Постанова № 73117190, 29.03.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №1423/18835/2012 29.03.2018

Провадження №22-ц/784/504/18

-Провадження № 22-ц/784/504/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 березня 2018 року м. Миколаїв

справа № 1423/18835/2012

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого Коломієць В.В.

суддів Данилової О.О., Шаманської Н.О.,

із секретарем судового засідання Яценко Л.В.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність Центрального відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області під час виконання виконавчого листа та скасування постанови державного виконавця за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва, постановлену 15 лютого 2018 року під головуванням судді Черенкової Н.П. у приміщенні цього суду,

В С Т А Н О В И Л А:

15 серпня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність Центрального відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (далі - Центрального ВДВС м. Миколаєва ГТУЮ у Миколаївській області) під час виконання виконавчого листа № 1423/18835/2012, виданого 25 березня 2013 року Центральним районним судом м. Миколаєвая на виконання рішення цього ж суду від 28 січня 2013 року. На думку заявника вказане судове рішення дотепер не виконано з вини Центрального ВДВС м. Миколаєва ГТУЮ у Миколаївській області, оскілки ніяких виконавчих дій державним виконавцем не було вчинено.

Також ОСОБА_1 просив скасувати постанову головного державного виконавця Центрального ВДВС м. Миколаїв ГТУЮ у Миколаївській області Звіревич Д.Ю. від 25 листопада 2016 р. про повернення виконавчого документу стягувачу, як незаконну та зобов'язати відновити дане виконавче провадження. Крім того, ОСОБА_1 просив поновити йому строк на оскарження даної постанови.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 лютого 2018 року скаргу ОСОБА_1 залишено без розгляду у зв'язку зі спливом встановленого законом строку звернення до суду зі скаргою.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив скасувати ухвалу і направити справу для розгляду до суду першої інстанції. Апелянт посилався на неврахування судом його доводів щодо поважності причин пропуску встановленого законом строку звернення до суду зі скаргою на постанову головного державного виконавця Центрального ВДВС м. Миколаїв ГТУЮ у Миколаївській області Звіревич Д.Ю. від 25 листопада 2016 р. про повернення виконавчого документу стягувачу, а також на те, що судом безпідставно не було розглянуто його скаргу в частині бездіяльності державного виконавця Центрального ВДВС м. Миколаїв ГТУЮ у Миколаївській області під час виконання рішення Центрального районного суду м. Миколаєва згідно виконавчого листа № 1423/18835/2012, виданого 25 березня 2013 року.

27 березня 2018 р. на адресу Апеляційного суду Миколаївської області надійшла заява від ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_4 про розгляд апеляційної скарги без їх участі, зазначали, що апеляційну скаргу та викладені в ній вимоги підтримують в повному обсязі.

Від Центрального ВДВС м. Миколаєва ГТУЮ у Миколаївській області відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи та виконавчого провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню із наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 січня 2013 року позов ОСОБА_1 до Кредитної спілки "Кредитний альянс" про стягнення грошового вкладу та відсотків задоволено, стягнуто з Кредитної спілки "Кредитний альянс" на користь ОСОБА_1 грошовий вклад по договору №55 від 17.06.2009 року в сумі 66000 грн. та відсотків в сумі 27745 грн. 32 коп., всього 93745 грн. 32 коп.

25 березня 2013 року на виконання вказаного рішення Центральним районним судом м. Миколаєва було видано виконавчий лист №1423/18835/2012.

03 червня 2013 року за заявою ОСОБА_1 відкрито виконавче провадження примусового виконання вищевказаного виконавчого листа.

14 червня 2013 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п. 5 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження".

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 05 листопада 2013 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 на постанову про повернення виконавчого документу стягувачу від 14 червня 2013 року - відмовлено.

05 листопада 2013 року ОСОБА_1 повторно звернувся до Центрального відділу ДВС м. Миколаїв ГТУЮ у Миколаївській області про відкриття виконавчого провадження. 07 листопада 2013 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.

20 червня 2014 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п. 5 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження".

19 серпня 2014 року за заявою ОСОБА_1 відкрито виконавче провадження з примусового виконання вищевказаного виконавчого листа.

25 червня 2015 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п. 5 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження".

22 березня 2016 року за заявою ОСОБА_1 відкрито виконавче провадження з примусового виконання вищевказаного виконавчого листа.

25 листопада 2016 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п. 5 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження", яка є предметом даного судового розгляду.

29 червня 2017 року ОСОБА_1 в черговий раз звернувся до Центрального ВДВС м. Миколаїв ГТУЮ в Миколаївській області з заявою про відкриття виконавчого провадження.

13 липня 2017 року державним виконавцем Центрального ВДВС м. Миколаєва ГТУЮ в Миколаївській області було винесено повідомлення про повернення виконавчого листа стягувачу без прийняття до виконання у зв'язку з несплатою авансового внеску.

