Рішення № 73106043, 02.04.2018, Мирноградський міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Димитровський міський суд Донецької області)

Справа № 226/193/18

ЄУН 226/193/18

Провадження № 2/226/262/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 березня 2018 року Димитровський міський суд Донецької області у складі:

головуючої – судді Клепка Л.І.,

за участю секретаря Тіссен О.В.,

представника відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Мирноград Донецької області справу за заявою ОСОБА_2, представництво інтересів якого здійснює адвокат ОСОБА_3, до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» про відшкодування моральної шкоди внаслідок отриманого професійного захворювання на виробництві, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2, в інтересах якого діє його представник ОСОБА_3, звернувся до суду з позовом до відповідача Державного підприємства «ВК «Краснолиманська» про відшкодування моральної шкоди, отриманої внаслідок отримання професійного захворювання. В обґрунтування вимог вказав, що у період з 27.11.2014 року по 28.02.2017 ро ку він перебував у трудових відносинах з ДП «ВК «Краснолиманська», працюючи машиністом гірничо-виймальних машин. Наказом №1322/к від 28.02.2017 року його було звільнено з роботи згідно ст.38 КЗпП України за власним бажанням у зв’язку з неможливістю продовження роботи за станом здоров’я.

Під час роботи в умовах, значно перевищуючих гранично допустимі норми запиленості повітря і рівня шуму, він отримав професійне захворювання, яке вперше встановлено йому висновком МСЕК від 10.01.2018року, за яким загальна втрата його працездатності становить 40% , з яких 25% - бронхіт і 15% - приглухуватість.

Вказуючи на те, що ушкодження здоров’я виникло внаслідок не створення відповідачем безпечних і нешкідливих умови праці, на нього має бути покладено обов’язок з відшкодування йому моральної шкоди, яка полягає в його фізичних і душевних стражданнях через незворотність втрати працездатності, неможливості продовження професійної роботи, необхідності вжиття реабілітаційних заходів та проходження лікування для підтримання здоров’я, неможливості вести активний спосіб життя, що впливає на його звичний життєвий уклад, призводить до психологічного дискомфорту і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь у відшкодування моральної шкоди 29000 грн., а також стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 грн.

Позивач і його представник, будучи належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, до судового засідання не з’явилися, надали суду заяви про розгляд справи у їх відсутність, що не перешкоджає судовому розгляду.

Представник відповідача проти позову заперечувала, вважала позовні вимоги недоведеними, зазначала, що приступаючи до роботи з небезпечними та шкідливим виробничими факторами, позивач розумів можливість їх впливу на здоров’я та свідомо приймав запропоновані йому умови праці. Крім того, вказувала на те, що відповідачем регулярно здійснювались профілактичні заходи з охорони праці, зокрема, проводились періодичні медичні огляди працівників на стан здоров’я, під час проведення яких будь-яких скарг на стан свого здоров’я позивач не заявляв, продовжуючи працювати та користуватися пільгами і компенсаціями, передбаченими законом для тих, хто працює в таких умовах. Вважаючи, що настання моральної шкоди позивачем не доведено, просила суд в задоволені позовних вимог відмовити.

Судом встановлено, що позивач з 1982 року працював на різних вугільних підприємствах з шкідливими умовами праці. Останнім місцем роботи позивача є ДП «ВК «Краснолиманська», де він працював з 27.11.32014року по 28.02.2017року на на посаді машиніста гірничо-виймальних машин 5 та 6 розрядів в підземних умовах (арк.спр.5-8).

31.10.2017року в клініці професійних захворювань позивачу ОСОБА_2 був встановлений остаточний діагноз: хронічний бронхіт ІІ ст., дифузний пневмофіброз, легенева недостатність І-ІІ ст., хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість з помірним ІІІ ст. зниженням слуху, який носить характер професійного захворювання (арк.спр.9-11,12-14,16,17,18,19).

Згідно акту розслідування хронічного професійного захворювання форми П-4 від 29.11.2017 року, стаж роботи ОСОБА_2 в мовах шкідливо впливу становить 30років 09 місяців 24 дні. Професійне захворювання виникло у зв’язку з тривалим періодом роботи в шкідливих умовах на підприємствах вугільної промисловості, на яких піддавався впливу шкідливих факторів – пилу і шуму (арк.спр.20-22).

28.02.2017року позивач був звільнений з роботи на підставі ст.38 КЗпП України за власним бажанням в зв’язку з неможливістю продовження роботи за станом здоров’я.

10.01.2018 року висновком МСЕК позивачу за сукупністю професійних захворювань первинно визначено 40% втрати професійної працездатності (25% - бронхіт і 15% - приглухуватість) безстроково без визначення групи інвалідності (арк.спр.23).

Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються ст. 237-1 КЗпП України, згідно якої відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці.

Згідно ч.1 і ч.2 ст.153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці, забезпечення яких покладається на власника або уповноважений ним орган.

Статтею 6 Закону України «Про охорону праці» визначено, що умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.

Згідно ст.13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов’язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Як вбачається з акту розслідування хронічного професійного захворювання від 04.12.2017 року, причиною професійного захворювання є тривалий час роботи позивача в шкідливих умовах, обумовлених впливом несприятливих факторів виробничого середовища трудового процесу - пил, рух повітря, рівень еквівалентного шуму, вологість повітря, що доводить вину відповідача у спричиненні позивачу моральної шкоди внаслідок отримання на виробництві професійного захворювання (арк.спр.20-22).

Суд погоджується з доводами позивача, що отримане ним професійне захворювання негативно впливає на його життєву активність, позбавляючи можливості вести повноцінний спосіб життя, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації свого життя і тягне за собою моральні страждання, що змушує його проходити періодичні обстеження та стаціонарні курси лікування для підтримки свого здоров’я.

Доводи представника відповідача щодо недоведеності спричинення позивачу моральної шкоди суд вважає безпідставними, так як згідно представлених суду доказів, зокрема акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, позивач отримав професійне захворювання внаслідок порушення відповідачем його права на безпечні умови праці.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд бере до уваги конкретні обставини справи, характер отриманого позивачем професійного захворювання і пов’язані з ним фізичні та моральні страждання позивача, відсоток втрати професійної працездатності, інтенсивність і тривалість його фізичних і психічних страждань, істотність вимушених змін у життєвих стосунках, настання негативних наслідків і вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 16000 гривень.

Суд вважає, що такий розмір компенсації моральної шкоди позивачу буде відповідати засадам виваженості, розумності і справедливості. Розмір моральної шкоди, заявлений позивачем, суд вважає завищеним.

Вирішуючи питання щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, проти чого заперечував представник відповідача, зазначаючи на їх недоведеність, суд вважає, що ці вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з такого.

Витрати на професійну правничу допомогу, згідно з частиною 3 ст.133 ЦПК України, відносяться до витрат, пов’язаних із розглядом справи.

Пунктом 1 частини 2 ст.137 цього Кодексу визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов’язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Так, позивачем на підтвердження надання йому правової допомоги до позовної заяви долучено витяг з договору від 16.01.2018року, укладений між ним і адвокатом ОСОБА_3, жодним пунктом якого не зазначено порядок оплати за надання допомоги, і розрахункова квитанція АААП №917829 від 16.01.2018року, згідно якої ОСОБА_2 на користь адвоката сплачено 3000грн. за складання позовної заяви або за участь у судових засіданнях. Разом з тим, кількість витраченого часу на надання послуг зі складання позовної заяви не зазначено, а в судовому засіданні адвокат ОСОБА_3 представництво інтересів позивача не здійснював. Таким чином, за таких умов суд погоджується з думкою представника відповідача про недоведеність цих вимог.

Вирішуючи питання про судові витрати в порядку ст.141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь УДК в місті Мирноград судовий збір в розмірі 704,80 грн.

На підставі ст.ст.43, 46 Конституції України, ст.ст.153, 237-1 КЗпП України, ст.9 Закону України «Про охорону праці», керуючись ст.ст. 2,5,6,12,13,259,352,354,355 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

Вимоги ОСОБА_2, представництво інтересів якого здійснює адвокат ОСОБА_3, до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» про відшкодування моральної шкоди внаслідок отриманого професійного захворювання на виробництві, задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» (ЄДРПОУ 3159957), місце розташування: 85310, м. Родинське, м. Покровськ, Донецька область, вул. Перемоги, буд. 9, на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (податковий номер НОМЕР_1), місце реєстрації: АДРЕСА_1 в відшкодування моральної шкоди 16000 (шістнадцять тисяч) гривень.

В задоволенні інших вимог відмовити.

Стягнути з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» (ЄДРПОУ 3159957), розташованого за адресою: 85310, м. Родинське, м. Покровськ, Донецька область, вул. Перемоги, буд. 9 на користь УДК в м.Мирноградвугілля судовий збір в розмірі 704,80 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Вступна і резолютивна частини рішення проголошені 27 березня 2018 року. Повне судове рішення виготовлено та підписано в нарадчій кімнаті 02 квітня 2018 року.

Суддя Л.І.Клепка