Постанова № 73105961, 28.03.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/1784/16

Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Лях О.П.

суддів: Яковенка М.М. , Старосуда М.І.

при секретарі судового засідання Жданюк А.О.,

за участю представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Соколенко А.С.,

представника третьої особи Чехунова М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засідання в приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.12.2017 року (м.Харків, головуючий суддя І інстанції Бідонько А.В., повний текст складено 28.12.2017 року) по справі № 820/1784/16 за позовом ОСОБА_4 до Московського районного військового комісаріату, треті особи Військовий прокурор Харківського гарнізону, Військовий прокурор Деснянського гарнізону, Харківський обласний військовий комісаріат, про скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

07.04.2016 року позивач, ОСОБА_4, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Московського районного військового комісаріату, треті особи Військовий прокурор Харківського гарнізону, Військовий прокурор Деснянського гарнізону, Харківський обласний військовий комісаріат, в якому (урахуванням заяви про збільшення та зміну позовних вимог) просив суд: (т.1 а.с.4-9, 176)

- визнати нечинним рішення військово - лікарської комісії Московського районного військового комісаріату м. Харкова від 25.06.2015 року про придатність ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, до призову на строкову військову службу - з моменту його прийняття 25.06.2015 року;

- визнати нечинним рішення районної призовної комісії Московського районного військового комісаріату м. Харкова від 25.06.2015 року про придатність ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, в частині пункту (№ п/п) 4/1360 протоколу № 58 від 25.06.2015 року - з моменту його прийняття 25.06.2015 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 19.12.2017 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_4 відмовлено (т.2 а.с.182-187).

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, пославшись на незаконність та необґрунтованість постанови суду першої інстанції, прийняту з порушенням норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим просить постанову скасувати та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі (т. 2 а.с.200-205).

Апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції суперечить вимогам Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, адже судом першої інстанції не надано оцінки факту призову позивача на строкову військову службу на підставі документів, які йому не належать, що призвело до не врахування дійсного стану здоров'я апелянта та помилкового висновку про придатність позивача до військової служби.

Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (т.2 а.с.230-234), в якому Московський районний військовий комісаріат, заперечуючи проти доводів апеляційної скарги зазначає, що під час здійснення приписки до призовної дільниці та оформлення посвідчення про приписку за рішенням призовної комісії відповідача, яке оформлене протоколом медичної комісії від 25.07.2011 року, позивача було визнано придатним до військової служби. В подальшому позивача було знято з військового обліку призовників та взято на військовий облік військовозобов'язаних, про що свідчить військовий квиток №1/49, виданий 04.12.2011 року.

Крім того, відповідач у відзиві на апеляційну скаргу звертає увагу, що у 2015 році призив на строкову військову службу проводився в умовах особливого періоду. Враховуючи, що позивач самостійно після отримання відповідної повістки до районного військового комісаріату не прибув, його було доставлено співробітниками правоохоронних органів. Рішенням районної призовної комісії від 25.06.2015 року позивача було визнано придатним до військової служби.

Заслухавши доповідь судді-доповідача стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом апеляційної інстанції, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши і обговоривши доводи апеляційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Відповідно до ч.3 ст.3 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017, чинній з 15.12.2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі ст.308 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017, чинній з 15.12.2017 року) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що рішенням призовної комісії Московського району від 21.07.2011 року, оформленим протоколом № 40, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, визнаний непридатним до військової служби в мирний час, обмежено придатним у воєнний час (т.1 а.с.64, 64 з/б).

При проходженні медичної комісії у зв'язку з призовом на військову строкову службу гр. ОСОБА_4, на підставі протоколу медичної комісії від 26.10.2011 року № 18, звільнений від призову на строкову військову службу, визнаний обмежено придатним до строкової військової служби, а саме: непридатним до військової служби в мирний час, обмежено придатним у воєнний час, за ст. 62 "в" (незначне порушення функцій кістково - м'язової системи) Наказу Міністра оборони України від 14.08.2008 р. № 402 (зі змінами) "Про затвердження Положення про військово - лікарську експертизу в Збройних Силах України" (т. 1 а.с.16, 66, 66з/б).

Указом Президента України "Про часткову мобілізацію" від 14.01.2015 року №15/2015, що набрав чинності 20.01.2015 року, оголошено часткову мобілізацію, у зв'язку з чим 20.04.2015 року та 17.06.2015 року засобами поштового зв'язку відповідачем направлено ОСОБА_4 повістки для прибуття до призовної комісії районного військового комісаріату, копії корінців яких надано до матеріалів справи (т. 1 а.с.63). ). До районного військового комісаріату позивач 17.06.2015 року не з'явився.

25.06.2015 року працівниками органу внутрішніх справ ОСОБА_4 було доставлено до Московського районного військового комісаріату та проведено медичний огляд.

За результатами медичного огляду Рішенням районної призовної комісії від 25.06.2015 року за протоколом № 58 гр. ОСОБА_4 визнаний придатним до військової служби та призваний на строкову службу (т.1 а.с.67).

Наказом військової частини п/п В0934 від 25.06.2015 року № 115 призовник ОСОБА_4 зарахований до складу військової частини, поставлений на всі види забезпечення і призначений на посаду курсанта навчальної роти.

В подальшому 28.06.2015 року ОСОБА_4 залишив місце несення служби.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем було надано до суду належні докази правомірності, законності та обґрунтованості своїх дій та рішень, та доведено відсутність підстав для звільнення військовозобов'язаного ОСОБА_4 від призову на військову службу під час мобілізації.

В той же час, колегія суддів, не обговорюючи питання правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального права, вважає, що в цьому випадку адміністративний позов ОСОБА_4 підлягає залишенню без розгляду з огляду на наступне.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Положеннями ст.129 Конституції України визначено рівність всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017, чинній з 15.12.2017 року) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Матеріали справи свідчать, що предметом позову є правомірність рішення військово - лікарської комісії Московського районного військового комісаріату м. Харкова від 25.06.2015 року про придатність ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, до призову на строкову військову службу на момент його прийняття та рішення районної призовної комісії Московського районного військового комісаріату м. Харкова від 25.06.2015 року про придатність ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, в частині пункту (№ п/п) 4/1360 протоколу № 58 від 25.06.2015 року стосовно позивача.

При цьому, із апеляційної скарги ОСОБА_4 (т.2 а.с.201) вбачається, що про порушення своїх прав позивачу стало відомо під час ознайомлення із матеріалами своєї особової справи, в тому числі із результатами оскаржуваного рішення військово-лікарської комісії Московського районного військового комісаріату м. Харкова від 25.06.2015 року, оформленого протоколом № 58, при проходженні медичної комісії в навчальному центрі.

Колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_4 було зараховано курсантом навчальної роти і, відповідно, направлено до навчального центру, з 25.06.2015 року, а вже 28.06.2015 року він залишив місце несення служби.

Таким чином, ОСОБА_4 ознайомився із оскаржуваним рішенням відповідача в період з 25.06.2015 року до 28.06.2015 року, що не заперечувалося представником позивача під час апеляційного розгляду справи.

В той же час, із даним адміністративним позовом ОСОБА_4 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду лише 07.04.2016 року.

На час звернення ОСОБА_4 до суду першої інстанції із даним адміністративним позовом чинними були положення Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 06.07.2005 року із відповідними змінами та доповненнями.

В подальшому, 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03.10.2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України", яким Кодекс адміністративного судочинства України викладено у новій редакції.

Таким чином, на час прийняття судом першої інстанції відповідного рішення та подання позивачем апеляційної скарги, чинними є положення Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017.

Відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017 року) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Аналогічні приписи щодо строку звернення до адміністративного суду містяться у ч.1 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017, чинній з 15.12.2017 року).

Тобто, чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

При цьому, практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").

В той же час, у рішеннях по справах Іліан проти Туреччини та Bellet v. France Європейський Суд з прав людини зазначив, що правило встановлення обмежень до суду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду, повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.

«Стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

Отже, дотримання строку звернення з позовом є однією з умов для реалізації права на подання позову у публічно-правових відносинах.

Відповідно до ч.2 ст.99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017 року) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Аналогічні приписи містяться у ч.2 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017, чинній з 15.12.2017 року).

В той же час, наслідки пропуску строку звернення до адміністративного суду передбачено положеннями ст.100 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017 року) та положеннями ст.123 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017, чинній з 15.12.2017 року).

Зокрема, частиною першою статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017 року) було передбачено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Згідно із ч. 2 ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017 року) позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Відповідно до ч.ч.3 та 4 ст.123 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017, чинній з 15.12.2017 року) якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Згідно із п.8 ч.1 ст.240 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017, чинній з 15.12.2017 року) суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

При цьому, аналіз змісту наведених норм права свідчить про те, що залишення позову без розгляду, у зв'язку з пропуском строку звернення до суду, може мати місце тільки при встановленні обставин щодо початку перебігу строку звернення до суду, зокрема, обставин, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів; та з'ясування причин пропуску цього строку, наявність або відсутність поважних причин пропуску цього строку.

Поважними причинами пропуску строку звернення до суду відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.

При цьому, поважність причин для поновлення строку звернення до адміністративного суду суд оцінює у кожному конкретному випадку з метою визначення правових наслідків.

Як свідчать матеріали справи, позивачем до суду першої інстанції не було заявлено клопотання про поновлення строків звернення до суду та не надано доказів поважності пропуску строку для звернення до адміністративного суду із відповідним позовом, проти чого представник позивача не заперечував під час апеляційного розгляду справи.

Суд першої інстанції приймаючи оскаржуване рішення на це увагу не звернув , та в порушення вимог процесуального права розглянув справу з прийняттям судового рішення по суті позовних вимог

Згідно з приписами п.3 ч.1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково;

Відповідно до вимог ч.1 ст. 319 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги позивача, скасування постанови суду першої інстанції та залишення адміністративного позову без розгляду.

Інші доводи апеляційної скарги позивача висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись ст.ст.2, 241, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325, 327-329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.12.2017р. по справі № 820/1784/16 - скасувати.

Залишити без розгляду адміністративний позов ОСОБА_4 до Московського районного військового комісаріату, треті особи Військовий прокурор Харківського гарнізону, Військовий прокурор Деснянського гарнізону, Харківський обласний військовий комісаріат, про скасування рішення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 02 квітня 2018 року.

Головуючий суддя (підпис)О.П. ЛяхСудді(підпис) (підпис) М.М. Яковенко М.І. Старосуд