Рішення № 73109395, 28.03.2018, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

№ 243/9248/17

Справа 2/243/216/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2018 року м. Слов’янськ

Слов'янський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді - Старовецького В.І.

за участі:

секретаря судового засідання - Каліух К.М.

представника позивача – ОСОБА_1

представника відповідача – ОСОБА_2

розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі № 17 Слов'янського міськрайонного суду Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Куйбишевського районного відділу державної виконавчої служби м. Донецька про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження серії ВП № 36779588; п. 2 постанови у ВП № 29325084 та про скасування арешту майна, -

ВСТАНОВИВ:

18 жовтня 2017 року позивач ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до Куйбишевського районного відділу державної виконавчої служби м. Донецька про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження серії ВП № 36779588; п. 2 постанови у ВП № 29325084 та про скасування арешту майна.

В обґрунтування своїх вимог зазначила, що постановою державного виконавця від 17.10.2011 року було відкрито виконавче провадження ВП № 29325084 на підставі виконавчого листа № 2-1162 виданого 30.08.2011 року Куйбишевським районним судом м. Донецька про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 суми боргу в розмірі 480182 грн. 00 коп. А постановою від 29.05.2012 року з позивача стягнуто виконавчий збір та накладений арешт на майно боржника. Зазначає, що постановою державного виконавця від 29.01.2013 року у ВП № 29325084 виконавчий лист № 2-1162 виданий 30.08.2011 року Куйбишевським районним судом м. Донецька на підставі заяви стягувача був повернутий йому без виконання. Разом з тим п. 2 вказаної постанови виділено в окреме провадження про стягнення судового збору.

Вважає п.2 постанови від 29.01.2013 року у ВП № 29325084 стосовно виділення в окреме провадження постанови про стягнення судового збору, а також постанову від 27.02.2013 року у ВП № 36779588 про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення з неї виконавчого збору в розмірі 480182 грн. 00 коп. - незаконними. У зв'язку з чим вважає що арешт її майна, який здійснюється після повернення виконавчого документа стягувачу - безпідставним та незаконним.

Просить суд визнати незаконною та скасувати постанову від 27.02.2013 року головного державного виконавця ВДВС Куйбишевського районного управління юстиції у м. Донецьку у виконавчому провадженні № 36779588 про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення з ОСОБА_3 виконавчого збору 480182 грн. 00 коп. та п.2 постанови державного виконавця ВДВС Куйбишевського районного управління юстиції у м. Донецьку від 29.01.2013 року у виконавчому провадженні № 29325084.

Крім того просить суд скасувати арешт свого майна, який накладено постановою від 29.05.2012 року державного виконавця ВДВС Куйбишевського районного управління юстиції у м. Донецьку у виконавчому провадженню № 29325084 та зареєстрованому у державному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна.

На підставі п. 9 ч. 1 Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону № 2147-УІІІ від 03 жовтня 2017 року, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

В судове засідання позивач ОСОБА_3 не з’явилася, надавши право представляти свої інтереси своєму представнику.

Представник позивача ОСОБА_1, який діє на підставі довіреності в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити, навів доводи аналогічні викладеним в позові.

Представник відповідача ОСОБА_2, який діє на підставі довіреності в судовому засіданні заперечував щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_3, просив суд відмовити в задоволенні позову.

Вислухавши в судовому засіданні думку та пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до наступного.

Відповідно до статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Зі змісту статті 19 Конституції України вбачається, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 26 грудня 2003 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» при розгляді справ за скаргами на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та за зверненнями учасників виконавчого провадження суди мають керуватися положеннями ст. 55 Конституції України, ст.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Відповідно до Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання; усі суб'єкти права власності рівні перед законом; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; обов'язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства (частина четверта статті 13, частина перша статті 55, пункт 9 частини третьої статті 129).

При вирішенні справ про оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень за зведеним виконавчим провадженням слід керуватись статтею 33 Закону України "Про виконавче провадження", пунктами 3.8 - 3.9.2 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року № 512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України за № 489/20802 від 2 лютого 2012 року.

Згідно з частиною другою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012);

невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Матеріалами справи встановлено, що постановою державного виконавця від 17.10.2011 року було відкрито виконавче провадження ВП № 29325084 на підставі виконавчого листа № 2-1162 виданого 30.08.2011 року Куйбишевським районним судом м. Донецька про стягнення з позивача ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 суми боргу в розмірі 480182 грн. 00 коп. Постановою державного виконавця ВП № 29325084 від 29.05.2012 року з позивача стягнуто виконавчий збір та накладений арешт на майно боржника.

