Рішення № 73106229, 02.04.2018, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/7492/17

Провадження № 2/344/926/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2018 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого - судді Татарінової О.А.

секретаря Бухвак І.С.,

за участю позивача ОСОБА_1,представника позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4, представника відповідача ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання договору купівлі - продажу квартири удаваним в частині покупців, визнання покупцем за договором та визнання права власності на квартиру, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася з вказаним позовом до відповідачів, в обґрунтування якого зазначила, що в листопаді 2008 року вона виїхала до м. Фоліньйо, Республіка Італія на заробітки. У 2012 році з лібералізацією італійського законодавства щодо працевлаштування іноземців позивач переїхала в м. Бергамо, Республіка Італія, та отримала офіційні документи на працевлаштування. З 2012 року по травень 2017 року ОСОБА_1 працює та отримує офіційну заробітну плату за кордоном у Республіці Італія, яка в середньому становить 1100 євро на місяць. У 2010 році її син ОСОБА_7 переїхав працювати в м. Івано-Франківськ, а 27.10.2012 року одружився з ОСОБА_6 - відповідачем по справі. У зв'язку з цим позивач, маючи змогу, вирішила купити собі квартиру, щоб бути ближче до сина та його сім'ї, оскільки інших дітей у неї немає. Позивач не мала змоги приїхати та придбати житло в Україні особисто, тому домовилась з сином про те, що буде передавати та пересилати йому гроші щомісяця для того, щоб він зміг купити їй квартиру, що позивач щомісячно і робила.

На початку лютого 2014 року син повідомив позивача про те, що знайшов підходящу для неї двокімнатну квартиру у мікрорайоні Пасічна в м. Івано-Франківськ, приблизною вартістю 22500 євро, а 25.02.2014 року придбав її у ТОВ «Форте-Буд» за договором купівлі-продажу майна (квартири), яке буде створено в майбутньому № ФП-8-7-026. На прохання позивача син зробив у квартирі ремонт, придбав всю необхідну побутову техніку та меблі, на які вона також висилала гроші, та за згодою позивача залишився проживати з сім'єю у цій квартирі, оскільки іншого житла у них не було. У січні 2016 року в сім'ї сина народилась донька, проте син жалівся позивачу на напружені стосунки з дружиною. В кінці грудня 2016 року він повідомив позивача про те, що право власності на придбану ним за гроші ОСОБА_1 двокімнатну квартиру він оформив по 1/2 частки на себе та на ОСОБА_6 Таким чином, зловживаючи довірою за зловмисною домовленістю з відповідачем, порушуючи моральні засади, відповідачі обманули позивача та незаконно і протиправно позбавили її права власності.

З метою врегулювання конфлікту з цього приводу в позасудовому порядку, син 24.01.2017 року за нотаріально посвідченим договором дарування передав ОСОБА_1 у власність 1/2 частку двокімнатної квартири по АДРЕСА_2, яка була оформлена на нього. Вартість цієї частки становила 125200грн. Рішенням Івано-Франківського міського суду від 20.02.2017 року шлюб між сином та ОСОБА_6 розірвано. Проте відповідач ОСОБА_6 не бажає добровільно передати позивачу право власності на іншу 1/2 частину цієї квартири.

Позивач зазначає, що за спільне подружнє життя відповідачі не мали змоги заробити 22500 євро для того, щоб купити зазначену квартиру, тому даний об'єкт нерухомого майна не є придбаним ними за особисті кошти, не є спільним майном. ОСОБА_6 не повідомляла ОСОБА_1 про те, що набула у власність 1/2 частину у двокімнатній квартирі за кошти позивача, замовчувала цей факт а отже відповідачі вдались до обману.

У зв'язку з цим позивач просила суд: визнати договір № ФП-8-87-026 купівлі-продажу майна (квартири), яке буде створено в майбутньому, за адресою: АДРЕСА_2, укладений між ТзОВ «Форте-Буд» та покупцями ОСОБА_6 та ОСОБА_8 - удаваним в частині зазначення покупцями ОСОБА_8 та ОСОБА_6, з моменту його укладення; визнати ОСОБА_1 покупцем за договором № ФП-8-87-026 купівлі-продажу майна (квартири), яке буде створено в майбутньому, за адресою: АДРЕСА_2, укладеним 25.02.2014 року; визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 17.02.2015 року, індексний номер 33727430, яке видане Реєстраційною службою Івано-Франківського МУЮ ОСОБА_8, ОСОБА_6 на двокімнатну квартиру №245, загальною площею 65,8кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в ДРРП 576149126101), що знаходиться в багатоквартирному житловому будинку АДРЕСА_2; припинити право власності ОСОБА_6 на 1/2 частки двокімнатної квартири № 245 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в ДРРП 576149126101), що знаходиться в багатоквартирному житловому будинку АДРЕСА_2; визнати 1/2 частки двокімнатної квартири АДРЕСА_2 приватною власністю ОСОБА_1

Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_9 в судовому засіданні позов підтримали з мотивів, викладених в заяві, а також письмовому поясненні (а.с.72-75), просили позов задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_7- ОСОБА_5 в судовому засіданні позов визна, посилаючись на письмову заяву відповідача про визнання позову (а.с.80).

