Рішення № 73120825, 21.03.2018, Борщівський районний суд Тернопільської області

Справа № 597/71/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2018 року м.Борщів

Борщівський районний суд Тернопільської області в складі:

головуючої – судді Губіш О.А.

при секретарі – Окулянко У.Г.

з участю:

позивача – ОСОБА_1

представника позивача – адвоката ОСОБА_2

відповідача – ОСОБА_3

представників відповідача - адвоката - ОСОБА_4, адвоката – ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Борщеві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання незавершенного будівництва спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на ? частину житлового будинку, земельної ділянки –

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом посилаючись на те, що з 21 липня 1999 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_3, який рішенням Заліщицького районного суду від 24 січня 2014 року було розірвано.

Поряд з тим, зазначила, що під час перебування у шлюбі, а саме 28 жовтня 2008 року ними, за 160705 грн. було придбано житловий будинок з півпідвалом, що в м.Заліщики по вул.П.Чайковського, 1, загальною площею 189,4 кв.м., житловою – 53,8 кв. м, договір купівлі – продажу якого було оформлено на відповідача.

У 2009 році відповідачем приватизовано земельну ділянку розміром 0, 0663 га на якій знаходиться придбаний житловий будинок, цільове призначення якої для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель.

За час шлюбу ними проведено реконструкцію даного будинку з його добудовою, внаслідок чого загальнокорисна площа будинку склала 294,1 кв.м, інвентарна оцінка якого становить 622695 грн.

Починаючи з 2012 року вони, разом з неповнолітніми дітьми - синами ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, проживали у спірному будинку, реконструкція якого була завершена.

Після розірвання шлюбу, позивач проживала у спірному будинку до вересня 2014 року. Проте, в подальшому, через створення відповідачем неможливих умов спільного проживання, разом із молодшим сином ОСОБА_8 змушена була покинути спільне житло, а старший син ОСОБА_9 залишився проживати разом із відповідачем. Обманним шляхом відповідач заволодів її комплектом ключів від будинку, позбавивши її доступу до нього, а на її прохання узаконити за нею право спільної сумісної власності подружжя на спірний булинок не реагує, та не проводить реєстрації реконструйованого житлового будинку.

А тому, просила суд, визнати незавершене будівництво житлового будинку спільною власністю подружжя та визнати за нею право власності на ? частину житлового будинку вартістю 311347, 50 грн., що знаходиться по вул.Чайковського, 1 в м.Заліщики Тернопільської області та право власності на ? частину земельної ділянки, кадастровий №6122010100:02:005:0316, що знаходиться за адресою вул.Чайковського, 1 в м.Заліщики Тернопільської області на якій знаходиться спільно побудований будинок.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1, її представник – адвокат ОСОБА_2, позов, з підстав наведених у поданій до суду позовній заяві, підтримали повністю, просили такий задоволити.

Відповідач ОСОБА_3, його представник адвокат ОСОБА_4 в судовому засіданні позов визнали частково, вважають, що позивач має право на ? частину будинку, без визнання за нею права власності на частину земельної ділянки, на якій він розташований. При цьому, відповідач ОСОБА_3 обгрунтоував свої заперечення щодо позову тим, що спірне майно було придбане за кошти, які були виручені від продажу належної йому особисто квартири. В подальшому, реконструкція будинку проводилась за кошти, які йому в подальшому надавали його рідні та за допомогою останніх – так, він особисто, його батько та рідний брат здійснювали роботи щодо демонтажу та зведення внутрішніх стін будинку, зведення добудови. А тому, таким чином його частка у спірному мійні є значно більшою ніж позивача. Крім того, має намір забезпечити дітей житлом, шляхом надання їм належної йому у спірному майні частки, оскільки впевнений, що позивач такі цілі перед собою не ставить. В зв»язку з чим, вважає, що за таких обставин його частка у спірному майні також повинна бути більшою за частку належну позивачу.

