Постанова № 73092434, 30.03.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 212/1372/16-ц 22-ц/774/995/К/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 березня 2018 року м. Кривий Ріг

Справа № 212/1372/16-ц

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Бондар Я.М.,

суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П.

сторони:

позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув в порядку письмового провадження згідно положення ч.13 ст.7,ч.1 ст.369 ЦПК України без повідомлення осіб, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 лютого 2018 року, яке ухвалене суддею Пустовітом О.Г., у м. Кривому Розі, повний текст судового складено 05 лютого 2018 року,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2016 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» ( надалі - ПАТ КБ«ПриватБанк») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що між сторонами укладено кредитний договір № KRK0RX09300316 від 30.11.2006 року за умовами якого, ОСОБА_2 отримав в кредит грошові кошти у розмірі 6924,50 грн. на 24 міс. зі сплатою 1,0% на місяць за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом. ОСОБА_2 свої зобов'язання за договором не виконував, у зв'язку із чим має заборгованість.

Після уточнення позовних вимог у серпні 2017 року ПАТ КБ « Приватбанк» просить стягнути на свою користь 41241,34 грн. заборгованість по відсоткам за користування кредитними коштами за період з 03 березня 2011 року по 03 березня 2016 р., а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 1378,00 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу від 05 лютого 2018 року ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись із рішенням суду, представник позивача ПАТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також невідповідність рішення суду обставинам справи, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Зокрема вважають, що судом не взято до уваги що зобов'язання боржником не виконано, тому правовідносини не припинилися. Банк має право на отримання відсотків в межах строку позовної давності.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Указом Президента України №452/2017 від 29 грудня 2017 року «Про ліквідацію апеляційних та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» ліквідовано Апеляційний суд Дніпропетровської області та утворено Дніпровський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та Кривому Розі.

За частиною 6 статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Пунктом 8 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції, яка діє з 15.12.2017) передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Таким чином, Апеляційний суд Дніпропетровської області продовжує здійснювати свої повноваження до початку роботи Дніпровського апеляційного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та Кривому Розі.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що відповідно до укладеного між сторонами договору №KRK0RX09300316 від 30.11.2006 року ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 6924,50 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Зі строком дії з 30 листопада 2006 року по 29 листопада 2008 року. ( а.с.6).

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з умовами надання кредиту фізичним особам складає між ним і Банком Договір, про що свідчить підпис Відповідача у заяві.

Згідно судового наказу виданого Жовтневим районним судом м. Кривого Рогу 13 листопада 2009 року з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» стягнуто заборгованість за кредитним договором у сумі 37078,35 грн. ( а.с.9).

У зв'язку із порушеннями зобов'язань за кредитним договором Відповідач має заборгованість по відсоткам за договором №KRK0RX09300316 від 30.11.2006 року нарахованих на прострочену заборгованість по кредиту за період з 03.03.2011 року по 03.03.2016 року у розмірі 41241,34 грн., яку позивачем обраховано за ставкою 0.34%на день, згідно п.5.5. Умов. ( а.с.66).

Відмовляючи ПАТ КБ «ПриватБанк» в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку що відповідачем не виконувались зобов'язання належним чином за укладеним кредитним договором, проте відмовив у стягненні заборгованості через пропуск позивачем строку позовної давності за захистом порушених прав.

Однак, колегія суддів не може у повному обсязі погодитися із висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

За вимогами ст.ст. 263,264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, ;що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Відповідно до вимог ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Між сторонами виникли правовідносини стосовно виконання відповідачем умов укладеного кредитного договору.

У спорі, пов'язаному із стягненням заборгованості за кредитним договором підлягають встановленню обставини, як наявності між сторонами договірних правовідносин, так і невиконання позичальником взятих на себе зобов'язань та їх розмір.

За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Підстави припинення зобов'язання передбачені ст. ст. 599-601, 604-609 ЦК України, зокрема ст. 559 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

В абз. 1, 2 п. 17 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику розгляду судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України). Такі підстави, зокрема, зазначені у ст. ст. 599-601 , 604-609 ЦК України.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог ст. ст. 526, 599 ЦК України.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Положеннями ст. 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Таким чином, оскільки судовим наказом Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу 13 листопада 2009 року з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» стягнуто заборгованість за кредитним договором у сумі 37078,35 грн. , яка виникла по закінченню строку дії договору, то нарахування процентів за користування кредитними коштами, поза строком дії кредитного договору законом та укладеним договором не передбачено.

Згідно умов укладеного кредитного договору, сторони домовились, що укладений договір є строковим, на 24 місяці з дати укладання, та діє до 29 листопада 2008 року ( а.с.6).

Умовами укладеного договору не передбачено розмір відсотків за користування кредитними коштами після закінчення дії договору.

Колегія суддів не може погодитися із доводами апеляційної скарги представника позивача та наданим розрахунком про застосування до спірних правовідносин 10,1% на місяць, передбачені п.4.2 Договору.

Пунктом 4.2 Договору, передбачено, що згідно положення ст.212 ЦК України, при порушенні позичальником зобов'язання по погашенню кредиту, передбачених заявою та п.п.3.2.2.,3.3.3. даних Умов, позичальник сплачує банку відсотки користування кредитом у подвійному розмірі від розміру зазначеному у тарифах та заяві. Розраховані відповідно до цього пункту Умов відсотки сплачуються позичальником окремо понад зазначену в заяві суму щомісячного платежу по кредиту, разом із несплаченим залишком щомісячного платежу.

Отже, дані відсотки 10,1% можуть бути застосовано лише при порушенні виконання боржником сплати чергових платежів, та не стосуються відсотків, які стягуються після закінчення строку дії договору.

Після примусового стягнення судовим рішенням заборгованості за кредитним договором, договірні зобов'язання припинені, та трансформовані у грошове зобов'язання, щодо виконання рішення суду.

Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК України.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за час прострочення.

Разом із тим главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 ЦК України, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК України).

Порядок відліку позовної давності наведено у ст. 261 ЦК України, зокрема відповідно до ч. 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду України від 26 квітня 2017 року у справі № 918/329/16).

Відповідно до вимог ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно вимог п.3,4 ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

З огляду на дату звернення ПАТ КБ «ПриватБанк» до суду за захистом порушених прав 03 березня 2016 року та обсягом заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що позивач має право на отримання відсотків в порядку ст..625 ЦК України, з розрахунку 3% річних за порушення боржником ОСОБА_2 виконання грошового зобов'язання, обсяг якого визначений судовим рішенням, що набрало законної сили, та доказів його виконання боржником ні суду першої, ні апеляційної інстанції не надано. Вимоги про стягнення інфляційних витрати позивачем ПАТ КБ «Приват Банк» заявлено не було.

Отже, розмір відсотків, який підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» становить 3337,05грн. за період з 03 березня 2013 року по 03 березня 2016 року в межах строків позовної давності, виходячи з розрахунку 37078,35/100*3*3.

Колегія суддів не може погодитися із твердженнями позивача про збільшену тривалість строку позовної давності у п'ять років, оскільки підпис боржника про домовленість про збільшення строку позовної давності в Умовах відсутня.

За таких обставин, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, на підставі положення п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України, у зв'язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи та невірним застосуванням норм матеріального права, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк".

Згідно положення ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у разі задоволення позову - на відповідача.

Як видно з матеріалів справи, при зверненні до суду із позовом та при поданні апеляційної скарги позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» сплачував судовий збір у загальному розмірі 3443 грн.( 1376+2067), який підлягає стягненню з відповідача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог у розмірі 237,87 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-383,386 ЦПК України Апеляційний суд Дніпрпетровської області,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк"- задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 лютого 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором- задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість по відсоткам за кредитним договором № KRK0RX09300316 від 30.11.2006 рок за період з 03 березня 2013 року по 03 березня 2016 року у розмірі 3% річних 3337,05грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір в розмірі 237,87 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий:

Судді: