Рішення № 73099732, 27.03.2018, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2018 року м. ПолтаваСправа № 816/306/18

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Клочка К.І.,

за участю:

секретаря судового засідання - Пилипенко А.В.,

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача - Сиромятнікова В.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Національної поліції в Полтавській області про визнання наказу неправомірним, поновлення на роботі та зобов'язання виплатити грошове утримання за час вимушеного прогулу . Під час розгляду справи суд, -

В С Т А Н О В И В:

31 січня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного Управління Національної поліції в Полтавській області (далі - ГУНП) про :

- визнання наказу №1 о/с від 02.01.2018 начальника ГУНП в Полтавській області про звільнення ОСОБА_1 з органів національної поліції згідно з пунктом 6 частини 1 статті 77 (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби) - неправомірним;

- зобов'язання начальника ГУНП в Полтавській області поновити ОСОБА_1 в органи національної поліції на посаді старшого сержанта поліції поліцейського - водія взводу №2 роти №2 батальйону поліції особливого призначення ГУНП в Полтавській області;

- зобов'язання начальника ГУНП в Полтавській області виплатити ОСОБА_1 грошове та речове забезпечення за встановленими нормами за весь час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на момент його звільнення була відсутня постанова суду про притягнення його до відповідальності за адміністративне правопорушення. Крім того, на момент його затримання 27.12.2017 він не виконував службових обов'язків. Також позивач вважає обраний відповідачем захід дисциплінарного стягнення занадто суворим.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали та просили задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позов, що надійшов до суду 05.03.2018, а саме: 28.12.2017 відносно поліцейського - водія взводу № 2 роти № 2 батальйону поліції особливого призначення ГУНП в Полтавській області ОСОБА_1 складено протокол про адмінправопорушення за ч. 1 статті 130 КпАП. За даним фактом було проведено службове розслідування, яке в повній мірі підтвердило порушення позивачем Правил дорожнього руху, Закону України "Про національну поліцію", Присяги працівника поліції, Дисциплінарного статуту, Правил етичної поведінки поліцейських. Також представник відповідача звертав увагу суду на те, що ОСОБА_1 в складі свого підрозділу ознайомлювався із наказом ГУНП від 08.11.2017 № 1260 щодо стану транспортної дисципліни серед особового складу.

Заслухавши пояснення позивача, представників сторін, дослідивши матеріали справи, а також відеофайли, що містяться на оптичному диску, наданому представником відповідача суд встановив наступне.

Наказом ГУНП № 1474 від 28 грудня 2017 року призначено службове розслідування за фактом отримання інформації про те, що працівниками управління патрульної поліції в Полтавській області ДПП НП України відносно поліцейського - водія взводу № 2 роти № 2 батальйону поліції особливого призначення ГУНП в Полтавській області ОСОБА_1 складено протокол про адмінправопорушення за частиною 1 статті 130 КпАП.

В ході службового розслідування було встановлено, що ОСОБА_1 перебуваючи вдома у вихідний день у вечірній час випив 2 пляшки пива ємністю по 0,5 літра кожна та збирався відпочивати. Близько 23.00 години йому зателефонував брат його дружини ОСОБА_5, який повідомив, що його пограбували на вулиці І.Мазепи в м. Полтаві невідомі особи та він викликав наряд працівників поліції. Оскільки місце вчинення правопорушення знаходилося неподалік від місця проживання опитаного, ОСОБА_1 вирішив поїхати на місце події, щоб допомогти родичу у пошуку осіб, які вчинили правопорушення. Оскільки на прибуття замовленого автомобіля служби таксі необхідний певний час, ОСОБА_1 вирішив поїхати на місце події власним транспортом Honda Accord, д.н.з НОМЕР_1. При цьому, ОСОБА_1 думав, що запах спиртного від пива вивітрився у зв'зку з тривалим часом, що минув від моменту його вживання. Прибувши на місце ОСОБА_1 спілкувався з потерпілим та працівниками патрульної поліції, з якими намагався виявити та затримати ймовірних правопорушників, але це не вдалося. Через деякий час ОСОБА_1 сів до свого автомобіля та поїхав до дому.

Слідуючи до дому, ОСОБА_1 заїхав на автостоянку сумермаркету "АТБ" з метою зайти до останнього і коли вийшов з автомобіля помітив, як на автостоянку заїхав службовий автомобіль працівників патрульної поліції.

Працівники патрульної поліції підійшли до ОСОБА_1 і попросили пред'явити необхідні документи на право керування, зазначивши, що отримали повідомлення про те, що він керує транспортним засобом у нетверезому стані. ОСОБА_1 надав необхідні документи на право керування транспортним засобом. У подальшому працівники поліції запропонували ОСОБА_1 проїхати до наркодиспансеру для проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння. Після освідування правцівники патрульної поліції склали адміністративний протокол за частиною 1 статті 130 КпАП.

За наслідками службового розслідування складено та затверджено висновок від 28.12.2017, згідно якого відомості, які стали підставою для призначення та проведення службового розслідування визнано такими, що знайшли своє підтвердження.

Наказом ГУНП № 1817 від 29.12.2017 та наказом ГУНП № №1 о/с від 02.01.2018 ГУНП ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції згідно з пунктом 6 частини 1 статті 77 Закону України про "Національну поліцію" (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби).

