Ухвала суду № 73101135, 13.03.2018, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

УКРАЇНА

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

справа №201/4259/17

№2/201/721/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2018 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого – судді Федоріщева С.С.

при секретарі Кияшко Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживачів та визнання договору частково недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 22 березня 2017 року звернувся до суду з позовом до відповідача ПАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів та визнання кредитного договору в частині недійсним, застосування наслідків недійсності правочину та просить визнати п. 17 кредитного договору № IFH0AD40306401 від 23 листопада 2009 року щодо оплати винагороди за резервування ресурсів у розмірі 5,76 % річних від суми зарезервованих ресурсів з 15 по 19 число кожного місяця недійсним; застосувати наслідки недійсності правочину шляхом перерахування щомісячних платежів без сплати винагороди за резервування ресурсів у розмірі 5,76 % річних від суми зарезервованих ресурсів з 15 по 19 число кожного місяця, а сплачені платежі зарахувати в погашення тіла кредиту.

Позивач в своїх позовних вимогах та з представником посилаються на те, що 23 листопада 2009 року уклав з відповідачем кредитно-заставний договір №IFH0AD40306401, згідно договору Банк зобов’язується надати позичальнику кредитні кошти для купівлі автомобіля в сумі 72849,54 гривень зі сплатою 20,04 відсотків річних з кінцевим терміном погашення 22 листопада 2013 року. Вказує на те, що зазначені позовні вимоги і їх обґрунтування співпадають з правовою позицією, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16. Обов’язок сплачувати комісію позивач вважає несправедливою умовою договору, яка суперечить статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», тому просив визнати вказану умову недійсною з моменту укладення договору.

Представник відповідача ПАТ КБ «ПриватБанк» позовні вимоги не визнав, надав заперечення проти позову, в якій зазначеного, що всі істотні умови договору вони виконали, письмове роз’яснення цього позивачу було, порушень відносно позивача допущено не було. Позивач також пропустив строк позовної давності без поважних причин. Ніяких інших зобов’язань відносно позивача на себе не брали і не беруть, будь-якої шкоди позивачу не завдавали. Вважають позовні вимоги безпідставними і не можливим їх задоволення. Просили в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Позивач у судове засідання не з’явилась, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, представник позивача надав суду заяву, згідно до якої просив цивільну справу розглядати без їх участі. Позивні вимоги підтримують в повному обсязі та просять їх задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з’явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив, надав до суду заяву, згідно до якої просив розглянути цивільну справу без його участі, проти позивних вимог заперечує в повному обсязі.

Враховуючи викладене у позовній заяві прохання позивача та відповідача про розгляд заяви без їх участі, суд вважає за можливе на підставі ч. 4 ст. 223 ЦПК України здійснити розгляд даної цивільної справи без участі сторін, обмежившись дослідженням письмових доказів, а також без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши та оцінивши надані докази, у їх сукупності з увагою на їх належність, допустимість та достатність, проаналізувавши доводи, які викладені в позовній заяві і співставивши їх з матеріалами справи, встановивши наступні обставини та відповідні до них правовідносини суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню з наступних підстав.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови визначені законом як істотні або є необхідними для даного виду договору, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно п. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п'ятою статті 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити вказаному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України дійсний правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) за ініціативою однією із сторін.

Згідно зі ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не тягне за собою недійсність правочину в цілому.

Відповідно до ст. 229 ЦК України при вчиненні правочину з наявністю помилки щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки, оскільки помилка – це неправильне сприйняття особою фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Так як в цьому випадку волевиявлення особи не відповідає її справжньому наміру, такий правочин визнається не дійсним.

З матеріалів справи встановлено, що між ПАТ КБ «ПриватБанк», як кредитором, та позивачем ОСОБА_2, як позичальником, 23 листопада 2009 року укладено кредитно-заставний договір № IFH0AD40306401, за умовами якого банк зобов’язується надати Позичальнику кредитні кошти для купівлі автомобіля в сумі 72 849,54 гривень зі сплатою 20.04 відсотків річних з кінцевим терміном погашення 22 листопада 2013 року. Відповідно до умов кредитного договору передбачено винагороду резервування ресурсів у розмірі 6,76 % річних від суми зарезервованих ресурсів з 15 по 19 число кожного місяця.

Умовами договору (п. 17.1.8 кредитного договору) передбачено сплату винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі суми 1995,00 грн; винагороду за надання фінансового інструменту яка сплачується щомісячно в період сплати у розмірі 0,00% від суми наданого кредиту; винагорода за проведення додаткового моніторингу, яка сплачується відповідно до ст. 16.9; винагорода за резервування ресурсів у розмірі 5,76 % річних від суми зарезервованих ресурсів з 15 по 19 число кожного місяця.

Банк як кредитор виконав свої зобов’язання щодо надання кредиту, відповідно, позичальник зобов’язаний належно виконувати всі свої зобов’язання за кредитним договором, зокрема, повертати суму кредиту, а також сплачувати проценти за користування кредитними коштами в тій валюті, в якій йому було надано кредит. Відповідач свої зобов’язання за договором, виконав, надавши позивачу кредит. Належне виконання сторонами прийнятого на себе зобов’язання, передбачено як умовами кредитного договору, так і нормами чинного законодавства України, зокрема, Цивільним кодексом України.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Тобто, отримуючи кредит позичальник зобов’язується повернути суму кредиту, а також сплатити проценти в розмірі та на умовах, передбаченими кредитним договором.

Відповідно до статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

За приписами ст. ст. 627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Так, сторони спірного кредитного договору на добровільних засадах визначили усі його умови, які прописані чітко і зрозуміло. Оскільки позивачку ніхто не спонукав до укладення договору, ініціатива отримання кредиту виходила саме від позивачки, а не від відповідача, крім того, умови договору є чіткими та зрозумілими. Підписуючи договір позичальник погоджувався з його умовами.

При цьому, як слідує з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Перебіг цього строку розпочинається з моменту передачі споживачеві примірника укладеного договору. Відкликання згоди оформлюється письмовим повідомленням, яке споживач зобов'язаний подати особисто чи через уповноваженого представника або надіслати кредитодавцю до закінчення строку, зазначеного в абзаці першому цієї частини. З відкликанням згоди на укладення договору про надання споживчого кредиту споживач повинен одночасно повернути кредитодавцю кошти або товари, одержані згідно з договором. Споживач також сплачує відсотки за період між моментом одержання коштів та моментом їх повернення за ставкою, встановленою в договорі. Споживач не зобов'язаний сплачувати будь-які інші збори у зв'язку з відкликанням згоди.

Такого відкликання зі сторони позичальника щодо укладених договорів не було.

Правочин - правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб'єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. Презумпція правомірності правочину закріплена у ст. 204 ЦК та може бути спростована насамперед нормою закону, яка містить відповідну заборону.

Відповідно до ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору, яка полягає у визнанні за суб’єктом цивільного права можливості укладати договори (або утримуватись від укладення договорів) і визначати їх зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої з контрагентом домовленості. Відповідно до ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно - правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Кредитний договір є консенсуальним, оплатним та двостороннім. Кредитний договір вважається укладеним з моменту досягнення згоди по всім істотним умовам договору. Отже, кредитний договір, укладений між позивачем та відповідачем, є укладеним, про що свідчать підписи кожної із сторін на кожному аркуші договору і є обов’язковим до виконання сторонами відповідно до ст. 526 ЦК України, згідно вимог якої зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Стаття 629 ЦК України встановлює, що договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Позивач, згідно з ч. 2 ст. 1056 ЦК України, мав право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця. Окрім того, відповідно до п. 6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у позивача існувала можливість в 14-денний термін відмовитись від кредиту, проте цим правом вона не скористалась.

В наданих до суду письмових запереченнях представником ПАТ КБ «ПриватБанк» було заявлено клопотання про застосування до позовних вимог строків позовної давності, оскільки спірний договір укладений ще у 2009 році, в той час як позов до банку позивачем подано лише у 2017 році, тобто з пропуском строку позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до п. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до п. 2 ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (п. 3 ст. 267 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (п. 4 ст. 267 ЦК України).

Якщо суд визнає поважним причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (п. 5 ст. 267 ЦК України).

У зв’язку з тим, що відповідач заявив вимогу про застосування строків позовної давності, враховуючи те, що будь – яких заяв про поновлення строку позовної давності з зазначенням поважності причин такого пропуску та відповідними доказами, позивачем до суду подано не було, суд вважає за необхідне та правомірне застосувати до спірних правовідносин строк позовної давності.

Враховуючи встановлені фактичні обставини в наведених вище норм цивільного законодавства, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів та визнання договору частково недійсним.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд, на підставі ст. 141 ЦПК України, враховуючи що позивача було звільнено від сплати судового збору за законом, та приймаючи до уваги, що у задоволенні позову було відмовлено, вважає за необхідне судові витрати віднести за рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 3, 5, 60, 22, 203, 607, 627, 629, 632, 651, 1051, 1054, 1057-1 ЦК України, ст. 1, 11, 15, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 4,12,13, 76, 77, 81, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживачів та визнання договору частково недійсним - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Дніпропетровської області протягом 30 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя С.С. Федоріщев