Ухвала суду № 73112790, 22.03.2018, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 548/309/15-к Номер провадження 11-кп/786/455/18Головуючий у 1-й інстанції Миркушіна Н. С. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

Категорія:ч.2 ст.286 КК України Т.З.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2018 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого судді Герасименко В.М.,

суддів Рябішина А.О., Гонтар А.А.,

з секретарем Костюченко М.В.,

з участю прокурора Яроцького Р.В.,

потерпілого ОСОБА_2,

захисника – адвоката ОСОБА_3,

представника цивільного

відповідача-адвоката ОСОБА_4,

представника потерпілого

СП «Полтавська

газонафтова компанія» ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12014170000000538, за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_6 та цивільного відповідача ФОП ОСОБА_6 на вирок Хорольського районного суду Полтавської області від 17 листопада 2017 року,-

ВСТАНОВИЛА:

Вироком суду,

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця ІНФОРМАЦІЯ_2, українця, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, розлученого, на час скоєння злочину працюючого водієм в ФОП Штефан, має малолітню дитину та непрацездатного батька, військовозобов’язаного, раніше не судимого, засуджено:

-за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді 6 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 2 роки.

Звільнено від відбування призначеного йому покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки на підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію в 2016 році» та ст.15 Закону України «Про амністію в 2016 році».

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь Полтавської обласної клінічної лікарні ім. М.В. Скліфосовського в якості відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого ОСОБА_8 2 360, 50 грн.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь Хорольської центральної районної лікарні в якості відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого ОСОБА_8 371,40 грн.

Стягнуто з ФОП ОСОБА_6:

- на користь Спільного підприємства «Полтавська газонафтова компанія» матеріальну шкоду у розмірі 460 932,05 грн.;

-на користь ОСОБА_2 130 000, 00 грн. завданої моральної шкоди;

-на користь ОСОБА_9 130 000, 00 грн. завданої моральної шкоди;

-на користь ОСОБА_10 125 000, 00 грн. завданої злочином моральної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави судові витрати в розмірі 7 833, 62 (сім тисяч вісімсот тридцять три гривні шістдесят дві копійки) грн. за проведення експертиз.

Долю речових доказів вирішено в порядку ст. 100 КПК України.

За вироком суду ОСОБА_7 визнаний винуватим в тому, що 08.12.2014 року, о 06 год. 00 хв., керуючи належним ОСОБА_6 технічно-справним транспортним засобом – вантажним автомобілем марки «МАН 19.460», реєстраційний номер НОМЕР_1 із напівпричепом «ТРАЙЛОР», реєстраційний номер НОМЕР_2, рухаючись у Хорольському районі Полтавської області по проїзній частині на 236 км + 244 м автошляху «М-03 Київ-Харків-Довжанський» у напрямку від м. Києва до м. Харкова грубо порушив вимоги п.п. 1.3, 1.5, 2.3 б), 12.1 Правил дорожнього руху України, що призвело до дорожньо-транспортної пригоди, а саме під час руху на транспортному засобі в темний час доби зі швидкістю близько 45 км/год. не діяв таким чином, щоб не наражати на небезпеку життя та здоров’я громадян, та виявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки та її змінам, на ділянці дороги з ожеледицею, проявив неуважність, не переконався в безпеці руху, не вибрав безпечної швидкості руху та необхідних прийомів управління, внаслідок чого втратив можливість контролювати рух свого автомобіля, виїхав на зустрічну смугу руху, створив небезпеку для руху автомобіля марки «ОСОБА_11 КРУЗЕР ПРАДО», реєстраційний номер НОМЕР_3, що рухався в напрямку м. Київ, під керуванням водія ОСОБА_12, який перевозив пасажира ОСОБА_8. Унаслідок цього зазначений автомобіль МАН, продовжуючи рух, виїхав ліворуч відносно свого напрямку руху за межі проїзної частини і передньою частиною допустив зіткнення із лівою боковою частиною автомобіля «ТОЙОТА», що сталося за межами проїзної частини.

Через зіткнення керованого ОСОБА_7 автомобілем марки «МАН», водію автомобіля марки «ТОЙОТА» ОСОБА_12 заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, від яких останній помер на місці події, а пасажиру автомобіля марки «ТОЙОТА» ОСОБА_8 заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, з якими він доставлений до Хорольської ЦРЛ і в подальшому до лікувального закладу Ізраїлю.

Не погоджуючись з рішенням суду, до апеляційного суду з апеляційними скаргами звернувся захисник ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_6 та цивільного відповідача ФОП ОСОБА_6.

В апеляційній скарзі в інтересах ФОП ОСОБА_6 просить вирок суду скасувати, в частині, що стосується вирішення цивільного позову про стягнення коштів з ФОП ОСОБА_6 на користь спільного підприємства «Полтавська газонафтова компанія», ОСОБА_2, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та призначити новий розгляд в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

На обґрунтування вимог вказує, що судове рішення в частині цивільного позову прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Так суд, на думку апелянта, повинен був прийняти рішення про залишення позовних заяв позивачів ОСОБА_12, ОСОБА_9, ОСОБА_10 без руху, з огляду на те, що в цих заявах не вказано ціну позову щодо вимог майнового характеру, що є безумовною підставою залишення позовної заяви без руху.

Звертає увагу на порушення судом вимог ч. 1 ст. 121 ЦПК України на стадії прийняття позовної заяви Спільного підприємства «Полтавська газонафтова компанія», оскільки під час подання до суду позовної заяви про відшкодування шкоди, завданої злочином, представником позивача – ОСОБА_13 не дотримано вимог ч. 8 ст. 119 ЦПК України.

Вказує на помилковість посилання суду на ч. 1 ст. 1172 ЦК України при покладанні відповідальності на фізичну особу підприємця ОСОБА_6, які не підтверджені іншими належними і допустимими доказами у справі окрім копій трудових договорів.

Зазначає, що позивачі не надали, а суд не навів доказів перебування ФОП ОСОБА_6 та фізичної особи ОСОБА_7 у трудових відносинах і виконання останнім своїх трудових обов’язків під час вчинення ДТП.

Вважає, що саме призначення нового розгляду в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства забезпечить право як цивільних позивачів так і цивільних відповідачів на повний, всебічний та неупереджений розгляд цивільних позовів.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_6 просить вирок суду змінити в частині вирішення долі речових доказів, а саме, речовий доказ автомобіль НОМЕР_4 прохає повернути власнику – ОСОБА_6

Вказує, що всупереч вимогам п. 1 ч. 4 ст. 374 КПК України судом не визначено долю речового доказу автомобіля НОМЕР_4, належного ОСОБА_6, чим порушено його Конституційні права.

Інші учасники судового провадження вирок суду не оскаржували.

Представник потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 адвокат ОСОБА_3 та представник СП «Полтавська газонафтова компанія» подали письмові заперечення на апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_4 в інтересах ФОП ОСОБА_6, в яких прохали апеляційну скаргу залишити без задоволення, а вирок Хорольського районного суду Полтавської області від 17.11.2017 року відносно ОСОБА_7 без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи представника цивільного відповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_4 на підтримку поданих апеляційних скарг, думку прокурора, який апеляційну скаргу в частині вирішення питання про повернення автомобіля МАН ОСОБА_6, як власнику, підтримав, в іншій частині прохав апеляційну скаргу залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції- без змін, заслухавши потерпілого ОСОБА_12Д.Ю, в його інтересах захисника-адвоката ОСОБА_3, представника СП «Полтавська газонафтова компанія», які заперечили проти задоволення апеляційних скарг захисника ОСОБА_4 та прохали вирок суду першої інстанції відносно ОСОБА_7 залишити без змін, перевіривши матеріали провадження, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла до наступного.

Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України є обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи і в принесених апеляційних скаргах захисником ОСОБА_4 не оспорюється, як і не оспорюється судове рішення в частині вирішення цивільних позовів прокурора та стягнення з ОСОБА_7 на користь держави судових витрат.

Згідно з положеннями ст.370 КПК України судове рішення має бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Відповідно до п.2 ч.3 ст.374 КПК України у мотивувальній частині вироку зазначаються підстави для задоволення цивільного позову або відмови в ньому.

Вирішуючи у кримінальному провадженні цивільний позов СП «Полтавська газонафтова компанія» та цивільні позови потерпілих ОСОБА_9, ОСОБА_2 та ОСОБА_10 до ФОП ОСОБА_6 про стягнення завданих матеріальних збитків та завданої потерпілим моральної шкодит, суд першої інстанції в повній мірі дотримався вказаних вимог процесуального закону та в мотивувальній частині вироку в частині вирішення цивільного позову СП «Полтавська газонафтова компанія» та цивільних позовів потерпілих про відшкодування завданої моральної шкоди належним чином обґрунтував та навів достатні мотиви для їх задоволення й визначення розміру грошового відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої потерпілим.

Так, відповідно до положень статей 1166, 1187 ЦК України вирішуючи питання по позовам про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи шкода підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.1172 ЦК України – юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків.

Так, судом першої інстанції вину ОСОБА_7 у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди доведено належними доказами.

Як встановлено в ході судового розгляду, обвинувачений ОСОБА_7 згідно трудового договору між працівником і фізичною особою яка використовує найману працю від 04.12.2014 року, перебував у трудових відносинах (виконував обов’язки водія з матеріальною відповідальністю) із ОСОБА_6, який є власником автомобіля МАN 19.640, д.н.з. АІ 0457СК.

З огляду на встановлене, судом у відповідності з вимогами ст.1187 ЦК України, завдані СП «Полтавська газонафтова компанія» матеріальні збитки та потерпілим ОСОБА_2, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 спричинену моральну шкоду стягнуто саме з ФОП ОСОБА_6.

Всупереч тверджень апелянта, пред’явленні в рамках кримінального провадження цивільні позови потерпілих містять найменування суду, до якого подається заява; ім’я (найменування) цивільних позивача і відповідача, їх місце проживання; зміст позовних вимог; ціну позову щодо вимог майнового характеру, пред’явлених СП «Полтавська газонафтова компанія» та грошовий еквівалент компенсації моральної шкоди, заподіяної потерпілим; виклад обставин, якими цивільний позивач та потерпілі обґрунтовують свої вимоги; докази, що підтверджують заподіяну майнову та моральну шкоду та перелік документів, що додаються до заяви. Таким чином, є безпідставним посилання апелянта на невідповідність позовних заяв вимогам положень ст.119 ЦПК України, а відтак, безпідставне, на думку апелянта, прийняття їх до розгляду судом першої інстанції.

З урахуванням наведеного, судом першої інстанції пред’явлені потерпілими в рамках кримінального провадження цивільні позови вирішені у відповідності з нормами як матеріального, так і процесуального права, а тому апеляційна скарга захисника ОСОБА_4 в інтересах ФОП ОСОБА_6 задоволенню не підлягає.

Водночас, апеляційна скарга захисника щодо невірного вирішення судом долі речового доказу, а саме автомобіля МАN, належного ОСОБА_6 підлягає до задоволення.

Відповідно до положень ч.1 ст.100 КПК України - речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166, 170-174 цього Кодексу.