Відповідно до ч.6 ст.263 ЦПК України якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Суд не приймає заяву відповідача ОСОБА_7 про визнання позову, оскільки така заява порушує права ОСОБА_6

Відповідач ОСОБА_6 та її представник ОСОБА_4 в судовому засіданні позов заперечили, посилаючись на письмове заперечення (а.с.50-52), заяву про застосування строу позовної давності та додаткові пояснення, зокрема відповідач пояснила, що вона придбала 1/2 частину спірної квартири у ТОВ «Форте-Буд» у особисту приватну власність за власні грошові кошти, оскільки вона працювала у ДП «Виробиче об'єднання Карпати», отримувала велику заробітну плату, яку могла відкладати з 2012 року на придбання квартири. Крім того їй допомагали родичі, які також надали їй свої грошові заощадження для придбання даної квартири. Також зазначила, що воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені даним правочином. Позивач не вказує який інший правочин проховується з допомогою укладеного правочину. Крім цього позов подано з пропущенням строку позовної давності, оскільки договір був укладений 25.02.2014 року, а з позовом позивач звернулась 12.06.2017 року, просили в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши сторін та їх представників, дослідивши наявні у справі докази, з'ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши ці докази на належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею ч.1 ст.5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною,Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов'язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до вимог ст. 55 Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

За ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Судом встановлено, що 25.02.2014 року між ТзОВ «ФОРТЕ-БУД» та ОСОБА_8, ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна (квартири), яке буде створено у майбутньому № ФП-8-7-026, предметом якого є двокімнатна квартира, загальною площею 65 кв.м. на 7 поверсі 8 під'їзду, що розташована в багатоквартирному житловому будинку з приміщенням громадського призначення та громадського харчування по АДРЕСА_3 (а.с.5-8).

Згідно з копіями квитанцій (а.с.9,10) ОСОБА_8 на виконання умов договору оплачував вартість квартири та додаткових робіт.

30.01.2015 року було виготовлено технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_2 (а.с.11-12).

Відповідно до договору дарування частки квартири від 24.01.2017 року, ОСОБА_8 подарував своїй матері ОСОБА_1 належну йому 1/2 частку квартири АДРЕСА_2. Вартість частки квартири становить 125200грн. (а.с.13).

Як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, ОСОБА_1 є власником 1/2 частки двокімнатної квартири АДРЕСА_2 (а.с.14).

Позивач ОСОБА_1 зазначає, що проживає в Республіці Італія, де офіційно працевлаштована, сплачує всі необхідні податки, що підтверджується доданими копіями документів (а.с.15,16,17,18,19,20,2122,23,24,25,26,27,28,29,30,31).

Відповідно до копії довідки ДП « ВЕО «Карпати» № 259 від 20.06.2017 року , ОСОБА_6 працює в ДП «ВЕО «Карпати» з 27.02.2012 року , займає посаду інженера-технолога. Дохід за період з 27.02.2012 року по 31.05.2017 року склав 222519,90грн. (а.с.53-54).

Відповідач ОСОБА_6 також зазначає, що вона могла відкладати з 2012 року кошти на придбання квартири, а також їй в цьому допомагали родичі, вказує, що батько був офіційно працевлаштований та отримував заробітну плату, що підтверджується копіями довідок про доходи ОСОБА_10 (а.с.55,56,57,58,59). Мати відповідача ОСОБА_11 надала їй частину коштів для купівлі квартири в сумі 1833 євро та 2760 доларів США, що підтверджується копією довідки, виданої ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» від 04.07.2017 року, згідно з якої вбачається, що ОСОБА_11 були відкриті депозитні рахунки у банку (а.с.60). Також ОСОБА_12 зняла зі свого депозитного рахунку в ПАТ КБ «Приватбанк» 9080,39грн. та 13293,74 Євро, що підтверджується копіями виписок від 04.07.2017 року (а.с.61,62). Їй також допомагала сестра, яка передала ОСОБА_12 свої заощадження в сумі 20737,24грн., на підтвердження чого додала копії довідок ПАТ КБ «Приватбанк» від 05.07.2017 року (а.с.63,64,65).

