Рішення № 73115763, 20.03.2018, Київський районний суд м. Харкова

Справа№ 640/14090/15-ц

н/п 2/640/38/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" березня 2018 р.

Київський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді Нев'ядомського Д.В.

при секретарі Хоміньскій Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Київського районного суду м. Харкова цивільну справу за позовом ПАТ «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк» ОСОБА_1 до ОСОБА_2 Ванадієвича, ОСОБА_3, треті особи, що не заявляють самостійних позовних вимог щодо предмету спору: на боці позивача ОСОБА_4 України, на боці відповідачів: ПП «Торсінг Плюс» про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження за ціною, встановленою на підставі оцінки майна суб’єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна та зустрічним позовом ОСОБА_2 Ванадієвича до ПАТ «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк» ОСОБА_1, треті особи, що не заявляють самостійних позовних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_3, ПП «Торсінг Плюс» про визнання припиненим договору іпотеки №699004000823011/1 від 17.07.2012 року,-

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2015 року позивач звернувся з позовом до суду, який під час слухання справи уточнив та в заключній редакції позову просив в рахунок часткового погашення заборгованості Приватного підприємства «ТОРСІНГ ПЛЮС» (юридичну особу припинено – 04.01.2017 року) за Генеральним кредитним договором №699004000823011 від 17.07.2012 року в розмірі 3232575,41 грн. (три мільйони двісті тридцять дві тисячі п’ятсот сімдесят п’ять гривень 41 копійка), та складається з:

Суми заборгованості за кредитом – 2018134,35 грн. (два мільйони вісімнадцять тисяч сто тридцять чотири гривні 35 копійок);

Суми заборгованості за відсотками 407434,78 грн. (чотириста сім тисяч чотириста тридцять чотири гривні 78 копійок);

Пені за несвоєчасне повернення процентів у розмірі 28759,00 грн. (двадцять вісім тисяч сімсот п’ятдесят дев’ять гривень 00 копійок);

Пені за несвоєчасне повернення основного боргу 339654,91 грн. (триста тридцять дев’ять тисяч шістсот п’ятдесят чотири гривні 91 копійка);

Суми трьох процентів річних від суми прострочених процентів у розмірі 1777,77 грн. (одна тисяча сімсот сімдесят гривень 77 копійок);

Суми трьох процентів річних від суми простроченого основного боргу 19023,40 грн. (дев’ятнадцять тисяч двадцять три гривні 40 копійок);

Суми штрафу у розмірі 417791,20 грн. (чотириста сімнадцять тисяч сімсот дев’яносто одна гривня 20 копійок)

звернути стягнення за Іпотечним договором №699004000823011/І від 17 липня 2012 року, посвідченим ОСОБА_5, приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу 17.07.2012 року за реєстрованим №2001, на предмет іпотеки за цим договором, а саме: нежитлові приміщення 1-го поверху №4-1, 4-2, 4-3, 4-6 ,4-7, 5-3, І в літ. «Б-1», що знаходяться за адресою: м. Харків, вул.. Сумська, буд. 16, загальною площею 77,9 кв.м., що належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2 Ванадієвичу (ІПН НОМЕР_1, 61055, АДРЕСА_1) та ОСОБА_6 (ІПН НОМЕР_2, 61166 м. Харків, вул.. Авіаційна, 19) шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження за ціною встановленою на підставі оцінки майна суб’єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування позову зазначив, що 17 липня 2012 року між ПАТ «АСТРА-БАНК» (замінено сторону на Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» на підставі Договору купівлі-продажу прав вимоги №1539 від 02.12.2012 року) та Приватне підприємство «ТОРСІНГ ПЛЮС» (позичальник) було укладено Генеральний кредитний договір №699004000823011 зі змінами та доповненнями, внесеними додатковими угодами до договору, які є невід’ємною частиною кредитного договору.

Вказував, що відповідно до умов кредитного договору кредитор відкрив позичальнику відновлювальну кредитну лінію, а позичальник був зобов’язаний повернути фактично отримані кошти, сплатити проценти за користування отриманими кредитними коштами та комісії в порядку, розмірі та в строк, що передбачені Договором та договорами про внесення змін та доповнень. Надання суми кредиту в межах кредитної лінії здійснювалось частинами – кредитними траншами в порядку та на умовах, визначених в договорах про зміну та доповнень до договору. Згідно Договору про внесення змін та доповнень №7 від 28.02.2013 року розмір відновлювального кредитного траншу в рамках відкритої лінії становив 2080000,00 грн., строк кредитного траншу – 17 липня 2012 року по 16 липня 2015 року включно.

Зазначив, що кредит позичальнику давався для поповнення обігових коштів, а саме: для закупівлі сировини (паперу, картону, макетів, оплати за поліграфічні послуги) та проведення іншої операційної діяльності.

В забезпечення виконання зобов’язань позичальника за кредитним договором між ПАТ «АСТРА БАНК» та з другої сторони ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений Іпотечний договір №699004000823011/І від 17 липня 2012 року зі змінами та доповненнями, внесеними додатковими угодами до договору, які є невід’ємною частиною іпотечного договору, посвідченого ОСОБА_5 приватним нотаріусом ХМНО 17.07.2012року за реєстрованим №2001, за умовами якого Іпотекодавець передав, а ОСОБА_4 прийняв у іпотеку в порядку і на умовах, визначених іпотечним договором належне їм на праві приватної спільної часткової власності об’єкт нерухомості, а саме: житлові приміщення 1-го поверху №4-1, 4-2, 4-3, 4-6, 4-7, 5-3, І в літ. «Б-1», що знаходяться за адресою: м. Харків, вул.. Сумська, 16, загальною площею 77,9 кв.м.

Вказав, що 02 грудня 2013 року між ПАТ «АСТРА БАНК» та ПАТ «Дельта Банк» був укладений Договір купівлі-продажу прав вимоги про заміну кредитора у зобов’язанні, посвідчений 02.12.2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округ ОСОБА_7 та зареєстрований в реєстрі за №1539. До складу цих вимог було включено і прав вимоги виконання ПП «ТОРСІНГ ПЛЮС» зобов’язань за Генеральним кредитним договором №699004000823011 від 17.07.2012 року, укладеним між ВАТ «АСТРА БАНК» та ПП «ТОРСІНГ ПЛЮС», а також по всім договорам забезпечення. Тобто, відповідно до умов Договору купівлі-продажу прав вимоги про заміну кредитора у зобов’язанні та згідно ст.ст. 512, 513, 514, 516, 517 ЦК у зобов’язанні відбулась заміна кредитора та ПАТ «Дельта Банк» набуло статус нового кредитора.

Зазначив, що оскільки відповідачі та третя особа не виконують належним чином взятих на себе зобов’язань по сплаті кредиту, відсотків за користування кредитом та іншої заборгованості, виникла прострочена заборгованість за кредитним договором, яка становить 3232575,41 грн.

У зв’язку з чим та на підставі положень Закону України «Про іпотеку» просив суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою Київського районного суду від 29.02.2016 року за клопотанням представника третьої особи ПП «ТОРСІНГ ПЛЮС» суд зупинив розгляд справи до вирішення господарської справи №922/4496/15 за позовом АТ «Дельта Банк» до ПП «ТОРСІНГ ПЛЮС» про стягнення суми боргу за Генеральним кредитним договором №699004000823011 у розмірі 3232574,41 грн. та до набрання законної сили по вищезазначеній справі.

Ухвалою Київського районного суду від 17.08.2016 року розгляд справи було поновлено та розгляд цивільної справи було продовжено.

Ухвалою Київського районного суду від 24.11.2016 року за клопотанням представника позивача ОСОБА_8 до справи у якості третьої особи було залучено ОСОБА_4 банк України.

22 лютого 2017 року відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ «Дельта Банк», в якому просив суд визнати іпотечний договір №699004000823011/1 від 17.07.2012, укладений між ПАТ «Дельта Банк» з одного боку та ОСОБА_6 і ОСОБА_2 з другого боку – припиненим.

Зазначив, що іпотечний договір, який є предметом розгляду, був укладений між сторонами на забезпечення виконання зобов’язань ПП «ТОРСІНГ ПЛЮС» за укладеним між ним та позивачем за первісним позовом Генеральним договором №699004000823011 від 17.07.2012 року.

Разом з тим, ухвалою Господарського суду Харківської області від 07.07.2016 року було порушено провадження по справі №922/1969/16 про банкрутство ПП «ТОРСІНГ ПЛЮС», введено процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майн боржника призначено арбітражного керуючого ОСОБА_9 У встановлений законом строк заяви із грошовими вимогами до боржника ПП «ТОРСІНГ ПЛЮС» подали декілька кредиторів, у тому числі ПАТ «Дельта Банк» на суму 3463378,01 грн. При цьому, як вбачається із тексту заяви, вимоги банку до «ТОРСІНГ ПЛЮС» випливають із укладеного між ними Генерального кредитного договору №699004000823011 від 17.07.2012, тобто договору, виконання обов’язків за яким забезпечував Іпотечний договір №699004000823011/1 від 17.07.2012 року.

Вказав, що в подальшому ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.08.2016 року по справі №922/1969/16 вимоги ПАТ «Дельта Банк» в сумі 3463378,01 грн. визнано та включено до реєстру вимог кредиторів. Постановою Господарського суду Харківської області від 11.10.2016 року по справі №922/1969/16 ПП «ТОРСІНГ ПЛЮС» було визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 22.12.2016 року затверджено наданий суду звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс; ліквідовано юридичну особу - ПП «ТОРСІНГ ПЛЮС».

Зазначив, що із роздруківки сторінки ПП «ТОРСІНГ ПЛЮС» з офіційного веб-сайту Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців вбачається про припинення підприємства з 04.01.2017 року.

У зв’язку з чим та посилаючись на положення ч.1 ст. 609 ЦК України, ч.1 ст. 17 ЗУ «Про іпотеку», вважав, що генеральний кредитний договір №699004000823011 від 17.07.2012 року, укладений між ПП «ТОРСІНГ ПЛЮС» та ПАТ «Дельта Банк», припинив свою дію з 04.01.2017 року у зв’язку із ліквідацією боржника ПП «ТОРСІНГ ПЛЮС».

Відповідно до цього, укладений на його забезпечення договір іпотеки також є припиненим.

Ухвалою суду від 25.05.2017 року позови були об’єднанні в одне провадження.

Ухвалою Київського районного суду від 06.07.2017 року по справі було призначено судову будівельно-технічну експертизу з метою встановлення ринкової вартості нежитлових приміщень 1-го поверху №4-1, 4-2, 4-3, 4-6 ,4-7, 5-3, І в літ. «Б-1», що знаходяться за адресою: м. Харків, вул. Сумська, буд. 16, загальною площею 77,9 кв.м., що належать на праві спільної часткової власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Ухвалою Київського районного суду від 31.01.2018 року провадження по справі було відновлено, оскільки до суду надійшов лист від ХНДІСЕ ім.. ОСОБА_10 про неможливість надати висновок по вищезазначеній справі.

В судовому засідання представник позивача ПАТ «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк» - ОСОБА_8, який діє на підставі довіреності від 22.05.2017 року (а.с.99, Т.2), на задоволенні позовних вимог наполягав, просив уточнені позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. У задоволенні позову ОСОБА_2 просив відмовити, посилаючись на те, що сам факт ліквідації боржника за кредитним договором з внесенням запису до відповідного реєстру про припинення юридичної особи за наявності заборгованості боржника за кредитним договором не є підставою для припинення договору іпотеки, який укладений для забезпечення виконання кредитного договору боржником.

Представник відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_11, яка діє на підставі довіреності від 21.01.2017 року (а.с.8, Т.2), в судовому засіданні позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» не визнала, просила суд у їх задоволенні відмовити. Зустрічні вимоги ОСОБА_2 просила задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з’явився, повідомлявся судом належним чином, клопотань та заяв до суду не надав.

Представники третіх осіб ОСОБА_4 Банку України та ПП «ТОРСІНГ ПЛЮС» в судове засідання не з’явились, про дату місце та час проведення судового засідання повідомлялись належним чином, причини неявки суду не повідомили, клопотань про відкладення не надавали.

Дослідивши подані сторонами документи, вислухавши їх пояснення в залі суду, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Як встановлено у судовому засіданні і вбачається з доданих до справи документів, 17 липня 2012 року між ПАТ «АСТРА-БАНК» (замінено сторону на Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» на підставі Договору купівлі-продажу прав вимоги №1539 від 02.12.2012 року) та Приватним підприємством «ТОРСІНГ ПЛЮС» (позичальник) було укладено Генеральний кредитний договір №699004000823011 зі змінами та доповненнями, внесеними додатковими угодами до договору, які є невід’ємною частиною кредитного договору.

Відповідно до умов кредитного договору кредитор відкрив позичальнику відновлювальну кредитну лінію, а позичальник був зобов’язаний повернути фактично отримані кошти, сплатити проценти за користування отриманими кредитними коштами та комісії в порядку, розмірі та в строк, що передбачені Договором та договорами про внесення змін та доповнень. Надання суми кредиту в межах кредитної лінії здійснювалось частинами – кредитними траншами в порядку та на умовах, визначених в договорах про зміну та доповнень до договору. Згідно Договору про внесення змін та доповнень №7 від 28.02.2013 року розмір відновлювального кредитного траншу в рамках відкритої лінії становив 2080000,00 грн., строк кредитного траншу – 17 липня 2012 року по 16 липня 2015 року включно.

Судом встановлено, що кредит позичальнику давався для поповнення обігових коштів, а саме: для закупівлі сировини (паперу, картону, макетів, оплати за поліграфічні послуги) та проведення іншої операційної діяльності.

В забезпечення виконання зобов’язань позичальника за кредитним договором між ПАТ «АСТРА БАНК» та з другої сторони ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений Іпотечний договір №699004000823011/І від 17 липня 2012 року зі змінами та доповненнями, внесеними додатковими угодами до договору, які є невід’ємною частиною іпотечного договору, посвідченого ОСОБА_5 приватним нотаріусом ХМНО 17.07.2012року за реєстрованим №2001, за умовами якого Іпотекодавець передав, а ОСОБА_4 прийняв у іпотеку в порядку і на умовах, визначених іпотечним договором належне їм на праві приватної спільної часткової власності об’єкт нерухомості, а саме: нежитлові приміщення 1-го поверху №4-1, 4-2, 4-3, 4-6, 4-7, 5-3, І в літ. «Б-1», що знаходяться за адресою: м. Харків, вул.. Сумська, 16, загальною площею 77,9 кв.м.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечувалось сторонами, предмет іпотеки належить іпотекодавцям на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 03.02.2004 року приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_12 за реєстраційним №1-368. Заставна вартість відповідно до договору складала 809400,00 грн.

Також судом встановлено, що 02 грудня 2013 року між ПАТ «АСТРА БАНК» та ПАТ «Дельта Банк» був укладений Договір купівлі-продажу прав вимоги про заміну кредитора у зобов’язанні, посвідчений 02.12.2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округ ОСОБА_7 та зареєстрований в реєстрі за №1539. До складу цих вимог було включено і прав вимоги виконання ПП «ТОРСІНГ ПЛЮС» зобов’язань за Генеральним кредитним договором №699004000823011 від 17.07.2012 року, укладеним між ВАТ «АСТРА БАНК» та ПП «ТОРСІНГ ПЛЮС», а також по всім договорам забезпечення.

14.09.2016 року представник позивача долучив до матеріалів справи звіт оцінки іпотечного майна від 21.03.2016 року, відповідно до якого вартість об’єкта іпотеки станом на 21.03.2016 року складає 1199344,00 грн. без ПДВ.

Вирішуючи по суті вимоги позивача за первісним позовом та зустрічні позовні вимоги, суд виходить з наступного.

Так, з розрахунку наданого позивачем, вбачається, що станом на 29.07.2015 року заборгованість ПП «ТОРСІНГ ПЛЮС» за кредитним договором становила 3232575 грн. 41 коп. та складається з: суми заборгованості за кредитом – 2018134,35 грн. (два мільйони вісімнадцять тисяч сто тридцять чотири гривні 35 копійок); суми заборгованості за відсотками 407434,78 грн. (чотириста сім тисяч чотириста тридцять чотири гривні 78 копійок); пені за несвоєчасне повернення процентів у розмірі 28759,00 грн. (двадцять вісім тисяч сімсот п’ятдесят дев’ять гривень 00 копійок); пені за несвоєчасне повернення основного боргу 339654,91 грн. (триста тридцять дев’ять тисяч шістсот п’ятдесят чотири гривні 91 копійка); суми трьох процентів річних від суми прострочених процентів у розмірі 1777,77 грн. (одна тисяча сімсот сімдесят гривень 77 копійок); суми трьох процентів річних від суми простроченого основного боргу 19023,40 грн. (дев’ятнадцять тисяч двадцять три гривні 40 копійок); суми штрафу у розмірі 417791,20 грн. (чотириста сімнадцять тисяч сімсот дев’яносто одна гривня 20 копійок).

Враховуючи існуючу заборгованість та наявність укладаного іпотечного договору в забезпечення виконання зобов’язань позичальника за кредитним договором, позивач просив суд звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження за ціною встановленою на підставі оцінки майна суб’єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010р.)

Сторонам була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання, на підставі чого, судом встановлено наступне.

Дійсно, в силу ст. 589 ч.ч.1,2 ЦК України, у разі невиконання зобов’язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов’язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв’язку із пред’явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 590 ч.ч.1,2 ЦК України, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов’язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, як передбачає ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Разом із тим, як вбачається з аналізу положень Закону та норм цивільного кодексу, іпотека має похідний характер від основного зобов’язання і є дійсною до припинення основного зобов’язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

При цьому законодавство не вимагає від іпотекодавця будь-яких дій, пов'язаних з припиненням іпотеки, оскільки іпотека, за відсутності іншої обґрунтованої заборгованості припиняється за фактом припинення основного зобов'язання.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у справі № 6-2560цс16 у постанові від 08.02.17.

Так, Верховний Суд звернув увагу, що відповідно до ч. 5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Так, судом встановлено, що ухвалою Господарського суду Харківської області від 07.07.2016 року було порушено провадження по справі №922/1969/16 про банкрутство ПП «ТОРСІНГ ПЛЮС» (третя особа у справі), введено процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого ОСОБА_9

У встановлений законом строк заяви із грошовими вимогами до боржника ПП «ТОРСІНГ ПЛЮС» подали декілька кредиторів, у тому числі ПАТ «Дельта Банк» на суму 3463378,01 грн. При цьому, як вбачається із тексту заяви, вимоги банку до «ТОРСІНГ ПЛЮС» випливають із укладеного між ними Генерального кредитного договору №699004000823011 від 17.07.2012, тобто договору, виконання обов’язків за яким забезпечував Іпотечний договір №699004000823011/1 від 17.07.2012 року.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.08.2016 року по справі №922/1969/16 вимоги ПАТ «Дельта Банк» в сумі 3463378,01 грн. визнано та включено до реєстру вимог кредиторів. Постановою Господарського суду Харківської області від 11.10.2016 року по справі №922/1969/16 ПП «ТОРСІНГ ПЛЮС» було визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 22.12.2016 року затверджено наданий суду звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс; ліквідовано юридичну особу - ПП «ТОРСІНГ ПЛЮС». Вказана ухвала залишена без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 07.03.2017 року.

Як вбачається із роздруківки сторінки з офіційного веб-сайту Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ПП «ТОРСІНГ ПЛЮС» припинив свою діяльність, як юридична особа з 04.01.2017 року.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилась, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Таким чином, судом встановлено, що сторона генерального кредитного договору №699004000823011 від 17.07.2012 року – боржник за основним зобов’язанням є ліквідованим (припиненим).

Відповідно до ч.1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Припинення зобов'язання є останньою стадією його існування. Під припиненням зобов'язання розуміють припинення правового зв'язку між його сторонами, звільнення їх від прав та обов'язків, що становлять зміст зобов'язання. Тобто кредитор втрачає право вимагати від боржника виконання передбачених у зобов'язанні дій, а боржник звільняється від обов'язку виконувати такі дії під загрозою застосування до нього мір відповідальності. Підстави припинення зобов'язань можна поділити на договірні та законні. Договірні підстави визначаються добровільно суб'єктами цивільних правовідносин в договорах. Сторони є вільними у виборі будь-яких підстав припинення їх зобов'язань, в тому числі домовитися про можливість припинення зобов'язання в односторонньому порядку за бажанням будь-якої сторони. Законні підстави припинення зобов'язань, в свою чергу, можна поділити на загальні та спеціальні. Загальні підстави припинення зобов'язань визначені у главі 50 ЦК України, до них відносяться виконання, передання відступного, зарахування, новація, неможливість виконання, поєднання боржника та кредитора в одній особі та ін. Загальні підстави припинення зобов'язань стосуються будь-яких цивільно-правових зобов'язань, якщо дотримуються умови їх настання.

Відповідно до ч. 1 ст. 609 ЦК України зобов’язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов’язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов’язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Згідно із ч. 1 ст. 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору. Конструкція цієї статті дає підстави для висновку, що припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені цим Законом.

Частина 3 ст. 6 ЦК України передбачає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов’язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що у разі ліквідації боржника сторони основного зобов’язання - право застави (іпотека), що забезпечувало його виконання, також є припиненим.

Таким чином, відповідно до ч. 1 ст. 609 ЦК України, ч. 1 ст. 17 Закону України «Про іпотеку», іпотека як вид застави припиняється в разі припинення основного зобов’язання (кредитного договору).

Зважаючи на це, припинення юридичної особи у зв’язку з визнанням її банкрутом є підставою для припинення іпотеки, оскільки зобов’язання за кредитним договором припиняється. Урегулювання сторонами договірних відносин на власний розсуд за наявності в законі імперативних приписів є протиправним.

Отже, слід зробити висновок про те, що з моменту ліквідації Приватного підприємства «ТОРСІНГ ПЛЮС», а саме з моменту внесення 04 січня 2017 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців цього запису, договір іпотеки слід вважати припиненим.

Така позиція суду заснована на висновках Верховного Суду України, наведених у постанові від 11 вересня 2013 року у справі № 6-52цс13, висновках Верховного Суду України, наведених у постанові від 06 липня 2016 року у справі №6-118цс16.

В постанові Верховного Суду України від 11 вересня 2013р., прийнятої за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, зазначено, що у разі ліквідації боржника - сторони основного зобов'язання - право застави, що забезпечувало його виконання, також є припиненим. При цьому, ураховуючи імперативний характер норми п. 1 ч. 1 ст. 593 ЦК України, зазначення в договорі застави інших умов, за яких право застави у разі припинення основного зобов'язання залишається дійсним, слід вважати нікчемним.

Крім того, відповідно до ч.5 ст. 45 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання йог банкрутом» вимоги, не задоволені за недостатністю майна банкрута вважаються погашеними.

Абз. 11 ч.1 ст. 1 Закону встановлює, що погашені вимоги кредиторів – задоволені вимоги кредиторів, вимоги, щодо яких досягнуто згоди про припинення, у тому числі заміну зобов’язання або припинення зобов’язання в інший спосіб, а також інші вимоги, які відповідно до цього Закону вважаються погашеними.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 22.12.2016 року затверджено наданий суду звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс; визнано погашеними вимоги кредиторів ПП «ТОРСІНГ ПЛЮС», які не були задоволені за недостатністю майна банкрута, тобто у тому числі і вимоги ПАТ «Дельта Банк» на суму 3463378,01 грн., які виникли із Генерального кредитного договору №699004000823011 від 17.07.2012 року.

Згідно із ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З огляду на те, що суд прийшов до висновку про припинення основного зобов’язання, а саме Генерального кредитного договору №699004000823011 від 17.07.2012 року, а тому, керуючись положеннями ст. 17 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якого іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору, суд вважає обґрунтованим вимогу позивача за зустрічним позовом про визнання припиненим Іпотечного договору №699004000823011/1 від 17.07.2012 року, що укладений між ОСОБА_6, ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк».

Вищенаведені висновки cуду ґрунтуються також на необхідності захисту речових прав позивача за зустрічним позовом,оскільки підстав для подальшого обмеження речових прав ОСОБА_6, ОСОБА_2 на нерухоме майно немає, тоді як непорушність права власності гарантується ст. 321 Цивільного кодексу України.

Так, у відповідності до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, необхідно також зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Тобто, кредитор, який звернувся в межах процедури банкрутства ПП «ТОРСІНГ ПЛЮС» вважається таким, що реалізував свої права, навіть якщо вимоги кредиторів ПП «ТОРСІНГ ПЛЮС» визнані погашеними, але по суті вони є незадоволеними за недостатністю майна, а тому подальше невмотивоване обмеження прав власників предмету іпотеки є правопорушенням з визначеними законодавством правовими наслідками.

Що ж стосується позиції позивача за первісним позовом, то суд вважає її хибною, з огляду на наступне.

Так, іпотека це спосіб забезпечення основного зобов’язання. Основне зобов’язання по кредитному договору припинилось у зв’язку з ліквідацією, відповідно припинилось і зобов’язання за похідним зобов’язанням.

Тобто, саме по собі звернення позивача до суду не породжує інших цивільних прав і обов’язків між цими сторонами, навіть, якщо воно вчинене раніше, ніж настали обставини для припинення зобов’язання, оскільки вимога про припинення договору іпотеки не є вимогою про встановлення юридичного факту. Навпаки, як вже було вказано, станом на пред'явлення даного позову, між сторонами існував спір щодо дії договорів, але на час прийняття судом рішення, було встановлено виникнення і існування нових обставин, які дають підстави для припинення дії іпотечного договору.

Відповідно і позовній вимозі про звернення стягнення на предмет іпотеки за вже припиненим зобов’язанням, суд не може надати примусового захисту, оскільки неможливо захистити те, що вже є припиненим в силу приписів позитивного права.

Крім того, судом встановлено, що безпосередньо формулювання, застосоване сторонами у першому реченні п. 7.2. Договору іпотеки, про дію цього договору до повного виконання основного зобов’язання доповнюється реченням - «або до припинення права іпотеки за іншими підставами, передбаченими діючим законодавством» та умовами, визначеними в п. 6.1. цього ж Договору, про те, іпотека за цим договором припиняється на підставах, передбачених ст. 17 Закону України «Про іпотеку». При цьому, норми глави 50 ЦК України, передбачає підставами припинення зобов’язання не лише його виконання (ст. 599 ЦК України), а й інші підстави, зокрема, припинення зобов'язання в зв’язку з ліквідацією юридичної особи (ст. 609 ЦК України). Таким чином, за наявності в Договорі іпотеки п. 6.1., а також положення норми ч. 5 ст. 3, ч. 1 ст. 17 Закону України «Про іпотеку» про те, що дія договору іпотеки припиняється в зв’язку з припиненням основного зобов’язання, що, в свою чергу може відбуватись з інших підстав, ніж повне виконання основного зобов’язання, в тому числі, з підстав ліквідації юридичної особи, дає підстави вважати, що припинення договору іпотеки, з підстав, які зазначає позивач за зустрічним позовом, передбачені умовами іпотечного договору.

Щодо посилань відповідача за зустрічним позовом на необхідність застосування судом висновків постанови судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 10.02.2016 року у справі №6-216цс14, то суд зазначає наступне.

Так, правова позиція Верховного Суду України у цій справі полягає в тому, що сам факт ліквідації боржника за кредитним договором з внесенням запису до відповідного реєстру про припинення юридичної особи за наявності заборгованості боржника за цим договором не є підставою для припинення договору іпотеки, який укладений для забезпечення виконання кредитного договору боржником, тобто, крім ліквідації боржника, визначальним є наявність заборгованості боржника за договором.

Однак, ухвалою Господарського суду Харківської області від 22.12.2016 року затверджено наданий суду звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс; визнано погашеними вимоги кредиторів ПП «ТОРСІНГ ПЛЮС», у тому числі і вимоги ПАТ «Дельта Банк» на суму 3463378,01 грн., які виникли із Генерального кредитного договору №699004000823011 від 17.07.2012 року, навіть якщо вони не були задоволені за недостатністю майна банкрута.

Тому також безпідставним є посилання ПАТ «Дельта Банк» на те, що на поточний момент заборгованість позичальника за кредитним договором не погашена, оскільки таке спростовується вищенаведеним.

Враховуючи вищевикладене, аналізуючи надані докази та даючи їм правову оцінку, враховуючи встановлені судом і наведені вище обставини, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог позивача за первісним позовом слід відмовити, а зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України судові витрати, понесені ОСОБА_2 в розмірі 640 гривень, стягнути на його користь з ПАТ «Дельта Банк».

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 7, 10, 76,141, 244-245 ЦПК України,-

В и р і ш и В:

У задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк» ОСОБА_1 до ОСОБА_2 Ванадієвича, ОСОБА_3, треті особи, що не заявляють самостійних позовних вимог щодо предмету спору: на боці позивача ОСОБА_4 України, на боці відповідачів: ПП «Торсінг Плюс» про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження за ціною, встановленою на підставі оцінки майна суб’єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна – відмовити в повному обсязі.

Зустрічний позов ОСОБА_2 Ванадієвича до ПАТ «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк» ОСОБА_1, треті особи, що не заявляють самостійних позовних вимог щодо предмету спору : ОСОБА_3, ПП «Торсінг Плюс» про визнання припиненим договору іпотеки №699004000823011/1 від 17.07.2012 року – задовольнити у повному обсязі та визнати припиненим Іпотечний договір №699004000823011/1 від 17.07.2012 року, укладений між ПАТ «Астра-Банк», правонаступником якого на підставі Договору продажу прав вимоги є ПАТ «Дельта Банк», та ОСОБА_2 Ванадієвичем, ОСОБА_3.

Судові витрати, понесені ПАТ «Дельта Банк» залишити на рахунок ПАТ «Дельта Банк».

Судові витрати, понесені ОСОБА_2 Ванадієвичем в розмірі 640 гривень, стягнути на його користь з ПАТ «Дельта Банк».

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання ) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 30 березня 2018 року.

Суддя Д.В. Нев'ядомський