Постановою старшого слідчого в ОВС СУ УМВС України в Полтавській області від 08.12.2014 року автомобіль МАN 19.640, д.н.з. АІ 0457СК приєднано до кримінального провадження в якості речового доказу. Як вбачається з матеріалів кримінального провадження ні під час досудового розслідування, ні в ході судового розгляду арешт на зазначений автомобіль накладено не було. Таким чином, суд першої інстанції, вирішуючи питання щодо речових доказів, зокрема, автомобіля МАN 19.640, д.н.з. АІ 0457СК, не навів достатніх доводів та законних підстав щодо необхідності залишення зазначеного автомобіля на території охоронюваного майданчика, який слід було б повернути власнику.

Окрім того, колегія суддів вважає за необхідне змінити вирок і в порядку положень ч.2 ст.404 КПК України в частині вирішення питання про долю речового доказу – автомобіля «ОСОБА_11 Крузер Прадо» д.н.з. НОМЕР_5.

Так, відповідно до положень ч.2 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого або особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Якщо розгляд апеляційної скарги дає підстави для прийняття рішення на користь осіб, в інтересах яких апеляційні скарги не надійшли, суд апеляційної інстанції зобов'язаний прийняти таке.

В ході судового розгляду встановлено, що в результаті ДТП з вини водія ОСОБА_7 О М., який перебував у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_6 і виконував свої трудові обов’язки, було пошкоджено автомобіль, що належить СП «Полтавська газонафтова компанія».

Задовольняючи позов СП «Полтавська газонафтова компанія» про стягнення на його користь 460 тис. 932 грн.05 коп. — ринкової вартості автомобіля на момент його пошкодження діями відповідача, суд першої інстанції виходив із висновку судової автотоварознавчої експертизи від 12.08.16 р., відповідно до якого вартість відновлювального ремонту автомобіля не визначалася, оскільки відновити КТЗ у відповідності з технічними вимогами виробника не надається можливим.

Оскільки згідно зі ст. 1192 ЦК відшкодування шкоди полягає у покладенні залежно від обставин справи на відповідальну за шкоду особу обов’язку відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі, в разі, якщо відшкодування шкоди в натурі неможливе, суд за змістом цієї норми може з урахуванням обставин справи зобов’язати зазначену особу надати потерпілому річ такого самого роду або повністю відшкодувати збитки, завдані фактичною втратою пошкодженої речі.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», постановляючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватися за призначенням, але має певну цінність, суд одночасно вирішує питання про передачу цього майна після відшкодування збитків потерпілому особі, відповідальній за шкоду.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про покладення на відповідача обов’язку про відшкодування СП «Полтавська газонафтова компанія» 460 932 грн. 05 коп. — ринкової вартості пошкодженого автомобіля, при цьому, відповідно до положень Закону, автомобіль підлягає поверненню відповідачуі лише після відшкодування завданої шкоди потерпілому в повному обсязі про що суд помилково не зазначив в резолютивній частині вироку при вирішенні питання про речовий доказ - автомобіля «ОСОБА_11 Крузер Прадо» д.н.з. НОМЕР_5.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів апеляційного суду,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах ФОП ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_6 задовольнити.

Вирок Хорольського районного суду Полтавської області від 17 листопада 2017 року змінити в частині вирішення питання щодо речових доказів. Речовий доказ автомобіль НОМЕР_6, який зберігається на території охоронюваного майданчика за адресою м.Хорол Полтавської області, вул.Леніна 116, повернути власнику – ОСОБА_6

В порядку ст.404 КПК України вирок Хорольського районного суду Полтавської області від 17 листопада 2017 року змінити.

Автомобіль «ОСОБА_11 Крузер Прадо» д.н.з. НОМЕР_5, який зберігається на території Хорольського ВП ГУНП в Полтавській області, повернути ОСОБА_6 після відшкодування ним збитків СП «Полтавська газонафтова компанія», а саме в розмірі 460 932 грн.05 коп.

В іншій частині вирок Хорольського районного суду Полтавської області від 17 листопада 2017 року відносно ОСОБА_7 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення.

СУДДІ:

В.М. ОСОБА_14 ОСОБА_15 Гонтар