Ухвала суду № 73119292, 26.03.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/793/233/18 Справа № 697/611/17 Категорія: ч. 1 ст. 121 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2018 року Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого суддів при секретарі ОСОБА_2 ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_5з участю прокурораОСОБА_6,

обвинуваченого ОСОБА_7,

захисника ОСОБА_8,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 06 грудня 2017 року, яким

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, українця, громадянина України, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, раніше судимого 29.05.2012 Канівським міськрайонним судом Черкаської області за ч. 2 ст. 121 КК України на 7 років позбавлення волі, на підставі ст. 81 КК України ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16.05.2016 звільненого умовно-достроково на невідбутий строк 01 рік 09 місяців 23 дні, судимість не знята та не погашена в установленому законом порядку,

засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України на 5 років позбавлення волі.

Остаточне покарання ОСОБА_7 призначено на підставі ч. 1 ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, шляхом часткового приєднання невідбутого покарання за вироком Канівським міськрайонного суду Черкаської області від 29.05.2012, у виді 5 років 1 місяця позбавлення волі.

Термін відбуття покарання ОСОБА_7 вирішено рахувати з моменту його взяття під варту з 06.12.2017.

В порядку ст. 100 КПК України вирішена доля речового доказу,

в с т а н о в и л а :

Згідно вироку ОСОБА_7 визнаний винуватим та засуджений за те, що він, будучи раніше судимим 29.05.2012 Канівським міськрайонний судом Черкаської області за ч. 2 ст. 121 КК України на сім років позбавлення волі та на підставі ст. 81 КК України ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкас від 16.05.2016 року звільнений умовно-достроково на не відбутий строк один рік дев’ять місяців двадцять три дні, маючи не зняту та не погашену, у встановленому законом порядку, судимість, на шлях виправлення та перевиховання не став та вчинив новий умисний злочин.

ОСОБА_7, 17 січня 2017 року, близько 08 год. 00 хв., будучи в стані алкогольного сп’яніння, перебуваючи в будинку ОСОБА_9, що розташований за адресою: вул.Космонавтів, 2, в с. Келеберда, Канівського району, Черкаської області, в ході сварки з ОСОБА_10, яка виникла на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин, умисно, з метою нанесення тілесних ушкоджень, наніс останній два удари дерев'яним брусом в область голови, чим спричинив ОСОБА_10 тілесні ушкодження, у вигляді травми правого ока з розчавленням правого очного яблука, ранами повік правого ока, травми голови зі струсом головного мозку, крововиливом повік лівого ока, травмою носа з переломом кісток носу, ранами м’яких тканин носа. Наслідком травми правого ока стало видалення (евісцеразія) розчавленого очного яблука, що зумовлює розлад здоров’я, пов'язаний зі стійкою втратою загальної працездатності не менш ніж на одну третину (не менше 33%) і за даною ознакою відмічена травма правого ока, що у відповідності до висновку експерта № 02-1/178/ від 07.02.2017 року, відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 порушує питання про зміну вироку Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 06.12.2017 щодо обвинуваченого ОСОБА_7 через невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок його суворості, просить призначити останньому покарання із застосуванням вимог ст. 69 КК України.

Апелянт стверджує, що обвинувачений ОСОБА_7 не представляє небезпеки для оточуючих і може вести правильний, «людський» спосіб життя, а тому його виправлення та перевиховання можливе при призначенні більш м’якого покарання.

Звертає увагу на те, що обвинувачений усвідомив та розкаявся у вчиненому, повністю визнав свою винуватість, активно сприяв розкриттю злочину, про що свідчить його бажання розглядати провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України і обраний попередньо запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою.

Крім того, просить врахувати, що обвинувачений працює газоелектрозварювальником в ТОВ «Кран», де характеризується виключно з позитивної сторони, а на утриманні має двох малолітніх дітей.

До апеляційної скарги захисника також додано клопотання потерпілої ОСОБА_10, яке зводиться до її прохання про пом’якшення призначеного ОСОБА_7 покарання та його засудження без ізоляції від суспільства, враховуючи, що він не мав намір заподіювати їй тілесні ушкодження і не бажав настання негативних наслідків для неї. При цьому, потерпіла зазначає, що цивільний позов в провадженні не заявляла і жодних претензій до обвинуваченого не має, а він, в свою чергу, має на утриманні малолітніх дітей, розкаявся у вчиненому і не представляє небезпеки для оточуючих.

В судове засідання не з'явилась потерпіла ОСОБА_10, яка була належним чином повідомлена про дату, час і місце апеляційного розгляду, про що свідчить розписка останньої про отримання поштового відправлення, та не повідомила про поважні причини свого неприбуття, що не перешкоджає проведенню апеляційного розгляду по суті заявлених апеляційних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, думку обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника - адвоката ОСОБА_8 в підтримку поданої апеляційної скарги в повному обсязі, міркування прокурора про законність, обгрунтованість судового рішення та відсутність підстав для задоволення апеляційних вимог обвинуваченого, останнє слово обвинуваченого ОСОБА_7 про наявність підстав для пом’якшення призначеного йому судом першої інстанції покарання, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, шо вона до задоволення не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України вирок суду повинен бути законним, обгрунтованим і вмотивованим, ухваленим згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України.

Вказаним вимогам закону вирок районного суду відповідає.

Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке вона засуджена, відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на доказах, досліджених судом в порядку ст.. 349 КПК України, та ніким з учасників кримінального провадження не оспорюється.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_7 міськрайонний суд достатньо виконав вимоги ст.ст. 50,65,66,67 КК України та правових позицій, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», врахувавши ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, який по місцю проживання характеризується посередньо, має на утриманні двох малолітніх дітей, раніше судимий, кримінальне правопорушення вчинив в період умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, з врахуванням обставин, що пом’якшують покарання: щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, наявність на утриманні двох малолітніх дітей та добровільне відшкодування завданих збитків, та обставин, що його обтяжують – вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп’яніння, обґрунтовано призначив ОСОБА_7 покарання в межах санкції ч.1 ст. 121 КК України в мінімальному його розмірі, у виді 5 років позбавлення волі та частково приєднав відповідно до ст. 71 КК України невідбуту частину покарання за вироком Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 29.05.2012.

Частиною 2 ст. 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не порушив загальних засад призначення покарання встановлених Кримінальним кодексом України і дійшов правильного висновку про призначення ОСОБА_7 остаточного покарання у виді 5 років 1 місяця позбавлення волі, яке відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів, а тому не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 і призначення йому покрання із застосуванням вимог ст. 69 КК України, оскільки обвинувачений раніше судимий за вчинення аналогічного злочину, судимість в установленому законом порядку не знята та не погашена, вчинив нове умисне кримінальне правопорушення в період умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, що свідчить про його небажання стати на шлях виправлення. Крім того, відповідно до ч.4 ст. 71 КК України остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком суду. Вказані вимоги закону міськрайонним судом були дотримані.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції в частині визначення виду і розміру призначеного ОСОБА_7 покарання відповідає принципам індивідуалізації та справедливості. Підстав вважати таке покарання несправедливим внаслідок суворості суд не вбачає.

Доводи захисника ОСОБА_8 про те, що обвинувачений ОСОБА_7 не представляє небезпеки для оточуючих і може вести правильний спосіб життя, а тому його виправлення та перевиховання можливе при призначенні більш м’якого покарання, не знайшли свого обґрунтованого підтвердження в ході апеляційного розгляду кримінального провадження.

Також, матеріали кримінального провадження не містять даних про те, що обвинувачений ОСОБА_7 за станом здоров’я не може відбувати покарання у виді позбавлення волі.

Не впливає на призначене судом першої інстанції обвинуваченому ОСОБА_7 покарання і відсутність будь-яких претензій до останнього з боку потерпілої ОСОБА_10, про що вона зазначила в клопотанні від 26.12.2017 долученому до апеляційної скарги сторони захисту, оскільки призначене покарання у виді позбавлення волі в мінімальних межах, передбачених ч. 1 ст. 121 КК України, без застосування положень ст. 69 та 75 КК України, на думку колегії суддів, сприятиме виправленню ОСОБА_7, запобіганню вчинення нових злочинів та відповідає загальним засадам призначення покарання і його меті.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону під час розгляду кримінального провадження районним судом, які б слугували підставою для скасування чи зміни вироку суду, не встановлено.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлений щодо ОСОБА_7 вирок є законним і обґрунтованим, а підстави для пом’якшення призначеного йому покарання - відсутні.

Керуючись ст.ст. 404, 405, п.1 ч.1 ст. 407, ст.ст. 418, 419 КПК України, колегія суддів судової палати. -

у х в а л и л а :

Вирок Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 06 грудня 2017 року щодо ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7, - без задоволення.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців в порядку, передбаченому ст. 426 КПК України, а засудженим ОСОБА_7 - в той самий строк з дня вручення її копії.

Головуючий :

Судді :