ОСОБА_1 не погодився із наказом про його звільнення та оскаржив його до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Відповідно до частин першої, шостої статті 6 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Зважаючи на пункт 3 частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано.

Це узгоджується з передбаченим пунктом 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року правом особи на доступ до суду, що, зокрема, включає такий аспект, як право на розгляд справи судом із "повною юрисдикцією", тобто судом, що має достатні та ефективні повноваження щодо: повторної (після адміністративного органу) оцінки доказів; встановлення обставин, які були підставою для прийняття оскарженого адміністративного рішення; належного поновлення прав особи за результатами розгляду справи по суті (п. 70 рішення Європейського суду з прав людини від 28 червня 1990 року у справі "Обермейєр проти Австрії"; п. 155 рішення Європейського суду з прав людини від 04 березня 2014 року у справі "Гранд Стівенс проти Італії").

При цьому стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами Європейський суд з прав людини виробив позицію, за якою за загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь - якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовими питаннями правового спору (п. 111 рішення від 31 липня 2008 року у справі "Дружстевні заложна пріа та інші проти Чеської Республіки"; п. 157 рішення від 21 липня 2011 року у справі "Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру"; п. 44 рішення від 22 листопада 1995 року у справі "Брайєн проти Об'єданого Королівства"; п. 4 рішення Європейської комісії з прав людини щодо прийнятності від 08 березня 1994 року у справі "Ісксон та 8 інших проти Об'єднаного королівства"; п. 47 -56 рішення від 2 грудня 2010 року у справі "Путтер проти Болгарії".

Частиною першою статті 1 Закону України "Про Національну поліцію" встановлено, що Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

За приписами статті 3 Закону України "Про Національну поліцію", у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Як вбачається з оскарженого наказу № 1 о/с від 02.01.2018 ОСОБА_1 звільнено на підставі п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби).

Пунктом 6 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" встановлено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

До набрання чинності Дисциплінарним статутом Національної поліції України діє Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ, затверджений законом України від 22.02.2006 № 3460-IV (далі - Дисциплінарний статут).

Згідно статті 1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції (254к/96-ВР) і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Статтею 7 Дисциплінарного статуту встановлено, що службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу, серед іншого, з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють.

Надаючи оцінку вчиненому позивачем правопорушенню суд погоджується з кваліфікацією його відповідачем як порушення службової дисципліни, оскільки поведінка поліцейського у позаслужбовий час також має відповідати вимогам Дисциплінарного статуту, а відтак, посилання позивача на те, що він під час цих подій не перебував на службі судом не береться до уваги.

Згідно статті 12 Дисциплінарного статуту на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: 1) усне зауваження; 2) зауваження; 3) догана; 4) сувора догана; 5) попередження про неповну посадову відповідність; 6) звільнення з посади; 7) пониження в спеціальному званні на один ступінь; 8) звільнення з органів внутрішніх справ.

Згідно частини 10 статті 14 Дисциплінарного статуту при визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.

Частиною 15 статті 14 Дисциплінарного статуту встановлено, що звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу. Факт керування позивачем транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння 28.12.2017 у повній мірі підтверджено як службовим розслідуванням, так і судовим розглядом.

Даний факт, зокрема, підтверджено висновком щодо результатів медичного огляду від 28.12.2017, поясненнями ОСОБА_1 від 28.12.2017, а також відеозаписами з нагрудних камер патрульних поліцейських від 28.12.2017, що були дослідженні у судовому засіданні.

Посилання позивача на відсутність постанови суду про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 130 КпАП на момент застосування дисциплінарного стягнення суд вважає необґрунтованим, оскільки, по - перше, на момент прийняття рішення у цій справі таке рішення суду вже є, а, по - друге, зазначена обставини жодним чином не спростовує факту порушення ОСОБА_1 вимог Закону України "Про національну поліцію", Присяги працівника поліції, Дисциплінарного статуту та Правил етичної поведінки поліцейських.

Також суд погоджується із обраним відповідачем видом дисциплінарного стягнення, зокрема, з огляду на те, що позивач у складі роти № 2 БПОП ГУНП був ознайомлений з наказом ГУНП від 08.11.2017 № 1260 "Про стан транспортної дисципліни серед особового складу, заходи щодо її зміцнення та попередження надзвичайних подій, пов'язаних із загибеллю й травмуванням особового складу" та із службовою телеграмою "Про надзвичайну подію в ГУНП у Вінницькій області" від 13.02.2017, що підтверджується відповідними списками від 4.11.2017 та від 18.02.2017, а також не заперечується позивачем.

Враховуючи викладене, оскаржений наказ ГУНП № 1 о/с від 02.01.2018 прийнято відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, тому позовні вимоги є необґрунтованими і не підлягають задоволенню.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

На підставі викладеного та керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) до Головного управління Національної поліції в Полтавській області (вул. Пушкіна, 83, м. Полтава, Полтавська область, 36000) про визнання наказу неправомірним, поновлення на роботі та зобов'язання виплатити грошове утримання за час вимушеного прогулу.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення .

Повне рішення складено 02 квітня 2018 року

Суддя К.І. Клочко