлення місця проживання дітей з батьком буде сприяти нормальному розвитку дітей, та останні будуть забезпечені усім необхідним. Просив позов задовольнити.

Відповідач у судовому засіданні пояснила, що будь-якого насилля відносно своїх малолітніх дітей не застосовує. Ті пошкодження, які були зафіксовані лікарем стались випадково, у зв’язку з падінням під час гри. Зазначила, що належним чином дбає про дітей. У змозі задовольнити усі їх потреби. Наявність у будинку інших дітей та дорослих не є перешкодою для повноцінного та гармонійного розвитку дітей. Просила у задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти вимог позовної заяви заперечив. Зазначив, що вимоги позивача фактично зводяться до вимоги про визначення способу участі у вихованні дітей та спілкуванні з ними. Жодних законодавчих підстав для передачі дітей батьку не має. Крім того, зазначив, що щільний робочий графік позивача не дасть йому можливості достатньо часу приділяти увагу дітям, а вони фактично опиняться на вихованні пристарілої матері позивача.

Представник органу опіки та піклування ОСОБА_8 у судовому засіданні висловила думку, що передача дітей буде сприяти реалізації становлення відповідача як особистості, побудові нової сім'ї, офіційного влаштування на роботу, та купівлі власного житла.

Представник служби у справах дітей суду пояснив, що службою досліджувались умови проживання кожної із сторін. За наслідком розгляду зібраних документів, було прийнято рішення про залишення дітей з матір'ю.

Суд, заслухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали справи та заслухавши свідків, приходить до наступного висновку.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 26 липня 2014р. по 26 жовтня 2016р. При цьому сторони фактично мешкали, ще до укладення шлюбу, у зв’язку з чим у них народились доньки: ОСОБА_6 26 липня 2013р., та ОСОБА_7 02 серпня 2014р. Згідно свідоцтв про народження дітей серії I-КГ за №243678 та серії I-КГ за №243679, виданих Генічеським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Херсонській області, батьком ОСОБА_9 та ОСОБА_10 записано – ОСОБА_1.

26 жовтня 2016р. рішенням Генічеського районного суду Херсонської області по справі №653/3195/16-ц, шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було розірвано. При цьому судом не вирішувалось питання про місце проживання дітей, які залишились проживати разом з матір'ю.

Не погоджуючись з тим, що діти залишились проживати з матір'ю, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.

Як передбачено ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Відповідно до ч. 1 ст. 151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами та особисте виховання дитини. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Згідно з ч. 1 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина,спір між ними може вирішуватися судом. При цьому, під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно зі ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) у своєму рішенні від 01 липня 2017 року у справі "М.С. проти України" наголосив, що основне значення при визначенні місця проживання дитини має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо.

Зважаючи на вік малолітніх дітей, для з'ясування їх думки щодо доцільності визначення місця проживання з батьком або матір'ю, суд не викликав дітей для участі у судовому засіданні. Відтак, суд вирішив спір на підставі доказів, наданих сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що малолітні ОСОБА_6 та ОСОБА_7 проживають разом з матір’ю, за адресою: проспект Миру,198 м. Генічеськ. У вказаному будинку також проживають батьки відповідача – ОСОБА_11, ОСОБА_12, її бабуся ОСОБА_13, а також неповнолітня сестра ОСОБА_14 та малолітній брат ОСОБА_15 Згідно акту обстеження житлових умов від 16 січня 2018р. встановлено, що матеріальне становище сім'ї достатнє для виховання, навчання та забезпечення дітей всіма необхідними речами, продуктами харчування і фактично діти цим забезпечені.

Судом також встановлено, що ОСОБА_3 отримує державну матеріальну допомогу, на даний час неофіційно працевлаштована продавцем, та отримує достатню заробітну плату, має зручний графік роботи, не пов'язаний із затриманням на ній чи відрядженнями. Діти відвідують дитячий садок, та згідно характеристик уповноважених осіб дитячого садку, останні садок відвідують регулярно, рідко хворіють, мають достатній рівень розвитку, є спокійними, врівноваженими. Мати та батько цікавляться життям дітей.

З показів свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_17 встановлено, що вони є сусідами відповідача, та постійно бачать як матір поводиться з дітьми. Жодних випадків непристойної поведінки чи агресії відносно дітей зі сторони матері не бачили.

Також, свідок ОСОБА_18 суду пояснила, що є дільничною медичною сестрою, та з періодичністю здійснює огляд дітей. Бувала вдома у відповідача, де досить охайно, є все необхідне для проживання та нормального розвитку дітей. Жодних тілесних ушкоджень на тілі дітей не бачила. Мати в достатній мірі дбає про їх стан здоров'я та емоційний стан.

Відповідно до висновку служби у справах дітей Генічеської РДА від 05 березня 2018р. за №302/09-83/02/35 вказано, що є доцільним визначити місце проживання дитини сторін з матір'ю.

У той же як встановлено у судовому засіданні, позивач проживає у власному приватному будинку за адресою: м. Генічеськ, вул. Колгоспна,62, разом зі своєю матір'ю ОСОБА_19, ІНФОРМАЦІЯ_2. Умови проживання у будинку комфортні, є все необхідне, побутова техніка, меблі. Є кімната для дітей, іграшки, одяг та речі побуту, облаштовано місце для навчання та зайняття спортом.

Також, встановлено, що ОСОБА_1 офіційно працює у ТОВ «ЛДК», отримує стабільно заробітну плату за виконаний обсяг роботи.

З показів свідків ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, встановлено, що останні неодноразово бачили батька з дітьми, як він займається їх виховання, організовує дитяче дозвілля. Характеризують ОСОБА_1 лише з позитивної сторони.

У той же час такі обставини сторонами не оспорюються. Свідками неналежного виховання дітей матір'ю, дані особи не були.

Посилання свідків ОСОБА_25 та ОСОБА_26, про те, що вони декілька разів бачили, як відповідач у вечірній час придбала пиво, та курила на лавочці, ще не є беззаперечним доказом неналежного виконання матір'ю своїх батьківських обов'язків по відношенню до малолітніх дітей.

Фотознімки додані до позову, на якому зафіксовані діти з фізичними ушкодженнями на обличчі, а також посилання на те, що ОСОБА_11 одного разу обпеклась, не є достатнім доказом грубої, умисної поведінки зі сторони матері стосовно своїх дітей.

Так, судом встановлено, що факт спричинення тілесних ушкоджень дитині на даний час перевіряється органами досудового слідства Генічеського ВП ГУ НП у Херсонській області, та кінцеве рішення по справі ще не прийнято, а тому беззаперечно стверджувати, що саме мати спричинила ці тілесні ушкодження на даний час у суду не має підстав, оскільки діє принцип презумпції невинуватості.

Крім того, суд вважає, що матеріалами справи доведено, що матеріальний стан відповідача, не зважаючи на отримання нею соціальної допомоги є достатнім для утримання дітей. Оскільки утримання дітей відбувається і за рахунок грошових коштів батьків відповідача та бабусі. Крім того, у судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 в добровільному порядку не сплачує аліментів на утримання дітей, у зв’язку з чим відповідач звернулась до суду з позовом. Тому у разі задоволення позову, та присудження навіть мінімального розміру аліментів (50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку), та з урахуванням заробітку ОСОБА_3, буде достатньо, щоб забезпечити на достатньому рівні усі життєві потреби дітей.

Також судом встановлено, що між сторонами існують особисті неприязні відносини, що надає зайву принциповість позиціям сторін щодо виховання дітей, небажання вирішити спір у добровільному порядку, непоступливість у питаннях про участь у вихованні, проживанні та утриманні дітей. Фактично позивач не оспорює місце проживання дітей з матір'ю, а намагається в такий спосіб примусити її частіше давати їх для спілкування, що є зовсім іншим способом захисту.

Суд вважає встановленим, що як батько, так і мати дітей мають і можливість, і бажання виховувати їх, забезпечувати їх належне існування, дбайливо ставляться до них, є небайдужими до їх долі, належним чином виконують свої батьківські обов'язки.

Разом з тим, враховуючи вік дітей (ОСОБА_11 - 26 липня 2013р. та ОСОБА_24 – 02 серпня 2014), їх стать, тривале проживання разом з матір'ю, сталі соціальні зв'язки, які склались у ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за місцем проживання та навчання у дошкільному закладі, їх психологічний стан, недоцільність порушення стабільності повсякденного життя дітей, до чого неминуче призведе переїзд дітей у випадку, визначення їх місця проживання з батьком, суд вважає, що на даний час більш доцільним є визначення місця проживання дитини разом з матір'ю – відповідачем по справі, що відповідатиме якнайкращому забезпеченню інтересів дітей, принципу рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей, узгоджуватиметься з положеннями Конвенції про права дитини, рішеннями Європейського суду з прав людини і ґрунтуватиметься на чинному національному законодавстві України.

При цьому суд вважає, що зазначеним рішенням не будуть ущемлені і права позивача як батька, оскільки його право спілкуватися з дітьми і брати участь у їх утриманні та вихованні гарантоване чинним законодавством України, а у разі створення матір'ю дітей перешкод позивачу у спілкуванні, вихованні та утриманні дітей, батько дітей не позбавлений права звернутися до суду з відповідним позовом для захисту своїх інтересів та прав.

З урахуванням всіх вищевказаних обставин справи суд вважає необхідним визначити місце проживання дітей разом з матір'ю.

Керуючись ст. ст. 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

у задоволенні позову ОСОБА_1 – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Херсонської області шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Повний текс рішення суду виготовлено 30 березня 2018р.

Суддя ОСОБА_27