Ухвала суду № 73106127, 29.03.2018, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

Провадження №2-а/263/52/2018

Справа № 263/12455/17

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2018 року Жовтневий районний суд м.Маріуполя Донецької області ОСОБА_1, при секретарі Масюк М.С., під час розгляду у відкритому судовому засіданні матеріалів адміністративної позовної заяви ОСОБА_2 до Центрального об’єднаного управління Пенсійного Фонду України м.Маріуполя про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду зазначеним позовом, в якому просить зобов’язати відповідача відновити йому виплату пенсії та перерахувати на його рахунок відкритий раніше заборгованість по пенсії за весь час її припинення (призупинення), з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми за весь період невиплати пенсії.

В судове засідання ОСОБА_2 не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини своєї неявки суду не повідомив.

Представник відповідача в судове засідання не з’явилася, при цьому надала на адресу суду клопотання в якому просила передати дану адміністративну справу на розгляд до Іллічівського районного суду м.Маріуполя, оскільки фактичною адресою мешкання позивача є вул.Боткіна, б.59 м.Маріуполь, яка відноситься до Кальміуського району м.Маріуполя, а тому ОСОБА_2 необлхідно звернутися до належного відповідача по справі, а саме до Лівобережного об’єднаного управління Пенсійного Фонду України м.Маріуполя Донецької області, який територіально обслуговує Кальміуський район м.Маріуполя.

Дослідивши матеріали справи, клопотання представника відповідача, суд приходить до наступного.

Відповідно до п.п. 10, 12 Перехідних положень КАС України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу; заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання ним чинності, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України (в редакції станом на день подання позову) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, рішення суб'єкта владних повноважень у контексті положень КАС України (в редакції станом на день подання позову) необхідно розуміти як нормативно-правові акти, так і правові акти індивідуальної дії.

Нормативно-правові акти - це правові акти управління, які встановлюють, змінюють, припиняють (скасовують) правові норми. Нормативно-правові акти містять адміністративно-правові норми, які встановлюють загальні правила регулювання однотипних відносин у сфері виконавчої влади, розраховані на тривале застосування. Вони встановлюють загальні правила поведінки, норми права, регламентують однотипні суспільні (відносини у певних галузях і, як правило, розраховані на довгострокове та багаторазове їх застосування).

Другу групу актів за критерієм юридичної природи складають індивідуальні акти, які стосуються конкретних осіб та їхніх відносин. Загальною рисою, яка відрізняє індивідуальні акти управління від інших актів, є їх виражений правозастосовчий характер, а також їх конкретність, зокрема: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв'язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата - конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами.

Нормативно-правові акти можуть бути оскаржені широким колом осіб (фізичних та юридичних), яких вони стосуються. Індивідуальні акти можуть бути оскаржені іншими особами, які в них зазначені, тобто безпосередні права, свободи чи охоронювані законом інтереси яких такими актами порушені.

Аналогічна за змістом позиція висвітлена в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 781/11/13-10 від 01.06.2010 року «Щодо застосування окремих положень норм матеріального права під час розгляду адміністративних справ».

Оскаржуване позивачем рішення не містить будь яких чітких формулювань конкретних юридичних волевиявлень відносно останнього, що в свою чергу виключає виникнення конкретних адміністративно-правових відносин між позивачем та органом постановившим рішення.

Також оскаржуване позивачем рішення за своїм змістом та в розумінні положень КАС України (в редакції станом на день подання позову) не відноситься ні до нормативно-правових актів, ні до актів індивідуальної дії.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 КАС України адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об’єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Якщо така особа не має місця проживання (перебування) в Україні, тоді справу вирішує адміністративний суд за місцезнаходженням відповідача.

З огляду на викладене вбачається, що адміністративний позов подано з порушенням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності новою редакцією КАС України, а саме з порушенням правил підсудності, оскільки ОСОБА_2 проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 та не перебуває на обліку в Центральному об’єднаному управлінні Пенсійного Фонду України м.Маріуполя.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 29 КАС України суд передає адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, якщо після відкриття провадження у справі суд встановить, що справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Враховуючи вказане, суд приходить до висновку, що справа не підсудна Жовтневому районному суду м. Маріуполя та підлягає направленню за підсудністю за місцезнаходженням відповідача, як це передбачав КАС України в редакції станом на день подання позову.

Керуючись ст.ст. 25, 29 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Центрального об’єднаного управління Пенсійного Фонду України м.Маріуполя про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії - направити за підсудністю до Іллічівського районного суду м.Маріуполя Донецької області.

Ухвала набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 256 КАС України, і може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом п’ятнадцяти днів з дня складання повного тексту ухвали.

Повний текст ухвали складено 29 березня 2018 року.

Суддя: П.І.Папаценко