В ході судового розгляду позивач ОСОБА_1, подавши до суду 06 березня 2017р. відповідну заяву, позовні вимоги збільшила – просила суд провести реальний поділ будинку, для чого призначити будівельно-технічну експертизу. Ухвалою суду від 06 квітня 2017р. така експертиза була призначена, проте, через ігнорування відповідачем повідомлень судового експерта, суду про необхідність бути присутнім на місці проведення експертизи 25 травня 2017р., 21 червня 2017р. та надати доступ до спірного майна, проведена не була, а тому, 21 березня 2018 року позивач свої вимоги щодо реального поділу майна просила залишити без розгляду.

Заслухавши пояснення сторін, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення виходячи з наступного.

Як встановлено судом, що сторонами не оспорювалося, стверджено копією свідоцтва про одруження серії І-ИД № 006994, виданого 21 липня 1999 року Відділом реєстрації актів громадянського стану Заліщицького районного управління юстиції, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, зареєстрували шлюб 21 липня 1999 року, про що в книзі реєстрації актів про одруження зроблено актовий запис № 39. Після укладення шлюбу присвоєно прізвище – чоловікові та дружині «Голоден».

Також встановлено, що рішенням Заліщицького районного суду від 24.01.2014 року шлюб між ними було розірвано, і після розірвання шлюбу позивачу ОСОБА_10 присвоєно прізвище «Дудяк»

Крім того, встановлено, що під час спільного подружнього життя сторонами було придбано житловий будинок, що зокрема вбачається з копії договору купівлі – продажу від 28.10.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Заліщицького районного нотаріального округу ОСОБА_11, зареєстрованого в реєстрі за №3001, згідно якого ОСОБА_12 продала, а відповідач ОСОБА_3 купив житловий будинок №1 з півпідвалом, який знаходиться по вул.П.Чайковського в м.Заліщики Тернопільської області, загальнокорисною площею 189, 4 кв.м., житловою площею 53, 8 кв.м.

Також встановлено, що за заявою відповідача ОСОБА_3 від 26.11.2010 року, рішенням виконавчого комітету Заліщицької міської ради №39 від 30.11.2010 року йому дано дозвіл на реконструкцію існуючого житлового будинку з його добудовою (привести у відповідність з чиним законодавством та Державними нормами та правилами), на власній земельній ділянці по вул.Чайковського, 1 в м.Заліщики, та зобов»язано привести у відповідність з чинним законодавством та Державними нормами та правилами проектну документацію на реконструкцію житлового будинку з його добудовою, на приватній земельній ділянці по вул.Чайковського, 1 в м.Заліщики.

Відповідно до статті 60 Сімейного Кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до статті 63 Сімейного Кодексу України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Виходячи з наведеного вище, суд приходить до висновку, що придбаний сторонами під час шлюбу житловий будинок по вул.П.Чайковського в м.Заліщики Тернопільської області, загальнокорисною площею 189, 4 кв.м., житловою площею 53, 8 кв.м., щодо якого в подальшому ними було здійснено реконструкцію, є їх спільною сумісною власністю.

При визначенні часток спірного майна, на які сторони мають право, суд приходить до висновку, що такі є рівними. Такий висновок суд обгрунтовує слідуючим.

Допитані в ході судового розгляду свідки ОСОБА_13- батько позивача, ОСОБА_6 – батько відповідача, кожен зокрема, показали, що спірне майно було придбане сторонами за час шлюбу за кошти, які відповідач виручив за продаж належної йому особисто квартири АДРЕСА_1 «а» в м. Заліщики. Крім того, свідки показали, що реконструкція будинку проводилась їх власними силами – батьки позивача та відповідача, відповідач та його рідний брат особисто здійснювали роботи щодо демонтажу стін, виконанні інших чорнових робіт, після чого, батько позивача особисто зводив стіни.

При цьому, свідок ОСОБА_13 показав, що з метою належного фінансування робіт по реконструкції ним особисто було отримано кредит у розмірі 60 000 доларів США, значна частина якого була витрачена саме на придбання необхідних матеріалів, оплату робіт пов»язаних з реконструкцією будинку, оскільки саме за таких умов, щодо фінансової допомоги з його сторони, позивач та відповідач погодились на придбання спірного будинку.

При цьому, свідок ОСОБА_6 заявив, що йому невідомо за яку саме суму син продав належну йому квартиру, та за яку суму придбав спірний будинок. При реконтрукції будинку надавав сину фінансову допомогу – всі зароблені ним та дружиною кошти.

Допитані судом ОСОБА_14 – інженер з інвентаризації нерухомого майна Заліщицького РКГБТІ, ОСОБА_15 – начальник Заліщицького РКГБТІ, суду показали, що внаслідок проведеної сторонами реконструкції будинку № 1 по вул. Чайковського, що в м. Заліщики, загальна площа такого, як і житлова, збільшились відповідно з 189,4 кв.м. до 294,1 кв.м, та з 53.8 кв.м. до 105,3 кв.м., що було встановлено ОСОБА_14 при візуальному огляді спірного майна, та з урахуванням тих, даних, які повідомила позивач, на підставі чого 12 січня 2017 року Заліщицьким РКГБТІ було виготовлено технічний паспорт.

Той факт, що придбаний сторонами під час шлюбу 28 жовтня 2008 року житловий будинок з півпідвалом, що в м.Заліщики по вул.П.Чайковського, 1, загальною площею 189,4 кв.м., житловою – 53,8 кв. м, внаслідок реконтрукції змінив свою площу в сторону збільшення сторонами в ході судового розгляду не оспорювався, крім того, такий факт був стверджений і показами допитаних в ході судового розгляду свідків та спеціалістів Заліщицького РКГБТІ.

В зв»язку з чим, наведені вище докази в їх сукупності, свідчать про беззаперечність того факту, що житловий будинок з півпідвалом, що в м.Заліщики по вул.П.Чайковського, 1, загальною площею 189,4 кв.м., житловою – 53,8 кв. м, внаслідок реконтрукції змінив свою площу в сторону збільшення.

При цьому, ті обставини, що внаслідок реконструкції спірного майна загальна площа такого, як і житлова, збільшились відповідно з 189,4 кв.м. до 294,1 кв.м, та з 53.8 кв.м. до 105,3 кв.м., на які позивач посилається як на обгрунтування своїх вимог, суд не знаходить допустимими, оскільки такі дані встановлені на припущеннях, що в ході судового розгляду стверджено показами спеціалістів Заліщицького РКГБТІ ОСОБА_14 та ОСОБА_15

Поряд з тим, суд оцінює як необгрунтовані підстави, наведені відповідачем щодо переважної його участі в реконструкції спірного майна. Так, його посилання на ті обставини, що саме його фінансовий вклад спрямований на реконструкцію будинку був визначальним та значно переважав фінансові вкладення з сторони позивача, доведено ним не було, в судовому засіданні щодо цього також доказів здобуто не було.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України, відповідно до частини четвертої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України.

Згідно з нормою статті 319 цього Кодексу власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У частині другій цієї статті визначається перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і норма статті 368 ЦК України.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

За статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина друга статті 372 ЦК України).

У ЦК України, крім понять «нерухомість», «нерухоме майно», «об'єкт нерухомого майна» (частина перша статті 181, пункт 6 частини першої статті 346, статті 350, 351), вживаються також інші поняття, наприклад: «об'єкт незавершеного будівництва» (стаття 331), «об'єкт будівництва» (статті 876, 877, 879-881, 883), однак прямого визначення цих понять не міститься.

Виходячи з аналізу чинного законодавства та враховуючи характерні ознаки незавершеного будівництва, слід визнати, що об'єкт будівництва (об'єкт незавершеного будівництва) - це нерухома річ особливого роду: її фізичне створення розпочато, однак не завершено. Щодо такої речі можливе встановлення будь-яких суб'єктивних майнових, а також зобов'язальних прав, у випадках та в порядку, визначених актами цивільного законодавства.

Вирішуючи питання про виникнення, зміну та припинення суб'єктивних цивільних прав стосовно об'єкта незавершеного будівництва, потрібно враховувати особливості та обмеження, встановлені законодавчими актами.

Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об'єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки, тому такий об'єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.

За позовом дружини, членів сім'ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має право здійснити поділ об'єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.

У разі неможливості поділу об'єкта незавершеного будівництва суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.

Правовий аналіз наведених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що об'єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток.

При цьому суд може визнати право на частину об'єкта незавершеного будівництва за кожною зі сторін.

Такі правові висновки містяться й у постановах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2710цс 15 та від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16.

Таким чином, враховуючи, що спірний об'єкт незавершеного будівництва у даній справі збудований за час шлюбу за спільні кошти подружжя та є об'єктом спільної сумісної власності подружжя; будівництво його закінчено й він фактично експлуатується за своїм функціональним призначенням, але не приймається до експлуатації і право власності на нього не оформлюється з вини відповідача; позивач позбавлена можливості здійснити вказані дії, що перешкоджає їй реалізувати своє право на поділ набутого за час шлюбу зазначеного майна, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для визнання за позивачкою права на 1/2 частину спірного об'єкта незавершеного будівництва.

Враховуючи вищенаведені вимоги закону та встановленні обставини справи, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до задоволення шляхом визнання за нею права власності на ? частину не введеного в експлуатацію житлового будинку, як об'єкта незавершеного будівництва, за адресою: м.Заліщики вул.Чайковського, 1 Тернопільської області.

Поряд з тим, суд знаходить такими, що підлягають задоволенню і вимоги позивача щодо визнання за нею права власності на ? частину земельної ділянки, на якій розташований об»єкт спірних правовідносин, з огляду на її призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель, оскільки реєстрація права власності на таку відповідачем проведено після придбання у період шлюбу спірного майна, яке на ній розташоване.

Щодо судових витрат, понесених позивачем, суд приходить до висновку, що такі підлягають стягненню з відповідача у повному об»ємі, в сумі 3113 (три тисячі сто тринадцять) грн. 47 коп. за оплату судового збору, 4952 ( чотири тисячі дев»ятсот п»ятдесят дві) грн. за оплату вартості проведення судової будівельно-технічної експертизи, оскільки саме такий їх розмір стверджено наявними матеріалами справи.

Виходячи з наведеного вище, на підставі ст.. 41 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 181, 317, 319, 321, 331, 346, 350, 351, 368, 369, 876, 877, 879-881, 883 Цивільного кодексу України, ст.ст. 60, 63, 68, 69, 70 Сімейного кодексу України, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 263, 265 ЦПК України, -

в и р і ш и в :

Позов задоволити.

Визнати не введений в експлуатацію житловий будинок, як об'єкт незавершеного будівництва, за адресою: м.Заліщики вул.Чайковського, 1 Тернопільської області спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, ідентифікаційний код НОМЕР_1, право власності на 1/2 частину не введеного в експлуатацію житлового будинку, як об'єкта незавершеного будівництва, за адресою: м.Заліщики вул.Чайковського, 1 Тернопільської області.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, ідентифікаційний код НОМЕР_1, право власності на 1/2 частину земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель, загальною площею 0, 0663 га, кадастровий номер 6122010100:02:005:0316, що розташована в м.Заліщики по вул.Чайковського, 1 Тернопільської області.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, ідентифікаційний код НОМЕР_2, в користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, ідентифікаційний код НОМЕР_1, понесені останньою судові витрати в сумі – 3113 (три тисячі сто тринадцять) грн. 47 коп. за оплату судового збору, 4952 ( чотири исячі дев»ятсот п»ятдесят дві) грн. за оплату вартості проведення судової будівельно-технічної експертизи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення, шляхом подачі такої скарги безпосередньо до Апеляційного суду Тернопільської області або через Борщівський районний суд Тернопільської області.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Головуюча: