Рішення № 73097011, 22.03.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.03.2018Справа № 910/23198/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Данат ЛТД", м. Київ

до 1. Національного банку України, м. Київ

2. Державної казначейської служби України, м. Київ

про стягнення 288 866,82 грн., -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Лєман Н.Г. (представник за довіреністю №12/09/17-1 від 12.09.2017р.);

від відповідача-1: Сидоренко Р.В. (представник за довіреністю №18-0009/64640 від 02.08.2016р.);

від відповідача-2: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Данат ЛТД" (позивач) звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Національного банку України (відповідач-1) через Державну казначейську службу України (відповідач-2) матеріальної шкоди у розмірі 159 968,70 грн., з яких 128 898,12 грн. реальних збитків та 31 070,58 грн. сума нарахувань на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України та моральної шкоди в розмірі 128 898,12 грн., завданої протиправними діями відповідача-1, які полягають у недотриманні законодавчо визначеної процедури, а саме строку для віднесення проблемного банку (ПАТ "КБ "Хрещатик") до категорії неплатоспроможних та прийнято рішення (постанову № 234 від 05.04.2016р. "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" до категорії неплатоспроможних") в перший день початку 180-денного строку, наданого чинним законодавством банку, віднесеному до категорії проблемних для приведення своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, внаслідок чого порушено право позивача на володіння, користування та розпорядження його власністю, а саме грошовими коштами за Договором № 26001001188894 банківського рахунку юридичної особи від 22.01.2016р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.2017р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 25.01.2018р.

12.01.2018р. (у встановлений судом строк) до суду від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого останній заперечує проти задоволення вимог позивача, посилаючись на відсутність порушеного права позивача або охоронюваного законом інтересу (як і відсутність самого факту заподіяння шкоди), оскільки на даний час триває процедура ліквідації ПАТ "КБ "Хрещатик", здійснюється продаж активів банку, а за рахунок коштів, одержаних в результаті ліквідації майна банку здійснюється задоволення вимог кредиторів у черговості, визначеній законом. Відповідач-1 також вказує на те, що при прийнятті відповідних рішень щодо віднесення ПАТ "КБ "Хрещатик" до категорії неплатоспроможних, відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку, Національний банк України діяв у відповідності до своїх повноважень, визначених законом України "Про національний банк України", у судовому рішенні у справі № 826/6665/16, на яке посилається позивач в обґрунтування своїх вимог не міститься жодного висновку про те, що саме внаслідок дій або бездіяльності відповідача-1 було порушено право позивача на розпорядження коштами за Договором № 26001001188894 банківського рахунку юридичної особи від 22.01.2016р. За твердженнями відповідача-1 він не є суб'єктом відповідальності в розумінні ст. 1173 Цивільного кодексу України, безпідставність застосування до спірних правовідносин ст. 625 Цивільного кодексу України. Щодо стягнення моральної шкоди, відповідач-1 зазначив, що позивачем не зазначено якими саме доказами підтверджується завдання Національним банком України моральної шкоди позивачеві, відсутність незаконних дій або бездіяльності відповідача-1 внаслідок яких позивачеві завдано моральної шкоди.

25.01.2018р. (з порушенням встановленого судом строку, який судом поновлено в порядку ст. 119 ГПК України) до суду надійшов відзив відповідача-2 на позовну заяву, відповідно до якого відповідач-2 вказує на невірно обраний позивачем спосіб захисту свого порушеного права, відсутність з боку відповідача-2 порушення прав та інтересів позивача та безпідставність посилання позивача у спірних правовідносинах на ст. 1173 Цивільного кодексу України.

У підготовчому засіданні 25.01.2018р. судом оголошено перерву до 20.02.2018р.

Позивач своїм правом на подання відповіді на відзиви відповідачів у визначений судом строк не скористався, відповідей на відзиви не подав.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.02.2018р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 22.03.2018р.

Представник відповідача-2 у судове засідання 22.03.2018р. не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений під розписку.

В судовому засіданні 22.03.2018р. представник позивача підтримала позовні вимоги та просила суд їх задовольнити.

Представник відповідача-1 проти задоволення вимог позивача заперечував.

В судовому засіданні 22 березня 2018 року судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

22.01.2016р. між позивачем (клієнт) та відповідачем (банк) укладено Договір №26001001188894 банківського рахунку юридичної особи (надалі - Договір), за умовами якого Банк відкриває Клієнту поточний(і) рахунок(ки) відповідно до Інструкції "Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах", затвердженої постановою Правління Національного банку України (далі - НБУ) №492 від 12.11.2003 р. та здійснює його розрахунково-касове обслуговування, надає комісійні послуги згідно з нормативно-правовими актами НБУ, чинним законодавством України, внутрішніми правилами та процедурами Банку (п. 1.1. Договору).

В пп. 2.4.2., 2.4.4. п. 2.4. Договору визначено, що клієнт має право самостійно розпоряджатися коштами на своєму рахунку з дотриманням вимог чинного законодавства за винятком випадків, передбачених законодавством, вимагати своєчасного й повного здійснення розрахунків та інших, обумовлених цим Договором, послуг.

В пп. 2.1.2., 2.1.4., 2.1.6. п. 2.1.Договору банк взяв на себе зобов'язання належним чином виконувати комплексне обслуговування клієнта відповідно до умов цього Договору та "Тарифів ПАТ "КБ "ХРЕЩАТИК" у відповідності до тарифного пакету «Стандартний тарифний план 2600 НВ», своєчасно здійснювати розрахункові операції Клієнта відповідно до чинного законодавства України, нормативно-правових актів НБУ, обслуговувати Клієнта в межах режиму роботи для розрахунково-касового обслуговування клієнтів, визначеного Банком.

В п. п. 9.1., 9.2. Договору сторони домовились, що Договір набуває чинності з дня його підписання і діє до З1 грудня 2016 року. Якщо за 30 (Тридцять) днів до закінчення терміну дії Договору жодна із Сторін письмово не заявить про його припинення, Договір вважається продовженим на діючих умовах на невизначений строк. Кожна із Сторін Договору продовженого на невизначений строк може відмовитися від Договору у будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за 30 (Тридцять) днів.

22.01.2016р. між сторонами підписано акт введення системи «Клієнт-Банк» в експлуатацію по договору № 26001001188894/КБ від 22 січня 2016р., а 26.01.2016р. між сторонами укладено Договір № 26001001188894/КБ про надання ПАТ "КБ "Хрещатик" послуг в систему «Клієнт-Банк».

Відповідно до наявної у матеріалах справи довідки вих. № 47/209-65/12/15 від 22.01.2016р. позивачеві відкрито у ПАТ "КБ "Хрещатик" поточний рахунок №2600.1.001.188894 у гривні.

Матеріалами справи також підтверджується (виписка по особовому рахунку від 20.09.2017р. за період з 01.03.2016 по 30.04.2016р. наявність залишку коштів на рахунку позивача № 2600.1.001.188894 у розмірі 128 898,12 грн.

Як зазначає позивач звернувшись до ПАТ "КБ "Хрещатик" з вимогою вих. 19/09-2 від 19.09.2017р. про виконання платіжного доручення № 0000002017 від 18.09.2017р., банком було надано відповідь у листі № 2-2/4330 від 25.09.2017р. про те, що відповідно до рішення Правління Національного банку України від 02.06.2016 № 46-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 03.06.2016 №913 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ "КБ "Хрещатик" та відповідно до положень закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня початку процедури ліквідації банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій, операції з рахунками не проводяться, також у названому листі а також у Довідці №2-3/3/9719 від 04.10.2016р. повідомлено позивача, що його кредиторські вимоги на суму 128 898,12 грн. акцептовано та віднесено до 7 черги, з урахуванням чого у банку відсутні підстави для перерахування коштів.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказує на те, що у результаті неправомірних дій відповідача-1, які полягають у недотриманні законодавчо визначеної процедури, а саме строку для віднесення проблемного банку (ПАТ "КБ "Хрещатик") до категорії неплатоспроможних та прийнято рішення (постанову № 234 від 05.04.2016р. "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" до категорії неплатоспроможних") в перший день початку 180-денного строку, наданого чинним законодавством банку, віднесеному до категорії проблемних для приведення своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, що знайшло своє відображення у постанові Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.01.2017р., яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.04.2017р. та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20.07.2017р., якою визнано протиправною та скасовано постанову № 234 від 05.04.2016р. "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" до категорії неплатоспроможних", внаслідок чого порушено право позивача на володіння, користування та розпорядження його власністю, а саме грошовими коштами за Договором № 26001001188894 банківського рахунку юридичної особи від 22.01.2016р.

Відповідач-1, заперечуючи проти задоволення вимог позивача, вказує на відсутність порушеного права позивача або охоронюваного законом інтересу (як і відсутність самого факту заподіяння шкоди), оскільки на даний час триває процедура ліквідації ПАТ "КБ "Хрещатик", задоволення вимог кредиторів здійснюється у черговості, визначеній законом, при прийнятті відповідних рішень щодо віднесення ПАТ "КБ "Хрещатик" до категорії неплатоспроможних, відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку, Національний банк України діяв у відповідності до своїх повноважень, визначених законом України "Про національний банк України", у судовому рішенні у справі № 826/6665/16, не міститься жодного висновку про те, що саме внаслідок дій або бездіяльності відповідача-1 було порушено право позивача на розпорядження його коштами, Національний банк України не є суб'єктом відповідальності в розумінні ст. 1173 Цивільного кодексу України, безпідставність застосування до спірних правовідносин ст. 625 Цивільного кодексу України, не зазначення якими саме доказами підтверджується завдання Національним банком України моральної шкоди позивачеві, відсутність незаконних дій або бездіяльності відповідача-1 внаслідок яких позивачеві завдано моральної шкоди.

Відповідач-2, заперечуючи проти задоволення вимог позивача, вказує на невірно обраний позивачем спосіб захисту свого порушеного права, відсутність з боку відповідача-2 порушення прав та інтересів позивача та безпідставність посилання позивача у спірних правовідносинах на ст. 1173 Цивільного кодексу України.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Стаття 56 Конституції України проголошує право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійснення ними своїх повноважень.

Частиною 1 статті 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч. 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з положень вищевказаної норми, підставою для настання цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди є правопорушення, що включає в себе певні елементи: шкода; протиправність поведінки особи, яка заподіяла шкоду; причинний зв'язок між ними; вина. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування завданої шкоди.

Спір у даній справі, на думку позивача, виник внаслідок дій відповідача-1 щодо прийняття рішення про віднесення ПАТ "КБ "Хрещатик" до категорії неплатоспроможних, внаслідок чого порушено право позивача на володіння, користування та розпорядження його власністю, а саме грошовими коштами за Договором № 26001001188894 банківського рахунку юридичної особи від 22.01.2016р., у зв'язку з чим позивач вказує на наявність обставин для стягнення з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Національного банку України через Державну казначейську службу України матеріальної та моральної шкоди.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

У статті 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. При цьому, відповідно до частини сьомої зазначеної статті ЦК України, діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Національний банк України відповідно до статті 2 Закону України "Про Національний банк України" є центральним банком України, особливим органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про Національний банк України" здійснення банківського регулювання та нагляду віднесено до компетенції Національного банку України.

Право Національного банку України, використовуючи адміністративний метод банківського регулювання, застосовувати до банків санкцій адміністративного характеру закріплено у статті 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Статтею 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено право Національного банку України, у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, застосування іноземними державами або міждержавними об'єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі у банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози застосувати заходи впливу.

Віднесення банку до категорії неплатоспроможних, а також відкликання банківської ліцензії та ліквідація банку є заходами впливу у розумінні статті 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Постановою Правління Національного банку України від 05.04.2016 № 234 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» до категорії неплатоспроможних», на підставі якої виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 05.04.2016 № 463 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».

Згідно з даним рішенням розпочато процедуру виведення ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» з ринку шляхом запровадженням в ньому тимчасової адміністрації строком на один місяць з 05.04.2016 до 04.05.2016 включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик», визначені статтями 37-39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Костенку Ігорю Івановичу строком на один місяць з 05.04.2016 до 04.05.2016 включно.

