Рішення № 73097483, 22.03.2018, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-21-42, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" березня 2018 р.Справа № 922/3595/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю комерційно-виробничої фірми "РОМА", м. Первомайський до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство Добрий Господар", с. Картамиш про стягнення 995 785,44 грн.за участю представників:

позивача - Шапко І.Б. (дов. № б/н від 03.07.2017 р.)

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю комерційно-виробничої фірми "РОМА", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство Добрий Господар" (надалі - Відповідач) загальної суми у розмірі 995 785,44 грн. по договору поставки пшениці №99/10 від 27.10.2015 р., а також покладення на Відповідача судового збору.

Представник Позивача підтримує заявлені позовні вимоги та просить суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представник Відповідача у судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав. Про причини своєї неявки суд не повідомив. Про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

Судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог пункту 2.6. Інструкції з діловодства в господарських судах України, погодженої листом Вищого господарського суду України від 19 лютого 2013 року та затвердженої наказом Державної удової адміністрації України від 20 лютого 2013 року №28, а тому суд вважає можливим розглядати справу за наявними в ній матеріалами, як це передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02 - 5/289 із змінами "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України (надалі - ГПК України), не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 ГПК України розглядає справу за наявними матеріалами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши представника позивача, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Між сторони договору поставку пшениці № 99/10, що укладений 27.10.2015 р. Товариством з обмеженою відповідальністю комерційно-виробнича фірма "Рома" - Покупець (Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство Добрий Господар" - Постачальник (Відповідач), Постачальник, відповідно до умов вказаного договору, виконав своє зобов`язання - поставив Покупцю товар, а Покупець сплатив за товар кошти в повному обсязі, згідно платіжних доручень: №3413 від 21.07.2017 р. на суму 966 535,91 грн., №3440 від 24.07.2017 р. на суму 963 475,91 грн., №3439 від 24.07.2017 р. на суму 995 896,06 грн., №3528 від 26.07.2017 р. на суму 1 194 952,96 грн., №3536 від 27.07.2017 р. на суму 1 853 851,74 грн.

Згідно п.9.2., п.9.4. договору Постачальник зобов'язаний надавати Покупцеві податкові накладні та розрахунок коригування в електронній формі в порядку і в терміни, встановлені чинним законодавством; Постачальник зобов'язаний зареєструвати податкову накладну, скріплену електронним цифровим підписом, в Єдиному реєстрі податкових накладних, в терміни, встановлені законодавством. Реєстрації підлягають всі без винятку податкові накладні, незалежно від їх суми.

Згідно квитанцій про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, а саме: квитанція від 06 серпня 2017 р. до податкової накладної №11 від 17.07.2017р., квитанція №1 від 06 серпня 2017 р. до податкової накладної №12 від 18.07.2017р., квитанція від 06 серпня 2017 р. до податкової накладної №13 від 19.07.2017р., квитанція №1 від 06 серпня 2017 р. до податкової накладної №16 від 20.07.2017р., квитанція №1 від 06 серпня 2017 р. до податкової накладної №17 від 21.07.2017р. - зупинена реєстрація наступних податкових накладних: №11 від 17.07.2017 на суму ПДВ 165 982,68 грн., №12 від 18.07.2017р. на суму ПДВ 160 579,32 грн., №13 від 19.07.2017р. на суму ПДВ 161 089,32 грн., №16 від 20.07.2017р. на суму ПДВ 199 158,83 грн., №17 від 21.07.2017р. на суму ПДВ 308 975,29 грн., у зв'язку з виявленим: "Відповідно до п. 201.16 ст. 201 ПКУ реєстрація ПН/РК зупинена. ПН/РК відповідає критеріям оцінки ступеня ризиків, визначеним пунктом 6 Критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН, затверджених наказом МФУ від 13.06.2017 №567.За результатами опрацювання СМКОР виявлено невідповідність обсягів постачання обсягам придбання по товарах згідно з УКТ ЗЕД: 1001….».

З пояснень Позивача, як Покупцем та наданого позову вбачається, що ТОВ КВФ «Рома» позбавлена можливості на формування податкового кредиту за вищевказаними податковими накладними.

