Постанова № 73115710, 26.03.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 442/3321/17 Головуючий у 1 інстанції: Нагірна О.Б.

Провадження № 22-ц/783/6709/17 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.

Категорія:27

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2018 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Цяцяка Р.П.,

суддів Ванівського О.М. і Шеремети Н.О.,

за участю: секретаря Цапа П.М.;

ОСОБА_3 - представника позивача ОСОБА_4;

ОСОБА_5 - представника відповідача ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 12 жовтня 2017 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2017 року ОСОБА_4 та ОСОБА_7 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_6 про визнання договору позики та договору іпотеки недійсними.

Позовні вимоги обгрунтовувалися тим, що 03.09.2014 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_7 та ОСОБА_6 було укладено договір позики на суму 85 000 доларів США, що по курсу НБУ становить 1 105 680 грн., та договір іпотеки на незавершене будівництво житлового будинку АДРЕСА_1, готовність якого становить - 97 %, які були посвідченими приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Теплою М.Ю. та зареєстровані у реєстрі за № 566. Відповідно до умов вищевказаного договору позики сума позики відповідачем позивачу наданою не була (а.с. 1).

Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову відмовлено (а.с. 60-61).

Дане рішення оскаржив позивач ОСОБА_4.

Апелянт просить оскаржуване рішення скасувати і ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Вважає, що судом неправомірно було відмовлено у задоволенні його клопотань про призначення по справі судової психологічної експертизи із застосуванням комп'ютерного поліграфа, а також відмовлено у задоволенні клопотання про витребування інформації про отримані відповідачем прибутки (а.с. 66).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта на підтримання доводів апеляційної скарги та заперечення цих доводів зі сторони представника відповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з наступних підстав.

Статтями 12 і 81 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а частиною 1 ст. 82 ЦПК України - що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню.

Аналогічні за змістом норми містяться у статтях 10, 60, 61 (ч.1) ЦПК України в редакції, яка була чинною на час розгляду справи судом першої інстанції та ухвалення оскаржуваного рішення.

У пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" міститься роз'яснення про те, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

У позовній заяві підставами визнання недійсними договору позики та договору іпотеки, визнання недійсними яких є предметом позовних вимог, вказано те, що ці договори були удаваними правочинами і на них поширюються положення статті 235 ЦК України.

В той же час, статтею 235 ЦК України встановлено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили (ч.1) і що у випадку встановлення того, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (ч.2).

Тобто, за удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини.

В силу приписів ст. 60 ЦПК України (в редакції 2004 року) саме позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: факт укладення правочину, що на його думку є удаваним, спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто - відсутність у сторін іншої мети ніж приховати інший правочин, настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

За таких обставин, для визнання угоди удаваною позивачу необхідно надати докази, а суду встановити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди.

В той же час, ні доводи позовної заяви, ні доводи апеляційної скарги не містять посилання на те, які насправді правочини вчинили сторони 03.09.2014 року, а відтак - які правовідносини встановилися між ними насправді.

Відтак, за відсутності доказів того, що при укладенні оспорюваних правочинів воля сторін цих правочинів була спрямованою на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочинами, відсутні правові підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними з підстав їх удаваності (ст. 235 ЦК України).

За обставин того, що позивач (апелянт) сам не наводить доводів того, які саме інші правочини насправді вчинили сторони 03.09.2014 року, то будь-який висновок судової психологічної експертизи із застосуванням комп'ютерного поліграфа не може замінити цих доводів.

Так само, як не може замінити цих доводів будь-яка інформації про отримані відповідачем прибутки.

З урахуванням вище наведеного доводи апеляційної скарги колегія суддів визнає необгрунтованими і такими, що не можуть прийматися до уваги.

Крім цього, матеріалами справи стверджується, що рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 листопада 2017 року частково задоволено позов ОСОБА_6 до ОСОБА_4 та ОСОБА_7 і в рахунок погашення заборгованості останніх за договором позики, укладеним 03.09.2014 року з ОСОБА_6, звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 03.09.2014 року (договори, які оспорюються у даній справі) (а.с. 105-112).

Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2018 року заяву ОСОБА_4 про перегляд вище згаданого рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 листопада 2017 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4, ОСОБА_7 про стягнення боргу та визнання права власності повернуто особі, яка її подала (а.с. 136).

Відтак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що підстави для його скасування відсутні і апеляційну скаргу на нього, яка не спростовує висновків рішення суду, слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 12 жовтня 2017 року без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повну постанову складено 02 квітня 2018 року.

Головуючий:

Судді: