Рішення № 73113847, 28.03.2018, Рівненський районний суд Рівненської області

Справа № 570/4157/17

Номер провадження 2/570/334/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 березня 2018 року

Рівненський районний суд Рівненської області

в особі судді Кушнір Н.В.

з участю позивача ОСОБА_1,

її представника адвоката ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_4,

при секретарі судового засідання Бардабуш В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в приміщенні Рівненського районного суду Рівненської області (м.Рівне вул.П.Могили 24) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки,

в с т а н о в и в:

покликаючись на заподіяння їй як матері загиблого ОСОБА_6 шкоди внаслідок ДТП, кримінальне провадження по факту якої закрите 31 липня 2017 року за відсутністю в діях відповідачів складу кримінального правопорушення, передбаченного ч.2 ст.286 КК України, позивач у поданій до суду 27 вересня 2017 року позовній заяві просить стягнути з відповідачів солідарно на її користь завдану майнову та моральну шкоду.

Учасників справи відповідно до ст.ст.128-130 ЦПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи, проте в судове засідання відповідачі не з' явилися про причини неявки суду не повідомили, у поданій до суду заяві відповідач ОСОБА_5 просить справу слухати у його відсутність, відповідач ОСОБА_3 доручив представлення своїх інтересів адвокату. Зважаючи на те, що явку сторін не визнано обов' язковою, враховуючи достатність матеріалів справи для прийняття рішення та доказів про правовідносини сторін, відсутність необхідності заслуховувати їх особисті пояснення з приводу спору, суд, беручи до уваги встановлені строки розгляду цивільних справ, позицію позивача, дійшов висновку про можливість розглянути справу за відсутності відповідачів.

Позивач позов підтримала повністю та по аналогічних мотивах. Вважає, що поведінка відповідачів сприяла збільшенню розміру моральної шкоди.

Її представник, підтримуючи вимоги та аргументацію свого довірителя, просить звернути увагу про відсутність необхідності визнання вини відповідачів у ДТП для відшкодування шкоди.

Відповідач ОСОБА_5 у поданих запереченнях просить у позові відмовити, оскільки пішохід, діючи неправомірно, завдав шкоди собі сам, а він діяв правомірно, а тому не є завдавачем шкоди.

Представник відповідача ОСОБА_3 просить у позові відмовити, оскільки у даному ДТП є лише вина загиблого, який в стані критичного для життя сильного алкогольного сп"яніння у невстановленому місці переходив дорогу, при цьому її довіритель є лише водієм, якии не мав жодної технічної можливості уникнення зіткнення. Можливо, дії ОСОБА_5 стали тим пусковим механізмом, який привів до трагедії. Якщо ж суд дійде висновку про задоволення позову щодо її довірителя, просить врахувати, що той має на утриманні трьох дітей, двоє з яких є неповнолітніми, старший навчається на платній формі навчання, найменший має проблеми зі здоров”ям.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, визначивши юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов таких висновків.

Вимоги ст.264 ЦПК України зобов'язують суд під час ухвалення рішення вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог. Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Сторони скористалися правовою допомогою.

Встановлено, що 31 жовтня 2015 року близько 21 год. 30 хв. ОСОБА_5, керуючи автомобілем "Opel Vivaro," д.н.з. НОМЕР_1, неподалік електроопори № 355 по вул.Соборній в м.Рівне зі сторони вул.Князя Острозького у напрямку вул.Ювілейної здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_6, який перетинав проїзну частину дороги справа наліво відносно напрямку руху транспортного засобу. Після вказаного контактування ОСОБА_6 впав на проїзну частину дороги, де на нього здійснив наїзд автомобіль НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 Від отриманих внаслідок ДТП тілесних ушкоджень потерпілий помер на місці пригоди.

На його поховання позивачем як рідною матір"ю витрачені грошові кошти, встановлено надмогильний пам"ятник.

Відомості за даним фактом внесені 01 листопада 2015 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015180000000374 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч,2 ст.286 КК України як порушення особою, яка керує транспортним засобом, правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого та розпочате досудове розслідування.

Відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 576 від 30 листопада 2015 року у ОСОБА_6 встановлені травматичні зміни, які спричинені прижиттєво, незадовго до настання смерті, причиною якої стала масивна черепно-мозкова травма, яка відноситься до тяжких тілесних ушкоджень. Такі ушкодження властиві для переїзду автомобіля через голову з її стисненням колесом чи виступаючими частинами днища автомобіля, при цьому ОСОБА_6 знаходився спочатку у вертикальному, а після контактування з першим автомобілем - у горизонтальному положенні. Загиблий перебував у стані сильного алкогольного сп'яніння, концентрація етилового спирту в крові та сечі потерпілого становить 3,07 та 4, 35 проміле відповідно.

Згідно висновку судової інженерно-транспортної експертизи дослідженням обставин та механізму ДТП від 25 листопада 2016 року №3.1.-862/16 порушень ОСОБА_7 дорожнього руху у діях ОСОБА_5 і ОСОБА_3 не виявлено.

31 липня 2017 року прийняте рішення про закриття кримінального провадження на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України у зв'язку з відсутністю в діяннях обох відповідачів складу кримінального правопорушення.

Відповідно до ч.ч.1. 2 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії. а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

З огляду на зазначені положення закону та з урахуванням приписів ст.ст.11. 22, 23, 599. 1166-1168 ЦК України факт завдання фізичній особі шкоди, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах із особою, яка завдала шкоди, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов'язання. Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка завдала шкоду. Сторонами деліктного зобов’язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник). Необхідними елементами складу цивільного правопорушення, як підстави деліктної відповідальності є шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою винної особи.

Загальні положення про відшкодування шкоди передбачені главою 82 ЦК України. Згідно змісту ч.І ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними діями особистим немайновим правам фізичної особи відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди гощо) володіє транспортним засобом (ч.2 ст. 1187 ЦК України).

З огляду на вищенаведене, право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Таким чином потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань: деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд, обирає спосіб здійснення свого права. Потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в рамках деліктного зобов'язання, не залежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. В такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором із відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов'язками страховика як сторони договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Відповідно до ч.5 ст. 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Таким чином, закон містить вказівку на перерозподіл обов'язку доказування та зобов'язує саме відповідача довести, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, була спричинена внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Разом з тим шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела. Незалежно від вини фізичної особи відшкодовується завдана нею і моральна шкода, якщо шкоди смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (п. 1 ч.2 ст. 1167 ЦК України).

Аналогічні вимоги містяться і в п.4 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суд)' з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» від 01 березня 2013 року, де вказано, що, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до ст.ст.1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов’язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавана за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв’язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. З огляду на презумпцію вини завдавана шкоди (ч.2 ст.1166 ЦК) відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч.5 ст.1187 ЦК України, п.1 ч.2 ст.1167 ЦК України). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.

В п.7 вказаної Постанови роз'яснено, що при завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов’язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч.5 ст. 1187 ЦК). Під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні заданих умов події (п.1 ч.1 ст.263 ЦК), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид).

Згідно ч.2 ст.1193 ЦК України якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом, але не може бути повністю відмовлено у відшкодуванні шкоди). Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою, у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощоперебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність. Саме по собі перебування у нетверезому стані не є прикладом грубої необережності, якщо при цьому не було порушено ОСОБА_7 дорожнього руху. Аналогічні вимоги містяться і в п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27 березня 1992 року № 6.

ОСОБА_7 ч.4 ст.1193 ЦК України про можливість зменшення розміру відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину, застосовуються у виняткових випадках, якщо відшкодування шкоди у повному розмірі неможливе або поставить відповідача у тяжке матеріальне становище. Вина потерпілого не враховується у разі відшкодування витрат на поховання (ч.З ст. 1193 ЦК).

Щодо стягнення моральної шкоди, то ст.З Конституції України проголошує, що людина, її жиггя і здоров"я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Ст.23 ЦК України встановлено яку форму може набувати моральна шкода та в яких випадках вона може бути заподіяна особі, право на відшкодування якої особа має внаслідок порушення її прав. 4.2 цієї статті встановлено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнаїа у звязку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів п сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Ст. 1167 ЦК України передбачає, що моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування матеріальної шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілих.

Згідно з роз 'ясненнями, що містяться у п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров"я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

Відсутність складу злочину у діях осіб у разі закриття кримінальної справи не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності. При цьому ця постанова є доказом, який повинен досліджуватися та оцінюватися судом у цивільній справі у порядку, передбаченому ІЩК України. В разі заподіяння шкоди внаслідок дій. що мають ознаки правопорушення, мас місце кумуляція санкцій: одночасне притягнення особи як до адміністративної чи кримінальної, так і до цивільно-правової відповідальності. Це є можливим тому, що покарання, як правило, впливає на особистість винної особи, а зобов язання із відшкодування шкоди на майнову сферу правопорушника.

Суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про покладення на відповідачів солідарного обов'язку з відшкодування шкоди, зазначивши про те, що ОСОБА_8 шкоди власними діями чи бездіяльністю в деліктному зобов'язанні позивачу не завдав, тому ст. 1191 ЦК України не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

На момент вчинення ДТП відповідач мав посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, отже володів автомобілем на відповідній правовій підставі.

Доводи відповідача про знаходження пішохода під час ДТП у стані алкогольного спяніння не впливають на вирішення спору, оскільки не доводять ані умислу, ані непереборної сили, що могло б звільнити відповідача від відшкодування шкоди, спричиненої смертю потерпілого. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкод як винні, так і невинні володільці оо'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки. Оскільки відсутні докази на підтвердження непереборної сили або ж умислу потерпілого при завданні шкоди, матеріалами кримінального провадження підтверджується факт завдання тілесних ушкоджень сину позивача джерелом підвищеної небезпеки відповідача ОСОБА_5, тому відповідач як законний володілець майна повинен нести відповідальність за завдану позивачу шкоду незалежно від наявності вини, оскільки діє презумпція заподіювана шкоди. Позивачем належними доказами доведено факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є заподіювачем шкоди. Відповідачем не надано будь-яких доказів на спросту вання доказів, наданих позивачем, при тому, що докази відсутності його вини має подати сам відповідач, і у суду немає підстав вважати обставини, викладені в матеріалах справи, такими, що не відповідають дійсності.

Порушення потерпілим ОСОБА_7 дорожнього руху України є грубою необережністю, що не може бути підставою для звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від вказаного обов язку, а лише передбачає зменшення розміру відшкодування завданої шкоди.

Частково задовольняючи позовні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди, суд виходив з того, що факт отримання ОСОБА_6 внаслідок ДТГІ тілесних ушкоджень та настання його смерті від цих ушкоджень підтверджується медичними документами, а розмір - підтверджуючими документами, при цьому відшкодування витрат на поховання не зменшується. Суд бере до уваги оплату домовини та ритуальних послуг /квитанція до прибуткового касового ордеру № 40 від 02 листопада 2015 року на суму 15 130 грн., ритуальні послуги /квитанція до прибуткового касового ордеру від 03 листопада 2015 року на суму 1 700 грн./, поминальний обід /накладна з кафе "Офіцерське" від 03 листопада 2015 року на суму 5 315 грн. 35 кой./, надмогильний пам"ятник у розмірі 34 000 грн. та його встановлення у сумі 3 100 грн. 00 коп. Таким чином, доведена сума шкоди становить 59 245 грн. 35 коп. Встановлені обставини дають підстави для зменшення розміру відшкодування матеріальної шкоди до 30 000 грн. 00 коп.

Суд, здійснивши системно-правовий аналіз положень ч. ч. 1,2 ст. 1167. ч. 5 ст. 1187 ЦК України, дійшов висновку, що відсутність вини володільця джерела підвищеної небезпеки звільняє його від обов'язку відшкодувати моральну шкоду лише в тому випадку, коли шкода заподіяну майну потерпілого, а у випадку, коли така матеріальна шкода заподіяна здоров'ю потерпілого, володілець джерела підвищеної небезпеки не звільняється від обов’язку відшкодувати моральну шкоду, навіть якшо ця матеріальна шкода завдана не з його вини. Дана теза підтверджена і роз'ясненнями постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №4 від 01.03.2013 року "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки", де у п.4 підтверджений висновок рішення суду щодо відповідальності володільця джерела підвищеної небезпеки та його обов’язку відшкодувати моральну шкоду, навіть якщо ця матеріальна шкода завдана не з його вини.

За загальним правилом особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права, тому поряд із компенсацією матеріальної шкоди позивач має право на компенсацію за заподіяну моральну шкоду. Під власне моральною шкодою маються на увазі душевні страждання, пов"язанні із заподіянням як фізичної, так і майнової шкоди, а також душевні страждання, не пов"язанні ні з тією, ні з іншою. Моральну шкоду, на відміну від майнової, не можна вимірювати у грошах, але це не означає, що вона не може бути компенсованою в будь-якій формі. Нічого дивного в тому немає, що людина, в котрої через чужу провину відібрати життєві радощі, задоволення, духовні блага, бажає компенсації грошима, які відкривають джерела людських задоволень. Можливою є, зокрема грошова компенсація, розмір якої визначений не за принципом еквівалентності, а виходячи з обставин конкретної справи, ступеня й характеру моральної шкоди, майнового стану потерпілих. Компенсацією за заподіяну моральну шкоду призначають для пом"якшення якоюсь мірою тяжких для потерпілих наслідків.

Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від; характеру моратьних страждань, виду психічних страждань у вигляді занепокоєння, страху та відчаю; істотності вимушених змін у житті потерпілих, які можуть бути частково відновлені. Позивач є матір"ю загиблого, загибель сина є трагедією для сім'ї, а її наслідки є невідворотними. Його передчасна смерть у молодому віці стаза тяжкою психологічною травмою для матері, яка важко переносить втрату рідної людини, докладає неймовірних зусиль для подальшого налагодження та організації життя.

За таких підстав судом враховує встановлені судом обставини ДТП (син позивача в темну пору доби перетинав проїзджу частину дороги та був у стані сильного алкогольного сп'яніння), відсутність вини в дорожньо-транспортній пригоді відповідача, вимоги розумності та справедливості і зменшує розмір відшкодування зі 300 000 грн. до 20 000 грн. Зазначений розмір відшкодування є не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб позивача і не призводить до її збагачення, при встановлених обставинах становитиме достатню справедливу сатисфакцію для позивача.

Невирішення в добровільному порядку між сторонами питання щодо відшкодування шкоди не впливає на визначення розміру її відшкодування.

Висновки суду не позбавляють відповідача права порушувати питання про захист його майнового інтересу як страхувальника, оспорювати повноту виконання позивачем своїх обов'язків страховика в частині визначення розміру страхового відшкодування за страховим випадком.

Враховуючи, позивач не сплачувала судовий збір при подачі вказаного позову, суд при ухваленні рішення присуджує стягнення з відповідача судового збору згідно ст. 141 ЦПК України в прибуток держави у розмірі, визначеному на день винесення рішення.

Щодо понесених судових витрат у виді витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1 500 грн. 00 коп., то подача вказаного розрахунку вже під час судового розгляду не є підставою для іх відшкодування відповідно до ст.ст. 137, 141 ЦІІК України. Крім того, відповідно до п.3.1 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні належним документальним підтвердженням факту внесення грошових коштів у касу адвоката та сплати суми гонорару є квитанція до касового прибуткового ордеру.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст.263-265 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

задоволити частково цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 30 000 грн. 00 коп. матеріальної шкоди та 20 000 грн. моральної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_5 в прибуток Рівненського районного суду Рівненської області /№ рахунку 1217206700295, МФО 833017, ЄДРПОУ одержувача 38012756, код доходів 22030001, банк ГУДКСУ в Рівненській області ЄДРПОУ суду 26406260/ судовий збір в розмірі 1 409 грн. 60 коп.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Рівненської області шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 /тридцяти/ днів з дня його проголошення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності новою редакцією Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення виготовлено 30 березня 2018 року.

Суддя: Кушнір Н.В.