Ухвала суду № 73105161, 28.03.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/18901/17

Провадження №11-кп/772/230/2018

Категорія: крим.

Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1

Доповідач : Нагорняк Є. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2018 року м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Нагорняка Є.П.

суддів: Ковальської І.А., Рупака А.А.,

із секретарем Діденко В.В.,

за участю прокурора Ведешина О.О.,

засудженого ОСОБА_2

та його захисників – адвокатів ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці матеріали судового провадження за апеляційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_2 – адвоката ОСОБА_3 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 5 грудня 2017 року про відмову в задоволенні клопотання захисника засудженого ОСОБА_2 – адвоката ОСОБА_3 про звільнення засудженого ОСОБА_2 від відбування покарання у зв’язку з його відбуттям,

в с т а н о в и в:

До Вінницького міського суду Вінницької області надійшло клопотання захисника засудженого ОСОБА_2 – адвоката ОСОБА_3 про звільнення ОСОБА_2 від відбування покарання у зв’язку з відбуттям строку покарання, в якому він зазначив, що без відома засудженого ОСОБА_5 Судом АРК Крим 22.06.2000 йому було замінено призначене покарання у виді смертної кари на довічне позбавлення волі, замість здійснення перегляду вироку, крім того засуджений фактично відбув покарання у місцях позбавлення волі близько 20 років, а на момент скоєння ОСОБА_2 злочину законом не передбачалось такого покарання як довічне позбавлення волі.

Розглянувши клопотання, суд першої інстанції відмовив в його задоволенні, посилаючись на відсутність на те законних підстав.

Вважаючи рішення суду незаконним через неправильне застосування кримінального закону, що призвело до неправильного вирішення клопотання, захисник засудженого ОСОБА_2 – адвокат ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та звільнити засудженого від відбування покарання у зв’язку з відбуттям строку покарання.

Заслухавши суддю-доповідача, засудженого ОСОБА_2 та його захисників – адвокатів ОСОБА_3, ОСОБА_4, які підтримали апеляційну скаргу, прокурора Ведешина О.О., який заперечив проти її задоволення, перевіривши матеріали судового провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню.

Висновок суду про необхідність залишення клопотання захисника засудженого ОСОБА_2 – адвоката ОСОБА_3 без задоволення є законним та обґрунтованим, зважаючи на наступні обставини.

Згідно матеріалів судового провадження, ОСОБА_2 засуджений вироком Верховного Суду АРК від 05.05.1998 року визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених п. «а» ст. 93, ч. 3 ст. 142, ч. 2 ст. 142, ч. 2 ст. 86, ч. 2 ст. 144, ч. 1 ст. 222, ч. 3 ст. 193, ст. 42 КК України (в ред. 1960 року) до покарання у виді смертної кари – розстріл з конфіскацією усього особистого майна. Ухвалою Верховного Суду України від 30.07.1998 року касаційні скарги засудженого ОСОБА_2 та адвоката ОСОБА_6 залишено без задоволення, а вирок Верховного суду Автономної Республіки Крим від 05.05.1998 року відносно ОСОБА_2 – без змін.

Ухвалою Верховного Суду Автономної Республіки Крим від 22.06.2000 вирок Верховного суду Автономної Республіки Крим від 05.05.1998 відносно ОСОБА_2 в частині виду покарання змінено: виключено міру покарання – смертну кару – розстріл, замінено на довічне позбавлення волі відбуттям покарання у в’язниці суворого режиму.

Рішенням Конституційного Суду України від 26.01.2011 вирішено, що положення Кримінального кодексу України 1960 року зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України» від 22.02.2000 № 1483-ІІІ, яким смертну кару як вид кримінального покарання було замінено довічним позбавленням волі, у взаємозв'язку з положеннями ст. ст. 3, 8, частини першої ст. 58, п. 22 ч. 1 ст. 92, ч. 2 ст. 152 Конституції України, ст. 73 Закону України «Про Конституційний Суд України», ч. 2 ст. 6 Кримінального Кодексу України 1960 року, ч. 2 ст. 4, ч. 1 ст. 5 Кримінального кодексу України 2001 року треба розуміти як такі, що пом'якшують кримінальну відповідальність особи і мають зворотну дію в часі, тобто поширюються на осіб, які вчинили особливо тяжкі злочини, передбачені Кримінальним кодексом України 1960 року до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України», у тому числі на осіб, засуджених до смертної кари, вироки щодо яких на час набрання чинності цим законом не було виконано.

Цей висновок Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що при застосуванні довічного позбавлення волі забезпечується невід’ємне право на життя людини, яка вчинила особливо тяжкий злочин; у санкціях статей, що передбачали покарання за особливо тяжкі злочини, у тому числі умисні вбивства, вчинювані за обтяжуючих обставин, замість смертної кари встановлено довічне позбавлення волі як найбільш суворий вид покарання у переліку кримінальних покарань поряд із позбавленням волі на максимальний строк до п’ятнадцяти років; засудженому до довічного позбавлення волі передбачена можливість заміни цього покарання актом помилування на позбавлення волі на певний строк.

Оскільки довічне позбавлення волі є менш суворим видом покарання, ніж смертна кара, яка була передбачена Кодексом 1960 року на час вчинення особами особливо тяжких злочинів, то положення Кодексу 1960 року зі змінами, внесеними Законом № 1483, є такими, що пом’якшують кримінальну відповідальність та іншим чином поліпшують правове становище осіб, які вчинили особливо тяжкі злочини до набрання чинності цим законом.

Відповідно до положень статті 25-2 КК України ( в редакції 1960 року) довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжкого злочину і застосовується у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк.

Суд першої інстанції вірно дійшов висновку про те, що нормами Кримінального Кодексу України передбачено можливість заміни покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким покаранням шляхом помилування засудженого, що у повній мірі відповідає вимогам «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» та практиці Європейського суду з прав людини.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_3 в інтересах засудженого ОСОБА_2 є безпідставні та необґрунтовані, а тому задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 405, 407 КПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_3 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 5 грудня 2017 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання захисника засудженого ОСОБА_2 – адвоката ОСОБА_3 про звільнення засудженого ОСОБА_2 від відбування покарання у зв’язку з його відбуттям - без зміни.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим ОСОБА_2 – у той же строк з дня вручення йому копії ухвали.

Судді: (підписи)

ОСОБА_7 ОСОБА_8 ОСОБА_9

Згідно з оригіналом: