Рішення № 73096215, 30.03.2018, Харківський районний суд Харківської області

Справа № 635/430/18

Провадження № 2/635/1247/2018

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 березня 2018 року Харківський районний суд Харківської області у складі:

Головуючого судді - Караченцева І.В.,

за участю секретаря - Ус Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в смт. Покотилівка Харківського району Харківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» про захист прав споживача, визнання договору недійсним та стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою до ТОВ «Єврокар Україна» про захист прав споживача, визнання договору недійсним та стягнення коштів, в якому просить суд визнати недійсним договір фінансового лізингу № 3069 від 05.09.2017 р., укладений між ним та ТОВ «Єврокар Україна», стягнути з відповідача на його користь 23290 грн., які були сплачені ним на виконання договору фінансового лізингу № 3069 від 05.09.2017 р. та 10000 грн. на відшкодування завданих недійсним правочином збитків.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 05 вересня 2017 року між ним та ТОВ «Єврокар Україна» було укладено договір фінансового лізингу № 3069, згідно з умовами якого ТОВ «Єврокар України» зобов'язалось придбати та передати йому на умовах фінансового лізингу в користування транспортний засіб ВАЗ Lada Vesta, а позивач зобов'язаний до отримання предмету лізингу сплатити передбачені договором платежі, прийняти предмет лізингу та періодично сплачувати за його користування лізингові платежі та інші, передбачені договором платежі. На виконання умов зазначеного договору, позивачем на рахунок відповідача було сплачено 23290 грн. 00 коп. Позивач вважає, що умови договору фінансового лізингу № 3069 від 05.09.2017 р. є несправедливими, не відповідають діючому законодавству, порушують та обмежують його права як споживача, а тому звертається до суду з даним позовом.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 30 січня 2018 року відкрито провадження по справі.

Позивач у судове засідання не з'явився, подав до суду заяву, згідно якої позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити, не заперечує проти винесення заочного рішення у справі.

Представник відповідача ТОВ «Єврокар Україна» в судове засідання повторно не з'явився, про день та час слухання справи повідомлявся своєчасно і належним чином шляхом направлення судової повістки, причини неявки суду не повідомив.

Будь яких заяв та клопотань від відповідача не надходило.

Враховуючи, що в судове засідання не з'явились всі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Враховуючи повторну неявку належним чином повідомленого про дату, час та місце судового засідання відповідача в судове засідання, який не повідомив про причини неявки та не подав відзив, відповідно до статті 280 ЦПК України суд, за згодою позивача, вважає за можливе проводити заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.

Суд, дослідивши зібрані докази по справі, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, дійшов наступного висновку.

Відносини що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Згідно з статтею 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Судом встановлено, що 05 вересня 2017 року між позивачем ОСОБА_1 та ТОВ «Єврокар Україна» було укладено договір фінансового лізингу № 3069, згідно з умовами якого ТОВ «Єврокар України» зобов'язалось придбати та передати йому на умовах фінансового лізингу в користування транспортний засіб ВАЗ Lada Vesta, а позивач зобов'язаний до отримання предмету лізингу сплатити передбачені договором платежі, прийняти предмет лізингу та періодично сплачувати за його користування лізингові платежі та інші, передбачені договором платежі (а.с.7-13).

Відповідно до п.3.1.1, п.3.1.2 вказаного договору лізингодавець зобов'язаний придбати предмет лізингу, який визначено лізингоодержувачем, та передати придбаний для лізингоодержувача предмет лізингу. Згідно з п.3.3.1 вказаного договору лізингоодержувач зобов'язаний до отримання предмету лізингу, на умовах та порядку передбаченим договором, сплатити предбачені даним договором платежі.

На підставі п. 1.1 ст.1 договору фінансового лізингу предметом лізингу є автомобіль марки ВАЗ Lada Vesta. Пунктом 1.7 договору фінансового лізингу передбачено, що предмет лізингу передається у користування лізингоодержувачу протягом строку, який становить не більше 90 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця комісії за організацію авансового платежу на умовах викладених у п.9.4 ст.9 даного договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п.9.5 ст.9 даного договору.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов зазначеного договору, позивачем на рахунок відповідача було сплачено 23290 грн. 00 коп., що підтверджується квитанцією № N1C0939843 від 05.09.2017 р. (а.с.17).

У відповідності до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, згідно правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 16.12.2015 року по справі № 6-2766цс15, вбачається, що договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до п. 3.12 глави 5 розділу ІІ «Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 року,договори лізингу транспортних засобів за участю фізичної особи посвідчуються нотаріусами з дотриманням загальних правил посвідчення договорів найму (оренди) та з урахуванням особливостей, установлених Цивільним кодексом України та Законом України «Про фінансовий лізинг».

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Судом встановлено, що договір фінансового лізингу № 3069 від 05.09.2017 р., укладений між позивачем ОСОБА_1 та ТОВ «Єврокар Україна», нотаріально посвідчено не було.

Крім того, у правовому висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 16.12.2015 року по справі № 6-2766цс15, зазначено, що стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2, 3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Дані законодавчі приписи також відображені і у положеннях Хартії захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної Асамблеї Ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, зокрема, передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача.

У Директиві 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року щодо несправедливих видів торговельної практики зазначається, що фінансові послуги через їхню складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і, таким чином, ефективного вибору. Для підтримання впевненості

споживачів загальна заборона несправедливих видів торговельної практики однаковою мірою повинна застосовуватися до тих із них, що виникають як за межами контрактних відносин між торговцем та споживачем, так і під час виконання укладеного контракту (пункти

9, 13, 14 преамбули зазначеної Директиви).

У відповідності до ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність, а відповідно до ч.3 ст.509 цьогож кодексу, зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно п.12.1 договору лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені в п.1.7 та 4.1, та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо наміру розірвання договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу лізингодавця та зазначення реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення.

У строк встановленого чинним законодавством, лізингодавець розглядає заяву лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 80% від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 20% лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію договору в такому випадку поверненню не підлягає.

Тобто, за невиконання своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу лізингодавець не несе відповідальності, а, навпаки, отримує вигоду - штраф у розмірі 20 % від розміру авансового платежу та всю суму сплаченої комісії за організацію договору.

Ч.2 ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингові платежі включають в себе:

- суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

- платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

- компенсацію відсотків за кредитом;

- інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Комісія за організацію договору не є в розумінні ст.16 Закону України «Про захист прав споживачів» лізинговим платежем, оскільки не відноситься до витрат лізингодавця, які безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу та фактично полягає лише у виготовленні типової форми договору. Більш того, відповідачем не обґрунтовано співмірність розміру комісії за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору і вартості виконаної послуги.

За змістом укладеного правочину, розмір лізингової плати може змінюватися залежно від зміни ситуації на грошовому ринку, що впливає на вартість предмета лізингу, проте формули перерахунку не передбачає.

Крім того, укладаючи правочин сторони не погодили постачальника (продавця) автомобіля, остаточно не визначили вартості предмета лізингу, не погодили графіку сплати лізингових платежів згідно з додатками до договору, які до нього не долучені.

Таким чином, аналіз змісту спірного договору фінансового лізингу № 3069 від 05.09.2017 р., укладеного між сторонами, дає підстави дійти висновку, що він містить несправедливі умови, визначені Законом України «Про захист прав споживачів», якими виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі неналежної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства, що призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про несправедливі відносно споживача умови спірного договору фінансового лізингу та наявність у зв'язку із цим підстав для визнання його недійсним відповідно до вимог статей 203, 215 ЦК України та норм ЗУ «Про захист прав споживачів».

Таким чином, умови договору фінансового лізингу від 05 вересня 2017 року є такими, що суперечать нормам ЦК, Закону України «Про фінансовий лізинг», Закону України «Про захист прав споживачів», порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України), призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та завдають шкоди споживачеві.

Окрім того, згідно пункту 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

В договорі фінансового лізингу №3069 від 05 вересня 2017 року відсутні відомості про те, що ТОВ «Лізингова компанія «Авто Лайф» здійснює свою фінансову діяльність на підставі відповідного дозволу (ліцензії), що суперечить нормам законодавства викладеним вище.

Враховуючи викладене, виходячи із засад справедливості, добросовісності та розумності, суд вважає за необхідне задовольнити вимоги позивача про визнання вказаного договору недійсним, застосувавши правові наслідки недійсності правочину відповідно до статті 216 ЦК України та про стягнення з відповідача на його користь сплачені грошові кошти у розмірі 23290 грн.

Що стосується позовної вимоги про стягнення з відповідача 10000 гривень на відшкодування завданих недійсним правочином збитків, то суд констатує, що у відповідності до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження наявності збитків, завданих недійним правочином, а тому у цій частині позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, визначеному КМУ. До цього часу вказаний порядок КМУ не прийнятий, у зв'язку з чим судові витрати по справі, які складаються із несплаченого судового збору, слід компенсувати за рахунок держави.

Виходячи з вищенаведеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, ч.6 ст.141, ч.3 ст.211, ст.ст. 259, 263-265, 268, ч.3 ст.274, 279 ЦПК України, ст.ст.3, 203, 215, 216, 220, 628, 799 ЦК України, ст.ст. 16, 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», ст. 16 ЗУ «Про фінансовий лізинг», ст.ст. 4, 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» № 2664-ІІІ від 12.07.2001 року, Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» № 5 від 12.04.1996 року, суд, -

В И Р I Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» про захист прав споживача, визнання договору недійсним та стягнення коштів - задовольнити частково.

Визнати недійсним з моменту вчинення Договір фінансового лізингу від 05 вересня 2017 року № 3069, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна»

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» (02093, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 26-Б, кімн. 32-Б, Код ЄДРПОУ 40481805, МФО 280805, р/р 26007532869 в АТ «Райффайзен банк Аваль») на користь ОСОБА_1, (ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН: НОМЕР_1) грошові кошти загальною сумою 23290 грн. 00 коп. (двадцять три тисячі двісті дев'яносто гривень нуль копійок).

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Відповідачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення може бути подана письмова заява про перегляд заочного рішення відповідно до вимог ст.ст.284-285 ЦПК України.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Харківський районний суд Харківської області.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом зазначених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Відомості, що не проголошуються:

Позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, паспорт громадянина України серії НОМЕР_2, виданий Липецьким відділом ГУМВС України в Харківській області 11.07.2012 року, реєстраційний номер облікової карти платника податків НОМЕР_1, зареєстроване у встановленому порядку місце проживання (перебування): АДРЕСА_1.

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна», місцезнаходження: 02093, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 26-Б, кімн. 32-Б, Код ЄДРПОУ 40481805, МФО 280805, р/р 26007532869 в АТ «Райффайзен банк Аваль».

Суддя І.В.Караченцев