Рішення № 73096358, 21.03.2018, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 ел.пошта : inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"21" березня 2018 р. Cправа № 902/317/16

Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Матвійчука Василя Васильовича, суддів: Банасько Олександра Олександровича, Нешик Ольги Степанівни, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Керівника Калинівської місцевої прокуратури (вул. В.Нестерчука, 39, м. Калинівка, 22400) в інтересах держави в особі:

Вінницької обласної ради (вул. Соборна, 70, м. Вінниця, 21100),

Вінницького обласного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства "Віноблагроліс" (вул. С.Зулінського,9 м. Вінниця, 21100),

Державного агентства лісових ресурсів України в особі Вінницького обласного управління лісового та мисливського господарства (вул. Пирогова, 26, м. Вінниця, 21018)

до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб"

(с. Зозулинці, Козятинського району, 22155),

до Зозулинецької сільської ради

(вул. Захисників Вітчизни, 38, с. Зозулинці, Козятинського району, 22155)

про визнання рішень недійсними та повернення земельної ділянки у постійне користування

за участю секретаря судового засідання Незамай Д.Д..

представників сторін:

прокурор відділу прокуратури Вінницької області, Клименко Д.С. службове посвідчення №027216 від 02.07.2014р;

позивача 1 Калєтнік С.В. за довіреністю №222-20-39 від 09.01.2018р.;

позивача 2 Калєтнік С.В. за довіреністю №696 від 28.12.2017р.

позивача 3 не з'явився;

відповідача 1 Лопушан В.Б. за довіреністю №б/н від 08.11.2017р.;

відповідача 2 Максимчук О.В. - сільський голова.

СУТЬ СПОРУ:

Керівник Калинівської місцевої прокуратури звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом в інтересах держави в особі Вінницької обласної ради, Вінницького обласного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства "Віноблагроліс", Державного агентства лісових ресурсів України в особі Вінницького обласного управління лісового та мисливського господарства до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" та Зозулинецької сільської ради про:

- визнання незаконним та скасування рішення 2 сесії 23 скликання Зозулинецької сільської ради від 30.09.1998р. № 3 у частині передачі колективному господарству пайовиків "Хлібороб" земель лісового фонду площею 258,3 га;

- визнання недійсним державного акту на право постійного користування землею від 13.03.1998р., серії ІІ-ВН № 001040, у частині передачі колективному господарству пайовиків "Хлібороб" земель лісового фонду площею 258,3 га;

- визнання незаконним та скасування рішення 11 сесії 23 скликання Зозулинецької сільської ради від 20.10.2000р. "Про передачу земель лісового фонду колишнього сільгосппідприємства "Хлібороб" с. Зозулинці";

- зобов'язання СТОВ "Хлібороб" повернути земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 258,3 га у постійне користування Вінницької обласної ради та ВОКСЛП "Віноблагроліс" шляхом оформлення акту приймання-передачі вказаної земельної лісової ділянки.

Ухвалою від 12.04.2016р за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/317/16 з призначенням до розгляду в судовому засіданні на 12.05.2016р.

Ухвалою суду від 12.05.2016р розгляд справи відкладено на 21.05.2016р. з підстав невиконання сторонами вимог суду в частині надання доказів.

В судовому засіданні 31.05.2016р судом оголошено перерву до 06.06.2016р.

Ухвалою суду від 06.06.2016р. зупинено провадження у справі № 902/317/16 до вирішення Господарським судом міста Києва господарської справи № 910/9322/16 та набрання рішенням у вказаній справі законної сили.

Розпорядженням керівника апарату суду від 23 січня 2017 року, відповідно до автоматизованого розподілу справ, справу № 902/317/16 передано на розгляд судді Матвійчуку В.В., в зв'язку з закінченням п'ятирічного строку перебування судді Маслія І.В. та посаді судді та припиненням повноважень зі здійснення правосуддя.

Ухвалою суду від 25.01.2017р. справу №902/317/16 прийнято до свого провадження суддею Матвійчуком В.В.

Ухвалою суду від 13.09.2017р. провадження у справі поновлено з призначенням до розгляду в судовому засіданні на 10.10.2017р., зобов'язано прокурора та сторін письмові пояснення по суті спору та всі наявні докази в обґрунтування своїх доводів та заперечень.

Ухвалою суду від 10.10.2017р, за клопотанням учасників процесу продовжено строк вирішення спору на 15 днів, розгляд справи відкладено на 22.11.2017р.

Ухвалою суду від 22.11.2018р розгляд справи відкладено на 28.11.2017р.

Відповідно до протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 28.11.2017 р. сформовано колегію для розгляду даної справи у складі головуючого судді Матвійчука В.В., суддів: Банасько О.О., Нешик О.С.

Ухвалою суду від 30.11.2017р. справу прийнято до провадження колегіальним складом суду з призначенням до розгляду на 20.12.2017р.

Керуючись розділом XI Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017р., ухвалою суду від 20.12.2017р прийнято рішення про розгляд справи в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено 17.01.2018р.

Ухвалою суду від 17.01.2018р. підготовче засідання відкладено на 20.02.2018р.

Заявою №77-836вих.18 від 30.01.2018р. прокурор відмовився від частини позовних вимог, а саме:

- визнання незаконним та скасування рішення 2 сесії 23 скликання Зозулинецької сільської ради від 30.09.1998р. № 3 у частині передачі колективному господарству пайовиків "Хлібороб" земель лісового фонду площею 258,3 га;

- визнання недійсним державного акту на право постійного користування землею від 13.03.1998р., серії ІІ-ВН № 001040, у частині передачі колективному господарству пайовиків "Хлібороб" земель лісового фонду площею 258,3 га. Решту позовних вимог просив задоволити в повному обсязі.

Ухвалою суду від 20.02.2018р закрито підготовче провадження та призначено справу для судового розгляду по суті на 19.03.2018р.

В судовому засіданні 19.03.2018р судом оголошено перерву до 21.03.2018р.

На визначену судом дату з'явились прокурор, представники позивача 1, позивача 2 та відповідачів. Позивач 3 правом участі в судовому засіданні не скористався. В листі № 02-21/223 від 02.02.2018р. підтримав вимоги прокурора з врахуванням заяви про відмову від частини позовних вимог. Розгляд справи просив здійснити за відсутності представника.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 21.03.2018р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення учасників процесу, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Зі змісту позовної заяви № 60-325вих-16 від 30.03.2016р, пояснень № 60-4964вих-16 від 24.05.2016р, додаткових пояснень № 60-5411вих16 від 06.06.2016р, пояснень № 89-9314вих17 від 28.09.2017р, пояснень б/н. від 03.10.2017р, пояснень б/н. від 03.10.2017р, пояснень б/н. від 28.11.2017р, пояснень № 05-3-410вих17 від 19.12.2017р, заяви про відмову від частини позовних вимог № 77-836вих18 від 30.01.2018р, прокурор та позивачі посилаються на те, що Вінницькою обласною радою 28.08.2000р прийнято розпорядження № 74 «Про створення Вінницького обласного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства «Віноблкомунліс». Рішенням 16 сесії 3 скликання Вінницької обласної ради від 15.09.2000 № 252 «Про передачу земель лісового фонду колишніх колективних сільськогосподарських підприємств Вінницькому обласному комунальному спеціалізованому лісогосподарському підприємству та відповідним структурам» вирішено передати землі лісового фонду колишніх сільськогосподарських підприємств обласному колективному спеціалізованому лісогосподарському підприємству «Віноблкомунліс». В подальшому, рішенням 23 сесії 3 скликання № 463 від 12.10.2001р Вінницьке обласне комунальне спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Віноблкомунліс» перейменовано на Вінницьке обласне комунальне спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Віноблагроліс».

Розпорядженням № 307 від 25.09.2002р Вінницької обласної державної адміністрації надано в постійне користування землі лісового фонду колишніх державних сільськогосподарських підприємств (радгоспів) за межами населених пунктів Вінницькому обласному комунальному спеціалізованому лісогосподарському підприємству «Віноблагроліс».

Вказані рішення залишились без виконання і землі лісового фонду, що знаходяться на території Зозулинецької сільської ради за межами населеного пункту знаходяться в користуванні СТОВ «Хлібороб» оскільки рішенням 11 сесії 23 скликання Зозулинецької сільської ради від 20.10.2000р «Про передачу земель лісового фонду колишнього сільськогосподарського підприємства «Хлібороб» с. Зозулинці», вирішено не передавати районному комунальному підприємству «Райкомунліс» землі лісового фонду колишнього КГП «Хлібороб» с. Зозулинці за межами населених пунктів сіл Зозулинці і Сошанськ в розмірі 258,3 га та залишити вказані землі у віданні сільської ради.

Вказане рішення, на думку прокурора, прийнято з перевищенням наданих сільській раді повноважень, порушує вимоги законодавства та є незаконним.

Використання спірної земельної ділянки лісового фонду СТОВ «Хлібороб» є незаконним, скільки останнє не набуло у встановленому законом порядку права користування земельною ділянкою, що встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 15.03.2017р у справі № 910/9322/16, яке набуло законної сили відповідно до постанови Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2017р.

Відповідач - СТОВ «Хлібороб» у відзиві на позовну заяву № б/н. від 30.05.2016р заперечує проти позову наголошуючи на тому, що 30.09.1998р Зозулинецькою сільською радою прийнято рішення про видачу КГП «Хлібороб» державного акту на право постійного користування землею. На підставі державного акту ІІ-ВН № 000475 Зозулинецькою сільською радою передано в постійне користування КГП «Хлібороб» 700,2 га землі в межах згідно з планом землекористування, з яких 248,7 га входять до лісового фонду. Оскільки право постійного користування земельною ділянкою КГП «Хлібороб» припинено не було, Зозулинецькою сільською радою 20.10.2000р прийнято законне рішення не передавати районному спеціалізованому підприємству райкомунліс землі лісового фонду. Відтак, використання СТОВ «Хлібороб», як правонаступника КГП «Хлібороб», спірною земельною ділянкою є правомірним.

В процесі розгляду справи відповідачем СТОВ «Хлібороб» подано клопотання б/н. від 30.05.2016р, б/н. від 10.10.2017р про застосування до спірних правовідносин позовну давність.

Відповідач - Зозулинецька сільська відзиву на позовну заяву не надала. У клопотаннях б/н від 31.05.2016р та б/н. від 10.10.2017р просила застосувати позовну давність до спірних правовідносин та повернути заяву без розгляду.

Крім того в процесі розгляду справи Зозулинецькою сільською радою подано ряд клопотань та заяву, а саме: клопотання б/н від 10.05.2016р, клопотання б/н. та дати (вх. номер канц. суду 06-52/11313/17 від 28.11.2017р), заяву б/н від 17.01.2018р, клопотання б/н. від 13.02.2018р про припинення провадження у справі, закриття провадження у справі, повернення позовної заяви без розгляду. Обґрунтовуючи зазначені клопотання заявник посилається на те, що вказаний спір не підвідомчий господарським судам, оскаржуване рішення не порушує прав позивача.

Судом розглянуто подані клопотання і заяву, та відмовлено в їх задоволенні, про що зазначено у протоколах судових засідань та ухвалі від 31.05.2016р.

До того ж суд наголошує, що вимоги, які ставляться заявником у вказаних клопотаннях є взаємовиключними, направлені на зловживання відповідачем своїми правами та затягування розгляду справи.

Із наявних у справі та досліджених судом доказів вбачається, що рішенням Зозулинецької сільської ради Козятинського району Вінницької області від 30.09.1998р Колективному господарству пайовиків «Хлібороб», правонаступником якого був Сільськогосподарський виробничий кооператив «Хлібороб», у постійне користування було надано 700,2 га землі в межах згідно з планом землекористування та видано державний акт на право постійного користування серії ІІ-ВН №000475 від 29.12.1999р.

Згідно матеріалів технічної документації по складанню державного акта на право постійного користування землею, земельна ділянка площею 700,2 га, що передана Колективному господарству пайовиків «Хлібороб» Зозулинецькою сільською Радою народних депутатів Козятинського району Вінницької області України в постійне користування за державним актом на право постійного користування серії ІІ-ВН №000475 від 29.12.1999 частково відносилась до земель лісового фонду (248,7 га).

Рішенням 15 сесії Вінницької обласної ради №217 від 06.07.2000р у зв'язку з реформуванням колективних сільськогосподарських підприємств області на засадах приватної власності на землю і майно та створенням різних типів господарських структур припинено право постійного користування землями лісового фонду колишніх колективних сільськогосподарських підприємств.

Розпорядженням Вінницької обласної ради 28.08.2000р № 74 створено Вінницьке обласне комунальне спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Віноблкомунліс».

Рішенням 16 сесії Вінницької обласної ради №252 від 15.09.2000 землі лісового фонду колишніх колективних сільськогосподарських підприємств передано Вінницькому обласному комунальному спеціалізованому лісогосподарському підприємству «Віноблкомунліс».

Рішенням 23 сесії 3 скликання Вінницької обласної ради № 463 від 12.10.2001р Вінницьке обласне комунальне спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Віноблкомунліс» перейменовано на Вінницьке обласне комунальне спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Віноблагроліс».

Рішенням 11 сесії 23 скликання Зозулинецької сільської ради від 20.10.2000р «Про передачу земель лісового фонду колишнього сільськогосподарського підприємства «Хлібороб» с. Зозулинці», вирішено не передавати районному комунальному підприємству «Райкомунліс» землі лісового фонду колишнього КГП «Хлібороб» с. Зозулинці за межами населених пунктів сіл Зозулинці і Сошанськ в розмірі 258,3 га та залишити вказані землі у віданні сільської ради.

Розпорядженням № 307 від 25.09.2002р Вінницької обласної державної адміністрації надано в постійне користування землі лісового фонду колишніх державних сільськогосподарських підприємств (радгоспів) за межами населених пунктів Вінницькому обласному комунальному спеціалізованому лісогосподарському підприємству «Віноблагроліс».

Прокурор наголошує, що рішення 11 сесії 23 скликання Зозулинецької сільської ради від 20.10.2000р є незаконним, прийнятим з перевищенням визначених законом повноважень, а тому підлягає визнанню незаконним та скасуванню.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам та наявним в справі доказам, суд виходить із наступного.

Відповідно до ст. 2 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), положення якого підлягають застосуванню до спірних правовідносин, відповідно до цільового призначення всі землі України відповідно до цільового призначення поділяються на: землі сільськогосподарського призначення; землі населених пунктів (міст, селищ міського типу і сільських населених пунктів); землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення; землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; землі лісового фонду; землі водного фонду; землі запасу.

Як встановлено статтею 3 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх.

Відповідно до ст. 4 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суб'єктами права державної власності на землю виступають, зокрема, обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності. Землі, що перебувають у державній власності, можуть передаватися в колективну або приватну власність і надаватися у користування, у тому числі в оренду, за винятком випадків, передбачених законодавством України і Республіки Крим. Вказаною нормою також встановлено, що не можуть передаватись у колективну та приватну власність, зокрема, землі лісового фонду, за винятком невеликих (до 5 гектарів) ділянок лісів, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств.

В силу положень ст. 7 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. Тимчасове користування землею може бути короткостроковим - до трьох років і довгостроковим - від трьох до двадцяти п'яти років. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності: громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства; сільськогосподарським підприємствам і організаціям; громадським об'єднанням; релігійним організаціям; промисловим, транспортним та іншим несільськогосподарським підприємствам, установам і організаціям; для ведення лісового господарства спеціалізованим підприємствам.

Компетенцію сільських, селищних і міських районного підпорядкування Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин визначено ст. 9 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Так, до відання сільських, селищних і міських районного підпорядкування Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить: передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу; здійснення державного контролю за використанням і охороною земель, додержанням земельного законодавства; сприяння створенню екологічно чистого середовища і поліпшенню природних ландшафтів; припинення права власності або користування земельною ділянкою чи її частиною; видача висновків про надання або вилучення земельних ділянок, яке провадиться вищестоящою Радою народних депутатів.

Відповідно до ст. 12 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до відання обласних Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить: надання земельних ділянок у користування в порядку, встановленому статтею 19 цього Кодексу; вилучення земель відповідно до статті 31 названого Кодексу; здійснення державного контролю за використанням і охороною земель та їх моніторингу, додержанням земельного законодавства; розробка і виконання разом з районними та міськими Радами народних депутатів обласних програм щодо раціонального використання земель, підвищення родючості ґрунтів, охорони земельних ресурсів.

Підстави для припинення права користування землею визначені ст.ст. 27, 28 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Так, право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється, зокрема, у разі припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; використання землі не за цільовим призначенням; вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 Кодексу. Право колективної та приватної власності на земельну ділянку чи її частину припиняється у разі добровільної відмови від земельної ділянки; припинення у випадках, передбачених пунктами 4, 6-8 статті 27 Кодексу. Припинення права власності на земельну ділянку у випадках, передбачених пунктами 1-3 частини першої ст. 27, провадиться за рішенням відповідної Ради народних депутатів.

Відповідно до ст.ст. 76,77 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) землями лісового фонду визнаються землі, вкриті лісом, а також не вкриті лісом, але надані для потреб лісового господарства. Землі лісового фонду використовуються за цільовим призначенням для ведення лісового господарства. Районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Ради народних депутатів за погодженням із державними органами лісового господарства можуть надавати колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, радгоспам, іншим підприємствам, установам, організаціям і громадянам у тимчасове користування землі лісового фонду, що є у користуванні державних лісогосподарських підприємств, установ і організацій, для сільськогосподарських цілей. Плата за вказані землі вноситься в порядку, передбаченому статтею 36 цього Кодексу. Порядок використання земель лісового фонду визначається законодавством України.

Стаття 92 ЗК передбачає, що право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності, а також громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації та релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності. Однак ця норма не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте особами в установлених законодавством випадках та станом на 01.01.2002 року.

За змістом ст. 16, частин 2, 3 ст. 84, частин 3, 4 ст. 142, ч. 8 ст. 149 та п. 12 розд."Перехідні положеннь" ЗК (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) розпорядження земельною ділянкою державної форми власності здійснюється власником земельної ділянки - державним органом виконавчої влади, а не органом місцевого самоврядування. При цьому не враховується місцезнаходження земельної ділянки - у межах міста чи за його межами (постанова Верховного Суду України від 26 березня 2012 р. у справі N 3-18гс12).

Статтею 16 Лісового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що до відання селищних і сільських Рад народних депутатів у галузі регулювання лісових відносин на їх території належить: надання земельних ділянок лісового фонду у постійне користування в межах селищ і сіл та припинення права користування ними; надання в межах селищ і сіл земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування для спеціального використання лісових ресурсів, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, а також за їх межами для заготівлі другорядних лісових матеріалів, здійснення побічних лісових користувань та припинення права користування цими ділянками; здійснення заходів щодо охорони і захисту лісів, ліквідації лісових пожеж, залучення для їх гасіння протипожежної техніки, а також заборона відвідання лісів населенням і в'їзду до них транспортних засобів у період високої пожежної небезпеки в порядку, передбаченому законодавством; організація благоустрою земельних ділянок лісового фонду і культурно-побутового обслуговування відпочиваючих у лісах зелених зон та інших лісах, що використовуються для цих цілей; вирішення інших питань у галузі регулювання лісових відносин у межах своєї компетенції.

Відповідно до ст. 13 Лісового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до відання обласних Рад народних депутатів у галузі регулювання лісових відносин на їх території належить надання земельних ділянок лісового фонду за межами населених пунктів у постійне користування та припинення права користування ними.

З наведено випливає, що сільські ради не були наділені повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками лісового фонду, повноваження щодо розпорядження земельними ділянками лісового фонду належали виключно до компетенції обласних Рад народних депутатів.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" встановлена виключна компетенція сільських, селищних, міських рад.

Згідно ч.1 ст.21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ч.1 ст.155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Враховуючи викладене, приймаючи рішення 11 сесії 23 скликання від 20.10.2000р Зозулинецька сільська рада діяла з перевищенням наданих їй Земельним кодексом України, Лісовим кодексом України та Законом України «Про місцеве самоврядування» повноважень, а відтак підлягає визнанню незаконним та скасуванню.

Разом з тим суд зважає на заяви відповідачів про застосування позовної давності до спірних правовідносин.

Відповідно до ст.256 ЦК України, позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Європейський суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою №14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство Нафтова компанія Юкос проти Росії; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства).Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч.2 ст.267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

При цьому встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Визначення початку відліку позовної давності наведено у ст. 261 ЦК України, зокрема, відповідно до ч.1 цієї статті, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і суб'єктами, уповноваженими законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Частинами 3, 4, 5 ст.53 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Отже, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. При цьому, перебіг позовної давності для оскарження оспорюваних відносин прокурором, який діє в інтересах держави, починається з моменту, коли про порушення цивільного права або інтересу стало відомо позивачу, а закінчується відповідно зі збігом строку позовної давності, встановленого законом для оскарження спірних правовідносин.

До спірних правовідносин про визнання незаконним та скасування рішення 11 сесії 23 скликання Зозулинецької сільської ради від 20.10.2000р застосовується загальний строк позовної давності три роки.

Оспорюване прокуратурою рішення датоване 20.10.2000р. Позовна заява подана до суду 11.04.2016р, тобто зі значним пропуском позовної давності. Клопотань про його відновлення, у зв'язку з наявністю поважних причин пропуску, прокуратурою та позивачами не заявлялось.

Інститут строків в господарському процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у господарських відносинах, а також стимулює суд і учасників господарського процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-XII від 05.11.1991 (надалі Закон №1789-XII), (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Згідно п.п.1,3 ч.1 та ч.2 ст.19 Закону №1789-XII, предметом нагляду за додержанням і застосуванням законів є, зокрема, відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам; додержання законів, що стосуються економічних, міжнаціональних відносин, охорони навколишнього середовища, митниці та зовнішньоекономічної діяльності.

Перевірка виконання законів проводиться за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагають прокурорського реагування, а за наявності приводів - також з власної ініціативи прокурора. Прокуратура не підміняє органи відомчого управління та контролю і не втручається у господарську діяльність, якщо така діяльність не суперечить чинному законодавству.

Судом також береться до уваги, що наказом Генерального прокурора України від 19.09.2005 №3гн Генеральний прокурор України визначив основним завданням наглядової діяльності прокуратури захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, державних та публічних інтересів. Із цією метою наказав забезпечити нагляд за додержанням законів, передусім у діяльності органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, контролюючих та правоохоронних органів.

Аналогічні вимоги до підпорядкованих прокурорів містять також і накази Генерального прокурора України, зокрема, від 18.10.2010 №3гн, від 12.04.2011 №3гн, від 07.11.2012 №3гн. Вказані накази, крім іншого, містять конкретні вказівки до прокурорів, а саме: періодично, але не рідше одного разу на місяць, перевіряти законність правових актів Кабінету Міністрів України, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, використовувати право участі у засіданнях цих органів.

Рішення Зозулинецької сільської ради від 20.10.2000р є відкритим та доступним як для прокурора, так і для інших контролюючих органів.

Із зазначеного слідує, що органи прокуратури відповідно до Закону України «Про прокуратуру» та наказів Генерального прокурора України від 19.09.2005 №3гн, від 18.10.2010 №3гн, від 12.04.2011 №3гн, від 07.11.2012 №3гн могли бути обізнаними про існування рішення та звернутися до суду із відповідним позовом до спливу строку позовної давності. Натомість звернення до суду із цим позовом лише у 2016 році відбулось з пропуском строків позовної давності (аналогічна позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 14.11.2017 у справі №924/228/17, від 28.11.2017 у справі №924/95/17).

Таким чином, органи прокуратури мали своєчасно довідатись про порушення, на їх думку, відповідачем 2 у 2000 році діючого законодавства, оскільки нагляд за законністю має здійснюватись прокуратурою систематично.

Що стосується твердження прокуратури та позивача 1 про те, що про порушення своїх прав позивачу 1 стало відомо лише під час подання органами прокуратури відповідної позовної заяви до суду, слід зазначити наступне.

Згідно ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З аналізу Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), яким регулюється діяльність та повноваження обласних рад вбачається наступне:

- обласні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами (ч.2ст. 10 Закону);

- обласні ради на пленарних засіданнях вирішують відповідно до закону питання регулювання земельних відносин (п.21 ч.1 ст. 43 Закону);

- обласні ради можуть розглядати і вирішувати на пленарних засіданнях питання, віднесені до їх відання цим та іншими законами, зокрема прийняття рішень про віднесення лісів до категорії захисності, а також про поділ лісів за розрядами такс у випадках і порядку, передбачених законом (п.4 ч.2 ст.43 Закону);

- рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень (ч.1 ст. 59 Закону);

- обласні ради на пленарних засіданнях вирішують питання прийняття рішень про звернення до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад у сфері їх спільних інтересів, а також повноваження районних, обласних рад та їх органів (п. 30 ч. 1 ст. 43 Закону).

Аналіз наведених норм Закону вказує на обов'язок обласних рад здійснювати контроль за виконанням прийнятих нею рішень.

Таким чином, посилання представників прокуратури та позивача 1 на те, що їм не було відомо про існування оспорюваного рішення Зозулинецької сільської ради, судом відхиляються як безпідставні. Тим більше, що прокурором в позовній заяві наголошено на невиконанні упродовж тривалого часу позивачами своїх обов'язків щодо повернення у постійне користування спірної земельної ділянки.

Окрім того суд зважає, що як рішенням Вінницької обласної ради № 252 від 15.09.2000р так і розпорядженням Вінницької обласної державної адміністрації № 307 від 25.09.2002р встановлено строки їх виконання з покладенням на позивача - Вінницьке обласне комунальне спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Віноблагроліс» обов'язку щодо прийняття земель до 15.10.2000р., замовлення, в установленому законом порядку, проведення в 2002 році інвентаризації прийнятих земель лісового фонду.

Таким чином, суд вважає, що позивачі, мали бути обізнаними щодо існування рішення Зозулинецької сільської ради від 20.10.2000р, та мали можливість оскаржити зазначене рішення до суду у межах визначених законодавством строків позовної давності.

З урахуванням наведеного, на підставі досліджених під час судового розгляду справи доказів судом встановлено, що право позивача 1, про захист якого він просить, порушене; строк звернення до суду з позовом пропущено без поважних причин; відповідачами до винесення рішення було заявлено про застосування позовної давності, у зв'язку з чим, суд на підставі ст.267 ЦК України вважає за необхідне в задоволенні позову в частині визнання незаконним та скасування рішення 11 сесії 23 скликання Зозулинецької сільської ради від 20.10.2000р відмовити за спливом позовної давності.

Розглядаючи вимогу прокурора про зобов'язання СТОВ "Хлібороб" повернути земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 258,3 га у постійне користування Вінницької обласної ради та ВОКСЛП "Віноблагроліс" шляхом оформлення акту приймання-передачі вказаної земельної лісової ділянки, суд враховує наступне.

Відповідно до державного акту на право постійного користування серії ІІ-ВН №000475 від 29.12.1999р виданого Колективному господарству пайовиків «Хлібороб» на підставі рішення Зозулинецької сільської ради Козятинського району Вінницької області від 30.09.1998р, Колективному господарству пайовиків «Хлібороб» було надано 700,2 га землі у постійне користування в межах згідно з планом землекористування для сільськогосподарського призначення.

З матеріалів технічної документації по складанню державного акта на право постійного користування землею вбачається, що земельна ділянка площею 700,2 га, що передана Колективному господарству пайовиків «Хлібороб» Зозулинецькою сільською Радою народних депутатів Козятинського району Вінницької області України в постійне користування за державним актом на право постійного користування серії ІІ-ВН №000475 від 29.12.1999 року площею 248,7 га відносилась до земель лісового фонду.

За інформацією Управління Держгеокадастру у Козятинському районі Вінницької області № 99-28-99.2-343/2-16 від 01.03.2016р відповідно до державної статистичної звітності «Звіт про наявність земель та розподіл їх за власниками землі, землекористувачами, угіддями та видами економічної діяльності станом на 01.01.2016 року (форма 6-зем) на території Зозулинецької сільської ради землі лісового фонду загальною площею 257,3610 га перебувають у землях запасу Зозулинецької сільської ради.

Відповідно до інформації Зозулинецької сільської ради № 85 від 01.03.2016р на території Зозулинецької сільської ради рахується земель лісового фонду орієнтовною площею 258,3 га, які на підставі рішення 14 сесії 23 скликання Зозулинецької сільської ради від 15.08.2001р, за договором на право тимчасового користування землею № 3 від 25.09.2001р передано СВК «Хлібороб».

Як вбачається з п. 1.14 статуту Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Хлібороб», зареєстрованого Козятинською районною державною адміністрацією 24.03.2000, реєстраційний номер 04051201Ю0020065, Кооператив є правонаступником реорганізованого колективного господарства пайовиків «Хлібороб».

Відповідно до п. 1.11. статуту СТОВ «Хлібороб», зареєстрованого державним реєстратором 28.08.2013, реєстраційний номер 11761050007007749,. СТОВ «Хлібороб» є правонаступником СВК «Хлібороб» с. Зозулинці.

Як стверджує відповідач - СТОВ «Хлібороб», він як правонаступник СВК «Хлібороб» є добросовісним користувачем земельної ділянки відповідно до державного акту на право постійного користування серії ІІ-ВН №000475 від 29.12.1999р.

Водночас, ч.2, 3 та 4 ст. 107 ЦК України встановлено, що після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов'язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами.

Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом.

Порушення положень частин другої та третьої цієї статті є підставою для відмови у внесенні до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи та державній реєстрації створюваних юридичних осіб - правонаступників.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 N 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 ЗК України).

Доказів передання по передавальним актам у зв'язку з правонаступництвом від КГП «Хлібороб» до СВК «Хлібороб», як правонаступника КГП "Хлібороб", а від СВК «Хлібороб» до СТОВ «Хлібороб» як правонаступнику СВК «Хлібороб» земельної ділянки площею 700,2 га, з яких 248,7 га землі лісового фонду та доказів державної реєстрації за СТОВ «Хлібороб» права постійного користування спірною земельною ділянкою, відповідачем 1 суду не надано.

Наведені обставини були предметом дослідження Господарським судом міста Києва при розгляді справи № 910/9322/16 за позовом СТОВ "Хлібороб" до Вінницької обласної Ради та Вінницького обласного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства "Віноблагроліс", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Зозулинецька сільська рада Козятинського району Вінницької області, за участю Прокуратури Вінницької області про: скасування рішення Вінницької обласної Ради №217 від 6 липня 2000 року "Про передачу земель лісового фонду"; скасування рішення Вінницької обласної Ради №252 від 15 вересня 2000 року "Про передачу земель лісового фонду колишніх колективних сільськогосподарських підприємств Вінницькому обласному комунальному спеціалізованому лісогосподарському підприємству "Віноблкомунліс"; визнання СТОВ "Хлібороб" добросовісним користувачем земельної ділянки відповідно до державного акту на право постійного користування серії ІІ-ВН №000475 від 29.12.1999р.

За результатами розгляду вказаної справи рішенням Господарського суду міста Києва від 15.03.2017р, яке набрало законної сили відповідно до постанови Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2017р, СТОВ «Хлібороб» відмовлено в задоволенні позову.

Зазначеним рішенням встановлено, що СВК «Хлібороб» не є правонаступником КГП «Хлібороб» в частині права постійного користування земельною ділянкою за державним актом на право постійного користування серії ІІ-ВН №000475 від 29.12.1999р.

При цьому суд зважає на положення ч.4 ст.74 ГПК України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом встановлено, що в матеріалах справи є розбіжність щодо площі спірної земельної ділянки. Зокрема, в матеріалах технічної документації до державного акту №000475 вказана площа 248,7 га, в інформації Управління Держгеокадастру у Козятинському районі Вінницької області № 99-28-99.2-343/2-16 вказана площа 257,3610 га, в інформації Зозулинецької сільської ради вказана площа 258,3 га, в інформації Вінницького обласного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства "Віноблагроліс" № 144 від 29.02.2016р вказана площа 258,3 га, в інформації Вінницького обласного управління лісового та мисливського господарства № 02-19/450 від 18.03.2016р вказана площа 258,3 га.

Виходячи з приписів ст. 28-1 Лісового кодексу України та Положення про обласні управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 21.03.2012р. № 134, на управління лісового та мисливського господарства у Вінницькій області покладено організацію збору інформації для ведення лісовпорядкування обліку лісів, державного лісового кадастру та державного кадастру мисливських тварин, що перебувають на території України.

Беручи до уваги той факт, що з моменту припинення діяльності КГП "Хлібороб" і на момент прийняття рішення оформлення вказаної земельної ділянки лісового фонду не проводилося, і технічна документація відповідно не виготовлялась, суд приймає як належний доказ щодо площу земельної ділянки відомості Вінницького обласного управління лісового та мисливського господарства.

Відповідно до положень ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. (ст. 14 Конституції України)

За змістом ст. 7 Лісового кодексу України (в редакції чинній на даний час) ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб'єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

До відання обласних Рад народних депутатів у галузі регулювання лісових відносин на їх території належить надання земельних ділянок лісового фонду за межами населених пунктів у постійне користування та припинення права користування ними (п.1 ч.1 ст. 13 ЛК України в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин)

Статтею 30 Лісового кодексу України (в редакції чинній на даний час) визначено повноваження обласних рад у сфері лісових відносин, до яких, з поміж, іншого віднесено: забезпечення реалізації державної політики у сфері лісових відносин; забезпечення виконання загальнодержавних і державних програм з охорони, захисту, використання та відтворення лісів і затверджують регіональні (місцеві) програми з цих питань; передача у власність, надання у постійне користування земельні лісові ділянки на землях спільної власності відповідних територіальних громад, власності територіальних громад міст Києва і Севастополя та припинення права користування ними; прийняття рішень про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок на землях спільної власності відповідних територіальних громад, власності територіальних громад міст Києва і Севастополя та припиняють права користування ними;

Частиною 1 статті 17 Лісового кодексу України (в редакції чинній на даний час) визначено, що у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Як встановлено судом, Вінницька обласна рада, як орган якому делеговано повноваження розпорядження землями лісового фонду, рішенням 16 сесії №252 від 15.09.2000р землі лісового фонду колишніх колективних сільськогосподарських підприємств передала Вінницькому обласному комунальному спеціалізованому лісогосподарському підприємству «Віноблкомунліс».

Проте, зазначене рішення Вінницьким обласним комунальним спеціалізованим лісогосподарським підприємством "Віноблагроліс" не виконано, не прийнято землі лісового фонду колишніх колективних сільськогосподарських підприємств, у строки, визначені рішенням.

Таким чином, Вінницька обласна Рада є єдиним законним органом який здійснює права власника земель лісового фонду, що є предметом спору, а тому її право підлягає відновленню.

Водночас вказана земельна ділянка, як встановлено вище, з користування "Віноблагроліс" не вибувала, а отже не підлягає і поверненню. Окрім того прокурором в цій частині не вірно визначено спосіб захисту, оскільки суд, як орган судової влади не наділений повноваженнями передавати у постійне користування земельні ділянки.

Тому в цій частині позовних вимог слід відмовити.

Що стосується заяв відповідачів про застосування позовної давності до спірних правовідносин, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 258 Цивільного кодексу України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Водночас законодавець не допускає зміни порядку обчислення позовної давності, встановленого імперативними нормами статей 253-255 ЦК України. Вимогами ст. 268 ЦК України наведено перелік вимог, на які позовна давність не поширюється, який (перелік) не є вичерпним та Законом можуть бути встановлені інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.

Так, зокрема, позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном (ст. 391 ЦК України), оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення. Отже, власник може пред'являти такий позов у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав. Обов'язковою умовою негаторного позову є існування прав власника на час пред'явлення такого позову.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви про застосування строку позовної давності, оскільки позовна давність на спірні правовідносини не поширюється.

Відповідно до ст.3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є зокрема справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Зважаючи на наведене вище, в його сукупності та виходячи з принципів законності, розумності і справедливості, суд дійшов висновку часткове задоволення позову.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України на відповідача - СТОВ «Хлібороб» покладаються 1378,00 грн витрат по сплаті судового збору.

Керуючись статтями 2, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 191, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Прийняти відмову прокурора від позову в частині позовних вимог:

- визнання незаконним та скасування рішення 2 сесії 23 скликання Зозулинецької сільської ради від 30.09.1998р. № 3 у частині передачі колективному господарству пайовиків "Хлібороб" земель лісового фонду площею 258,3 га;

- визнання недійсним державного акту на право постійного користування землею від 13.03.1998р., серії ІІ-ВН № 001040, у частині передачі колективному господарству пайовиків "Хлібороб" земель лісового фонду площею 258,3 га.

2. Провадження у справі в частині позовних вимог позовних вимог:

- визнання незаконним та скасування рішення 2 сесії 23 скликання Зозулинецької сільської ради від 30.09.1998р. № 3 у частині передачі колективному господарству пайовиків "Хлібороб" земель лісового фонду площею 258,3 га;

- визнання недійсним державного акту на право постійного користування землею від 13.03.1998р., серії ІІ-ВН № 001040, у частині передачі колективному господарству пайовиків "Хлібороб" земель лісового фонду площею 258,3 га закрити.

3. Позов задоволити частково.

4. В позові в частині визнання незаконним та скасування рішення 11 сесії 23 скликання Зозулинецької сільської ради від 20.10.2000р. "Про передачу земель лісового фонду колишнього сільгосппідприємства "Хлібороб" с. Зозулинці" відмовити.

5. В позові в частині зобов'язання СТОВ "Хлібороб" повернути земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 258,3 га у постійне користування ВОКСЛП "Віноблагроліс" шляхом оформлення акту приймання-передачі вказаної земельної лісової ділянки відмовити.

6. Зобов'язати Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" (с. Зозулинці, Козятинський район, Вінницька область, 22155, код ЄДРПОУ 03733559) повернути Вінницькій обласній раді (вул. Соборна, 70, м. Вінниця, 21050, код ЄДРПОУ 00022438) земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 258,3 га, що знаходиться на території Зозулинецької сільської ради Козятинського району Вінницької області за межами населеного пункту.

7. Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" (с. Зозулинці, Козятинський район, Вінницька область, 22155, код ЄДРПОУ 03733559) на користь Прокуратури Вінницької області (вул. Монастирська, 33, м. Вінниця, 21050, код ЄДРПОУ 02909909, МФО 820172, розрахунковий рахунок 35213099003988) витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн 00 коп..

8. Копію рішення направити учасникам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Частиною 5 ст. 240 ГПК України передбачено, що датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до Рівненського апеляційного господарського суду через Господарський суд Вінницької області (п. 8, 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено 02 квітня 2018 р.

Головуючий суддя Матвійчук В.В.

Судді Банасько О.О.

Нешик О.С.

віддрук. прим.:

1 - до справи;

2 - Калинівська місцева прокуратура (вул. В.Нестурчука, 39, м. Калинівка, 22400);

3 - Вінницька обласна прокуратура (вул. Монастирська , 33, м. Вінниця, 21000)

4 - Вінницька обласна рада (вул. Соборна, 70, м. Вінниця, 21100);

5 - Вінницьке обласне комунальне спеціалізоване лісогосподарське підприємство "Віноблагроліс" (вул. С.Зулінського,9, м. Вінниця, 21100);

6 - Вінницьке обласне управління лісового та мисливського господарства (вул. Пирогова, 26, м. Вінниця, 21018);

7 - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" (с. Зозулинці, Козятинського району, 22155);

8 - Зозулинецька сільська рада (вул. Захисників Вітчизни, 38, с. Зозулинці, Козятинського району, 22155).