29.01.2013 року у ВП № 29325084 виконавчий лист № 2-1162 виданий 30.08.2011 року Куйбишевським районним судом м. Донецька на підставі заяви стягувача був повернутий йому без виконання.

27.02.2013 року головним державним виконавцем ВДВС Куйбишевського районного управління юстиції у м. Донецьку винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 36779588 на підставі постанови ВДВС Куйбишевського РУЮ у м. Донецьку про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_3 у розмірі 480182 грн. 00 коп.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень судів України відбувається на основі виконавчих документів, які є підставою для відкриття державним виконавцем виконавчого провадження і проведення виконавчих дій. Такими документами є виконавчі листи, що видаються судами; накази господарських судів; ухвали, постанови судів у випадках, передбачених законом; інші документи, визначені у частині другій статті 17 Закону.

Згідно вимог ст. 25 ЗУ "Про виконавче провадження ", який був чинний на час виникнення спірних правовідносин, державний виконавець у Постанові про відкриття виконавчого провадження вказав про необхідність позивачці самостійно виконати рішення у строк до 13.08.2012 року та зазначив, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.

Відповідно до ч.1 ст. 27 ЗУ "Про виконавче провадження ", який був чинний на час виникнення спірних правовідносин, у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Згідно ч.1 ст. 28 ЗУ "Про виконавче провадження", який був чинний на час виникнення спірних правовідносин, у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення, за яким боржник зобов’язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавчий збір стягується в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і

в розмірі ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи.

У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача.

Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

Згідно ч.2. ст.28 Закону України "Про виконавче провадження", який був чинний на мент виникнення спірних правовідносин, виконавчий збір не стягується за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, стягнення виконавчого збору, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, відшкодування витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, і стягнення штрафів, накладених відповідно до вимог цього Закону.

Відповідно до стаття 41 Закону України «Про виконавче провадження», який був чинний на час виникнення спірних правовідносин, витрати органів державної виконавчої служби, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, які використовуються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. До витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, належать кошти, за рахунок яких здійснено оплату: перевезення, зберігання і реалізації майна боржника; послуг експертів, суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання та інших осіб, залучених у встановленому законом порядку до провадження виконавчих дій; поштового переказу стягувачу стягнених аліментних сум; проведення розшуку боржника, його майна або розшуку дитини; розміщення оголошення в засобах масової інформації; виготовлення та пересилання документів виконавчого провадження, ведення Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень; інших витрат, необхідних для забезпечення належної організації виконання рішень органами державної виконавчої служби.

В рамках проведення виконавчих дій 29.05.2012 року державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника ВП № 29325084, відомості про обтяження за вказаною постановою внесено до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна 19.12.2012 року за № 13403430, а до Державного реєстру обтяжень рухомого майна 30.05.2012 року за № 12561360, тобто під час проведення виконавчих дій за ВП № 29325084 за виконавчим листом № 2-1162.

Постанова про стягнення з боржника витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, виноситься на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності їх примусового стягнення згідно з вимогами цього Закону. Зазначена постанова надсилається боржнику не пізніше наступного робочого дня після її винесення і може бути оскаржена ним у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно положень ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції чинній на момент виникнення правовідносин, державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Відповідно до п. 3.7 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року №512/5, стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку ст. 28 Закону.

У п.п. 3.7.1 п. 3.7 Інструкції зазначено, що постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю на наступний день після завершення строку, наданого боржнику для самостійного виконання рішення. У постанові про стягнення виконавчого збору визначається розмір виконавчого збору, що підлягає стягненню, зазначений у ч. 1 ст. 28 Закону. Примусове стягнення виконавчого збору здійснюється відповідно до вимог Закону.

Відповідно до п. 3.13.2 п. 3.13 Інструкції, у разі якщо виконавче провадження було завершено, а витрати на організацію та проведення виконавчих дій не були стягнуті, постанова про стягнення витрат на організацію та проведення виконавчих дій виділяється в окреме провадження в порядку, передбаченому підпунктом 3.7.4 пункту 3.7 цього розділу.

Після повернення виконавчого документу стягувачеві постановою ВП № 29325084 від 29.01.2013 року постанова про стягнення з боржника виконавчого збору була виділена в окреме виконавче провадження та постановою від 27.02.2013 року було відкрито нове виконавче провадження ВП № 36779588.

До теперішнього часу боржником ОСОБА_3 виконавчий збір за постановою про стягнення виконавчого збору №29325084 від 29.05.2012 року у розмірі 480182,00 гривен до державного бюджету не сплачений, заходів з її боку на погашення вказаної заборгованості не приймалось.

Аналізуючи вищенаведені норми законодавства, що діяло на момент виникненя спірних правовідносин, суд прийшов до переконання, що на момент вчинення державним виконавцем оскаржуваних дій, у випадку повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача, положеннями ч. 1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» було передбачено дії державного виконавця щодо стягнення з боржника виконавчого збору за невиконання ним рішення майнового характеру, а винесення постанови про виведення постанови про стягнення виконавчого збору в окреме виконавче провадження не суперечило вимогам Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року № 512/5 (далі – Інструкція), тому дії державного виконавця щодо виведення постанови в окреме виконавче провадження та відкриття виконавчого провадження на думку суду є такими, що відповідають вимогам чинного законодавства на момент їх вчинення.

Крім того слід враховувати, що постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу належать до видів відповідальності за невиконання рішення самостійно та за невиконання без поважних причин рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії та рішення про поновлення на роботі. Виконавчий збір - це санкція відповідальності майнового характеру, що накладається на боржника за невиконання рішення у строк, встановлений для його самостійного виконання. Для застосування виконавчого збору виконавець приймає постанову, яка, у разі її невиконання самостійно, виконується примусово в установленому Законом України «Про виконавче провадження» порядку.

Згідно п. 7 ч.2 статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.

На підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)» від 12.02.2015 року стаття 28 Закону України «Про виконавче провадження», що була чинна

на момент виникнення спірних правовідносин, була викладена в новій редакції абзацем другим частини першої, якої передбачено, що виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

Слід зазначити, що Законом України «Про виконавче провадження» передбачено підстави для виділення постанови про стягнення виконавчого збору в окреме провадження, а саме:

- у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження»;

- у разі закінчення виконавчого провадження на підставі п. 2 і 8 частини першої ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження»;

- у разі виконання рішення, за яким закінчився строк для його самостійного виконання, але судом встановлено відстрочку чи розстрочку виконання рішення.

Тобто згідно Закону таких випадків чотири, тоді як Інструкція з організації примусового виконання рішень встановлює більш розширений перелік підстав виділення постанов про стягнення виконавчого збору в окреме провадження.

Аналізуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про визнання незаконною та скасування постанови від 27.02.2013 року головного державного виконавця ВДВС Куйбишевського районного управління юстиції у м.Донецьк у виконавчому провадженні № 36779588 про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення з ОСОБА_3 виконавчого збору 480182,00 грн. та п.2 постанови державного виконавця ВДВС Куйбишевського районного управління юстиції у м.Донецьку від 29.01.2013 року у виконавчому проваджені № 29325084 є необгрунтованими у зв'язку з чим не надають право ОСОБА_3 не виконувати постанову про стягнення з неї виконавчого збору винесену в рамках проведення виконавчих дій за ВП № 29325084 за виконавчим листом №2-1162, виданим 30.08.2011 року Куйбишевським районним судом м.Донецьк про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 суми боргу в розмірі 480182,00 грн. ,в розмірі 480182,00 гривен., а також не є підставою для скасування постанови про арешт майна ОСОБА_3 №29325084 від 29.05.2012 року, оскільки постанову про арешт майна №29325084 від 29.05.2012 року було винесено державним виконавцем під час проведення виконавчих дій за виконавчим провадженням №29325084 за виконавчим листом №2-1162, виданим 30.08.2011 року Куйбишевським районним судом м.Донецька про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 суми боргу в розмірі 4801820,00 грн., у зв'язку з невиконанням в добровільному порядку виконавчого документа, тобто арешт майна був накладений державним виконавцем по факту не виконання постанови про стягнення з боржника виконавчого збору, який як було встановлено вище позивач повинна була сплатити.

Аналізуючи вищевказане суд приходить до висновку, що дії державного виконавця здійсненні у відповідності з чинним законодавством, а винесені постанови по виконавчому провадженні є законними та обгрунтованими, у зв’язку з чим позовні вимоги ОСОБА_3 не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 259, 263-265, 447, 450-451 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Куйбишевського районного відділу державної виконавчої служби м. Донецька про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження серії ВП № 36779588; п. 2 постанови у ВП № 29325084 та про скасування арешту майна – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Апеляційного суду Донецької області протягом тридцяти днів з дня її складання, або в порядку п.15.5 Перехідних положень ЦПК України - до Апеляційного суду Донецької області через Слов'янський міськрайонний суд Донецької області. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених участині другій статті 358 ЦПК України.

Суддя Слов'янського

міськрайонного суду ОСОБА_5