Постанова № 73108534, 29.03.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/11611/16-ц Головуючий у І інстанції Волчко А. Я.Провадження № 22-ц/780/919/18 Доповідач у 2 інстанції Савченко С. І.Категорія 46 29.03.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 березня 2018 року м.Київ

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді Савченка С.І.,

суддів Верланова С.М., Сліпченка О.І.,

при секретарі Вергелес О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 листопада 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Шпитьківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою і визнання незаконним і скасування рішення сільської ради щодо відведення земельної ділянки у власність, -

в с т а н о в и в:

У грудні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вказаним вище позовом який надалі уточнив і мотивував тим, що він прийняв спадщину після смерті батька ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року. До складу спадщини увійшли житловий будинок та земельна ділянка площею 0,2820 га (0,2500 га - для будівництва і обслуговування жилого будинку та 0,0320 га - для ведення особистого селянського господарства), яка належала батьку на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії НОМЕР_3 від 02 жовтня 2003 року, що розташовані по АДРЕСА_1 у селі Шпитьки Києво-Святошинського району Київської області.

Для під'їзду до його земельної ділянки з боку АДРЕСА_2 у с.Шпитьки вздовж межі із ділянкою ОСОБА_4 існує проїзд загального користування шириною 4 м. і довжиною 30 м, яким користується також сусід ОСОБА_4 - ОСОБА_6. Вказаний проїзд розміром 0,0120 га внесений до Генерального плану села Шпитьки як проїзд загального користування і є єдиним під'їздом до його ділянки.

Вказував, що ОСОБА_2 перешкоджає йому у користуванні цим проїздом, зокрема 29 жовтня 2015 року він намагався проїхати на свою ділянку по АДРЕСА_1 через проїзд з боку АДРЕСА_3 з метою завезти щебінь і пісок, однак ОСОБА_2 перешкодила йому у цьому. Звернувшись із заявою на її неправомірні дії до Шпитьківського сільського голови, він дізнався, що рішенням Шпитьківської сільської ради від 25 жовтня 2011 року передано безоплатно у власність ОСОБА_4 земельну ділянку по АДРЕСА_2 у с.Шпитьки розміром 0,0817 га, до складу якої увійшов вказаний проїзд розміром 0,0120 га. 17 жовтня 2012 року ОСОБА_4 видано державний акт на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_2 у с.Шпитьки, кадастровий номер НОМЕР_1 серії НОМЕР_2. За його та ОСОБА_6 зверненнями комісія у складі землевпорядника та двох депутатів сільської ради 01 грудня 2015 року провела обстеження проїзду з боку вул.Нової до їх земельних ділянок і склала акт, де зробила висновок про наявність помилки під час приватизації земельної ділянки, належної в даний час ОСОБА_2, і включення до площі цієї ділянки проїзду, яким не користувалася її матір ОСОБА_4, а тому комісія просить не чинити ОСОБА_2 перешкод своїм сусідам у користуванні проїздом загального призначення. Ці ж обставини щодо помилки під час приватизації ОСОБА_4 ділянки підтверджуються актом комісії від 29 квітня 2014 року, складеним за зверненням гр.ОСОБА_6

Вважає, що частина приватизованої ОСОБА_4 земельної ділянки розміром 0,0120 га, яка є проїздом загального користування, не перебувала у її користуванні і не підлягала приватизації, а тому рішення Шпитьківської сільської ради від 25 жовтня 2011 року про передачу у власність ОСОБА_4 земельної ділянки по АДРЕСА_2 є незаконним і таким, що суперечить п. «в» ч.1 ст.81, ч.1 ст.118 ЗК України. Посилаючись на те, що передача проїзду загального користування ОСОБА_4 створює йому перешкоди у користуванні власною земельною ділянкою, інший проїзд до його ділянки відсутній, просив визнати незаконним та скасувати рішення Шпитьківської сільської ради від 25 жовтня 2011 року в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0817 га у селі Шпитьки по вул. Нова 45 та виготовлення державного акту на право приватної власності на землю ОСОБА_4

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 листопада 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено в повному обсязі. Визнано незаконним і скасовано рішення Шпитьківської сільської ради від 25 жовтня 2011 року в оспорюваній частині.

Не погоджуючись із таким рішенням ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Скарга мотивована відсутністю в матеріалах справи належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що частина належної їй ділянки розміром 0,0120 га по АДРЕСА_2 є проїздом загального користування. В тому числі такий проїзд не відображений і в Генеральному плані с.Шпитьки, на фрагменті викопіювання з цього плану проїзд домальований та заштрихований кульковою ручкою поверх друку. Натомість в матеріалах справи є докази, які спростовують наявність такого проїзду, це зокрема план забудови батька ОСОБА_4 - ОСОБА_7 за 1977 рік, де на схемі розташування суміжних земельних ділянок проїзд відсутній, а на частині ділянки, де як стверджує позивач є проїзд, міститься позначка «город». Крім того, висновки суду про те, що спірний проїзд є єдиним можливим під'їздом до ділянки позивача є абсурдними, поскільки земельна ділянка позивача розташована за адресою АДРЕСА_1, з якої є безперешкодний під'їзд до ділянки позивача. Тобто, суд не врахував, що оспорюване позивачем рішення сільської ради жодним чином не порушує його прав та законних інтересів.

