Постанова № 73105242, 28.03.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2018 р., м. Харків Справа № 820/5610/17Харківський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Кононенко З.О.

суддів: Калиновського В.А. , Калитки О. М.

за участю секретаря судового засідання Цибуковська А.П.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Лук'янцева С.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.12.2017 (суддя Заічко О.В., 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, повний текст складено 19.12.17) по справі № 820/5610/17

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги та рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, фізична особа-підприємець ОСОБА_2, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Харківській області, в якому просив суд:

- скасувати податкове повідомлення - рішення № 0004941315 від 21 вересня 2017 р. Головного управління ДФС у Харківській області, яким було збільшено ОСОБА_2 суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування на суму 260 669,60 грн., в тому числі 173 779,73 грн. за основним платежем та 86 889,87 грн. за штрафними санкціями;

- скасувати податкове повідомлення рішення № 0004951315 від 21 вересня 2017 р. Головного управління ДФС у Харківській області, яким було збільшено ОСОБА_2 суму грошового зобов'язання за платежем військовий збір на суму 16 574,38 грн., в тому числі 13 259,49 грн. за основним платежем та 3314,89 грн. за штрафними санкціями;

- скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 21.09.2017 року № Ф-0000711315 Головного управління ДФС у Харківській області про сплату недоїмки у сумі 73498,26 грн;

- скасувати рішення № 0004961315 від 21.09.2017 року Головного управління ДФС у Харківській області про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким до ОСОБА_2 застосовано штрафні санкції у розмірі 8 040, 94 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що спірні рішення суперечать дійсним обставинам справи, є незаконними та необґрунтованими, а тому, підлягають скасуванню.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 12.12.2017 року адміністративний позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги та рішення - задоволено.

Скасовано податкові повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Харківській області № 0004941315 від 21 вересня 2017 р., № 0004951315 від 21 вересня 2017 р., вимогу Головного управління ДФС у Харківській області про сплату боргу (недоїмки) від 21.09.2017 року № Ф-0000711315, рішення Головного управління ДФС у Харківській області № 0004961315 від 21.09.2017 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, які винесені відносно фізичної особи - підприємця ОСОБА_2.

Відповідач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вказану постанову та прийняти нов відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити її, посилаючись на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.

Представник позивача, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просили залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ФОП ОСОБА_2 перебуває на обліку на обліку в Східній ОДПІ м. Харкова, зареєстрований як платник податку на додану вартість, основним видам діяльності самозайнятої особи ОСОБА_2 є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, що не заперечувалось у судовому засіданні представниками сторін.

ГУ ДФС у Харківській області проведена планова виїзна перевірка самозайнятої особи ОСОБА_2 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладення трудових відносин з працівниками, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015р. по 31.12.2016р., правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015р. по 31.12.2016р.

За результатами перевірки контролюючим органом було складено акт № 11857/20-40-13-15-07/НОМЕР_4 від 07.09.2017 року, яким встановлено наступні порушення податкового законодавства:

- порушення п. 177.2, п. 177.4 ст.177, п. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу України , в результаті чого занижено податок на доходи фізичних осіб в загальній сумі 173 779,73 грн., у тому числі, 2015р. - 100 285,77 грн., 2016р. - 73 493,96 грн.

- порушення абз.1 п.2 ч.1 ст.7, п.11 ст.8, п.2 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в результаті чого донараховано єдиний внесок на загальну суму 73498,26 грн., в тому числі за 2015р. - 6911,16 грн., за 2016р. на суму 66 587,10 грн.;

- порушення п. 16-1 розділу ХХ Податкового кодексу України, встановлено заниження військового збору на загальну суму 13259,49 грн., в тому числі за 2015р., в сумі 7135,10 грн. та за 2016р. в сумі - 6124,49 грн.

В мотивувальній частині акту перевірки зазначається, що на підставі наданих ФОП ОСОБА_2 первинних документів, бухгалтерського та податкового обліку контролюючим органом встановлено завищення валових витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності на загальній системі оподаткування, а саме: включення позивачем витрат за оренду сплачених ТОВ «Проперті менеджмент Україна» та ТОВ «Харківська роздрібна компанія», страхування - ТОВ «Харківська муніципальна страхова компанія», охорону - ТОВ «Кобальт», бухгалтерські послуги - ТОВ «Сан Сіті Плаза» .

ГУ ДФС у Харківській області посилається на те, що вказані порушення призвели до завищення валових витрат, чим порушено положення пунктів 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, внаслідок чого, у відповідності до вимог п. 167.1. ст. 167, п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України, позивачеві донараховано податку на доходи фізичних осіб від провадження господарської діяльності.

За результатами проведеної перевірки та складеного акту перевірки ГУ ДФС у Харківській області було винесено:

- податкове повідомлення - рішення № 0004941315 від 21 вересня 2017 р., яким було збільшено позивачеві суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування на суму 260669,60 грн., в тому числі 173779,73 грн. за основним платежем та 86889,87 грн. за штрафними санкціями;

- податкове повідомлення рішення № 0004951315 від 21 вересня 2017 р., яким було збільшено позивачеві суму грошового зобов'язання за платежем військовий збір на суму 16574,38 грн., в тому числі 13259,49 грн. за основним платежем та 3314,89 грн. за штрафними санкціями;

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 21.09.2017 року № Ф-0000711315 про сплату недоїмки у сумі 73 498,26 грн;

- рішення № 0004961315 від 21.09.2017 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного податку, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 8040, 94 грн.

Позивач не погодився з винесеними рішенням відповідача та звернувся до суду для захисту своїх прав та інтересів.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату недоїмки, рішення про застосуваннґ штрафних санкцій, суб'єкт владних повноважень діяв всупереч встановленому законом порядку, необґрунтовано, упереджено, без з'ясування необхідних обставин, що мали значення для прийняття зазначених рішень, без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване ці рішення, чим порушено законні інтереси позивача.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову з наступних підстав.

Згідно з підпунктом 14.1.27. пункту 14.1. статті 14 ПК України ( в редакції, чинній у перевіряємому періоді) витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Підпунктом 14.1.36. пункту 14.1. статті 14 ПК України встановлено, що господарською діяльністю є діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За приписами норм пунктів 44.1. та 44.3. статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1. цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац 2 пункту 44.1. статті 44 ПК України).

Відповідно до п. 15.1. ст. 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Згідно п. 16.1.2. та п. 16.1.3. ст. 16 ПК України платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів та подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 ПК України, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Згідно п. 23.2 ст. 23 ПК України, база оподаткування і порядок її визначення встановлюються цим Кодексом для кожного податку окремо.

У відповідності до пункту 162.1. статті 162 ПК України платниками податку на доходи фізичних осіб є: фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент.

Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, регулюється статтею 177 ПК України.

Згідно з пунктом 177.1. статті 177 ПК України доходи фізичних осіб-підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1. статті 167цього Кодексу.

Відповідно до пункту 177.2. статті 177 ПК України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

За приписами підпунктів 177.4.1.-177.4.4. пункту 177.4. статті 177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать: витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат; витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); обов'язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників у випадках, передбачених законодавством; суми податків, зборів, які пов'язані з проведенням господарської діяльності такої фізичної особи - підприємця (крім податку на додану вартість для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, та акцизного податку, податку на доходи фізичних осіб з доходу від господарської діяльності, податку на майно); суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; платежі, сплачені за одержання ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності фізичною особою - підприємцем, одержання дозволу, іншог017 р., вимогу Головного управління ДФС у Харківській області про сплату боргу (недоїмки) від 21.09.2017 року № Ф-0000711315, рішення Головного управління ДФС у Харківській області № 0004961315 від 21.09.2017 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, які винесені відносно фізичної особи - підприємця ОСОБА_2.

Відповідач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вказану постанову та прийняти нов відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та

З матеріалів справи вбачається, 16.04.2013 року між позивачем та ТОВ «Проперті менеджмент Україна» було укладено Договір оренди № 45453, згідно умов якого позивач (орендар) отримав у платне строкове користування торгові об'єкти та прилеглу до них територію з твердим покриттям (об'єкт оренди) на території Торгівельного центру «Барабашова».

Відповідно до п. 1.7. Договору строк дії Договору з 01 червня 2013р по 31 грудня 2018 р. включно.

Відповідно до п. 3.2.3. Договору орендар зобов'язаний забезпечити збереження Об'єкта оренди, запобігати його пошкодженню і псуванню.

Пунктом 3.2.7. Договору встановлено обов'язок орендаря застрахувати Об'єкт оренди не пізніше 10 днів з моменту його передачі в оренду.

Орендна плата та порядок розрахунків визначені п.2 Договору.

27 липня 2015 року між позивачем, ТОВ «Проперті менеджмент Україна» та ТОВ «Харківська роздрібна компанія» було укладено Договір про заміну сторони, за умовами якого Первісний орендодавець (ТОВ «Проперті менеджмент Україна») передав, а Новий орендатор (ТОВ «Харківська роздрібна компанія») прийняв всі права і обов'язки Первісного орендодавця за Договором оренди № 45453 від 16 квітня 2013 року.

Відповідно до п. 2 вказаного Договору сторони встановили, що права та обов'язки за Договором оренди вважаються передані з 00 годин 00 хвилин 01 серпня 2015 року.

26 квітня 2013 року між позивачем та ТОВ «Проперті менеджмент Україна» було укладено Договір оренди № 44558, згідно умов якого позивач (орендар) отримав у платне строкове користування торгові об'єкти та прилеглу до них територію з твердим покриттям (об'єкт оренди) на території Торгівельного центру «Барабашова».

Відповідно до п. 1.7. Договору строк дії Договору з 01 червня 2013р по 31 грудня 2018 р. включно.

Відповідно до п. 3.2.3. Договору орендар зобов'язаний забезпечити збереження Об'єкта оренди, запобігати його пошкодженню і псуванню.

Пунктом 3.2.7. Договору встановлено обов'язок орендаря застрахувати Об'єкт оренди не пізніше 10 днів з моменту його передачі в оренду.

Орендна плата та порядок розрахунків визначені п.2 Договору.

27 липня 2015 року між позивачем, ТОВ «Проперті менеджмент Україна» та ТОВ «Харківська роздрібна компанія» було укладено Договір про заміну сторони, за умовами якого Первісний орендодавець (ТОВ «Проперті менеджмент Україна») передав, а Новий орендатор (ТОВ «Харківська роздрібна компанія») прийняв всі права і обов'язки Первісного орендодавця за Договором оренди № 44558 від 26 квітня 2013 року.

Відповідно до п. 2 вказаного Договору сторони встановили, що права та обов'язки за Договором оренди вважаються передані з 00 годин 00 хвилин 01 серпня 2015 року.

20 вересня 2013 року між позивачем та ТОВ «Проперті менеджмент Україна» було укладено Договір оренди № 24115, згідно умов якого позивач (орендар) отримав у платне строкове користування торгові об'єкти та прилеглу до них територію з твердим покриттям (об'єкт оренди) на території Торгівельного центру «Барабашова».

Відповідно до п. 1.7. Договору строк дії Договору з 01 листопада 2013р по 31 грудня 2018 р. включно.

Відповідно до п. 3.2.3. Договору орендар зобов'язаний забезпечити збереження Об'єкта оренди, запобігати його пошкодженню і псуванню.

Пунктом 3.2.7. Договору встановлено обов'язок орендаря застрахувати Об'єкт оренди не пізніше 10 днів з моменту його передачі в оренду.

Орендна плата та порядок розрахунків визначені п.2 Договору.

27 липня 2015 року між позивачем, ТОВ «Проперті менеджмент Україна» та ТОВ «Харківська роздрібна компанія» було укладено Договір про заміну сторони, за умовами якого Первісний орендодавець (ТОВ «Проперті менеджмент Україна») передав, а Новий орендатор (ТОВ «Харківська роздрібна компанія») прийняв всі права і обов'язки Первісного орендодавця за Договором оренди № 24115 від 20 вересня 2013 року.

Відповідно до п. 2 вказаного Договору сторони встановили, що права та обов'язки за Договором оренди вважаються передані з 00 годин 00 хвилин 01 серпня 2015 року.

Відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України, господарська діяльність - це діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва -підприємцями.

За загальними умовами визначеними ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В зв'язку з чим позивачем протягом 2015-2016 рр. на виконання умов Договорів оренди сплачувались орендні платежі на користь ТОВ «Проперті менеджмент Україна» та ТОВ «Харківська роздрібна компанія», при цьому слід зазначити, що надання послуг з оренди підтверджується відповідними Актами прийому - передачі, що підписані сторонами та наявні у справі.

Колегія суддів зазначає, що станом на 31.12.2015 року, позивач має дебіторську заборгованість з замовниками - суборендарями у сумі 315 078,85 грн. та станом на 31.12.2016 року у сумі 332 268,38 грн., яка буде погашена у наступному звітному періоді, також надання орендованих приміщень в суборенду є основним видом господарської діяльності позивача, невиконання суборендарями приміщень обов'язків з оплати суборенди не звільняє позивача від обов'язку своєчасно та у повному обсязі сплачувати власні орендні платежі на користь ТОВ «Проперті менеджмент Україна» та ТОВ «Харківська роздрібна компанія», тобто нести витрати, які мають безпосередній зв'язок з господарською діяльністю платника податку, таким чином висновоки контролюючого органу, про неможливість включення витрат з послуг оренди до валових витрат, є необгрунтованими.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 1 ст. 760 ЦК України визначено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Відповідно до частини 1 статті 761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

Статтею 2 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» майнові права і обов'язки визначено як рухоме майно, а за змістом ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» майновими правами визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та право вимоги.

Ст. 774 ЦК України визначено, що передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом, а до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Згідно частини 2 статті 771 ЦК України договором або законом може бути встановлений обов'язок наймача укласти договір страхування речі, що передана у найм.

Частиною першою статті 773 ЦК України визначено, що наймач зобов'язаний користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору.

Отже, слід зазначити, що діючому законодавству, не суперечить передача наймачем речі у користування іншій особі, а з огляду на існування в Договорах оренди № 45453 від 16 квітня 2013 року, № 44558 від 26 квітня 2013 року та № 24115 від 20 вересня 2013 року п. 3.2.3. та 3.2.7., позивач за умовами Договорів був зобов'язаний укласти договори страхування та охорони орендованих об'єктів нерухомості.

Так, позивачем було укладено з ПАТ «ХМСК» наступні договори страхування: договір страхування від 01.02.2014р. № рб 27026/14;договір страхування від 01.02.2014р. № рб 27008/14; договір страхування від 01.02.2014р. № рб 27007/14;договір страхування від 01.02.2014р. № рб 27006/14;договір страхування від 01.02.2014р. № рб 27005/14;договір страхування від 25.05.2013р. № рб 24711/13;договір страхування від 25.05.2013р. № рб 24676/13.

Відповідно до п. 1.1. предметом вказаних договорів страхування є майнові інтереси, що не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном.

Згідно п.1.3. застрахованим майном є нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою: м. Харків, пр. 50 річчя ВЛКСМ, Торгівельний центр в районі ст. м. «Академіка Барабашова» згідно Додатку № 1 до Договору.

Пунктом 3.5. Договору страхування визначено розмір щомісячного страхового платежу.

Надання вищевказаних послуг зі страхування підтверджується актами виконаних робіт за період з 31.01.2015 року по 31.12.2016 року.

01 червня 2013 року позивачем було укладено Договір № 010604 про надання охоронних послуг з ТОВ «Охоронне агентство «Кобальт».

Відповідно до п. 2.1. Договору Виконавець (ТОВ «Охоронне агентство «Кобальт») зобов'язується за завданням Замовника (позивач) надати послуги, пов'язані з охороною Об'єкта та/або майна Замовника, а Замовник зобов'язується оплатити надані послуги.

Пунктом 2.3. Договору визначено місцезнаходження Об'єкту: м. Харків, Торгівельний центр в районі ст. м. «Академіка Барабашова». Код, найменування, перелік приміщень та реквізити договору оренди Об'єкта визначаються сторонами в Додатку № 2, який є невід'ємною частиною Договору.

Пунктом 3.1. Договору № 010604 про надання охоронних послуг визначено розмір щомісячного платежу.

Надання вищевказаних охоронних послуг підтверджується актами виконаних робіт за період з 31.01.2015 року по 31.12.2016 року.

Стосовно витрат позивача за надання послуг з бухгалтерського обліку і аудиту, консультування з питань оподаткування сплачених на користь ТОВ «Сан Сіті Плаза» колегія суддів зазначає, що 01 січня 2012 року між позивачем та ТОВ «Сан Сіті Плаза» було укладено Договір про надання консультаційних послуг.

Так, відповідно до п. 1.1. Договору Замовник (позивач) дає завдання Виконавцеві (ТОВ «Сан Сіті Плаза»), а Виконавець приймає на себе обов'язки надавати Замовникові за плату відповідно до його завдання консультаційні послуги з ведення останнім бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно п. 1.3. під наданням консультацій з ведення бухгалтерського та податкового обліку у цьому Договорі розуміється консультування з питань відображення господарських операцій, проведених замовником за звітній місяць, у реєстрах бухгалтерського обліку; консультування з питань порядку подання фінансової та іншої звітності до уповноважених державних органів у встановлені законодавством строки; консультування з питань порядку розрахунку податків (зборів, внесків), що сплачуються замовником відповідно до чинного в Україні законодавства; консультування з питань взаємовідносин Замовника з представниками уповноважених (контролюючих) державних органів.

Пунктом 4. Договору встановлено порядок оплати послуг Виконавця і правила розрахунків.

Відповідно до п.1.6. Договору сторони домовились, що на підтвердження факту надання Виконавцем Замовнику послуг відповідно до умов цього Договору складається акт.

Факт надання ТОВ «Сан Сіті Плаза» вищевказаних послуг з бухгалтерського обліку і аудиту, консультування з питань оподаткування підтверджується актами виконаних робіт за період з 31.01.2015 року по 31.12.2016 року.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-ХІV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні Закону № 996-ХІV первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, згідно з пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704 (далі - Положення), «господарські операції» - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні " № 996 від 16.07.1999 визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених правових норм свідчить про те, що податкова накладна як звітний податковий документ, що є підставою для включення покупцем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), має таке юридичне значення при обов'язковій умові нарахування податку та виписування податкової накладної особою, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість в порядку, встановленому статтею 9 Закону України "Про податок на додану вартість".

Отже, при дослідженні факту здійснення господарської операції мають досліджуватись відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку. При цьому, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Разом з цим, перевіряючи факт здійснення господарської операції, на підставі якої платником податків сформовано дані податкового обліку, суд досліджує товарність такої операції в сукупності чинників, що впливають на її реальний зміст. Зокрема, суд оцінює документи та інші дані, що відображені платником податків в податковому та бухгалтерському обліку, з урахуванням специфіки спірної господарської операції.

Отже, сама собою наявність або відсутність окремих документів чи допущення помилок в їх оформленні не може слугувати підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо іншими даними буде підтверджено фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податку у зв'язку з його господарською діяльністю.

При цьому, як зазначив Вищий адміністративний суд України у своїх ухвалах від 14.01.2015 № К/9991/72258/12, від 21.10.2014 № К/800/6170/14 та від 26.08.2014 року № К/800/6501/14, податкове законодавство не встановлює перелік первинних документів, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші операції. Разом з тим, відповідні первинні документи повинні містити усі необхідні реквізити, визначені частинами першою, другою статті 9 Закону № 996-ХІV, повну інформацію про виконану господарську операцію та виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.

Слід зазначити, що визначальною ознакою валових витрат в податковому обліку є їх безпосередній зв'язок з господарською діяльністю платника податку. Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають були фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарських операцій.

Таким чином, дослідивши зазначені договори, проаналізувавши наведені нормативно-правові акти, колегія суддів дійшла висновку, що документи бухгалтерського та податкового обліку позивача відповідають вимогам Закону; оформлені у відповідності до вимог Закону № 996-ХІV та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, отже позивачем було правомірно віднесено до валових витрат суми коштів сплачених за оренду, здійснення страхування та охорони орендованих приміщень, надання консультаційних послуг з ведення бухгалтерського та податкового обліку, оскільки ці витрати пов'язані безпосередньо із здійсненням його господарської діяльності, є реальними та документально підтвердженими.

Стосовно доводів відповідача щодо виявлених порушень визначення бази оподаткування, повноти нарахування, утримання та своєчасності сплати (перерахування) до бюджету військового збору, відображених в акі № 11857/20-40-13-15-07/НОМЕР_4 від 07.09.2017 року слід зазначити наступне.

З 1 січня 2015 року набрали чинності зміни, внесені Законом України від 28.12.2014 № 71-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» до Податкового кодексу України, в частині оподаткування військовим збором доходів фізичних осіб-підприємців.

Відповідно до пункту 16-1. підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1. статті 162 ПК України, а саме: фізична особа - резидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.

Об'єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені статтею 163 ПК України: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Відповідно до підпункту 164.1.3. пункту 164.1. статті 164 ПК України загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходу, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу, та доходів, отриманих фізичною особою, яка проводить незалежну професійну діяльність згідно зі статтею 178 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 177.2. статті 177 ПК України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

Таким чином, військовий збір нараховується, утримується та перераховується із сум чистого доходу, який визначається виходячи із документально підтверджених витрат, пов'язаних з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

З матеріалів справи вбачається, що в акті перевірки відповідачем зазначено, що позивачем було порушено вимоги підпункту 1.2. пункту 16-1. підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України.

Так, відповідачем зазначено, що позивачем занижено суми чистого оподатковуваного доходу від здійснення підприємницької діяльності за 2015-2016 роки у розмірі 173 779,73 грн., що, у свою чергу, призвело до заниження суми військового збору, що підлягає сплаті до бюджету, в загальному розмірі 13 259,49грн.

Проте, беручи до уваги, що колегія суддів дійшла висновку про правомірність віднесення позивачем до валових витрат суми коштів сплачених ним за надання послуг з оренди, на здійснення страхування та охорони орендованих приміщень, консультаційних послуг з ведення бухгалтерського та податкового обліку, орендної плати, та враховуючи що вказані витрати пов'язані безпосередньо із здійсненням господарської діяльності та документально підтверджені, колегія суддів вважає що вказане є підставою для скасування податкового повідомлення-рішення № 0004951315 від 21 вересня 2017 р., яким було збільшено позивачеві суму грошового зобов'язання за платежем військовий збір на суму 16 574,38 грн., в тому числі 13 259,49 грн. за основним платежем та 3314,89 грн. за штрафними санкціями.

Щодо вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 22.09.2017 року № Ф-0000711315 та рішення № 0004961315 від 21.09.2017 року, про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного податку, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 8 040,94 грн. слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі Закон № 2464), єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Відповідно до ч. 11 ст. 8 Закону № 2464 єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Таким чином, єдиний внесок нараховується, утримується та перераховується із сум чистого доходу, який визначається виходячи із документально підтверджених витрат, пов'язаних з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

З матеріалів справи вбачається, що в акті перевірки відповідачем зазначено, що позивачем було порушено вимоги п. 1 ст. 4, п. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Так, відповідачем зазначено, що позивачем занижено суми чистого доходу за 2015-2016 роки, що в свою чергу призвело до заниження суми єдиного соціального внеску, що підлягає сплаті до бюджету, в сумі 73 498,26 грн., в тому числі за 2015р. - 6 911,16 грн., за 2016р. на суму 66 587,10 грн.

На підставі такого висновку відповідачем було направлено Вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 21.09.2017 року № Ф-0000711315 Головного управління ДФС у Харківській області про сплату недоїмки у сумі 73 498,26 грн. та рішення № 0004961315 від 21.09.2017 року, про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного податку, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 8 040,94 грн.

Отже, підставою для прийняття вказаної вимоги та рішення слугували твердження контролюючого органу про заниження позивачем чистого доходу за 2015-2016 роки.

Таким чином, враховуючи фактичні обставини справи, що підтверджуються матеріалами справи, щодо неправомірності збільшення відповідачем суми оподатковуваного доходу позивача за 2015-2016 роки за результатом перевірки, яка була оформлена актом № 11857/20-40-13-15-07/НОМЕР_4 від 07.09.2017 року, колегія суддів приходить до висновку про неправомірність дій відповідача з донарахування суми єдиного внеску на вказану суму доходу, та необхідність скасування оскаржуваної вимоги про сплату боргу та рішення про застосування штрафних санкцій.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень № 0004941315 від 21 вересня 2017 р.; № 0004951315 від 21 вересня 2017 р., вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 21.09.2017 року № Ф-0000711315, рішення № 0004961315 від 21.09.2017 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, Головне управління ДФС у Харківській області діяло всупереч встановленому законом порядку, необґрунтовано, упереджено, без з'ясування необхідних обставин, що мали значення для прийняття зазначених рішень, без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване ці рішення, чим порушено законні інтереси позивача.

Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив адміністративний позов.

Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 12.12.2017 року по справі № 820/5610/17 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 245, 246, 250, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.12.2017 по справі № 820/5610/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко Судді(підпис) (підпис) В.А. Калиновський О.М. Калитка Постанова складена в повному обсязі 02.04.18.