«У разі якщо органами державної податкової служби (за допомогою складання повідомлення-рішення, акта перевірки, довідки, внесення коригувань до особового рахунка Покупця як платника податків, іншим способом) і/або рішенням (постановою) суду буде зменшено податковий кредит Покупця по ПДВ за податковими накладними Постачальника, зменшено видатки Покупця на вартість товарів, придбаних у Постачальника, донараховано Покупцеві податки, збори, обов'язкові платежі, нараховані Покупцю штрафні санкції за порушення податкового законодавства або судом буде прийнято рішення про стягнення в дохід держави отриманого за угодою, визнаною недійсною, і, це буде пов'язано з: - анулюванням (скасуванням) державної реєстрації Постачальника; - або винятком Постачальника з реєстру платників податку на додану вартість (в тому числі анулюванням свідоцтва платника ПДВ); - або господарськими відносинами Постачальника та/або його контрагентів з підприємствами, які мають ознаки фіктивності, що зафіксовано в актах перевірки органів державної податкової служби або рішення (ухвалу) суду; - або неналежним чином веденням бухгалтерського та / або податкового обліку, несвоєчасним, неналежним чином, не в повному обсязі наданням в податкові органи необхідної податкової звітності; - або встановленням податковим органом або судом недійсності (в тому числі нікчемності) угоди, укладеної між Покупцем і Постачальником або Постачальником і його контрагентом; - або стягненням в дохід держави всього отриманого Покупцем за недійсним правочином, укладеної між Покупцем і Постачальником; - або будь-якими фактами, пов'язаними з порушенням Постачальником і/або його контрагентами податкового законодавства.

Постачальник зобов'язується протягом 5 (п'яти) календарних днів з дати відправлення Покупцем відповідної вимоги Постачальнику за його місцезнаходженням (вказаною в цьому Договорі) оплатити Покупцеві грошові кошти в розмірі рівному сумі, на яку Покупцеві зменшено податковий кредит з ПДВ, зменшено видатки, донараховано податків, збори, обов'язкові платежі, нараховані штрафні санкції, стягнуто в дохід держави одержане за угодою, визнаною недійсною - далі «Виплата». - відповідно до п. 9.1. договору на поставку пшениці № 99/10 від 27.10.2017 р.

Так Позивачеві було зменшено податковий кредит на загальну суму 995785 грн. 44 коп., шляхом блокування органами ДФС податкових накладних Відповідача, відповідно до ст. 198.6. Податкового Кодексу України, де зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних. Позивач звернувся до Відповідача з відповідною вимогою на суму 995785,44 грн. від 20 вересня 2017 р., яку Відповідач отримав 23 вересня 2017 р., однак станом на 06 листопада 2017 р. останній не зробив жодних дій щодо сплати Позивачеві зазначеної суми, чим порушив положення договору та законні права Позивача.

У разі невиконання Постачальником своїх зобов'язань, щодо надання та реєстрації податкових накладних у відповідності до чинного законодавства, а так само зобов'язань, зазначених у цьому пункті Договору, Покупець має право на стягнення суми Виплати в судовому порядку.»

Покупцем-позивачем було направлено на адресу Постачальника-відповідача відповідну вимогу про сплату грошових коштів в сумі 995785 грн. 44 коп.

Однак, на момент звернення Позивача до суду, Відповідач не виконав своє зобов'язання по сплаті боргу в сумі 995 785 грн. 44 коп.

Надаючи правову кваліфікацію фактичним обставинам справи та спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог учасників судового процесу, користуючись принципом об'єктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

На підставі ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків виникають з договорів та інші правочини. Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.

Статтями 626, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту. Загальні положення про договір визначені статям 626-637 ЦК України, а порядок укладення, зміна і розірвання договору статями 638-647, 649,651-654 ЦК України. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. У разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюються або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Статтями 509, 510 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами статей 526-527 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно із статтею 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною першою статті 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зокрема, статями 525 - 526 ЦК України передбачається, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з положень ч. 9 статті 129 ГПК України, відповідно до якої у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 233 ГК України, 4, 13-15, 41-46, 80, 86, 129, п. 2 ч. 1 ст. 231, 233, 237-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство Добрий Господар" (Місцезнаходження: 64144, Харківська обл., Первомайський район, село Картамиш, вул. Октябрьська, будинок 39, Код ЄДРПОУ 37646502) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю комерційно-виробничої фірми „Рома" (юридична адреса: 64107, Харківська область, м. Первомайський, вул. Шевченка, 24, код ЄДРПОУ 23325414) суму боргу у розмірі 995785 грн. 44 коп., а також суму судового збору у розмірі 14 936 грн. 79 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 30.03.2018 р.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судові рішення у справі набирають законної сили відповідно до ст. ст. 241, 284 Господарського процесуального кодексу України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.П. Жигалкін