Залишаючи без розгляду дану скаргу ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що заявником пропущений передбачений законом десятиденний строк на оскарження рішеннь, дій або бездіяльності державного виконавця.

Проте, повністю погодитись з такими висновками колегія суддів не може.

Так, відповідно до частини 4 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла до 05.01.2017р.) постанова про повернення стягувачу виконавчого документа у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно статті 385 ЦПК України (у редакції на час звернення ОСОБА_1 зі скаргою до суду) скаргу на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод.

За положеннями ст.126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених ЦПК України.

Як роз'яснено у п. 16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивілних і кримінальнх справ від 07.04.2014р. № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» вказаний строк є процесуальними, він може бути поновлений за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається в скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься переліку таких поважних причин, їх з'ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Наприклад, при оскарженні бездіяльності зазначених осіб у вигляді невжиття заходів з примусового виконання судового рішення до уваги може бути взято ті обставини, що стягувач, який подав до відповідного органу заяву про відкриття виконавчого провадження і не отримав у визначений законом строк (з урахуванням поштового обігу) задоволення своїх вимог, вважається обізнаним про ймовірність порушення його прав у виконавчому провадженні незалежно від того, чи отримав він від державного виконавця певні процесуальні документи та чи ознайомлений він із матеріалами виконавчого провадження.

З матеріалів справи вбачається, що з заявою про відкриття виконавчого провадження, в якому була винесена оскаржувана постанова від 25 листопада 2016 року, ОСОБА_1 звернувся до ДВС 17 березня 2016 року (а.с. 143).

Згідно Реєстру на відправлення рекомендованої кореспонденції оскаржувана постанова державного виконавця від 25 листопада 2016 року про повернення виконавчого документу стягувачу була направлена поштою на адресу ОСОБА_1 8 грудня 2016 року (а.с. 222-224). Вказане також підтверджується і змістом скарги заявника, у якій зазначено, що саме така дата направлення йому цієї постанови зазначена на конверті, та прикладеною ним копією цього конверту (а.с. 145).

Крім того, 22 березня 2017 року на відповідну заяву ОСОБА_1 Центральним ВДВС м. Миколаєва ГТУЮ в Миколаївській області була видана Інформаційна довідка із Системи Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень щодо здійснення виконавчих дій у виконавчому провадженні ВП №50545026, в якому зазначено про винесення державним виконавцем постанови про повернення виконавчого документу від 25.11.2016р. та підстави її винесення (а.с. 138-140). А вже 29 червня 2017 р. ОСОБА_1 звернувся з новою заявою до ДВС про відкриття виконавчого провадження (а.с. 72).

Викладені обставини свідчать про достеменну обізнаність заявника щодо існування оскаржуваної постанови державного виконавця та пропуск ним передбаченого законом строку на її оскарження.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду про пропуск заявником строку на оскарження неправомірної, на думку заявника, бездіяльності ДВС при примусовому виконанні рішення суду під час перебування виконавчого листа на виконанні у 2013-2016 р.р. з огляду на таке.

Так, заявник посилався на те, що з огляду на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 24.11.2015р. у справі № п/800/259/15 (№ 21-3538а-15), ним не були порушенні строки звернення до суду з оскарженням триваючої бездіяльності Центрального ВДВС м. Миколаєва ГТУЮ в Миколаївській області за період з 24.05.2013р. по 15.08.2017р.

У даній постанові колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України зазначала, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим. Відтак початок перебігу строків звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Між тим, на думку колегії суддів, про порушення своїх прав бездіяльністю ДВС (якщо таке мало місце) ОСОБА_1 повинен був дізнатись, отримавши постанови про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п. 5 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження: від 14 червня 2013 року (яка була ним оскаржена в судовому порядку і в задоволенні скарги відмовлено (а.с. 64-66), від 20 червня 2014 року, від 25 червня 2015 року та від 25 листопада 2016 року. Отже, саме з цього часу починається початок перебігу строків звернення до суду на оскарження такої бездіяльності.

За положеннями статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла до 05.01.2017р.), особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій, зокрема, знайомитись з матеріалами виконавчого провадження, оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця з питань виконавчого провадження у порядку, встановленому цим Законом, подавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у провадженні виконавчих дій, давати усні та письмові пояснення, висловлювати свої доводи та міркування з усіх питань, що виникають у ході виконавчого провадження.

Враховуючи вищевикладене, не можна вважати поважною причиною пропуску передбаченого ст. 385 ЦПК строку посилання ОСОБА_1 на те, що тільки з отриманої ним 22 березня 2017 року Інформаційної довідки із Системи Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень дізнався, що ніяких виконавчих дій окрім відкриття виконавчого провадження та повернення виконавчого листа без виконання державним виконавцем не було вчинено, оскільки про здійснення інших виконавчих дій у вказаній Довідці не зазначено.

Також не є поважною причиною пропуску такого строку доводи ОСОБА_1 про те, що він та його адвокат раніше не звернули уваги на положення ч. 6 «Перехідних та прикінцевих положень» Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VІІІ від 02.06.2016р.

За такого, оскільки дана скарга була подана до суду тільки 15 серпня 2017 року, суд дійшов обґрунтованого висновку про пропуск ОСОБА_1 без поважних причин встановленого законом процесуального строку на оскарження постанови державного виконавця від 25.11.2016р. про повернення виконавчого документу стягувачу та оскарження бездіяльності ДВС при примусовому виконанні рішення суду під час перебування виконавчого листа на виконанні у 2013-2016 р.р..

Наслідком пропуску зазначеного процесуального строку є залишення даних вимог скарги без розгляду.

Залишаючи в цій частині скаргу ОСОБА_1 без розгляду суд першої інстанції вірно врахував позицію Європейського суду з прав людини, який, зокрема, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.

У зв'язку з наведеним, враховуючи, що національним законодавством України встановлені певні обмеження щодо строку оскарження рішень, дій та бездіяльності державних виконавців, залишення у вищевказаній частині скарги ОСОБА_1 без розгляду не є порушенням права на справедливий судовий захист.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що суд не звернув уваги на ухвалу Європейського Суду з прав людини, постановлену 8 червня 2017 року у справі «Безвуляк проти України» як на обставину, що свідчить про поважність причини пропуску строку на оскарження бездіяльності Центрального ВДВС м. Миколаєва ГТУЮ в Миколаївській області. Вказаною ухвалою ЄСПЛ заява ОСОБА_1 від 3 квітня 2017 року визнана неприйнятою, зокрема, в зв'язку з тим, що заявником не були вичерпані внутрішні засоби правового захисту (а.с. 178, 179).

Проте, на думку колегії суддів, зазначене не є поважною причиною пропуску строку на оскарження постанови державного виконавця від 25 листопада 2016 р. та бездіяльності ДВС під час перебування виконавчого листа на виконанні у 2013-2016 р.р.

Порушення судом першої інстанції передбачених ЦПК строків розгляду скарги, на що посилається апелянт, не спростовує обґрунтованого висновку суду першої інстанції про пропуск заявником встановленого ст. 385 ЦПК України строку на оскарження постанови державного виконавця від 25 листопада 2016 р. та бездіяльності ДВС під час перебування виконавчого листа на виконанні у 2013-2016 р.р. За такого, посилання апеляційної скарги на такі порушення процесуальних норм не є підставою для скасування ухвали суду в частині залишення без розгляду скарги ОСОБА_1 у зазначеній частині.

Таким чином, відповідно до приписів ст. 375 ЦПК України оскаржувану ухвалу суду в частині залишення без розгляду вимог про оскарження постанови державного виконавця від 25.11.2016р. та бездіяльності ДВС при примусовому виконанні рішення суду під час перебування виконавчого листа на виконанні у 2013-2016 р.р. - необхідно залишити без змін.

Однак, за змістом скарги заявником також оскаржується бездіяльність Центрального ВДВС м. Миколаїв ГТУЮ у Миколаївській області в зв'язку із повідомленням державного виконавця від 13 липня 2017 року про повернення виконавчого листа стягувачу без прийняття до виконання як результат розгляду заяви ОСОБА_1 від 29 червня 2017 року про відкриття виконавчого провадження.

Проте, в оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції не звернув на це належної уваги та встановив про обізнаність заявника про порушення прав 31 березня 2017 року, не надавши оцінку дотримання ОСОБА_1 строків на оскарження рішень, дій та бездіяльності державного виконавця за наслідком розгляду вищевказаної заяви ОСОБА_1 від 29 червня 2017 року.

Відповідно до п. 6 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає необхідним скасувати оскаржувану ухвалу суду в частині залишення без розгляду скарги на бездіяльність Центрального ВДВС м. Миколаїв ГТУЮ у Миколаївській області за наслідками звернення ОСОБА_1 із заявою від 29 червня 2017 року про відкриття виконавчого провадження та направити в цій частині справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 379, 382, 451 ЦПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 31 січня 2018 року скасувати в частині залишення без розгляду оскарження бездіяльності Центрального ВДВС м. Миколаєва ГТУЮ у Миколаївській області під час виконання виконавчого листа № 1423/18835/2012, виданого Центральним районним судом м. Миколаєва 25 березня 2013р., щодо наслідків звернення ОСОБА_1 із заявою від 29 червня 2017 року про відкриття виконавчого провадження, та направити в цій частині справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В іншій частині ухвалу залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий В.В. Коломієць

Судді: О.О. Данилова

Н.О. Шаманська

__________

Повний текст постанови складено 2 квітня 2018 року