Позивач ОСОБА_3 подав відзив на апеляційну скаргу, де вказав, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване рішення і правомірно задоволив його позов, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону та не спростовують висновків суду.

В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_2 подану апеляційну скаргу підтримала, просила задоволити та скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області як незаконне.

Представник позивача ОСОБА_3 адвокат ОСОБА_8 та представник Шпитьківської сільської ради Посіреніна Л.В. в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечували, посилаючись на законність і обгрунтованість судового рішення та відсутність підстав для його скасування.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що рішенням Шпитьківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 09 жовтня 2009 року ОСОБА_4 надано дозвіл на розробку технічної документації щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку в с. Шпитьки по вул. Новій 45.

Рішенням Шпитьківської сільської ради від 25 жовтня 2011 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0817 га в с.Шпитьки по АДРЕСА_2 та ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_2 площею 0,0803 га гр.ОСОБА_4 Цим же рішенням доручено землевпорядній організації винести проект в натуру та виготовити державні акти на право приватної власності на землю гр.ОСОБА_4

На підставі вказаного рішення ОСОБА_4 17 жовтня 2012 року отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, розміром 0,0817 га, кадастровий номер НОМЕР_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, що розташована по АДРЕСА_2 у селі Шпитьки Києво-Святошинського району Київської області.

05 вересня 2014 року між ОСОБА_4 і її дочкою ОСОБА_2 укледено два договори дарування, за умовами яких ОСОБА_4 подарувала, а ОСОБА_2 прийняла в дар житловий будинок і земельну ділянку для будівництва і обслуговування будинку розміром 0,0817 га, кадастровий номер НОМЕР_1 що розташовані по АДРЕСА_2 у селі Шпитьки Києво-Святошинського району Київської області.

Також судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 прийняв спадщину після смерті батька ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року. До складу спадщини увійшли житловий будинок та земельна ділянка площею 0,2820 га (0,2500 га - для будівництва і обслуговування жилого будинку та 0,0320 га - для ведення особистого селянського господарства), що розташовані по АДРЕСА_1 у селі Шпитьки Києво-Святошинського району Київської області. Ділянка розміром 0,2820 га належала батьку позивача на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії НОМЕР_3 від 02 жовтня 2003 року.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що рішення Шпитьківської сільської ради від 25 жовтня 2011 року, яким передано у власність ОСОБА_4 земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0817 га по АДРЕСА_2 у с.Шпитьки, суперечить п.«в» ч.1 ст.81, ч.1 ст.118 ЗК України і є незаконним. При цьому суд виходив з того, що частина земельної ділянки, приватизованої ОСОБА_4 розміром 0,0120 га, є проїздом загального користування, не перебувала у її користуванні і відповідно не підлягала приватизації, а тому Шпитьківська сільська рада повинна була відмовити у передачі у власність ОСОБА_4 цієї ділянки.

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками, оскільки суд першої інстанції у порушення вимог ст.ст.212-214 ЦПК України (в редакції на час ухвалення оскаржуваного рішення) в достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню до них.

Згідно ст.3 ЦПК України (в редакції на час ухвалення рішення) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Аналогічні положення щодо права особи на звернення до суду за захистом порушених прав містить ст.4 ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року.

Частиною першою ст.15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом вказаних норм, об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, і саме вони є підставою для звернення особи за захистом.

Аналогічні роз'яснення містить п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», згідно якого оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Суд уваги на вказані вимоги закону не звернув та не з'ясував чи порушені права позивача, а якщо порушені, то які саме і хто є відповідальним за це.

Так, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав землевласника щодо користування успадкованою ним після смерті батька земельною ділянкою по АДРЕСА_1, які на його думку порушені третьою особою і порушення полягає у незаконній передачі ОСОБА_4 у власніть земельної ділянки по АДРЕСА_2, частина якої є проїздом, що у свою чергу позбавило його права на проїзд до своєї ділянки.

Заперечуючи проти позову, треті особи вказували, що як будинок, так і ділянка позивача розташовані на іншій паралельній вулиці, а саме: АДРЕСА_1 у с.Шпитьки, яка є його юридичною адресою, а отже позивач має безперешкодне право проходити і проїжджати на свою ділянку з цієї вулиці, де містяться ворота для в'їзду до двору та хвіртка, і жодна особа не перешкоджає йому у цьому. Натомість позивач хоче користуватися своєю ділянкою, заїжджаючи в її тил через належну ОСОБА_2 ділянку з боку іншої паралельної вулиці Нова, що суперечить вимогам технічних норм, бо заїзд має відбуватися із вул.Центральної, яка є його адресою.

Суд залишив поза увагою заперечення третіх осіб та не з'ясував, з яких правових підстав позивач обгрунтовує своє право заїжджати на свою ділянку з боку іншої паралельної АДРЕСА_2, а не з боку вул.Центральна, де розташована його садиба.

Суд не з'ясував в чому полягає неможливість для позивача належно користуватися ділянкою з боку вул.Центральної, де вона розташована.

Крім того, вирішуючи спір, суд прийшов до висновку про існування проїзду загального користування, який начебто незаконно переданий у власність ОСОБА_4, пославшись на Генеральний план с.Шпитьки та план забудови садиби ОСОБА_6 (сусід третіх осіб), розроблений у 1988 році.

При цьому суд не звернув уваги, що Генеральний план с.Шпитьки розроблений і затверджений лише у 2013 році, а земельна ділянка приватизована ОСОБА_4 у 2011 році, тобто ще до його затвердження. За таких обставин віднесення в Генеральному плані до проїзду частини належної ОСОБА_4 земельної ділянки, яка відображена в земельному кадастрі як її власність, могло відбуватися лише за умови попереднього вилучення у неї цієї ділянки згідно приписів ст.ст.140-141,149 Земельного кодексу України, чого не встановлено.

Суд залишив поза увагою, що гарантії прав власника передбачені статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Посилання суду у рішенні на план забудови садиби сусіда третіх осіб ОСОБА_6 за 1988 рік як доказ існування проїзду безпідставні, оскільки даний план не є належним доказом існування проїзду, а є лише проектом технічного документу, який не тягне ніяких юридичних наслідків.

Неналежність даного доказу підтверджується аналогічним планом забудови батька ОСОБА_4 - ОСОБА_7 за 1977 рік, де на схемі розташування суміжних земельних ділянок проїзд відсутній, а на частині ділянки, де як стверджує позивач є проїзд, міститься позначка архітектора «город».

Суд не врахував, що ОСОБА_6 вже звертався до суду з аналогічним позовом до ОСОБА_4 про визнання незаконним і скасування рішення сільської ради і державного акта з підстав порушення його прав на користування проїздом, у задоволенні якого рішенням апеляційного суду Київської області від 16 червня 2015 року відмовлено. Відмовляючи у позові апеляційний суд виходив із недоведеності факту існування проїзду і порушення прав ОСОБА_6 при приватизації ОСОБА_4 своєї ділянки (а.с.121-127).

Зазначені порушення, які допустив суд першої інстанції, призвели до неправильного вирішення спору та ухвалення незаконного і необгрунтованого рішення.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норми матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не грунтується на матеріалах справи, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Вирішуючи спір в межах заявлених в суді першої інстанції вимог, колегія суддів вважає, що позов не підлягає до задоволення з наступних міркувань.

За положеннями ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних, або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою (ч.1). Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав (ч.3).

Згідно ст.158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян.

Згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оцінивши всі докази по справі у їх сукупності та взаємозв'язку, колегія суддів прийшла до висновку, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів про порушення його прав при приватизації ОСОБА_4 земельної ділянки.

Як вище вказувалося, доводи позивача про порушення його прав, грунтуються на необхідності проїзду в тил своєї ділянки з боку іншої паралельної вулиці. Як пояснив представник позивача в суді апеляційної інстанції така необхідність пов'язана із щільною забудовою будинку і господарських споруд з боку вул.Центральної 4, здійсненою позивачем та його батьком, що унеможливлює проїзд техніки в тил ділянки.

Проте колегія суддів вважає, що така ситуація склалася внаслідок дій самого позивача та попереднього власника ділянки його батька щодо її забудови, а не внаслідок дій ОСОБА_4, яка прав позивача не порушувала.

При цьому колегія суддів враховує, що належних і допустимих доказів такої неможливості користування належною позивачу ділянкою з боку вул.Центральної не надано.

Крім того, колегія судів вважає, що в разі неможливості вирішити питання користування земельною ділянкою позивач не позбавлений можливості встановити земельний сервітут відповідно до вимог ст. 100 ЗК України.

Відповідно до ст.141 ЦПК України суд покладає на позивача судові витрати ОСОБА_2 по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 листопада 2017 року скасувати і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 до Шпитьківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою і визнання незаконним і скасування рішення сільської ради щодо відведення земельної ділянки у власність.

Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 826,82 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий

Судді: