Постанова № 73105548, 29.03.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції: Сліденко А.В.

29 березня 2018 р. м. ХарківСправа № 644/8466/17Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Жигилія С.П.

суддів: Перцової Т.С. , Дюкарєвої С.В.

за участю секретаря судового засідання Ващук Ю.О.

позивача - ОСОБА_1 ; представника відповідача - Оржиховської Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Харківського окружного адміністративного суду (м. Харків) від 07.02.2018 по справі № 644/8466/17

за позовом ОСОБА_3

до Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова

про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_3.) звернулась до суду з адміністративним позовом до Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова (далі по тексту - відповідач, Індустріальне ОУПФ України м. Харкова), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова щодо відмови в перерахунку пенсії ОСОБА_3 у розмірі 60 відсотків місячної (чинної) заробітної плати на підставі довідки прокуратури Луганської області від 27.11.2017 року № 18/660 вих-17;

- скасувати рішення Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова від 18.12.2017 року №246 щодо відмови ОСОБА_3 у перерахунку пенсії;

- зобов'язати Індустріальне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова здійснити, починаючи з 01.11.2017 року, перерахунок призначеної ОСОБА_3 пенсії у розмірі 60 відсотків місячної (чинної) заробітної плати на підставі довідки прокуратури Луганської області від 27.11.2017 року № 18/660 вих-17, без обмеження її максимального розміру;

- зобов'язати Індустріальне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова виплатити ОСОБА_3 недоплачену різницю між фактично отриманою та перерахованою пенсією за період з листопада 2017 року.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.02.2018 року по справі № 644/8466/17 позов - залишено без задоволення.

Позивач, не погодившись із вказаним рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.02.2018 року по справі № 644/8466/17 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги та у судовому засіданні зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів ст. ст. 22, 64 Конституції України, п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213, ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року № 1789-ХІІ, постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов праці працівників прокуратури» (зі змінами, внесеними згідно з Постановами Кабінету Міністрів України від 06.10.2014 року № 506 та від 30.09.2015 року № 763), постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" від 09.12.2015 року № 1013, що призвело до неправильного вирішення справи, з підстав та обставин викладених у апеляційній скарзі.

Представник відповідача, у надісланому відзиві на апеляційну скаргу та у судовому засіданні, з викладених підстав, просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, позивача тка представника відповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 призначено пенсію у зв'язку з втратою годувальника - чоловіка, котрий набув право на пенсію у порядку, визначеному Законом України «Про прокуратуру», як колишній працівник органів прокуратури, у розмірі 60% заробітку.

ОСОБА_3 08.12.2017 року звернулась до Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова із заявою, в якій просила здійснити перерахунок пенсії на підставі довідки прокуратури Луганської області від 27.11.2017 року №18-660вих-17 у зв'язку з підвищенням розміру заробітної плати працюючим державним службовцям згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 року № 1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" із розрахунку 60% від суми місячного (чинного) заробітку).

Рішенням Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова №246 від 18.12.2017 року позивачеві відмовлено в перерахунку пенсії з посиланням на те, що згідно з п. 5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213, у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах, з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначались відповідно до Закону України "Про прокуратуру". Відтак, починаючи з 01 червня 2015 року пенсії в порядку та на умовах, визначених вищезазначеним законом не призначаються, а раніше призначені не перераховуються.

Позивач, не погодившись з вказаною відмовою у перерахунку пенсії, звернувся до суду з даним позовом про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.

Згідно з ч. 18 статті 50-1 Закону України «Про Прокуратуру» №1789-ХІІ (далі по тексту - Закон №1789-ХІІ), призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, у якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.

Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 року № 76-VIII внесено зміни до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ, зокрема частину вісімнадцяту викладено у такій редакції: «Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України».

15.07.2015 року набув чинності Закон України «Про прокуратуру» №1697-VII (далі по тексту - Закон №1697-VII).

Відповідно до Розділу ХІІ Прикінцевих положень Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII визнано такими, що втратили чинність із набранням чинності цим Законом положення: Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ, крім пункту 8 частини 1 статті 15, частини 4 статті 16, абзацу першого частини 2 статті 46-2, статті 47, частини першої статті 49, частини 5 статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, частини третьої статті 51-2, статті 53 щодо класних чинів (їх дія поширюється на осіб, яким присвоєно класні чини до набрання чинності цим Законом), статті 55 щодо посвідчення працівника прокуратури, статті 2 у частині підстав звільнення з посади Генерального прокурора України, а також статті 13 щодо функціонування в системі органів прокуратури міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратур, яка втрачає чинність з 15 грудня 2015 року.

Таким чином, на час звернення позивача до відповідача із заявою про перерахунок пенсії частини тринадцята та вісімнадцята статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ, які регулювали порядок перерахунку пенсій, втратили чинність.

Закон №1697-VII не містить аналогічної норми, яка б визначала умови та порядок перерахунку пенсій у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників.

Згідно з частиною 20 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.

Колегія суддів зауважує, що зазначені зміни законодавства не позбавляють позивача права на перерахунок пенсії, який був йому гарантований статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ при призначені пенсії, а лише покладають визначення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури на Кабінет Міністрів України.

Поряд з цим, на час звернення позивача за перерахунком пенсії Кабінетом Міністрів України відповідний нормативно-правовий акт прийнято не було.

Таким чином на час виникнення спірних правовідносин діючим законодавством України не було визначено механізму перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII.

Окрім цього, колегія суддів зазначає, що за приписами частини 1 статті 58 Конституції України, Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У абзаці 2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 вказано, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Конституційний Суд України в п.3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 року по справі за № 4-зп (справа про набуття чинності Конституцією України) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що відповідач обґрунтовано розглянув заяву позивача на підставі діючих на час розгляду заяви положень діючого законодавства, що регулює пенсійне забезпечення працівників прокуратури - ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VII.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає безпідставними твердження позивача про необхідність застосування до спірних відносин Закону України "Про прокуратуру" в редакції 2001 року.

Отже, у даному випадку, до спірних правовідносин не підлягає застосуванню стаття 50-1 Закону № 1789-XII, яка станом на момент звернення позивача до відповідача із заявою про здійснення спірного перерахунку пенсії, вже не діяла.

Системний аналіз наведених положень законодавства, в контексті встановлених обставин справи, дає підстави для висновку, що у позивача не виникло право на спірний перерахунок пенсії.

Також колегія суддів зауважує, що відсутність на час звернення позивача до відповідача затвердженого Кабінетом Міністрів України порядку перерахунку пенсій, призначених працівникам прокуратури, не є доказом неправомірності дій відповідача.

Колегія суддів звертає увагу, що за змістом рішення «Великода проти України» від 03.06.2014 року Європейський суд з прав людини зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Стосовно тверджень позивача про звуження прав останнього, колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що відповідно до статті 22 Загальної Декларації прав людини, кожна людина як член суспільства має право на соціальне забезпечення, здійснення необхідних для підтримання її гідності, вільного розвитку її особи прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави.

Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Колегія суддів наголошує, що Європейський суд з прав людини вже неодноразово зазначав, що законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінюватися, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти таких змін у майбутньому (зокрема, у рішеннях у справах "Аррас та інші проти Італії", "Сухобоков проти Росії").

У рішенні Європейського суду з прав людини за заявою Великоди проти України №43331/12 від 03 червня 2014 року щодо частин скарг заявниці стосовно невиконання рішення суду від 19 січня 2010 року щодо нарахування та виплати заявниці пенсії у розмірі, встановленим статями 50 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" після внесення у 2011 році змін до законодавства, Європейський суд з прав людини констатував, що подальша дія вищезазначеного судового рішення закінчилася, коли у законодавство, яке регулювало пенсійні виплати заявниці, було внесено зміни. Відповідно, обов'язок Уряду забезпечити виконання рішення закінчився щонайпізніше 01 листопада 2011 року, коли змінене законодавство було застосовано до пенсії заявниці. Протягом зазначеного періоду заявниця отримувала пенсію згідно з рішенням суду від 19 січня 2010 року, і таким чином для скарги немає підстав.

На залежність розмірів соціальних виплат від економічних чинників вказав і Конституційний Суд України, зокрема, у рішенні від 26.12.2011 року N 20-рп/2011 у справі за конституційними поданнями 49 народних депутатів України, 53 народних депутатів України і 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VII Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік".

У цьому Рішенні вказано, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень (абзац сьомий підпункту 2.1 пункту 2 Рішення). При цьому Конституційним Судом України взято до уваги статтю 22 Загальної декларації прав людини, за якою розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12.10.2004 року (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 Рішення).

В цьому ж рішенні Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Отже, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

У іншому рішенні від 25.01.2012 року № 3-рп/2012 Конституційний Суд України дійшов висновку, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

Також, в цьому Рішенні вказано, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції‚ на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

З системного аналізу наведених рішень слідує, що при їх прийнятті Конституційний Суд України виходив із додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування у межах фінансових можливостей держави права кожного на достатній життєвий рівень.

При цьому, як відзначив Конституційний Суд України, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист (пункт 2.1 рішення від 26.12.2011 року № 20-рп/2011).

З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що застосування до спірних відносин положень ст.86 Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VII від 14.10.2014 року не є підставою для визнання рішення Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова неправомірним.

При цьому, колегія суддів зауважує, що відмова відповідача у такому перерахунку пенсії позивача не призвела до зменшення розміру пенсії, яку він отримував до цього, і не є звуженням обсягу вже набутих ним прав та/або позбавленням його права на соціальний захист.

З урахуванням встановлених обставин, наведених вище норм матеріального права та правових висновків Європейського Суду з прав людини, Конституційного Суду України, у відповідача по справі були відсутні підстави для перерахунку позивачеві пенсії відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру», у редакції, чинній на час призначення пенсії, у розмірі 60 % від суми заробітної плати у зв'язку із підвищенням заробітної плати відповідної категорії прокурорсько-слідчих працівників та на підставі довідки Прокуратури Луганської області, починаючи з 01.11.2017 року.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ч.4 ст.241, ст.ст.243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.02.2018 по справі № 644/8466/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду, крім випадків, встановлених ч.5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя С.П. ЖигилійСудді Т.С. Перцова С.В. Дюкарєва Повний текст постанови складено 02.04.2018 року.