Рішення № 73099944, 02.04.2018, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 квітня 2018 р. справа № 814/39/18 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороз А. О. розглянув в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1, вул. Головського, 24, м. Баштанка, Баштанський район, Миколаївська область, 56101

до відповідача:Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, пр. Миру, 34, м. Миколаїв, 54034

про:визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся із адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (далі - відповідач), в якому просить суд визнати протиправними дії відповідача, які полягають у відмові надати йому дозвіл на розроблення проекту землеустрою, зобов’язати відповідача надати такий дозвіл, а також встановити строк для подання відповідачем до суду звіту про виконання постанови в частині вчинення дій.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідач відмовив йому у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою з підстав, які не передбачені законодавством. Обґрунтовуючи свою вимогу про зобов’язання відповідача надати такий дозвіл, позивач наполягає на тому, що судовий захист повинен бути ефективним і для відновлення його прав тільки визнання дій відповідача протиправними недостатньо.

Відповідач позов не визнав, в своєму відзиві послався на положення Стратегії удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України № 413 від 7 червня 2017 р. "Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними" (далі - Стратегія), відповідно до норм якої відповідач повинен сформувати перелік земельних ділянок, які передаються в межах норм безоплатної приватизації на території відповідної області та надавати дозволи на розроблення документації із землеустрою відповідно до такого переліку. Відповідач наголошує на тому, що зазначена у клопотанні позивача земельна ділянка відсутня в переліку земельних ділянок, які можуть бути передані у власність громадянам України (а. с. 21-24).

Від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.

Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Інших заяв і клопотань учасники справи суду не подавали.

Процесуальних дій у справі судом не вчинялось.

Вирішуючи спір, суд враховує наступне.

13.07.2017 р. позивач звернувся до відповідача із клопотанням, в якому просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Баштанської міської ради Баштанського району Миколаївської області. До заяви позивач додав копію паспорта та довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, графічний матеріал із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки.

14.08.2017 р. відповідач своїм листом № Г-9443/6-17-СГ "Про розгляд заяви" повідомив позивача, що земельна ділянка, на яку він претендує, входить до затвердженого ним переліку земельних ділянок, які можливо передати в межах норм безоплатної приватизації в ІІІ кварталі поточного року на території Миколаївської області, але перевага надається учасникам антитерористичної операції (а. с. 11).

Тобто, з даного листа вбачається, що встановлено першочерговий розгляд звернень учасників антитерористичної операції щодо відведення їм земельних ділянок, при цьому такі звернення можливі і від не учасників антитерористичної операції.

Суд відзначає, що для обґрунтованої відмови позивачу з підстави, яка наведена у листі № Г-9443/6-17-СГ, а саме у зв'язку із наданням переваги учасникам антитерористичної операції, відповідач мав надати докази того, що на земельну ділянку, окрім позивача, претендує учасник антитерористичної операції.

Відповідно до ст. 121 ч. 1 п. "б" ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2 га.

Як вказано у ст. 122 ч. 4 ЗК України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно із ст. 118 ч. 6 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (ст. 118 ч. 7 ЗК України).

На переконання суду, лист відповідача від 14.08.2017 р. № Г-9443/6-17-СГ не можна розглядати в якості мотивованої відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою, оскільки із його змісту слідує, що заява позивача по суті не розглядалась у зв’язку із відсутністю земельної ділянки, на яку претендує позивач, в переліку земельних ділянок, які можуть бути передані у власність громадянам України у ІІІ кварталі 2017 р.

Стосовно доводів відповідача про те, що ненадання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою ґрунтується на положеннях ст. 118 ч. 7 ЗК України, суд зазначає таке. Як визначено цією статтею, єдина законна підстава для відмови у наданні зацікавленій особі дозволу на розроблення проекту землеустрою - це невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, а також прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, тощо. В той же час, у листі відповідача не вказано, вимогам яких саме законів чи прийнятих відповідно до них інших нормативно-правових актів не відповідає місце розташування земельної ділянки, про яку йдеться у клопотанні позивача.

Що стосується посилань відповідача на обов’язковість врахування ним під час розгляду клопотання позивача положень Стратегії, слід зазначити наступне.

Як визначено у ст. 3 ч. 2 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Відповідно до ст. 14 ч. 2 Конституції України, право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно із ст. 3 ч. 1 ЗК України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Земельне законодавство включає цей Кодекс, інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин. Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель (ст. 4 ЗК України).

Відповідно до ст. 5 п. "г" ЗК України, земельне законодавство базується, серед інших, на такому принципі, як забезпечення гарантій прав на землю.

Отже, право власності на землю набувається виключно в порядку, який встановлений законом. В даному випадку таким законом є ЗК України. Отримання зацікавленою особою дозволу на розроблення проекту землеустрою є складовою частиною процедури набуття права власності на землю. Інші нормативно-правові акти не можуть суперечити нормам ЗК України і тим принципам, які в ньому закладені, та/або підмінювати процедуру набуття права власності на землю, яка закріплена в цьому кодексі.

В той же час, як визначено у Стратегії, її метою є створення сучасної, прозорої і дієвої системи управління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності, спрямованої на забезпечення захисту інтересів суспільства (насамперед учасників антитерористичної операції), територіальних громад та держави, а також раціонального та ефективного функціонування сільськогосподарських регіонів з урахуванням потреб розвитку населених пунктів, запобігання деградації земель, необхідності забезпечення продовольчої безпеки держави.

Основними завданнями Стратегії є: впровадження засад стратегічного менеджменту в систему управління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності; забезпечення оптимального використання земель, зокрема з урахуванням регіональних програм і планів розвитку територій, генеральних планів населених пунктів; підвищення рівня прозорості та публічності під час формування та реалізації державної земельної політики; підвищення рівня обізнаності населення, землевласників і землекористувачів щодо проблем деградації земель та сталого землекористування; запобігання деградаційним процесам ґрунтового покриву, підвищення рівня родючості ґрунтів; проведення рекультивації порушених земель.

Таким чином, метою та основними завданнями Стратегії є оптимізація управління земельними ресурсами, створення умов для їх ефективного використання, а не визначення порядку набуття зацікавленими особами права власності на землю. У Стратегії взагалі відсутні посилання на норми ЗК України, у зв’язку із чим безпідставно вважати її нормативно-правовим актом, який прийнятий відповідно до ЗК України та в розвиток його положень.

Як вказано у ст. 7 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Таким правовим актом в даному спорі є ЗК України.

Відповідно до ст. 118 ч. 7 ЗК України, відповідач має право відмовити у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою тільки у випадку невідповідності місця розташування земельної ділянки вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Отже, при зверненні до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, він повинен перевірити таке клопотання на відповідність тільки одному критерію - відповідності розташування земельної ділянки законодавчим приписам і якщо відсутні встановлені на законодавчому рівні заборони, відповідач повинен надати особі дозвіл. Таким чином, в даному випадку відсутній адміністративний розсуд суб’єкта владних повноважень, навпаки, його повноваження в питанні видачі дозволу регламентовані і можливість для відмови в наданні дозволу обмежена єдиним випадком.

Враховуючи викладене, суд знаходить дії відповідача, які полягають у ненаданні позивачу мотивованого рішення за його клопотанням протиправними та вважає за необхідне зобов'язати повторно розглянути клопотання позивача.

При цьому суд наголошує, що відповідач позбавлений права повторно прийняти рішення, мотивуючи його тими обставинами, які вже були предметом цього судового розгляду.

В позовній заяві позивач також просить застосувати судовий контроль за виконанням судового рішення шляхом зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області подати у місячний строк з дня набрання законної сили звіт про його виконання.

Відповідно ч.1 ст.382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З огляду на вищезазначену статтю, встановлення судового контролю є правом суду, а не обов'язком, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю, а тому відмовляє в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Судовий збір позивачем сплачено в розмірі 640 грн., що підтверджується квитанцією №0.0.929521662.1 від 29.12.2017 р. (а. с. 4) і з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, судові витрати присуджуються позивачу в розмірі 320 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 (вул. Головського, 24, м. Баштанка, Баштанський район, Миколаївська область, 56101, ідентифікаційний код НОМЕР_1) до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (пр. Миру, 34, м. Миколаїв, 54034, ідентифікаційний код 39825404) задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (пр. Миру, 34, м. Миколаїв, Миколаївська область, 54034, ідентифікаційний код 39825404) при розгляді клопотання ОСОБА_1 (вул. Головського, 24, м. Баштанка, Баштанський район, Миколаївська область, 56101, ідентифікаційний код НОМЕР_1) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, в розмірі 2 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення, розташованої в межах території Баштанської міської ради Баштанського району Миколаївської області.

3. Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області (пр. Миру, 34, м. Миколаїв, Миколаївська область, 54034, ідентифікаційний код 39825404) розглянути клопотання ОСОБА_1 (вул. (вул. Головського, 24, м. Баштанка, Баштанський район, Миколаївська область, 56101, ідентифікаційний код НОМЕР_1)) від 13.07.2017 р. про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, в розмірі 2 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення, розташованої в межах території Баштанської міської ради Баштанського району Миколаївської області.

4. У задоволенні позовної вимоги щодо встановлення строку для подання Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області до суду звіту про виконання постанови в частині вчинення дій, відмовити.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області (пр. Миру, 34,Миколаїв,54034 39825404) на користь ОСОБА_1 (вул. Головського, 24,Баштанка,Баштанський район, Миколаївська область,56101 НОМЕР_1) судовий збір в сумі 320 грн. (триста двадцять гривень).

6. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя А. О. Мороз