Згідно рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 21.04.2016 № 560, продовжено строки тимчасової адміністрації в ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» з 05.05.2016 до 04.06.2016 включно.

Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 02.06.2016 № 46-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 03.06.2016 № 913 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик».

Зазначена інформація відображена на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб: (http://www.fg.gov.ua) та в розумінні ст. 75 ГПК України є загальновідомою, загальнодоступною та такою, що не потребує доказуванню.

Виведення неплатоспроможних банків з ринку шляхом здійснення тимчасової адміністрації і ліквідація банків згідно із статтею 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є виключною компетенцію Фонду.

Згідно із статтею 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку під час здійснення тимчасової адміністрації не здійснюється. При цьому строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) відповідно до 46 даного Закону вважається таким, що настав. Порядок задоволення вимог кредиторів вкладників визначений у Розділі VIII цього Закону.

Таким чином, віднесення банку до категорії неплатоспроможних з подальшою його ліквідацією є процедурою, визначеною законом, а Національний банк України при прийнятті відповідних рішень щодо віднесення ПАТ "КБ "Хрещатик" до категорії неплатоспроможних, відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку діяв у відповідності до своїх повноважень, визначених законом України "Про Національний банк України".

При цьому, як було зазначено вище та обумовлюється самим позивачем ПАТ "КБ "Хрещатик" повідомлено, що кредиторські вимоги позивача на суму 128 898,12 грн. акцептовано та віднесено до 7 черги.

Таким чином, при розгляді даної справи судом встановлено відсутність порушеного права позивача (як і відсутність самого факту заподіяння шкоди позивачеві), як про те слушно зазначає відповідач-1 у своєму відзиві на позовну заяву, оскільки на даний час триває процедура ліквідації ПАТ "КБ "Хрещатик", а задоволення вимог кредиторів здійснюється у черговості, визначеній законом.

Враховуючи приписи статті 53 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" питання достатності чи недостатності активів банку для задоволення вимог усіх черг кредиторів може бути визначено виключно за результатами ліквідації банку відповідно до яких Фонд складає ліквідаційний баланс та звіт, що затверджуються виконавчою дирекцією Фонду.

Судом встановлено, що позивач є акцептованим кредитором ПАТ "КБ "Хрещатик" на підставі Договору № 26001001188894 банківського рахунку юридичної особи від 22.01.2016р. Зобов'язальні відносини між позивачем та банком за вказаним договором не припинились і позивач є кредитором банку, відтак це виключає можливість стверджувати про наявність обставин для зобов'язання з відшкодування шкоди.

З огляду на наведене, звернення позивача до господарського суду з позовом про відшкодування матеріальної шкоди на суму 128 898,12 грн., завданої внаслідок неправомірних дій Національного банку України, є передчасним, оскільки, як вже зазначалось, позивач є акцептованим кредитором ПАТ "КБ "Хрещатик", тобто позивачем не доведено факту завданої йому шкоди.

Як і не заслуговують на увагу суду посилання позивача на те, що протиправність дій відповідача-1 встановлено у судовому порядку при вирішенні спору у справі № 826/6665/16, оскільки постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.01.2017р., яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.04.2017р. та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20.07.2017р. визнано протиправною та скасовано постанову № 234 від 05.04.2016р. "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" до категорії неплатоспроможних", внаслідок чого порушено право позивача на володіння, користування та розпорядження його власністю, а саме грошовими коштами за Договором № 26001001188894 банківського рахунку юридичної особи від 22.01.2016р.

У зазначених судових рішеннях не міститься жодного висновку про те, що внаслідок дій або бездіяльності Національного банку України було порушено право позивача чи інших кредиторів ПАТ "КБ "Хрещатик" на отримання коштів за відповідними договорами.

Як зазначалось вище, відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Аналіз положень статті 1166 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, винне діяння заподіювача шкоди (цивільне правопорушення), яке містить такі складові: протиправна поведінка особи, настання шкоди, причинний зв'язок між ними та вина заподіювача шкоди.

Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права.

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди (умислу або необережності).

Відсутність будь-якої з цих умов є підставою для звільнення особи від відповідальності, якщо інше не встановлено законом (постанова Верховного Суду України від 12.02.2014 у справі № 6-168цс13).

Враховуючи наведене, господарський суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено належними засобами доказування факту заподіяння йому шкоди, а також того, що ця шкода заподіяна йому виключно у зв'язку із встановленням факту протиправних дій чи бездіяльності Національного банку України.

Наведене є достатньою правовою підставою для відмови позивачеві в задоволенні його вимог в частині стягнення матеріальної шкоди в розмірі 128 898,12 грн. (суми залишку коштів на його рахунку).

Відповідачем-1 також слушно зауважено про те, що Національний банк України не є суб'єктом відповідальності в розумінні ст. 1173 Цивільного кодексу України.

Так, згідно зі ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Суб'єктами відповідальності, відповідно до ст. 1173 ЦК України, є органи державної влади або місцевого самоврядування, в яких реалізується їхня деліктність. Згідно зі ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органами місцевого самоврядування відповідно до ст. 140 Конституції України є сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління.

Також особливий статус Національного банку України визначений в Рішенні Конституційного Суду України від 26.02.2009 № 6-рп/2009, відповідно до пункту 3.1 якого Конституція України визначила правовий статус Національного банку України як центрального банку держави, основною функцією якого є забезпечення стабільності грошової одиниці України (ст. 99). Особливість юридичного статусу Національного банку України полягає в тому, що, з одного боку, він має публічно-правовий статус особливого центрального органу державного управління, самостійного у своїй діяльності від органів державної влади (ст. 6, 7, 24, 25, 53 Закону України "Про Національний банк України"), а з іншого - цивільно-правовий статус як юридичної особи, яка має відокремлене майно, що є об'єктом права державної власності і перебуває в його повному господарському віданні, та може вчиняти певні цивільно-правові правочини з комерційними банками, державою (ст. 4, 29, 31, 42 Закону України "Про Національний банк України").

Отже, Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, самостійним у своїй діяльності від органів державної влади, тобто не є суб'єктом відповідальності в розумінні ст. 1173 ЦК України.

Таким чином, позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди, має довести наявність всіх чотирьох елементів господарського правопорушення, в тому числі і вини, а посилання позивача на необхідність застосування ст. 1173 ЦК України, яка не потребує доведення вини, є безпідставним.

До аналогічних висновків доходив Вищий господарський суд України у своїй постанові від 31.08.2016р. у справі № 910/29171/15.

Суд також погоджується з доводами відповідача-1, наведеними у його відзиві на позовну заяву, щодо безпідставності застосування ст. 625 Цивільного кодексу України та нарахування інфляційних втрат та 3 % річних за вимогами про відшкодування шкоди, а відповідач-1 у даному випадку не є боржником по відношенню до позивача.

Щодо стягнення шляхом списання коштів з рахунку відповідача-1 моральної шкоди у розмірі 128 898,12 грн., суд відзначає наступне.

Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду встановлені ст. 1167 Цивільного кодексу України, згідно з ч. 1 якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з частинами першою та другою ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У постанові Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

В той же час, звертаючись з вимогою про відшкодування моральної шкоди позивачем не надано суду належних доказів, які б свідчили про завдання останньому моральної шкоди саме діями, передбаченими ст. 23 Цивільного кодексу України.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

При цьому, моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Проте матеріали справи не містять жодних належних та допустимих, в розумінні процесуального кодексу, доказів на підтвердження доводів позивача, щодо завдання йому моральної шкоди, наявність незаконних дій або бездіяльності відповідача-1 внаслідок яких позивачеві завдано моральної шкоди.

Інші доводи, міркування сторін, судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні даної справи не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.

За приписами ст. ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд не знаходить підстав для задоволення даного позову.

Оскільки на підставі пп. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору за подання даного позову та відмовою в задоволенні його вимог, розподіл судових витрат судом не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

2. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 02.04.2018р.

Суддя С.М. Морозов