Як вбачається з копії довідки ПАТ КБ «Приватбанк» від 12.04.2017 року ОСОБА_7 мав у ПАТ КБ «Приватбанк» у період з 2012 по 2014 роки депозитні валютні рахунки (а.с.82,83).

Як вбачається з копії довідки ПАТ КБ «Приватбанк» від 15.02.2018 року ОСОБА_12 мала у ПАТ КБ «Приватбанк» у період з 08.06.2013 року по 11.12.2013 року депозитний рахунок (а.с.119,120,121).

Допитана як свідок позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснила, що у 2008 році вона виїхала за кордон, думала побудувати нову хату. Спочатку працювала нелегально. Згодом отримала офіційні документи на роботу. У 2010 році син переїхав до м. Івано-Франківська, одружився, та жив з сім'єю на орендованій квартирі. ЇЇ заробіток за кордоном складав 1000-1200 євро на місяць. ОСОБА_1 висилала сину гроші на купівлю квартири для себе. Довіреності на придбання квартири не давала. Вказує що періодично приїжджала до дому у 2010 році, у 2015 році та у 2016 році. Коли вона приїхала додому у вересні 2016 року то попросила показати документи на квартиру та дізналась що квартира записана без її відома на відповідача ОСОБА_12 На пропозицію переоформити квартиру на ОСОБА_1 відповідачі не погодились. У жовтні 2016 року син зумів переписати частину квартири на неї.

Правилами ч. 2 ст. 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 5 ст. 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути предявлена будь-якою заінтересованою особою.

Зі змісту цих статей вбачається, що заперечувати дійсність правочину в судовому порядку вправі одна із сторін договору або інша заінтересована особа.

ЦК України не містить визначення поняття «заінтересована особа», тобто залишає його оціночним. Тому слід враховувати, що заінтересованою особою є будь-яка особа, яка має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Така особа, яка звертається до суду з позовом про визнання договору недійсним, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів.

У зв'язку з цим виділяють декілька критеріїв визначення заінтересованості позивача в оспорюваному договорі: 1) права і законні інтереси заінтересованої особи безпосередньо порушені договором; 2)у результаті визнання договору недійсним майнові інтереси заінтересованої особи будуть відновлені; 3) заінтересована особа отримує що-небудь в результаті проведення реституції (права, майно).

Зазначена правова позиція викладена в Аналізі окремих питань судової практики, що виникають при застосуванні судами рекомендаційних роз'яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

У відповідності до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно вимог ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману, щодо обставин, які мають істотне значення ч. 1, 2 ст. 229 ЦК України, такий правочин визнається судом не дійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07 лютого 2014 року, вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч.1 ст.12 ЦПК України). Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов'язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення (ч.1 ст.81 ЦПК України), крім випадків, встановлених статею 82 цього Кодексу.

На підтвердження позовних вимог позивачем суду надано витяги з рахунку соціального страхування, розрахунок вихідної допомоги та заяви роботодавців, які підтверджують отримані позивачем доходи.

Проте, суд критично ставиться до поданих доказів, оскільки доказів того, що отримані грошові кошти були передані та витрачені відповідачем ОСОБА_7 саме для оплати за договором купівлі-продажу нерухомого майна № ФП-8-7-026 суду не надано.

Також, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження домовленості між позивачем та відповідачем ОСОБА_7 про придбання спірної квартири за дорученням позивача.

Посилання представника позивача на той факт, що оплату за договором купівлі-продажу здійснював відповідач ОСОБА_7, на думку суду не свідчить про те, що гроші внесені для оплати за квартиру належали особисто відповідачу ОСОБА_7 та суперчать укладеному договору купівлі-продажу нерухомого майна № ФП-8-7-026, в якому покупцями зазначені ОСОБА_8 та ОСОБА_6

На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які виникли між сторонами та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що позов, зважаючи на його підстави та обраний спосіб захисту задоволенню не підлягає через недоведеність заявлених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.203,215,228,230 ЦПК України, ст.ст. 12,14,81,263-265 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання договору купівлі - продажу квартири удаваним в частині покупців, визнання покупцем за договором та визнання права власності на квартиру відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі протягом тридцяти днів дня його проголошення апеляційної скарги до апеляційного суду Івано-Франківської області через Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області.

Суддя Татарінова О.А.

Повний текст рішення складено 02 квітня 2018 року.