Рішення № 73103140, 02.04.2018, Липовецький районний суд Вінницької області

Справа № 136/322/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2018 року м. Липовець

Липовецький районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Стадника С.І.

секретаря судового засідання Белінської С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Липовець цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Росошанської сільської ради Липовецького району Вінницької області про визнання права власності на житловий будинок, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з позовом до Росошанської сільської ради Липовецького району Вінницької області (далі – відповідач) про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування. Обґрунтовуючи заявлені вимоги позивач зазначила, що 20.03.2016 року помер її чоловік – ОСОБА_2. Після його смерті відкрилася спадщина за законом, оскільки особистого розпорядження на випадок своєї смерті він не зробив. До складу спадщини увійшов житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані за адресою: Вінницька область, Липовецький район, с. Росоша, вул. Грушевського, 129 (далі – домоволодіння, спадкове майно). Прийнявши спадщину позивач звернулась за її оформленням до нотаріуса, який відмовив у видачі нотаріального акту, оскільки домоволодіння належало до суспільної групи колгоспний двір, при цьому частка спадкодавця в майні не визначена. Вказане стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про визнання за нею в порядку спадкування за законом після померлого 20.03.2016 року ОСОБА_2 права власності на 1/2 частки домоволодіння, а також визнання за собою права власності на 1/2 частки домоволодіння як за колишнім членом колгоспного двору.

До суду позивач подала заяву про розгляд справи у її відсутність.

Голова Росошанської сільської ради подав до суду заяву про визнання позову, справу просив розглянути у відсутність представника органу місцевого самоврядування.

Оскільки учасники справи скористались правом на розгляд справи у їх відсутність, суд вирішує справу на підставі наявних у ній матеріалів згідно частини третьої статті 200 ЦПК України, при цьому фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи суд встановив, що 20.03.2016 року помер ОСОБА_2 (а.с. 5). Після його смерті відкрилася спадщина за законом, оскільки особистого розпорядження на випадок своєї смерті він не зробив.

До складу спадщини увійшов житловий будинок з господарськими будівлями за адресою: Вінницька область, Липовецький район, с. Росоша, вул. Грушевського, 129, який згідно Свідоцтва № 17 від 18.11.1987 року про право особистої приватної власності на жилий будинок належав до суспільної групи колгоспний двір, головою якого був ОСОБА_2.

З матеріалів Спадкової справи № 130/2016 слідує, що після смерті ОСОБА_2 спадщину за законом як спадкоємець першої черги прийняла його дружина – ОСОБА_1. Інших спадкоємців, які прийняли спадщину, судом не встановлено.

Для оформлення спадщини позивач звернулась до нотаріуса, який відмовив у видачі нотаріального акту, оскільки домоволодіння належало до суспільної групи колгоспний двір, при цьому частка спадкодавця в майні не визначена.

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину, особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження (пункт 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року "Про судову практику у справах про спадкування").

Судом встановлено, що 18.11.1987 року Липовецька районна Рада народних депутатів видала на ім’я ОСОБА_2 (голова господарства) Свідоцтво №17 про право особистої власності на жилий будинок за адресою: Вінницька область, Липовецький район, с. Росоша, вул. К.Маркса, 99, що відносилося до суспільної групи господарств – "колгоспний двір".

Станом на 15.04.1991 року (момент набрання чинності Законом України "Про власність") головою колгоспного двору був ОСОБА_2, а її членом - ОСОБА_1 (а.с.8).

Відповідно до статті 120 ЦК УРСР майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.

Розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних (ст. 123 ЦК УРСР).

З урахуванням зазначеного суд дійшов висновку, що кожному із членів колгоспного двору належно по ? частки домоволодіння. Після смерті спадкодавця спадщину прийняла його дружина - ОСОБА_1, яка і стала одноосібним власником домоволодіння № 99 по вулиці К.Маркса (перейменовано на "Грушевського", а нумерацію будинку змінено на №129) в с. Росоша Липовецького району Вінницької області.

Відповідно до ч.1 ст. 15, 392 ЦК України власник майна має право пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється.

Якщо титульним власником спільного є лише один співвласник, а право власності іншого співвласника майна не підтверджене документально або навіть невизнається чи заперечується, то на підставі норм статті 392 Цивільного кодексу України зацівлена особа (співвласник право власності якого не підтверджене документально) може в судовому порядку захистити своє суб'єктивно непідтверджене, невизнане, порушене чи оспорене право власності на частку в спільному майні.

У разі визнання відповідачем позову, яке не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд у мотивувальній частині рішення може вказати лише про визнання позову та прийняття його судом (п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі").

Оскільки належність 1/2 частки домоволодіння спадкодавцю доведена належними та допустимими доказами, при цьому решта належить позивачу як колишньому члену колгоспного двору, проте не підтверджується документально, враховуючи те, що визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права, свободи та інтереси третіх осіб, суд приймає визнання відповідачем позову та виносить рішення про його задоволення.

Керуючись ст. 2, 12, 13, 76, 259, 263, 268, 273, 354 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2) в порядку спадкування за законом після померлого 20.03.2016 року ОСОБА_2 право власності на 1/2 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: Вінницька область, Липовецький район, с. Росоша, вул. Грушевського, 129.

Визнати за ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2) право власності на 1/2 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: Вінницька область, Липовецький район, с. Росоша, вул. Грушевського, 129 як за колишнім членом колгоспного двору.

Право власності на вказане нерухоме майно підлягає державній реєстрації.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні скарги подаються учасниками справи через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Суддя С.І. Стадник